уваги середню чисельність сердюцьких полків у 800 чоловік, а компанійських у
500 чоловік, отримуємо сумарну кількість всього найманого війська від 6 500 до
7 500 жовнірів626.
Ще до моменту свого об’єднання в окреме військо, затяжні полки мали
поділ за родами війська — піхоту (сердюцькі полки або охочепіхотні) й кінноту
(компанійські або охочекомонні). Кількісне співвідношення між ними протягом
останньої чверті XVII ст. не зазнавало суттєвих змін, весь час складаючись на
користь піхоти. При обороні Чигирина в 1677 р. в гетьманській армії було 7
охотних полків, з яких 2 — компанійські (28,5%), 5 — сердюцькі (71,5%).
Наступного року чисельність кінноти дещо зросла, втім не змінивши загальної
пропорції627. Таким чином, піхота залишалася в більшості, складаючи від 60 до
80% загальної кількості найманців і утворювала основу війська.
Спеціальних штатів в організації охотницького війська не існувало.
Найвищою тактичною й адміністративно-господарською одиницею в ньому
виступав полк про склад і структуру якого ми можемо судити, головне, з
нечисленних реєстрів і присяжних списках 1676 та 1682 рр. 628. Загальна
чисельність полку могла бути різною і здебільшого залежала від справності
поточного доукомплектування. У відповідях на пункти, надіслані з
Малоросійської колегії у серпні 1722 р., українська старшина зазначала, що
охотницькі полки були “един против другого комплектом неравни…, однак ниже
625 НБУВ.ІР. — Ф.І. — Спр.55585 (Лаз 41 5). — Арк. 13.
626 Сокирко О. Лицарі другого сорту. — С. 142-143.
627 Акты ЮЗР. — Т.13. — С. 40-41, 527, 592-593.
628 РГАДА. — Ф.229. — Оп.2. — Д.42. — Лл.317, 361 об., 362; д.54. — Лл.274-280 об., 642-643, 648-648 об., 650-650 об., 654-654 об., 657-664 об.; Модзалевский В. К истории компанейских полков //Труды Черниговской губернской ученой архивной комиссии. — Чернигов, 1915. — Вып.11. — С. 180 — 183; Сокирко О. Присяжні книги Війська Запорізького 1676 та 1682 років //Записки Наукового товариства ім.Т.Шевченка. — Львів, 2008. — Т.256. — С. 561-574.
225
шестисотного числа козаков в оних небило”629. Різниця в чисельності залежала не
тільки від роду війська, але й браку стабільних джерел поповнення й відсутністю
штатів. На кількісний склад полку істотно впливали два чинники: бойові втрати
й рівень дезертирства. Ще одним фактором, що впливав на некомплектність
охотницьких полків, було дизертирство. На рубежі XVII — XVIIІ ст. втечі з
війська можна розглядати як своєрідну данину “духу вольності” в середовищі
найманців, котрі звикли міняти місце служби, переходячи цілими “ватагами” з
одного боку Дніпра на інший 630. Іншу групу причин складали незадовільні умови
служби — затримки жалування, голодування під час походів тощо. За
інформацією полковника Чечеля, і без того “малий компут войска” Таванської
фортеці, блокованої татарами взимку 1696-1697 рр., весь час зменшувався через
зимову негоду й нестачу продовольства631. Незвичність театру воєнних дій,
вороже ставлення місцевого населення і важкі умови служби далися взнаки в
ході кампаній в Лівонії та Малопольщі 1701-1707 рр. 632.
В тому, що постійне наймане військо стали надійним інструментом в
справі зміцнення гетьманської влади не останню роль грало вироблення
алгоритму стосунків між володарями булави та найманими полковниками.
