Писемні джерела XV ст. подають уже відомості про колористику гербів окремих земель. Важливими є передовсім праці Яна Длуґоша «Клейноди королівства польського»[144] та опис Грюнвальдської битви 1410 р., у якому подано інформацію про прапори всіх полків (у тому числі й з українських земель)[145]. А в XVI ст. з’являються перші друковані гербовники, серед яких необхідно виділити праці Б. Папроцького[146]. Крім згаданих раніше символів Львівської (лев), Галицької (галка) та Перемиської (двоголовий орел) земель і Волині (хрест) у цих джерелах маємо відомості й про герби інших адміністративних утворень.
У 1430-х рр. було утворене Руське воєводство, яке складалося з Львівської, Галицької, Перемиської і Сяноцької земель, а в другій половині XV ст. до нього приєднано й Холмську землю. Руське воєводство використовувало герб Львівської землі з левом, який спинається на скелю[147].
Для гербів чи прапорів Галицької землі основні джерела повідомляють про біле (срібне) поле. Лише О. Гваньїні подає доволі непевний опис для Галицької хоругви: коронована галка з розкритими крилами в червоному полі[148], який не підтверджується іншими джерелами.
Якщо в повідомленнях Длуґоша про колористику символів Перемиської землі були розбіжності й жовтий (золотий) двоголовий орел під однією короною подавався то на синьому, то на червоному полі, то пізніші писемні джерела постійно фіксують синє поле, а гербовники Е. Камина та «Stemmata Polonica» ще подають і кольорові малюнки цього герба[149].
Сяноцька земля, яка виокремилася з Перемиської, використовувала такий самий герб: у синьому полі золотий двоголовий орел під однією короною[150].
На прапорі Холмської землі під час Грюнвальдської битви, за повідомленням Длуґоша, був білий ведмідь між двома деревами в червоному полі[151]. Однак усі пізніші основні джерела (у тому числі й «Клейноди королівства польського», і гербовник Б. Папроцького) подають ведмедя між трьох дерев, а поле щита вказують зеленим. Про заснування міста Холма (близько 1237 р.) літопис оповідає, що, коли князь Данило «їздив по полю і діяв лови, то побачив він на горі гарне і лісисте місце, оточене навкруги його полем, і запитав тамтешніх жителів: „Як іменується се місце?“ І вони сказали: „Холм йому ім’я є“. І, уподобавши місце те, надумав він, що поставить на ньому невеликий городок»[152]. Схоже, що ці мотиви відбилися в гербі Холма та Холмської землі[153]. У фламандському гербовнику «Armorial Gymnich (Lyncenich)» з першої половини XV ст. поданий правдоподібно також герб Холмської землі, але без підпису: у білому (срібному) полі чорний ведмідь між двох зелених листяних дерев[154]. Хоча в різних джерелах трапляються помилки та розбіжності, однак і в гербовнику Камина, й у Папроцького та в інших пізніших джерелах поле герба Холмської землі зазначене як зелене.
Подільська земля в Грюнвальдській битві виставила аж три полки під однаковими прапорами — із зображенням сонця в червоному полі[155]. В усіх пізніших польських джерелах (аж до кінця XVIII ст.) як герб Поділля подається золоте сонце в білому (срібному) полі. За нормами геральдичної колористики, які вже усталилися на той час, не дозволялося наносити геральдичний метал на метал (тут — золоте сонце на срібне поле). Хоча цих норм у деяких країнах, зокрема й у Східній Європі, не завжди дотримувалися. Гербовник Камина подає герб Подільської землі в синьому полі. Сонце тут виступає як символ багатства, добробуту та родючості Подільської землі. Цілком імовірно, що цей символ міг функціонувати в тут ще в дохристиянські часи, коли різні солярні знаки мали широке застосування.
