соціальне походження компанійців, тому судити про нього можна лише з
685 ПСЗ. — Т.8. — С. 77.
686 ПСЗ. — Т.10. — С.128.
687 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.6832. — Арк. 9; ф.64. — Оп.1. — Спр.808. — Арк.1а.
688 ЦДІАК України. — Ф.64. — Оп.1. — Спр.986. — Арк. 1; Сокирко О. Козацький Марс. — С. 493-495.
689 Экстракт Из указов, инструкций и учреждений… — С. 246.
240
відомостей про прийняття новобранців, котрі збереглися фрагментарно 690. Понад
50% з них становили неосілі “люзаки”, котрі були одним з головних, хоч і не
дуже стабільних, контингентів поповнення найманих полків ще з минулого
століття. З іншого боку, вже на початку XVIII ст. почала формуватися стійка
тенденція до спадкової служби компанійців, коли приналежність до полкового
товариства й наслідування відповідного статусу передавалися від батька до сина
або ж комусь із родичів по чоловічій лінії. Опосередковані данні свідчать про те,
що такий механізм утвердився в незаможних і небагатодітних родинах. Так,
наприклад, у проханні про абшит компанійця полку Павлова В.Саранчі від
жовтня 1748 р. зазначалося, що в полку служать його сини Андрій і Микита,
котрі жили в с.Богуславці Золотоноської сотні Переяславського полку “в едином
дворѣ нераздѣлно”691. Компанієць цього ж полку М.Позняк, який просив у 1749
р. звільнити від податей і постоїв “жилой свой домишко” в Срібрянській сотні
Прилуцького полку, згадував, що жив там із покійним батьком і дядею, котрі
служили в полку Часника692.
Свої юридичні і економічні імунітети компанійці намагалися поширити не
лише на себе, але й на своїх родичів 693. Місцеві влади, в свою чергу, намагалися
не звільняти посполитих домогосподарів, котрі записалися в компанійці від
повинностей. Стародубська полкова канцелярія в 1743 р. наказувала сотенним
правлінням “вписавшихся в компанѣйци посполитихъ дворовъ и грунтовъ от
нарядовъ и надлежащихъ в тѣхъ маетностяхъ платежей и общенароднихъ
повинностей неуволнят ... якожъ оные в тѣ компанійские полки вписуются своей
охотою и тамо ... получают жалованіе”694.
690 ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.2076. — Арк. 3-6.
691 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.9518. — Арк. 7 зв.
692 Там само. — Спр.9994. — Арк. 1-2зв.
693 Сокирко О. Козацький Марс. — С.496-498.
694 ЦДІАК України. — Ф.64. — Оп.1. — Спр.1017. — Арк. 2-2 зв.
241
Некомплектність охотницьких полків була хронічним явищем. 1751 р.
гетьман К.Розумовський наказав проінспектувати стан компанійських полків й
доукомплектувати кожен з них до штатної 500-ї чисельності. Генеральний осавул
М.Скоропадський, якому було доручено опікування компанійцями, вимагав від
місцевих влад, аби у охочекомонні полки скеровували “семьянистых” й осілих
козацьких родичів, поведінка й служба яких була б пильнішою 695. Однак, як
засвідчила наступна ревізія, ця спроба виявилася провальною: згідно іменної
відомості 2-го компанійського полку станом на липень 1752 р. в ньому замість
500 нараховувалося лише 262 козаки і старшини 696. Комплектування полків до
штатної чисельності було нерегулярним і до нього вдавалися, як правило, перед
воєнними виправами. Так, в жовтні 1757 р. було проведено терміновий набір
волонтерів до Тисячного компанійського полку, котрий мав вирушити на
Семирічну війну 697. Однак, новобранців вирішили лишити “при домах их” до
наступного року, провівши вишкіл та обмундирування 698. Поспішаючи
підготувати полк до дієвої армії, гетьманське правління навіть дозволило
вербувати виборних козаків, котрі могли б “быть в оной (службі — О.С.) при
исправлении от себе всем надобним, тоесть мундиром, лошаддю и воинским
оружіем”699. Втім, серед козаків охочих вступити на службу й вирушити на війну,
так і не виявилося700.