Командири найманих полків завжди розглядалися гетьманами, як найближча і
найнадійніша опора їхнього правління. Ця категорія старшин
підпорядковувалася лише гетьману, призначалися й звільнялися його наказами,
діставала грошове жалування, земельні маєтності й щедрі подарунки. Формально
статус охотницьких полковників був нижчим від полковників (городових)
реєстрових полків633. За своїми фінансовими й владними можливостями наймані
полковники не могли конкурувати з козацькими. Попри це, саме охотницькі
полковники в якості безпосередніх речників гетьманської політики мали
629 НБУВ.ІР. — Ф.І. — Спр.55585 (Лаз 41 5). — Арк.13.
630 Дополнения к актам историческим. — СПб., 1869. — Т.11. — С. 76.
631 РГАДА. — Ф.124. — Оп.3. — Д.1089. — Лл. 1-1 об.; д.1063. — Л.1.
632 ПСЗ. — Т.4. — С. 183-184.
633 Акты ЮЗР. — Т.13. — С. 739.
226
особливий статус, який прирівнював їх до інших спільнот, що перебували у
вищій юрисдикції й користувалися протекцією гетьманів. Належність до
гетьманського табору, й безпосередня участь в двірцевій партії гарантувала їм
окрім гетьманського заступництва ще й добрі кар’єрні можливості, земельні
надання й вигідні шлюбні союзи. В обмін на вірну службу, гетьман ставав
протектором і оборонцем своїх слуг: щедро роздавав гроші та землі, переводив
найманих офіцерів на більш почесні й доходні посади в козацькій адміністрації,
залагоджував сімейні справи, опікувався кар’єрою та шлюбами дітей 634. Це
викликало негативну реакцію козацької верхівки, котра відчуваючи загроженість
своїм політичним і воєнним прерогативам, всіляко прагнула скорочення
найманих полків і не бажала миритися зі збільшенням ролі найманих старшин.
Відколи гетьмани оцінили всі переваги найманих військ, між ними
розпочалися запеклі змагання не тільки за досвідчених і надійних командирів,
але й вербунок найманих вояків. Так, після прийняття московської протекції та
розриву із Дорошенком, Многогрішний втратив частину найманців і охотників,
котрих йому надіслав правобережний гетьман: «те де присылные Дорошенковы
люди из полку разбежались, а иные при нем остались». Уже за якийсь час
Дорошенко писав до нього: «частократне мне жены тех людей, которые у вашей
милости в охотных полках зостают, добивают челом, чтоб до вашей милости
писал о уволнении их... понеже с нашие стороны волный путь всякому, тогда
пусть из вашие стороны чтоб не были задержаны»635. “Охотники” прибували на
Лівобережжя з буферних зон — запорозьких степових вольностей, подільського
прикордоння й т.ін. Восени 1675 р. Самойлович прийняв на службу полковника
А.Черкеса при якому було “охочих людей казаков и Волохов и Поляков с восмь
сот человек”, котрі походили з Поділля 636. Іншим ресурсом, котрий протягом
кінця XVII — початку XVIII ст. стабільно поповнював лави найманців стали
634 Сокирко О. Лицарі другого сорту. — С. 159-160.
635 Акты ЮЗР. — Т.9. — С. 455.
636 Акты ЮЗР. — Т.12. — С. 4.
227
козацькі формування Правобережної України637. Особливо ця практика
поширилася після Віденської битви 1683 р., коли воєнна активність османів
пішла на спад і коронний уряд перестав регулярно платити козакам
правобережного гетьмана А.Могили 638.
Поповнення правобережними козаками охотницького війська тривало й
надалі, коли армія гетьмана І.Мазепи утримувала контроль над Правобережжям
в ході Північної війни. В універсалі Мазепи з жовтня 1704 р. навіть згадувався
цілий сердюцький полк, набраний “з палієвої вольниці” 639. В цей же час
відновилася практика найму на гетьманську службу запорозьких відділів 640.
Перші підрозділи кінних запорозьких “охотників” згадуються в кампаніях 1701-
1702 рр., а в 1706 р. Мазепа радився з канцлером Головкіним на предмет
прийняття на службу відділу Ґ.Ґалагана, котрий в подальшому був перетворений
на однойменний компанійський полк641.
