Отримавши повідомлення про облогу Черкас, Сигізмунд І одразу сповістив раду панів та регіональних урядовців. По всьому Литовському князівству було оголошено мобілізацію. Конкретні ж оборонні заходи мали такий вигляд. Загальнодержавне земське ополчення після збору мало бути розташоване там, де вкаже рада панів. Його роль зводилася до того, аби не пропустити прориву кримців до внутрішніх областей держави: «Аби той неприятель наш не мав великої сміливості далі в панство наше рушити». Що ж стосується захисту України й деблокади Черкас, то тут оборонний план передбачав використання місцевих сил. Волинське ополчення під головуванням князя Іллі Костянтиновича Острозького повинно було зібратися у Полонному й звідти, розвідавши про безпечність шляху на Київ, «до того замку нашого швидко тягнути і як можучи тим замкам рятунок чинити».
Бєльський зазначав, що облога тривала 13 днів, тоді як Томіцький, будучи сучасником тих подій, в одному зі своїх листів називав 12 днів. Згідно з позицією М. Бєльського, причиною закінчення облоги був той факт, що війська Саадет-Ґерая І зазнали великих втрат. Свідчення старожилів під час ревізії Черкас 1552 р. доповнюють це твердження іншим фактом: «За держання пана Остафія, коли цар перекопський доправив їх на тому місці, де тепер замок стоїть, рятовано там їх тоді, прибулими (вояками) з Києва водою Дніпром».
Таким чином, серйозні втрати, підхід українських військ і постійна небезпека появи з тилу Іслам-Ґерая, що кочував у степу, змусили Саадет-Ґерая І припинити облогу й розпочати переговори з Дашковичем. Останній, взявши татарських заручників, приїхав до хана у ставку. Там, за словами Бєльського, О. Дашкович і Саадет-Ґерай І пообідали й нібито побраталися, так що, як говорить польський хроніст, черкаський староста хана «з неприятеля приятелем королю Сигізмунду І пану своєму вчинив». Так чи інакше, але з документів відомо, що Саадет-Ґерай І попросив Остафія Дашковича супроводити до короля кримських послів — князя Тохтамиша й Салтан-Кула. До того ж, як інформував Сигізмунд І раду панів Литовського князівства, «він [хан] у больших речах своїх дав доручення старості нашому черкаському пану Остафію нам від себе мовити». Відступаючи від Черкас і побоюючись переслідування, хан узяв заручником в О. Дашковича одного з його служебників.
Чергова поразка від Литовської держави посилилася для Криму ще одною зовнішньополітичною втратою. Московська держава не тільки не втрутилась у черкаську кампанію, а навпаки, вдало використала її у власних інтересах. Скориставшись тим, що кримські війська були скуті на Середньому Подніпров’ї, Москва зробила державний переворот у Казані та скинула з столу тамтешнього хана Сафа-Ґерая, замінивши його на свого ставленика. Внаслідок перевороту було покладено край одинадцятирічному правлінню в Казані династії Ґераїв. Таким чином, план Саадет-Ґерая І щодо захоплення центральної України, відволікання Москви від Казані та знищення Іслам-Ґерая дав прямо протилежні результати. Уже в червні-липні 1532 р. черкаський староста повідомив Сигізмунда І про те, що Іслам-Ґерай, за згодою османського посла в Криму Айдарбека, оволодів Очаковом і Перекопом, а Саадет-Ґерай І перебуває у Кірк-Орі. Дашкович попередив уряд про спроби турків примирити ворогуючих Ґераїв. Він докладно інформував про загальну політичну ситуацію в Криму, в тому числі й про перебування там екс-хана Сафа-Ґерая.
Перемога під Черкасами зупинила татарсько-турецьку агресію, спрямовану на Україну, але не зняла її в перспективі. Узагалі, 1532 рік позначився для Литовської держави й Польщі напруженням у зовнішньополітичній сфері. Корона з перемінним успіхом вела війну з Молдавією. Крім того, як уже зазначалося, закінчувалося перемир’я з Османською імперією. Для його продовження і встановлення «вічного миру» до Порти було відряджено польського посла Петра Опалинського. Велике князівство Литовське стояло на порозі війни з Москвою. Хоча литовським послам і вдалося 24 березня 1532 р. продовжити перемир’я з Московською державою ще на рік, проте реальний стан справ указував на готовність Василія III в будь-який момент розпочати військові дії. Сама угода про продовження перемир’я була підписана московським урядом неохоче, під тиском Черкаської перемоги Великого князівства Литовського.
