кардинальним чином змінили стан боєздатності гетьманського найманого
війська, як і всієї військово-політичної системи Гетьманщини. Проблеми, котрі з
часом набули системного характеру й неабияк підірвали стан боєздатності
найманих полків почалися із забезпечення. Відірваність військ гетьманського
реґіменту від своїх домівок і баз постачання, загалом неефективна й громіздка
система доставлення продовольства й амуніції, евакуація поранених і хворих, на
великих відстанях дуже швидко почала давати збої й зрештою призвела до
повної дисфункції постачання. При цьому, Петро І достатньо тверезо оцінював
бойові якості професійного війська, котре імпонувало йому більше від козаків,
повсякчас просячи Мазепи присилати до армії саме охотницькі частини. Іншою
668 Дядиченко В. Участь українських козацьких полків у азово-дніпровських походах 1695-1696 рр. //Наукові записки Інституту історії України АН УРСР. — К., 1952. — Т.4. — С. 160-180; Игнатьева А. К вопросу о потерях украинских казаков Ивана Мазепы во время осады и штурма турецкой корепости Казикермен в 1695 г. //Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. — Спб., 2010. — Вып.1. — С. 213-223; Сокирко О. Лицарі другого сорту. — С. 247-248.
669 Заруба В. Українське козацьке військо. — С. 339-364; Сокирко О. Лицарі другого сорту. — С. 238-242.
670 Сокирко О. Лицарі другого сорту. — С. 243-247; Чухліб Т. Іван Мазепа як полководець: військові походи до Хаджибею, Північного Причорномор’я та Криму у 1687 — 1699 рр. // Чорноморська минувшина. — 2015. — Вип.10. — С. 3-16.
235
проблемою забезпечення стали фінансові труднощі скарбу, котрий був неготовий
до великих і частих екстраординарних воєнних виплат. Все це призвело до того,
що охотницькі полки зменшувалися від браку поповнення й дезертирства. Тим
часом інтенсивність бойових дій зростала й виявилося, що найманцям
протистоїть не звичний для них противник (турки й татари), а регулярна армія,
привчена воювати за більш ефективними стандартами. Втрати від зіткнень зі
шведами, здебільшого програні гетьманськими військами, стали ще одним
фактором, котрий спричинився до поступового зниження боєздатності найманих
відділів. Попри кілька спроб провести “затяги” для поповнення вибулих
жовнірів, а також акордні виплати грошового заохочення, вони не могли
істотним чином виправити ситуації. Наслідком цього було те, що в критичній
ситуації осені 1708 р. Мазепа, піднімаючи антимосковське повстання, не зміг
спертися на наймане військо 671.
Поразка антимосковського виступу Мазепи мала нищівні наслідки як для
тих найманців, котрі пішли за ним, так і ті, що лишилися в таборі новообраного
гетьмана Скоропадського. Частина їх була знищена в ході бойових дій 1708-1709
рр., частина опинилася у вигнанні. Відносну організаційну єдність зберегли лише
ті полки, котрі присягнули на вірність Петру I й Скоропадському, але й їхня доля
була сумною. З 10 колишніх полків залишилося 4: 1 сердюцький та 3
компанійських672. Хоча компанійці й брали участь в складі військ
Скоропадського в кампаніях 1710-1711 р. проти татар і військ гетьмана Орлика,
їх стан дедалі погіршувався.
Царський указ від 16 квітня 1722 р., який, розширив повноваження
Малоросійської колегії в адміністративних і фінансових справах, дозволив її
керівництву зноситися з полковою владою й видавати їй розпорядження,
оминаючи гетьманське правління673. Ліквідація інституційно незалежної
671 Сокирко О. Лицарі другого сорту. — С.107-113.
672 НБУВ.ІР. — Ф.І. — Спр.55585 (Лаз 41 5). — Арк.13.
673 ЦДІАК України. — Ф.53. — Оп.2. — Спр.73. — Арк.3 зв.— 4зв.