Приплив найманців-волонтерів істотно скоротився в післямазепинський
період, коли гетьманську армію було поставлено під ретельний контроль
московської влади і наймані полки фактично не поповнювалися. 1710 р. аби хоч
якось зміцнити їх напередодні наступу військ П.Орлика та кримського хана,
російський уряд погодився на доукомплектування компанійських полків 642.
637 Чухліб Т. Фінансування Війська Запорозького урядами Речі Посполитої та Ватикану в останні чверті ХVІІ ст. //Український історичний збірник. — К., 2002. — Вип.4. — С. 151-167.
638 Його ж. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-1713). — К., 2004. — С. 192-193.
639 Научно-исторический архив Санкт-Петербургского института истории
Российской академии наук. — Ф.238. — Оп.2. — Карт.130. — Д.74. — Л.2; Сокирко О. “Палієва держава” і сердюки в невідомому універсалі Івана Мазепи 1704 року //Іван Мазепа і мазепинці: Історія та культура України останньої третини XVII — початку XVIII ст.: Науковий збірник. — Львів, 2011. — С. 48-58.
640 Листи Івана Мазепи. — К., 2010. — Т.2. — С. 636.
641 РГАДА. — Ф.124. — Оп.3. — Д.1517. — Лл.1-1 об.; д.1518. — Л.2; Эварницкий Д. Источники для истории запорожских казаков. — Владимир.. 1903. — С. 980, 982-983.
642 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.1917. — Арк.1.
228
Надалі вербунки проводилася лише після імператорського дозволу й проходили
під наглядом київського генерал-губернатора або російських офіцерів. Всі
затвердження новобранців у компутах також набували чинності після царського
схвалення, причому полковникам не дозволялося доукомплектовувати свої
частини без дозволу вищих інстанцій 643. Аби до них не потрапляли політично
неблагонадійні елементи, спеціальний царський указ 1717 р. забороняв
Скоропадському писати в сердюки запорожців.644 Все це унеможливлювало
стабільне поповнення найманих частин, призвівши до стагнації й поступового
зменшення їхньої чисельності.
Збільшення кількості найманих полків і формування на їх основі окремого
війська не могло обійтися без істотних зрушень в сфері їх фінансового й
матеріального забезпечення. Обсяг регулярних витрат на утримання
компанійських і сердюцьких частин був значним, хоча точно виміряти його
масштаби через брак документів наразі неможливо. Це спонукало гетьманів
Самойловича і Мазепу, автократичне правління яких значною мірою завдячувало
підтримці найманої армії та її офіцерів, до пошуку оптимальної економічної
моделі, що збалансувала б видаткову й прибуткову частини військового
бюджету. Оглядаючи заходи гетьманів у фінансовій сфері, ми зазначали, що
головну ставку в цій справі було зроблено на систему оренд податків від
найбільш прибуткових промислів (винокуріння та шинкування, виробництво
тютюну й дьогтю) й мит (індукти та евекти). Ця модель давала можливість
відносно швидко отримати великі готівкові кошти, котрі йшли на грошове
жалування найманців (жолд), а також екстраординарні винагороди, закупівлю
зброї, боєприпасів та одягу. Дефіцит готівки намагалися покрити також шляхом
поновлення монетної емісії. Однак, на відміну від попередніх реґіментарів,
гетьман Самойлович вдався до спроби проведення грошової реформи, котра
643 НБУВ.ІР. — Ф.І. — Спр.54482. — Арк.310 зв.; ЦДІАК України. — Ф.53. — Оп.2. — Спр.297. — Арк.2-3; спр.656. — Арк.2.
644 НБУВ.ІР. — Ф.VIII. — Спр.229 (97 VI). — Арк.107-108.
229
передувала випуску нової монети (т.зв. «сєвських чехів»)645. Втім, через те, що
справа карбування монет і технічна організація процесу тепер були в руках
московської корони, а не самого гетьмана, проект випуску нових чехів
кількаразово відкладався й, зрештою, розпочавшися в 1686 р. протривав недовго,
так і не спричинивши очікуваного покращення фінансової ситуації 646.