У травні через свого посла Василій III докоряв Саадет-Ґераю І за те, що той, «дійшовши з військом своїм до Черкас, раптом із похода свого повернувся в Перекоп». Саме в цей час, «по Божому в небо вознесінні в неділю», в Києві отримали листа від московита, що був перед цим служебником воєводи, в якому Андрія Немировича застерігали про підготовку московських військ до наступу на місто.
Політика Вільна мала відповідати тому стану речей, що склався. Сигізмунд І у своєму посланні від 12 травня наказував раді панів подумати про склад посольства до Криму. Що ж до кримських послів, то Салтан-Кула було відправлено одразу, а Тохтамиш мав їхати, на думку короля, разом із литовським Великим послом. Повідомлення про підготовку Москви захопити Київ змусило короля і раду панів прискорити оборонні заходи. До Києва було послано підключника віленського Олехна Федоровича Кривця із завданням ремонтувати замок. Підскарбій земський пан Іван Горностай отримав від Сигізмунда І усне розпорядження щодо перевірки київського арсеналу й забезпечення його всім необхідним. Що ж до гарнізону, то було вирішено послати до Києва «декілька повітів» на заставу. Вибір припав на місцеву шляхту, підсилену вояками з Пінсько-Туровського регіону.
На дипломатичному фронті рада панів запропонувала королю два варіанти: або послати до хана «великі» упоминки з паном Онікеєм Горностаєм, або «рівні» — з дяком Андрієм Мацкевичем. Сигізмунд І, керуючись думкою задобрити хана, не даючи йому при цьому підстав розглядати себе як господаря становища, наказав відправити до Криму великі упоминки, але з Мацкевичем. Князя Тохтамиша, Магмедімія та інших татарських послів було направлено до Мозиря назустріч із литовським послом, а вже звідти вони мали разом їхати до Саадет-Ґерая І. Виняток становив тільки Маакул-мурза, якого Сигізмунд І залишив при собі. У королівському листі, адресованому Саадет-Ґераю І, хану давалося зрозуміти, що Литовська держава й Польща готові прийняти його пропозиції щодо миру, привезені Тохтамишем, Салтан-Кулом і О. Дашковичем. Однак спочатку хан мав обов’язково скласти присягу перед литовським послом разом із «князями і вланами своїми», а «докончаньє» зі своїм великим послом у супроводі литовського посла прислати до Сигізмунда І. Тільки тоді король і рада панів Великого князівства Литовського присягнуть у відповідь і вишлють упоминки. Щоправда, тут обумовлювалося, що упоминки будуть, як за Вітовта, Казимира й Олександра, тобто такі, що мають разовий характер і менші від прийнятих за Сигізмунда І.
Новий перерозподіл влади, який почався у Кримському ханаті, а саме захоплення Іслам-Ґераем Очакова й Перекопа, змусив Сигізмунда І скорегувати початковий план. Він запропонував раді панів послати до Іслам-Ґерая окремого посла з упоминками. На думку короля, литовські посли мали поїхати разом. А рада панів мала були подумати, кого і з чим послати, а також про те, як забезпечити вільний і безпечний проїзд одного з послів до Саадет-Ґерая І. Врешті-решт було вирішено направити до Саадет та Іслам-Ґераїв двох окремих послів: дворян Андрія Мацкевича та Гліба Есьмана відповідно. Виходячи з того факту, що виплата упоминків не гарантувала спокою державі з боку татар, а також розуміючи, що Перекопська Орда «знищена й вельми упала», литовський уряд не став посилати до Криму великих або «урочистих» упоминків. Замість цього було вирішено запропонувати кримським правителям по дві тисячі золотих (половину — грошима, а половину — тканинами) щороку. Така виплата, на думку урядовців Литовського князівства, повинна була мати вигляд добровільного подарунка за конкретно виконану роботу. У випадку ж відмови Саадет-Ґерая І пристати на пропозиції литовської сторони, уряд Великого князівства Литовського залишав за собою право за допомогою військової сили стверджувати свої позиції в цьому регіоні.
