На початку XX ст. популярними стають видання збірників патріотичних пісень. Серед них особливо вирізняється пісня «Ще не вмерла Україна», яка поступово набуває значення національного гімну. Слова написав у Києві ще 1862 р. Павло Чубинський. А вже 1863 р. Їх опублікували у львівському часописі «Мета», приписавши авторство Т. Шевченкові[247]. Михайло Вербицький написав музику до цих слів. Як вважається, вперше публічно його було виконано під час Шевченківського свята 1865 р. в Перемишлі[248].
Проте справжнім вибухом українського національно-визвольного руху були події після скинення самодержавства в Росії в лютому 1917 р., які й утвердили загальнонаціональний характер символів. Уже 25 (12 ст. ст.) березня 1917 р. у Петрограді відбулася масова 20-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді під синьо-жовтими та червоними прапорами[249]. 29 (16) березня в Києві відбулося «свято свободи», на якому українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами[250], а ще через три дні понад 100-тисячна маніфестація стала кульмінацією відродження українського життя в Києві[251]. У цьому заході 1 квітня (19 березня) «прапорів було більше ніж 320 самих національних та понад десять червоних, робітничих, з українськими написами про міжнародну солідарність робітничої кляси»[252]. Під впливом київських масових акцій побачили світ дві брошури В. Різниченка, що значно посприяли росту зацікавлення питанням національних символів[253]. Протягом наступних тижнів відбулися маніфестації та інші заходи під українськими прапорами по багатьох інших містах України, зокрема в Харкові, Катеринославі, Чернігові, Полтаві, Севастополі[254]. Процес українського національного відродження охопив не лише етнічні території, а й регіони центральної Росії, Сибіру, Туркестану, Далекого Сходу та інші землі — скрізь, куди доля завела українських поселенців, військовополонених чи репресованих[255]. Невіддільним атрибутом цього процесу стало поняття національних кольорів — поєднання синього (або світло-синього, тобто блакитного, голубого) і жовтого кольорів. Паралельно з цим використовувалися червоні прапори, трактовані як міжнародні символи революційного руху, та малинові, з якими пов’язувалися легендарні козацькі традиції. Так, на відкритті першого Українського військового з’їзду 18 (5) травня 1917 р. «на сцені поза містом для президії розгорнувся синьо-жовтий прапор з написом „Хай живе національно-територіальна автономія. Депутація з Петрограда“. А поруч із цим прапором розгорнувся другий з вишитим левом і Архангелом Михайлом»[256]. На цьому ж з’їзді було сформовано та ухвалено назву 1-го Українського Козацького гетьмана Богдана Хмельницького полку, який отримав спершу від Українського військового клубу ім. Полуботка малиновий прапор з портретом Б. Хмельницького, вишитий черницями Фролівського монастиря, а згодом, під час виїзду на фронт, — блакитно-жовтий прапор від Української Центральної Ради[257].
Після проголошення 23 червня І Універсалу Центральної Ради з 28 червня почав працювати український уряд — Генеральний секретаріат. Посаду генерального писаря обіймав Павло Христюк, який із перших днів порушив справу печатки для скріплення урядових актів і різних документів. Детальну інформацію про це подав у своїх споминах Микола Ковалевський: «На скликання спеціальної історичної комісії, яка виробила б проект такої печатки, не було часу і тому, після консультації з відомим знавцем нашої старовини, директором Київського музею Біляшівським, постановлено було зробити дві печатки — велику, для особливо важних актів і малу для поточної праці. Обидві печатки мали в собі Тризуб Володимира, при чім зав’язалась живіша дискусія над справою хреста на Тризубі. Думки наших знавців поділилися, багато з них твердили, що хрест був долучений до Тризуба щойно в останніх роках правління Володимира і тому княжий герб переважно зберігся без хреста. Були також пропозиції, що нав’язували до традицій Запорозької Січі. Пропонувалось, щоб велика печатка була з Тризубом, а мала була б зроблена за взірцем печатки кошових отаманів Запорозької Січі (козак з рушницею). Однак цю пропозицію одкинуто з огляду на вужчу символіку цієї козацької печатки. Більшість погодилась на тому, що власне Тризуб, залишений нам суверенними князями Київської Руси, повинен і тепер бути гербом Української держави і символом наших визвольних змагань»[258].
Подальшому поширенню національних кольорів сприяло і їхнє народне тлумачення як «блакитне небо та золотий лан пшениці», яке дуже легко сприймалося в усіх середовищах. 13 жовтня в газеті «Нова Рада» В. Щавинський порушив проблему відтінків кольорів українського прапора[259]. Автор визнавав, що «вже давно перед революцією в Росії вважали за український прапор ясно-голубу і ясно-жовту фарбу», але, апелюючи до геральдичної колористики та низької світлостійкості таких відтінків, він наполягав, що «мають бути яркі й густі синій і жовтий (золотий) — яких уживають у Галичині й на Буковині».
Проте жовтневий переворот у Петрограді та проголошення 20 листопада III Універсалом Української Народної Республіки значно прискорили розвиток подій. 15 листопада за ініціативою Генерального секретаріату народної освіти відбулася нарада у справі герба, на якій розглянули можливості використання історичних символів або створення нових, обговорювали потребу проведення конкурсу. Всі присутні відкинули варіанти з архістратигом Михаїлом. Окремі учасники підтримували використання без доповнень історичного герба Гетьманщини — козака з мушкетом, але інші були проти, серед них і Грушевський: «Відновлюючи нашу стару українську державність, ми не відновлюємо нашої гетьманщини, ми хочемо творити новий лад, нові державні й громадські форми, і емблема (знак) того мусить бути нова, щоб не було підозріння в замислах відроджування старого»[260].
