Існують різні точки зору щодо датування початку російсько-української війни. Колишній радник російського президента А. Ілларіонов вважає, що датою початку війни слід вважати 20 лютого 2014 р., оскільки саме ця дата викарбувана на медалі «За повернення Криму», і, відповідно, є датою першої силової акції — розстрілу демонстрантів на майдані Незалежності в Києві, який відбувався, за твердженнями автора, за наказами та під керівництвом представників російського ФСБ.
Ми сьогодні поки не можемо дати повноцінну перевірену історичну оцінку та виклад подій щодо російської агресії проти України. Існують різні версії, підкріпленню яких бракує надійних джерел. Але останні важко здобути, тому нижче ми подаємо скоріше загальну хронологію подій.
Відомий український правознавець В. А. Василенко відзначає, що, згідно зі ст. 2 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» (14 грудня 1974 р.), «Застосування збройної сили державою першою на порушення Статуту ООН є prima facie свідченням акту агресії…» Згідно зі ст. 3 Резолюції для кваліфікації як акту агресії збройного нападу, який першою вчинила одна держава проти другої, юридично не має значення, була війна формально оголошена чи ні.
Отож, початком російської агресії, імовірно, слід вважати 27 лютого 2014 р., коли підрозділи спецназу Головного розвідувального управління Генштабу та 45-го окремого повітряно-десантного полку Збройних сил РФ захопили приміщення Верховної Ради та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а військові частини кримського угрупування Збройних сил України стали об’єктом провокаційних нападів із дислокованих на півострові російських військових баз.
Ключовою передумовою конфлікту стала дедалі неприязніша політика Путінської Росії щодо України, яка (політика), з огляду на зміст російської пропаганди у ЗМІ, останніми роками стала відверто ворожою. Це було свідченням прагнення відновити російський великодержавний проект шляхом зовнішньої агресії.
21 листопада 2013 р. в Україні розпочалися антиурядові протести як реакція на рішення Кабінету міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада 2013 р.
16 січня 2014 р. у Верховній Раді України з порушенням установленої процедури голосування було прийнято 10 законів, направлених на звуження конституційних прав і свобод громадян. Закони викликали широке обурення в українців і спричинили ескалацію конфлікту.
До 19 січня 2014 р. протести перейшли силові протистояння на вулиці Грушевського в Києві, внаслідок чого загинуло 6 осіб, більше 1000 були травмовані. Ще більш кривавими стали сутички починаючи з 18 лютого, коли за два дні загинуло більш ніж 100 осіб з обох сторін.
Наслідком перемоги Революції Гідності стало відсторонення президента Януковича від влади та його втеча в Росію, відновлення Конституції України 2004 р., скасування «диктаторських законів», призначення дострокових президентських виборів.
Зміна влади кардинально зменшила вплив Росії на Україну, отже, В. Янукович закликав В. Путіна відновити «конституційний лад» в Україні за допомогою збройних сил Росії. В ідеологічній сфері на території України почали реалізовуватися різні політичні проекти «Новоросія», «Малоросія», які мали на меті розпад української держави та перехід новоутворень під патронат Росії або входження до її складу. Однак головним кроком РФ стала окупація Криму. Згідно з подальшими заявами російського керівництва, це було тривало підготовленою державною акцією, для якої політична дестабілізація України стала приводом для реалізації.
Російська окупація Криму
23 лютого 2014 р. у Криму почалися проросійські та проукраїнські мітинги (в останніх брала участь велика кількість кримських татар на чолі з лідером Меджлісу Рефатом Чубаровим). 27 лютого невідомі озброєні люди без знаків розрізнення (імовірно, колишні бійці спецпідрозділу «Беркут», що брали участь у придушенні протестів у Києві («Беркут» було розформовано 25 лютого), та російські спецпризначенці) захопили й блокували Верховну Раду Криму та інші адміністративні будівлі, аеропорти в Сімферополі та Севастополі, установи зв’язку, засоби масової інформації тощо. На їхню вимогу до Парламенту Криму прийшла частина депутатів, що проголосували за проведення референдуму про розширення автономії Криму 25 травня 2014 р., в день президентських виборів в Україні. При цьому присутність кворуму є сумнівною, оскільки на засідання не допустили ЗМІ. Невдовзі було двічі змінено дату референдуму: перенесено спершу на 30 березня, а потім — на 16 березня. Також було змінено формулювання: замість розширення автономії йшлося про приєднання до складу Росії. При цьому, оскільки Україна є унітарною державою, питання про відокремлення регіону можна вирішувати лише на національному референдумі. З огляду на це, ще до проведення референдуму лідери країн ЄС, США та багатьох інших визнали його незаконним, а його результати — недійсними.
У ніч на 27 лютого будівлі Верховної Ради та Уряду АРК захопили озброєні невідомі особи та встановили на будівлях російські прапори.