Питання зміцнення замків і збільшення військ на Київщині посідало помітне місце в листуванні Сигізмунда І та ради панів. За королівським наказом, підскарбій земський перевірив припаси та забезпечення вояків київського гарнізону й поповнив нестачу. Проблемним залишалося питання, ополчення яких саме повітів і з яким почтом мають їхати до Києва. Рада панів скаржилася, що чинний реєстр вже вичерпав себе, оскільки «мало не половину того почту померло». Проте король видав категоричний наказ виставляти вояків згідно з чинним реєстром: «аби ті почти згідно попису служби були виставлені й що б ні в чому той почот людей не був зменшений».
Рада панів пропонувала королю «не рушити зем’ян Дорогицьких, Белських, Мелницьких», а зібрати з них гроші, за які найняти кількасот «служебних» і дворян, бо «велика послуга з тих людей княжих, ніж з повітів, нам була». На це Сигізмунд І відповів, що мовляв, під час його останнього мешкання у Литовському князівстві вже було встановлено плату з кожної служби по два гроша, «або з коня по 16 грошей, на висилку служивих на оборону», і за ці гроші була набрана й спрямована до Києва жовнірська рота з 200 коней. Король видав наказ і розіслав відповідні листи, аби до замку їхали вояки з навколишніх земель, ті, хто «у повіті Київському й біля Мозиря і Овруча й у Волевщині маєтки свої мають». Водночас хоругви з центральних земель, на думку Сигізмунда І, не треба туди направляти, оскільки «маєтки їх від Києва далеко й самі далеко. І швидко вони не прийдуть і продуктів на них немає». Що ж стосується зазначеного вище ополчення Київщини, то в королівському наказі обумовлювалося, що в заставу особисто повинні їхати тільки «рівнійші... зі слугами своїми», а «преложнійші князі й пани нехай би слуг своїх згідно тих маєтків виставили».
Для зміцнення цієї застави до Києва було послано Волинське та Подільське ополчення. Час збору всіх військ був призначений «на народження Матері Божої». Тоді ж до Києва було послано 4 гармати з 10, закуплених у Польщі. Така пильна увага, приділена Київщині, пояснювалася, з одного боку, тим, що в Чернігові йшла підготовка московських військ до будівництва фортеці: «від Києва в 7 милях, у маєтку пана воєводи Віленського [Ольбрахта Гаштовта], хоче двір свій і людей наших послати там свого замку будувати і вже їжу приготував» (курсив автора). З іншого ж боку, знову пішли тривожні чутки про загрозу з Криму. Десь на початку літа українські козаки захопили торгову валку, яка належала кафським купцям. О. Дашкович через свою агентуру в ханстві отримав інформацію про підготовку як Саадетом, так і Іслам-Ґераями акції помсти.
Мобілізація ополчення на українських землях Великого князівства Литовського й укріплення прикордонних замків дали свої плоди, і татарського вторгнення 1532 р. не відбулося. А незабаром Саадет-Ґерай І остаточно втратив владу і, поступившись нею племіннику, відплив до Стамбула. Ставши єдиновладним правителем Кримського ханства, Іслам-Ґерай І одразу почав шукати союзників зовні. Враховуючи його колишні контакти з Вільном, не дивно, що саме туди він поспішив направити своє посольство, засвідчуючи власну приязнь. Для підвищення статусу цих послів Іслам-Ґерай І разом із ними відпустив і служебника Остафія Дашковича, який з березня перебував у закладі в Орді. Окрім союзних пропозицій, новий кримський хан просив Сигізмунда І відпустити додому Маакул-мурзу, а також свого слугу Яньш Дчувана, який мешкав у Гаштовта. Вочевидь, кримський правитель мав підтримку серед Ширінів, верхівка яких сильно постраждала від Саадет-Ґерая І, і наявність у державі сина Бахтіяр-мурзи була конче необхідною новому ханові.
