Найдавнішою відомою печаткою, на якій фігурує козак із мушкетом на плечі та шаблею при боці, ще донедавна вважали відбиток на універсалі гетьмана Григорія Лободи 1595 р.[189]Але кілька років тому було опубліковано універсал гетьмана Криштофа Косинського з 15 листопада 1592 р., на якому поставлено ту саму печатку[190]. На листі гетьмана Гната Василевича (1596 р.) прикріплена печатка, де козак зображений тільки з шаблею; подібне зображення й на печатці Самійла Кішки (документ 1601 р.).
Панегірик Касіяна Саковича «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного» (1622 р.) розпочинається гравюрою козака з самопалом та віршем «На герб силного Войска Є. К. М. Запорозкого»:
Кгды мензства запорозцовъ кролеве дознали,
Теды за гербъ такого имъ рыцера дали.
Который ото готов Ойчизнѣ служити,
За вольность еи и свой живот положити.
И як треба землею албо тыж водою,
Вшеляко он способный и прудкий до бою[191].
У вірші також маємо легендарне твердження, що герб надано королями. Те, що на найдавнішій відомій печатці козак з мушкетом поданий у щиті, й як випливає із заголовка та тексту вірша, не залишає жодних сумнівів, що Військо Запорозьке мало саме герб, а не якусь емблему чи знак на печатку або хоругву. Проте унікальність цього символу полягає в його функціональному призначенні за період XVI—XVII ст. З одного боку, його можна вважати корпоративним знаком, трактуючи Військо Запорозьке як мілітарну організацію, щось на зразок лицарського ордену. З іншого боку, від середини XVII ст. він поступово стає територіальним гербом для земель, підконтрольних Війську Запорозькому. Хоча аналогія з лицарським орденом тут дійсно виправдана — достатньо нагадати практику утвердження символів Тевтонського ордену чи Ордену Йоанітів для підвладних їм земель.
* * *
Характеризуючи найдавніші територіальні знаки України, потрібно наголосити, що українська земельна геральдика виникла й розвивалася на власному ґрунті. Процес герботворення в Польщі та Литві в XIV—XVII ст. не був централізованим. Для нових приєднаних територій не складали нові герби, а навпаки — їхні символи інкорпорували в геральдичну систему Польського королівства чи пізніше — Речі Посполитої. Немає жодних підстав уважати, що, скажімо, герб Київщини «польського походження» через біло-червону барву чи «покірну» поставу янгола. Передовсім, представник небесного воїнства в тогочасному світогляді людей не міг аж ніяк сприйматися як символ упокорення чи слабкості. Крім того, ще з часів Київської Русі сформувався сильний культ Архістратига Михаїла та його емблематична традиція, яка згодом і набула втілення у воєводському гербі. Територіальні знаки на наших землях формувались із давньоруських самобутніх символів.
Поява поняття «національний герб»
У результаті національно-визвольної війни 1648—1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького відбулися значні політичні, економічні та соціальні зміни. Після вигнання польської адміністрації та шляхти в Гетьманщині сформувався новий адміністративний поділ на полки та сотні, а основним чинником у житті міст, поряд із міщанством, стало козацтво.
У березні 1654 р. українське посольство, очолюване військовим суддею Самійлом Богдановичем та переяславським полковником Павлом Тетерею, вирушило до Москви. Наскільки московська сторона приділяла значну увагу дипломатичним моментам, свідчать укази про використання нових печаток із царським титулом. Уже 21 березня було доручено виготовити велику царську печатку з новими титулами, якою печатати грамоти Війську Запорозькому[192]. У царській грамоті від 27 березня із наданням нової печатки Богдану Хмельницькому вказувалося: «Да с теми же посланники вашими послали к тебе, гетману, и в Войско Запорожское нашу государскую печать с нашим государским имянованьем, потому что прежняя войсковая печать — с королевским имянованьем, и ныне тою прежнею печатью печатати не годитца»[193].
