Протягом останніх 25 років вдалося провести ґрунтовні дослідження історії становлення національних символів, виявити в архівах і музеях багато невідомих раніше матеріалів, спростувати окремі неточності, які з’явилися через брак доступу до цих матеріалів за радянських часів.
Символи Руського королівства
Поява та становлення символів у Руському королівстві (Галицько-Волинській державі) ще залишаються не до кінця з’ясованими. Причиною цього є досить слабка джерельна база як наслідок свідомого й несвідомого нищення тогочасних пам’яток. Особливий інтерес викликає те, які знаки використовувалися королем Данилом Романовичем (правив Галицько-Волинським князівством у 1238—1264 рр.). Виявлені в XIX ст. два типи печаток на княжих грамотах, що можна вважати радше щасливою випадковістю, дають змогу стверджувати існування постійної геральдичної традиції в Руському королівстві вже на початку XIV ст. Різні символи й раніше використовувалися як на західноукраїнських, так і на сусідніх землях. Але немає достатньо точних даних про зміст цих знаків, котрі дуже часто функціонували тільки протягом короткого періоду, а потім їх замінював новий символ. Тобто вони ще не мали притаманної гербам постійності.
Хроніки та літописи доволі часто подають відомості про використання різних прапорів. Скажімо, Я. Длуґош описує під 1209 р. епізод, коли русини в бою біля Галича захопили польську хоругву, підняли її вгору, а поляків, що збіглися до неї, знищили[115]. Галицько-Волинський літопис повідомляє про облогу 1229 р. Данилом і Васильком Романовичами разом із Конрадом Мазовецьким міста Каліша, коли міщани дорікали Конраду: «Якщо руська хоругва стане на заборолах, то кому честь учиниш? Чи не обом Романовичам?»[116] Після придушення смути в Галичі 1238 р. Данило на знак перемоги поставив на Німецьких воротах свою хоругву[117]. Проте жодних відомостей про вигляд цих прапорів джерела не подають.
У творі XVII ст. Б. Зиморовича є непевна звістка про нібито перенесення тіла Данила Романовича 1282 р. князем Левом із Галича до Львова. Хоч саме повідомлення й доволі сумнівне (за літописними згадками король Данило був похований 1264 р. у Холмі в церкві Різдва Пресвятої Богородиці, а не в Галичі, й жодних відомостей про його пізніше перепоховання у Львові немає), однак на увагу заслуговує досить детальний опис жалобної процесії, під час якої перед катафалком несли прапори, різні військові трофеї та дві корони — королівську і князівську[118].
Можна виділити символи, про можливе функціонування котрих як геральдичних територіальних знаків у період Галицько-Волинської держави ми маємо окремі згадки чи припущення: лев, галка, двоголовий орел і хрест. Серед інших можливих символів можна назвати популяризоване свого часу археологічними знахідками зображення грифона[119], яке хоч і відоме від XV ст. як герб Белзької землі, однак у давньому Галичі застосовувався на керамічних плитках разом із низкою різноманітних символів зовсім в іншому значенні, а також ще кількох гіпотетичних земельних символів — одноголового орла, хрест із півмісяцем і шапку чи корону (або 3 шапки чи 3 корони)[120]. Але в контексті майбутньої різної долі цих символів варто докладніше зупинитися на леві та двоголовому орлі.