1 березня 2014 р. Рада Федерації РФ підтримала звернення президента Росії Володимира Путіна про дозвіл на застосування Збройних сил Російської Федерації на території України. Рада національної безпеки й оборони України у зв’язку з агресією з боку Росії ухвалила рішення привести Збройні сили України в повну бойову готовність та розробила детальний план дій на випадок прямої військової агресії з боку РФ.
16 березня 2014 р. відбувся «референдум» про статус Криму, на якому, за офіційними даними, 96,77 % жителів АРК та міста Севастополь проголосували за возз’єднання відповідних територій з Російською Федерацією. 17 березня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії В. Путін спільно із самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК С. Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК В. Костантиновим та головою СМДА О. Чалим підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. 21 березня Рада Федерації РФ прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб’єктів федерації — Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією.
27 березня 2014 р. Генеральна Асамблея ООН підтримала територіальну цілісність України, визнавши Крим і Севастополь її невід’ємними частинами. За відповідну резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН зі 194. Проти проголосували 11 країн, 58 країн утрималися, решта не брала участі в голосуванні.
Починаючи з 1 березня 2014 р. відбулася серія акцій за участі російських спецслужб у східних, центральних і південних регіонах України у березні—квітні 2014 р., учасники яких виступали здебільшого за відокремлення півдня і сходу України та приєднання цих регіонів до Росії, проведення референдуму щодо федерального устрою України, надання російській мові статусу другої державної та проти нової української влади. У ході демонстрацій проросійські активісти здійснювали спроби захоплення державних установ (були захоплені будівлі Донецької, Луганської та Харківської ОДА). Між учасниками проросійських та проукраїнських акцій виникали сутички (найбільші з них відбулися у Харкові та Донецьку), під час яких постраждали десятки осіб та загинула щонайменше одна особа, а в Одесі це призвело до численних жертв. Унаслідок протистоянь загинуло 48 осіб, 247 було поранено, 6 з них загинуло від вогнепальних поранень, інші — при пожежі у будинку профспілок. У Донбасі сепаратистські утворення отримали назви Донецької та Луганської «народних республік» (ДНР та ЛНР).
Збройний опір зовнішній агресії та внутрішньому сепаратистському руху був юридично оформлений як «антитерористична операція».
Антитерористична операція
У період з 12 по 14 квітня терористами було захоплено ряд адміністративних будівель у містах Донецької області: Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ, Красний Лиман, Дружківка, Єнакієво, Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Харцизьк, Жданівка і Кіровське.
15 квітня українські війська увійшли в Слов’янськ і Краматорськ, взяли під контроль аеропорти даних міст. З 16 квітня по 1 травня терористами ДНР були захоплені адмінбудівлі міст Новоазовськ, Сіверськ, Комсомольське, Червоноармійськ, Родинське. 28 квітня в Луганську сепаратисти оголосили про створення ЛНР і почали захоплювати адміністративні будівлі Луганської області. За період 28 квітня — 2 травня були захоплені Станиця Луганська, Луганськ, Красний Луч, Первомайськ, Алчевськ, Антрацит, Свердловськ, Стаханов.
11 травня було проведено псевдореферендуми щодо незалежності ДНР і ЛНР, за даними яких за незалежність проголосувало 89,07 % і 96,2 % виборців відповідно.
22 травня відбувся напад на табір сил антитерористичної операції (АТО) під Волновахою, сепаратисти вночі завдали неочікуваного удару українській армії, 18 військовослужбовців було вбито.
У цей час ЗСУ були поповнені кількома добровольчими батальйонами («Азов», «Донбас», «Дніпро», «Київська Русь» та ін.), які склали найбільш вмотивовану та мобільну частину ЗСУ та Національної Гвардії (часом не маючи відповідного статусу приналежності). Структура та керівництво ЗСУ повільно долали дестабілізацію, через що, окрім надання озброєння, основні функції щодо екіпірування та продовольчого постачання бойових частин почали виконувати волонтерські об’єднання громадян. Лави ЗСУ поповнили тисячі добровольців.
26 травня відбувся бій за Донецький аеропорт. Це була перша масштабна успішна операція сил АТО, коли за допомогою авіації та десанту було знищено до 300 сепаратистів, при цьому українська армія не понесла жодних втрат.
4 червня сили антитерористичної операції повністю звільнили Красний Лиман Донецької області від терористів.
13 червня українські війська звільнили Маріуполь. 14 червня сепаратисти збили Іл-76 Збройних сил України, що доправляв військових у Луганський аеропорт, унаслідок чого загинуло 49 осіб, включаючи екіпаж літака. Того ж дня були здійснені численні напади терористів на блокпости сил АТО, під час яких було вбито 6 військовослужбовців. Загалом за день втрати силовиків склали 55 чол., що є найбільшою військовою втратою України за часи незалежності.
19 червня було розпочато підготовку до перемир’я, основні сили АТО були кинуті на взяття під контроль державного кордону на Донбасі, що було фактично зроблено до вечора.
20 червня президент П. Порошенко віддав наказ про припинення бойових дій на окупованих терористами територіях, перемир’я було оголошене з 22:00 20 червня по 10:00 27 червня 2014 р.