Козак із мушкетом фігурує пізніше також на печатках І. Виговського, П. Тетері, І. Брюховецького, П. Дорошенка, І. Мазепи та інших гетьманів[194]. Цей же символ залишається й на печатках Війська Запорозького Низового (нагадуємо, що поруч із Військом Запорозьким — Гетьманщиною Вольності Війська Запорозького Низового — землі Січі мали самостійний адміністративний статус. — Авт.), тільки побіч постаті козака з’являється увіткнутий у землю спис[195].
У XVIII ст. козак із мушкетом трактується вже як національний герб. Автор «Історії Русів», описуючи обрання гетьманів, зазначав, що 1708 р. Івану Скоропадському вручено «клейноды войсковые и національные, т. е. булава, бунчукъ и печать», Данилу Апостолу 1727 р. — «клейноды войсковые, т. е. булава, знамя, бунчукъ и печать національная», а вже нарешті 1751 р. гетьману Кирилу Розумовському — «клейноды войсковые и національные»[196].
Літопис Г. Граб’янки розпочинався «Віршем на герб малоросійський»:
Войска Запорожского воинъ знаменитій
Вооружень бодрствуетъ отчизну хранити,
Аще и враговъ, коихъ не зритъ предъ собою,
Обаче оружіе готово до бою.
Имать тѣмъ востающи супостати сильни,
Хотѣнія своего падоша омилни,
Ибо вѣсть сей завчасу предварати злому,
Да въ порабощеніи не будетъ нѣкому, —
Якоже дѣло бодра пастора суща
Воспятити къ стаду волка грядуща[197].
У вже згадуваній «книзі Забіл» під малюнком герба зроблено й латиномовний підпис: «sigilum Ucrainia» (тобто — печатка України)[198].
Указом від 3 вересня 1656 р. цар Олексій Михайлович розширив свій титул з претензіями на інші землі, в тому числі й українські: «Великий князь Литовський, Білої Росії, Волинський і Подільський»[199]. Ці території ніколи не належали до Московського князівства, і ніхто з попередників Олексія Михайловича раніше не висував на них претензії. Таким чином московський цар поступово перебирав титули, на котрі претендував Богдан Хмельницький, у яких, як писав В’ячеслав Липинський, «його — Гетьмана і самодержця Руського — власні, його власною кров’ю „з неволі лядської визволені“ землі українські перечислялися»[200]. На ці зміни в титулі, що розкривали суть віроломної московської політики щодо України, зверталася увага в інструкціях шведським послам до Хмельницького[201]. Титули та земельні герби були зовнішньою ознакою суверенності та відігравали значну роль у тогочасному міжнародному праві. Це особливо підкреслює поданий Пилипом Орликом один із пунктів українсько-шведського договору між гетьманом Іваном Мазепою та королем Карлом XII: «Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено щодо герба й титулу князя України. Й. К. В. (Його Королівській Величності. — Авт.) не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб»[202].
Створена 1722 р. Малоросійська колегія відала всіма справами Лівобережної України, а влада гетьмана й генеральної старшини обмежувалася тільки справами місцевого значення. І хоча Малоросійська колегія почала використовувати печатку із зображенням двоголового російського орла, але усвідомлення козака з мушкетом як українського національного герба залишилося. Після ліквідації 1727 р. Малоросійської колегії гетьманові Данилу Апостолу повернули «печать національную» із зображенням козака з мушкетом[203]. Поступово воно стає обов’язковим на одній із сторін полкових та сотенних корогов[204]. Ордером гетьмана Кирила Розумовського, виданим у березні 1755 р., визначався порядок зображення елементів на сотенних і полкових прапорах — з лицьового боку фігурував національний герб (козак із мушкетом. — Авт.), а з іншого — знак відповідної сотні чи полку[205]. Як приклад реалізації цього розпорядження можна навести низку звітів про розробку «абрисів» таких прапорів та про їхнє виготовлення[206]. Автор «Історії Русів» зазначав, що в обов’язки хорунжих входило зберігати «знамена или хоругвы повѣтовыя, подъ стражею товарискою, на коихъ гербы были, съ одной стороны повѣтовый, а съ другой національний»[207].