Лев. Двом печаткам, що були прикладені до грамоти князів Андрія і Лева II за 1316 р., а друга ще й до документів Юрія II за 1325—1335 рр., присвячено досить багато різних публікацій та досліджень[121]. Як відомо, на першій печатці на одному боці зображений лев, на зворотному стоїть воїн у лицарському обладунку; на другій — на лицьовому боці фігурує володар на троні та латиномовна легенда «+ S • DOMINI • GEORGI • REGIS • RUSIE» («Печатка пана Юрія короля Русі»), на зворотному — вершник на коні з прапорцем та щитом у руках, на щиті зображений лев, що спинається на задні лапи, по колу йде напис: «+ S • DOMINI • GEORGI • DUCIS • LADIMIRIE» («Печатка пана Юрія князя Володимирії»). На переконання Богдана Барвінського, перша печатка належала ще князеві Льву Даниловичу (1269—1301), а друга — його синові Юрію Львовичу (1301—1308), котрий уживав титул «король Русі»[122]. Приймаючи це твердження, можемо датувати появу знака з левом не пізніше 1301 р. Видається більш правдоподібним, що стабілізація постійного територіального знака мала б пов’язуватися ще з фактом коронації Данила Романовича в Дорогочині 1253 р. та прийняттям ним королівських атрибутів[123]. Хоча виявити королівську печатку чи інші свідчення про тогочасні знаки досі не вдалося, проте, як політичний бік цього факту, так і пізніша апеляція Данилових нащадків до королівської традиції, повинні були сприяти утвердженню єдиного знака Галицько-Волинської держави.
Цілком імовірно, що символ лева вживався ще раніше, наприклад Романом Мстиславовичем, котрий у 1199—1205 рр. об’єднав Галицьке і Волинське князівства. Розвиток цієї знакової традиції Данилом Романовичем міг утілитися і в імені одного з його синів, а також і в назві міста Львова.
Появу лева в геральдиці Галицько-Волинської держави зазвичай пов’язують із західноєвропейськими впливами. Зрештою, лев був дійсно одним із найпопулярніших геральдичних символів, у тому числі й на сусідніх Галичині землях. Проте не слід відкидати й можливих давньоруських традицій. Так, І. Крип’якевич звертав увагу, що літописці часто порівнювали з левом Романа Мстиславовича[124]. Символ лева з хрестом пізніше також використовувався у Володимирі-Суздальському, і його вважали емблемою князя Андрія Боголюбського[125].
Наступники Казимира III і за його часів, і надалі використовували некоронованого лева: таке зображення маємо на «Монетах Русі» з другої половини XIV ст. короля Людовіка Угорського, князя Владислава Опольського та короля Владислава Ягайла, на маєстатових володарських печатках, на саркофазі Владислава Ягайла, на прапорі Львівської землі під час Грюнвальдської битви та інших пам’ятках. Опис прапора з 1410 р. подає нам колористику символу: жовтий (золотий) лев спинається на скелю на синьому фоні[126]. Таке кольорове рішення підтверджується всіма пізнішими джерелами.
У цей час паралельно функціонують два різновиди герба. Правдоподібно, що лев зі скелею мав би символізувати Львівську землю, а герб без скелі уособлював усю Галицько-Волинську Русь.
Двоголовий орел. Описуючи розбудову Данилом Романовичем холмських укріплень, літопис згадує про кам’яну вежу «за поприще від города», на котрій був вирізьблений орел[127]. На думку А. Петрушевича, яку підтримував й І. Крип’якевич, це зображення являло собою двоголового орла, якого мав би використовувати Данило[128]. На цей час орел — спершу одноголовий, а пізніше двоголовий — застосовувався у символіці Візантійської імперії, а десь між 1410—1433 рр. був оголошений імператором Сигізмундом І гербом Священної Римської імперії німецької нації (також замість одноголового орла)[129]. Хоча окремі джерела фіксують двоголового орла в Центральній Європі й раніше[130]. Після захоплення турками Константинополя 1453 р. цей символ переймає великий московський князь Іван III. Двоголовий орел поширюється і на інші землі, що були під впливом Візантії та вважали себе до певної міри її правонаступниками[131].
Сильні політичні та культурні впливи Візантії на Київську Русь мусили позначитися й на символіці. Не випадково на ктиторській фресці Софії Київської зображення орлів у декоративних картушах прикрашають плащ Ярослава Мудрого[132]. Правдоподібно, що через Київ символ орла був принесений і на галицькі землі. Зрештою, місцеві князі постійно апелювали до київської традиції. Тоді цим можна досить легко пояснити і причини появи такого знака на західних рубежах Русі, і зміст, що вкладався у нього. Дослідник Р. О. Климкевич припускав, що двоголовий орел міг потрапити на ці землі ще за Романа Мстиславовича на початку XIII ст.[133], але ця версія не має належної аргументації.