Белзьке князівство, яке зі зміцненням Руського королівства залишалось у феодальній залежності від нього, протягом 1340—1377 рр. підпорядковувалося Великому князівству Литовському, а з 1388 р. перейшло до мазовецьких князів — васалів Польщі. Після смерті князя Земовита VI 1462 р. удільне князівство перестало існувати, було приєднане до Польщі й перетворене на Белзьке воєводство. Подаючи в «Клейнодах» герб (білий грифон із короною у червоному полі), Длуґош зазначив, що його нібито надав ще Казимир III у середині XIV ст.[156] Це твердження вельми сумнівне, бо польський король не зумів спершу закріпитися в Белзі, а 1352 р., зазнавши значних втрат, мусив відступити від міста. Зображення грифона було дуже поширене в давньоруській орнаменталістиці: воно трапляється на розписах Софійського собору в Києві (XI ст.), на археологічних знахідках у Галичі, Звенигороді та інших місцях. Фантастичний звір грифон у геральдиці є уособленням пильності й зіркості.
У Фундації Чарторийських при Національному музеї в Кракові зберігся прапор Белзької землі, який датують другою половиною XVI ст.: на червоному шовковому полотнищі з білою вертикальною вставкою намальовано срібною фарбою щит, у якому коронований грифон[157]. Прапор зберігся доволі погано[158]. Можливо, що це той самий, який використовували під час похоронної процесії Сигізмунда І, лише там згадується грифон у короні в червоному полі[159]. Аналогічний опис подає й О. Гваньїні[160].
У Грюнвальдській битві в складі литовського війська брали участь і полки Київської, Стародубської, Сіверської та інших українських земель. Перед битвою великий князь Вітовт роздав 40 княжих корогов. На 30 було зображено вершника з мечем у руці на червоному полі — так звана «Погоня»[161]. Прапори різнилися тільки мастю коня (біла, чорна, гніда). На 10 прапорах у червоному полі були «стовпи Гедиміна» — знак литовських князів. Тобто всі полки виступали під великокняжими символами. Зображення вершника з піднятим мечем («Погоня») уперше відоме на печатці великого князя Ольгерда як символ Великого князівства Литовського 1366 р.[162], а надалі вживалося його синами Ягайлом і Вітовтом[163]. Пізніше герб Великого князівства Литовського незмінно зберігає свій зміст і колористику[164], а також використовується в різних кольорових варіантах для Берестейського, Підляського та інших воєводств[165]. Що стосується «стовпів Гедиміна», то фактично це був знак литовських князів (Длуґош повідомляє, що ним князь Вітовт таврує своїх коней)[166], але він регулярно подається в усіх джерелах серед земельних символів як другий герб Великого князівства Литовського.
Уже згадувалося, що на різних печатках великого князя Вітовта з документів 1401—1430 рр. фігурує хрест як герб Волині[167], а пізніші джерела подають його колористику як срібний хрест у червоному полі[168]. Після Люблінської унії 1569 р. (утворення Речі Посполитої) Волинь приєднано до Корони Польської. У привілеї для Волинської землі зазначалося, що тепер при всіх громадських справах та на земельних корогвах слід разом зі своїми давнішими гербами використовувати польського орла[169].
З частини території, яка доти адміністративно входила до складу Волинської землі, 1565—1566 рр. було утворено Брацлавське воєводство[170]. Сеймова конституція 1569 р. декларувала надання йому корогви[171]. Це воєводство також використовувало герб зі срібним хрестом у червоному полі[172]. Знаки обох воєводств 1589 р. зазнають змін. Формально ці зміни визначалися для земельних і повітових печаток, але їх почали застосовувати повсюдно. Щоб означити задоволення своїх претензій на Волинь, поляки додають у гербі червоний щиток зі срібним орлом, а герб Брацлавщини доповнено синім щитком і срібним півмісяцем, що має символізувати розташування воєводства в прикордонній із татарськими землями смузі[173].
Київське князівство у складі Литви ще 1471 р. було перетворене на воєводство, а після тієї ж таки Люблінської унії відійшло до володінь польської корони. З кінця XV ст. відомий герб Київського воєводства: янгол, який тримає у руках меч та піхви, опущені додолу, у червоному полі[174]. Після переходу Київщини 1569 р. до складу Польського королівства сеймовим привілеєм визначалося використовувати разом із давнішими гербами й орла[175]. Натомість О. Гваньїні описує двокутну воєводську корогву зеленого кольору, з одного боку з гербом Великого князівства Литовського в червоному полі, а з іншого — чорного ведмедя у білому полі[176].