* * *
Після національно-визвольної війни 1648—1657 рр. на Лівобережжі сформувався новий адміністративний поділ на полки та сотні, а символ козака з мушкетом зі знака мілітарної структури остаточно перетворюється на територіальний герб. Нові українські землі включаються в царський титул, а використання їхніх гербів підкреслює претензії на території, на які московські володарі раніше ніколи не претендували й тепер ними не володіли.
У Гетьманщині на початку XVIII ст. формується і поняття національного герба в модерному значенні. Проте нестабільна політична ситуація, запровадження замість гетьманського правління малоросійських колегій і нарешті повна ліквідація автономії Гетьманщини не дали змоги остаточно утвердитися власній геральдичній системі, окремі здобутки якої продовжили свою традицію на Кубані.
Символи українських земель у складі монархій Габсбургів та Романових
1772 р. відбувся перший поділ Речі Посполитої, наслідком якого стало приєднання частини західноукраїнських земель до Австрійської монархії. Формально цей акт було проголошено універсалом імператриці Марії-Терезії (яка тоді була також королевою Чехії й Угорщини) від 11 вересня 1772 р., за яким визначали й межі «здавна належних провінцій»[208]. Підставою слугували давні претензії угорських королів на Галицьку Русь. Обґрунтування причин захоплення цих територій австрійська дипломатія виклала в брошурі-маніфесті, виданій у Відні[209]. Анексію подано як ревіндикацію. Як важливий аргумент також зазначалося, що угорські монархи постійно використовували титул «короля Галіції і Лодомерії (Володимирії. — Авт.)», від якого ніколи не відмовлялися, а на своїх печатках поміщали герби цих земель[210].
Герб із левом не відповідав австрійській політичній декларації про «повернення давніх угорських провінцій», тому не дивно, що його скасовано, а натомість для «Королівства Галичини і Лодомерії» (так названо нову провінцію, хоча Волинь не увійшла до складу монархії Габсбургів) канцлер князь Кауніц рапортом від 6 жовтня 1772 р. рекомендував «зберегти» відповідні претензійні символи[211]. На цій підставі угорська королівська надвірна канцелярія 16 листопада того ж року визначила гербом Галичини в синьому полі три золоті корони, 2 над 1, а «Лодомерії» — у синьому полі дві балки, тричі шаховані червоним і сріблом[212]. До нової провінції також приєднали колишні претензійні території Чеської корони (Освенцимське та Заторське князівства в південній Польщі), то загальний герб складався з трьох полів — з доданим у срібному полі синім орлом[213]. 27 січня 1782 р. цісар Йосиф II своїм дипломом запровадив новий герб: овальний щит, розділений на 4 поля, де крім символів Галичини та «Лодомерії» подано окремо знаки Освенцимського й Заторського князівств[214]. Але вже згідно з наказом цісаря Франца II від 5 листопада 1804 р. запроваджено новий символ Галичини: в синьому полі червона балка, над якою чорна галка, а внизу — три золоті корони, 2 над І[215]. Цей символ надалі найчастіше й уживався як узагальнений знак «Королівства Галичини і Лодомерії».
Від 1786 р. до складу Галичини входила Буковина, яку в патенті цісаря Франца Йосифа І від 4 квітня 1849 р. уже названо окремою провінцією — «Герцогство Буковина». Герб цього коронного краю затверджено дипломом від 9 грудня 1862 р.: у розтятому на синє і червоне поля щиті чорна голова бика, над нею та обабіч — три золоті 6-променеві зірки[216]. Новий знак базувався на історичному символі Молдавського князівства, але мав деякі відмінності в колористиці й елементах[217]. Герб Буковини планувалося ввести 1871 р. до великого герба Австро-Угорщини, але цей ескіз не затвердили[218]. Разом із гербом Галичини його внесли до нового великого герба Австро-Угорщини лише 1915 р.[219]