На прапорі Перемиської землі під час Грюнвальдської битви 1410 р. був зображений жовтий двоголовий орел під однією короною на синьому полотнищі[134]. Проте в «Клейнодах» Длуґоша поле герба вказано червоним[135]. Серед учасників Констанцького собору 1413 р. у «Хроніці» Ульріха Ріхенталя згадується безіменний князь із Червоної Русі, гербом якого мав бути перетятий щит, у верхньому срібному полі три червоні хрести, а в нижньому чорному — половина золотого двоголового орла[136]. Однак усі пізніші джерела також подають зображення золотого орла на синьому фоні. Тому однозначно можна стверджувати, що двоголовий орел на початку XV ст. вже був стабільним територіальним знаком на західноукраїнських землях.
* * *
Геральдична традиція територіального знака в Руському королівстві існувала принаймні з початку XIV ст. Роль земельного герба відігравав символ лева, відомий у двох варіантах — спинаючись на скелю та без неї. Правдоподібно, що традиція цього знака зародилася після отримання Данилом Романовичем королівського титулу 1253 р. або й раніше. Низка інших джерел вказує на можливість використання на той час ще кількох символів для окремих уділів або земель — галки, двоголового орла та хреста. Усі ці знаки могли виникнути на місцевому ґрунті або під впливом культурних контактів із сусідніми народами. У символі двоголового орла простежується традиція візантійської емблематики. Після розпаду Галицько-Волинської держави ці символи вже однозначно на початку XV ст. стали відігравати роль територіальних гербів. Імовірно, ці давні знаки були перейняті новими володарями, включені до групи власних земельних символів і функціонували аж до кінця XVIII ст., зазнаючи протягом цього часу незначних змін, доповнень чи нашарувань.
Земельні символи українських адміністративних територій у складі Польщі й Великого князівства Литовського
Після смерті останнього князя Юрія II Тройденовича (1340) розпочалася тривала боротьба за галицько-волинські землі між Польщею, Угорщиною і Литвою. У цей час земельний герб із левом фігурує на печатках литовського князя Любарга (до якого відійшла частина Волині)[137], опольського князя Владислава (який правив у Галичині в 1372—1378 рр.)[138], на «монетах Русі», карбованих у Львові в 1350—1410 рр. королями Казимиром III і Людвіком Угорським, князем Владиславом Опольським і королем Владиславом Ягайлом[139]. Як уже зазначалося, Казимир III, який титулувався «володарем і спадкоємцем Русі», застосовував зображення лева, увінчаного короною, що можна розцінити як претензію до рідко використовуваного ним титулу «короля Польщі та Русі»[140] та апеляцію до колишнього статусу Галицько-Волинської держави як Королівства Русі. Після остаточного захоплення Галичини Польщею (1387 р.) цей герб стає неодмінним елементом маєстатових і великих коронних печаток польських королів[141]. Уже на середину XIV ст. золотий лев у синьому полі (саме в таких барвах постійно виступає цей герб у пізніших джерелах)[142] однозначно є саме земельним гербом, а не особовим чи родовим, оскільки використовується володарями, які не були прямими кровними нащадками Романовичів. Він відігравав роль державного символу Руського королівства (Галицько-Волинської держави) й увійшов як елемент до герба Львова, що тривалий час був його столицею[143].
Однією з функцій територіальних гербів було їхнє використання на земельних прапорах (хоругвах), які використовували під час військових походів і бойових дій, а також на різних урочистих та жалобних заходах. На той час була поширена практика застосування так званих «гербових прапорів», коли зображення на полотнищі повторювало сюжет із герба, або на хоругву наносився малюнок герба в щиті.