Зображення святих чи якихось інших релігійних символів (як хрест у Волині) на княжих стягах мало на Русі давні традиції ще від прийняття християнства. У XII—XIII ст. на печатках київських князів фігурує архангел Михаїл (з мірилом в одній руці та сферою — у другій). Зображений архистратиг як захисний символ і на шоломі князя Ярослава Всеволодовича, датованому 1206—1207 рр.[177] Загалом, культ Михаїла був дуже поширений в Україні — про це свідчать давні легенди, а також часте використання образу архангела в гербах українських міст[178]. Архангел Михаїл вважався патроном Київської землі, був символом захисту її від ворога.
Чернігівсько-Сіверська земля, приєднана в XIV ст. до складу Великого князівства Литовського, була на початку XVI ст. захоплена Московською державою. На великій печатці царя Івана IV (з другої половини XVI ст.) як «печать Черниговская» подано зображення шаблі чи меча[179]. Не зовсім зрозуміло, на підставі чого був вифантазуваний такий знак, оскільки ні до того, ні після подібний символ для цього краю не вживався. Чернігівщина 1618 р. відходить до Польщі, а 1635 р. утворюється окреме Чернігівське воєводство, яке мало за герб чорного двоголового орла під короною[180]. Поле щита подавалося як срібне золоте або синє, а орел — чорний або невизначеної барви[181]. Мабуть, цей герб був прийнятий як видозміна символу Московії. Можна виводити його й від візантійського знака (як і герб Перемиської землі). На користь цієї версії свідчать зображення орла на археологічних знахідках, а також кам’яна різьба двоголового птаха на стіні Борисоглібського собору в Чернігові, спорудженого 1123 р. Проте якщо чернігівський орел і мав візантійське походження, то в XVI ст. він з’являється за московським посередництвом.
Козак із мушкетом. Герб Війська Запорозького з’явився як організаційний (корпоративний) знак. Із виникненням і розвитком запорозького козацтва поступово утверджується його символ — козак із мушкетом, який пізніше набуває значення земельного герба. За літописом гадяцького полковника Григорія Граб’янки, уперше клейноди Війську Запорозькому надав 1576 р. польський король Стефан Баторій: «постави им гетмана и присла им корогов, бунчук и булаву и на печати герб рицер з самопалом и на голові колпак перекривленній»[182]. Цієї версії дотримувалося багато істориків (зокрема Дмитро Яворницький), хоч деякі вважали її гіпотетичною, бо літопис Граб’янки написаний на початку XVIII ст., а роль Баторія як «організатора» козацького війська в польській історіографії, як відомо, значно перебільшена. Так, Володимир Антонович уважав, що «ця реформа не була нічим незвичайним, епохальним; це була одна з багатьох спроб польського правління налагодити козацьку справу»[183].
Нещодавно І. Ситий опублікував коротку розвідку про зображення такого ж герба у «книзі Забіл»[184]. Окремі малюнки в книзі виконані 1745 р. Текст під гербом подає подібну інформацію про надання королем 1576 р. булави, корогви, бунчука і срібної печатки. Цілком можливо, що джерелом для «книги Забіл» слугував літопис Граб’янки. В усякому разі ця пам’ятка також повторює міф про надання Баторієм срібної печатки з гербом, що міцно укріпився в середовищі козацької старшини на початок XVIII ст. Цікаво, що в анонімній «Історії Русів» початку XIX ст. (доведеній автором до 1769 р.) Баторієві приписується надання козакам привілею 19 квітня 1579 р., яким дарується гетьману бунчук «на знакъ звитяжства его зъ войскомъ своимъ надъ народомъ Азіятичнымъ, одъ якого и клейнодъ сей добутъ працею Гетманскою и кровію Козацкою», але про печатку мови немає. Проте відомою є лише королівська постанова з 1578 р.[185] У листопаді того ж року козаки отримали велику королівську корогву[186]. На думку М. Грушевського, на корогві був зображений польський орел, а козаки могли отримати «може, й ще щось, що пізніше входило в понятє військових клейнодів, як бубни, труби і т. и.»[187] Можна додати, що французький автор П’єр Шевальє, повідомляючи про привілеї Стефана Баторія козакам, також не згадує нічого про печатку[188]. Тому «авторство» Баторія — вельми сумнівне й потребує критичного підходу. Зрештою, герб Війська Запорозького не фігурує в жодному тогочасному польському гербовнику. Мабуть, у разі надання герба монархом до цього символу було б зовсім інше ставлення.