236
центральної влади, яка стала доконаним фактом, відтепер відчутно змінила
статус найманих полків у військово-політичній системі Гетьманщини. Тоді ж
було реорганізовано розкладку податків і управління фінансами, в результаті
чого гетьманське правління втратило одноосібний контроль над забезпеченням
найманих частин.674
В новій війні із Персією, яка розпочалася в 1723 р. й у якій мали бути
задіяні війська гетьманського регіменту, Петербург, вже не розглядав наймані
полки як важливий воєнний ресурс. За даними спеціального “ведения”,
складеного Генеральною військовою канцелярією, напередодні реформи
охотницького війська восени 1726 р., сердюцький полк Бурляя налічував 248,
компанійський Тонконога — 277, Ковбаси — 100, Часника — 359 чоловік. 675 На
жаль, точну чисельність залишків війська в цей час встановити важко. Докладні
відомості щодо неї збереглися тільки для другої половини 20-х рр. XVIII ст.,
коли російський уряд вдався до ретельного обрахунку жалування й стаційних
виплат, готуючи поступове скорочення частин, за “которыми ныне службы
никакой нет”. В березні 1726 р. майже одразу після рішення Верховної таємної
ради про відновлення гетьманства, на її засіданнях розпочалося вивчення
документів і відомостей про охотницькі й козацькі полки, надіслані свого часу
президентом Малоросійської колегії С.Вельяміновим.676 Цілком можливо, що
імперські сановники мали намір повернутися до задуму реформи 1723 р.,
пов’язаної з реорганізацією козацьких полків на кшталт охотницьких, але
кошторис, необхідний для цього виглядав для російської скарбниці непосильним.
В умовах прогресуючої кризи фінансової системи й значних ускладнень у
забезпеченні армії, Петербург не міг піти на розширення витратної частини
бюджету, аби «підтягнути» до регулярних стандартів війська гетьманського
674 Горобець В. Малоросійська колегія та фінансова реформа на Україні-Гетьманщині (1722-1727) //Середньовічна Україна. — К., 1994. — Вип.1. — С. 136-139.
675 ЦДІАК України. — Ф.53. — Оп.2. — Спр.649. — Арк.14а, 15а зв., 22 зв, 27.
676 Протоколы, журналы и указы Верховного тайного совета. 1726-1730 гг. — С. 153-154.
237
регіменту677. Перекладення ж цих видатків на плечі українського поспільства
також не входило в плани Катерини І, яка, заграваючи з старшиною й козацтвом,
планувала знизити обсяги податків і поборів з Гетьманщини.678
Про відновлення найманого війська на користь посилення гетьманської
влади не могло бути й мови, тому імперський уряд вирішив провести редукцію
залишків охотницьких полків, скорочення видатків на які виглядало б ефектним
жестом по відношенню до «малоросійських підданих». 14 липня 1726 р.
імператриця підписала указ в “малоросійських справах”, в 5-му пункті якого
військовим органам Сенату приписувалося “компанейских трех полков
наличных людей скасовать в два полка… а сердюцкому полку, кои служили во
время походов при гетмане не быть, понеже за ними н[ы]не в Малои России
никакой службы нет”.679 Два охочекомонні полки, що лишилися після реформи,
мали налічувати по 600 чоловік кожен, а “впредь, смотря по нужде учинить по
1000 ч[е]л[о]в[е]к”. Поповнення полків новобраняцями й поточне
доукомплектування указ велів здійснювати “из волных как то наперед сего
чинилось”, а найманцям, які б не побажали продовжити службу, дозволялося
вийти у відставку.680
Безпосереднє керівництво редукційною формою покладалося на
Малоросійську колегію, яка 4 жовтня 1726 р. розіслала полковим командирам
розпорядження з’явитися на огляд під Глухів.681 За його результатами найбільш
боєздатні й справно споряджені охотники залишалися на службі, а решта
абшитувалася. Малоросійська колегія планувала некомплектний компанійський
полк Андрія Ковбаси, що налічував всього 104 чол., злити з “Чужинним” полком
677 Бескровный Л. Русская армия и флот в XVIIІ веке. — М., 1958. — С. 118-119.