Проголошення УНР було відзначено в багатьох містах з великими урочистостями, що супроводжувалися використанням національних прапорів[261]. Характерно, що проголошення УНР, як і весь український національний рух, викликали озлобленість у більшовиків, які не мали на той час серйозної підтримки в Києві, й вони спробували вилити свою злість в образному протиставленні прапорів: «Червоний прапор боротьби робітників і селян проти буржуазії замінюється блакитно-жовтим. Відповідальність за це цілковито лягає на Українську соціал-демократичну партію»[262].
У грудні Генеральний секретаріат розглядав питання про друкування українських грошей і перший кредитовий білет на 100 карбованців з’явився в обігу 6 січня 1918 р. (24 грудня ст. ст.)[263]. На цій банкноті, розробленій Г. Нарбутом, було зображено у восьмикутній рамці знак князя Володимира — Тризуб, із хрестом над середнім «зубом».
Від грудня 1917 р. Центральна Рада отримала право ухвалювати закони для УHP[264]. На засіданні Генерального секретаріату 11 січня 1918 р. (29 грудня 1917 р. ст. ст.) слухали й ухвалили проект тимчасового закону про флот УНР, який доповідав генеральний секретар Д. Антонович, і рекомендували винести його на розгляд Центральної Ради[265]. У законопроекті подавалося:
«II. Прапором Української військової фльоти є полотнище о двох: жовтому і блакитному кольорах. У кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець часів Українсько-Руської держави X в.
III. Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох, жовтому і блакитному, кольорах»[266].
Однак Мала Рада під головуванням М. Грушевського затвердила цей закон аж 27 (14) січня у зміненій редакції, де першою (тобто верхньою) вказувалася блакитна смуга:
«2. Прапором української військової фльоти є полотнище о двох — блакитному і жовтому кольорах. У кряжі блакитного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем у ньому.
3. Прапором Української торговельної фльоти є полотнище о двох — блакитному і жовтому кольорах»[267].
Використання Тризуба на кредитовому білеті та на морських прапорах вплинули на справу щодо Державного герба УНР. На цей час після проголошення 22 січня IV Універсалом Центральної Ради самостійності України, питання про герб вимагало негайного вирішення. Розгоряння українсько-більшовицької війни не давало змоги провести конкурс, та й Центральна Рада, провівши останнє засідання в Києві 7 лютого, була змушена покинути місто й переїхати спершу до Житомира, потім до Сарн і нарешті — до Коростеня. Саме в Коростені 25 (12) лютого 1918 р. спершу на засіданні Ради Народних Міністрів ухвалено: «Внести в Раду закон про установлення для Української держави прийнятого морським флотом герба Володимира Великого (без Хреста)»[268]. Того ж дня на засіданні Малої Ради затверджено: «Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської Держави часів Володимира Святого»[269]. Очевидно, що ухвалений закон мав лише текстову частину без графічних додатків.
Принагідно варто додати, що на цьому ж засіданні ухвалено й закон про запровадження в Українській Народній Республіці нового (григоріанського) числення часу з 16 лютого, вважаючи його 1 березоля (березня). Описуючи ці події у своїй «Історії України», Д. Дорошенко повідомляв, що 1 березня ухвалили закон про нову монетну систему (запроваджено гривню), а далі: «тоді ж було ухвалено й герб Української Народної Республіки»[270], що призвело до низки помилок в інших публікаціях, у яких дату ухвалення герба також почали вказувати як 1 березня[271].
Тризуб виконував наприкінці X ст. функцію княжого знака, зображався на печатках, монетах, ювелірних виробах, посуді та різних предметах, що були княжою власністю. У різних князів він зустрічається у різному графічному виконанні. Первісне значення його невідоме, хоча існує багато версій та тлумачень[272]. Зрештою, основним було те, як писав у своїй третій статті про герб М. Грушевський: «се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною і культурною історією»[273]. Інформація про ухвалення герба, базована переважно на статті Грушевського, була подана в багатьох регіональних виданнях України та поза її межами[274]. Вона викликала нові публікації на тему герба. В. Різниченко в часописі «Шлях» критично оцінив рішення Центральної Ради про затвердження Тризуба[275]. Натомість О. Назарук відгукнувся схвально, що «сей наш герб — свідок нашої старої культурності й організаційно-державного змислу», а основну увагу приділив потребі належного художнього виконання герба і пропонував використовувати на прапорах великий герб — «головний герб [...] окружений малими гербами поодиноких українських волостей (земель)»[276].
Робота над гербом продовжилася в Києві після вигнання з нього на початку березня більшовиків. Мала Рада повернулася до столиці 9 березня. Десь 12 березня Михайло Грушевський доручив розробити проекти малюнків герба та печатки відомому українському графікові й архітекторові Василю Кричевському, з яким здавна мав дружні стосунки — той оформляв згадану раніше «Ілюстровану історію України», а його майстерня містилася в будинку Грушевського на вулиці Паньківській, спаленому тепер більшовиками[277].
М. Грушевський 22 березня виніс на розгляд Малої Ради питання про герб і печатку. На жаль, ми не знаємо перебігу обговорення цього питання, бо в газетних звітах про це засідання взагалі справа герба не згадується[278], а в протоколі лише сказано про розгляд проектів, без деталізації обговорення.