678 ЦДІАК України. — Ф.53. — Оп.2. — Спр.1024. — Арк.74 зв. — 75, 76 — 76 зв.; Протоколы, журналы и указы Верховного тайного совета. 1726-1730 гг. — С. 25.
679 ЦДІАК України. — Ф.53. — Оп.2. — Спр.647. — Арк.7 зв. — 8; Сокирко О. Лицарі другого сорту. — С. 120-122.
680 ЦДІАК України. — Ф.53. — Оп.2. — Спр.647. — Арк.8.
681 Там само. — Спр. 1024. — Арк. 21— 21 зв.
238
Григорія Тонконога, а призначений до розпуску сердюцький Гаврила Бурляя — з
компанійським Карпа Часника, доукомплектувавши їх відповідно до
призначених штатів.682 Полкові архіви й клейноди описувалися Генеральною
військовою канцелярією та передавалися до Сенату. На середину листопада у
двох переформованих компанійських полках залишилося 715 чоловік. 683
Наслідки цієї реорганізації виявилися доленосними, фактично
ліквідувавши наймане військо, як самостійну формацію. Внаслідок скасування
останнього сердюцького полку в збройних силах Гетьманщини як рід війська
ліквідовувалася наймана піхота, а власне охотницьке військо, у складі якого
залишалися тільки кінні частини, втрачало свою структурно-функціональну
цілісність. Таким чином, у військовому й організаційному відношенні
найманство втратило самостійність, а охотницьке військо як окрема формація
гетьманського реґіменту перестало існувати. Імперський уряд остаточно закріпив
за собою управління найманцями, право визначати їх організацію, принципи
комплектування, забезпечення та основні засади функціонування684.
4.4. Компанійські полки в 1727-1764 рр.
Після виснажливих Низових походів і скорочення охотницьких полків у
1726 р., наймане військо фактично перестали існувати, як окрема формація
гетьманського реґіменту. В травні 1728 р. новообраний гетьман Д.Апостол
отримав з Петербургу т.зв. “Рішительні пункти”, що частково відновлювали
суб’єктність козацької автономії. Зокрема, 6-й їх пункт стосувався
компанійських полків: “милосердуя к народу Малороссийскому, для убежания
им в сборах на платеж тех полков тягостей, ... иметь таких три полка, в которых
682 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.19686. — Арк.10 зв. — 11; ф.53. — Оп.2. — Спр.649. — Арк.89, 92-93 зв.
683 Там само. — Спр.19686. — Арк.1, 10; ф.53. — Оп.2. — Спр.649. — Арк.98.
684 Сокирко О. Козацький Марс. — С.486-490.
239
быть по пяти сот человек”685. Справа створення нового полку зрушила з місця
лише в ході російсько-турецької війни 1735-1739 рр. В лютому 1737 р. колишній
член Міністерського правління бригадир А.Барятинський, котрий відав
поповненням і забезпеченням армії Мініха, просив Петербург про термінове
доукомплектування наявних компнаійських полків і формування ще одного 686.
Однак, новий компанійський полк, командиром якого призначено Г.Часника,
було однак утворено й укомплектовано лише в 1738-1739 рр.687.
26 березня 1742 р. Генеральна військова канцелярія розпорядилася
приймати до охочекомонних полків “казацких детей и братьев в службе
находящихся, кои ту службу исправляют з грунтов своих под сотнями, також и
посполитих людей охотников, кои грунтов не имеют и с места на место
переходят, приказать в обявленние компанейские полки на убилие места
набирать, также и ахотников, какие де по-прежнему в Малой России по
обикновению били набирани” 688. Умови вербовки компанійців були пізніше
уточнені ордером гетьмана Розумовського від 19 листопада 1750 р., яким
приписувалося полки “укомплектовать ... из семьянистых козацких детей и
братьев с нераздельных грунтов, и из охочих малороссиян, и из посполитых, кои,
не имея грунтов, переходят с места на место; при том смотреть, чтоб оные от
дватцати до тритцати пяти лет были, а не моложе и не старее, притом же были
видные и постоянные, а не пьяницы”689.
Формуляри компутів і табелів компанійських полків, на жаль, не фіксували