Право номінування на уряди охотницьких полковників належало
гетьманам, однак у XVIII ст. воно часто порушувалося по мірі посилення
контролю російської влади в кадровій сфері, що було особливо помітно у
періоди безгетман’я. Показовою є в цьому відношенні “пропозиція” генерала-
аншефа Д.Кейта до Генеральної військової канцелярії про призначення на
695 ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.70. — Арк.5-5зв.
696 Там само. — Спр.804. — Арк. 3-5.
697 Там само. — Спр.2140. — Арк.1-2.
698 Там само. — Спр.2628. — Арк.2.
699 ЦДІАК України. — Ф.108. — Оп.2. — Спр.462. — Арк.1а зв.
700 Там само. — Арк. 5-15 зв.
242
вакансії компанійських полковників Василя та Гната Часників у січні 1748 р. 701.
Втручання в цю справу Кейта, колишнього намісника Міністерського правління,
котрий на той час вже перебував у відставці, свідчить про поступове формування
в середовищі спадкової охотницької старшини, до якої належали Часники,
клієнтели російських можновладців. Не менш важливу роль при заміщенні
старшинських урядів грали протекція і родинні зв’язки. Показовим прикладом є
кра’єра А.Крижановського, який походив з вихрещених євреїв і був одним з
найбільших відкупників індукти та евекти в Гетьманщині. Підприємливий та
енергійний Крижановський зміг стати довіреною особою в голови
Міністерського правління Кейта, отримавши завдяки його сприянню уряд
глинського сотника в Лубенському полку. Ще одним його покровителем став
генеральний писар А.Безбородько, котрий в обмін на щедрі хабарі та послуги
клопотався про надання Крижановському маєтностей. В грудні 1755 р. він
отримав підвищення й став командиром 1-го компанійського полку. Мережа
зв’язків і впливу колишнього лихваря й відкупника розширилася до
фантастичних масштабів і принесла йому в січні 1761 р. чин бригадира шлезвіг-
голштинської армії, командувачем якої був великий князь і спадкоємець
престолу Петро Федорович. Після того як патрон Крижановського став
імператором Петром ІІІ, той отримав уряд Гадяцького полковника на якому
пробув до кінця свого життя702.
Сотенну старшину і курінних отаманів компанійських полків призначали
полковники на основі балотування кандидатів, висунутих сотенним
товариством703. Це право чиновивищення підтверджувалося Генеральною
військовою канцелярією або ж гетьманами. Ордер Розумовського з березня 1752
р. командиру 3-го компанійського полку Г.Часнику, з дозволом на заміщення
701 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.8121. — Арк.1.
702 Лазаревский А. Люди старой Малороссии. Крыжановские //Киевская старина. — 1885. — №5. — С. 7-13.
703 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.8960. — Арк.2-2 зв.; спр.9483. — Арк. 2-2 зв.
243
вакантних сотничих урядів, приписував надавати їх “нераді какого своиства,
посулов и другой какой страсти, но смотря по заслугам”704.
В сфері забезпечення й утримання охотницьких полків жодних суттєвих
змін не відбулося. Як і раніше, їх головним утримувачем залишався військовий
скарб, котрий забезпечував грошове жалування, одяг та боєприпаси. Водночас, за
відсутності стабільного фінансування, порядок їх утримання, включно із
фінансовим обліком і звітністю, став більш бюрократизованим. Витрати на
утримання 3-х компанійських полків були більш ніж скромними. Їх незначне
зростання було пов’язане із намаганнями гетьмана Апостола збільшити їх
чисельність, дотримуючись п’ятисотенного полкового штату. Однак, на фоні тих
економічних перипетій, які переживав бюджет Гетьманщини за його правління
та в пізніші часи, ця мета виявилася недосяжною. Сумарні витрати на утримання
трьох компанійських полків в середині XVIII ст. сягали 4 587 руб., що слід
визнати доволі скромною сумою в порівнянні, наприклад, із утриманням
гетьманського надвірного війська705.
Натуральне забезпечення надходило з районів квартирування
компанійських частин у вигляді традиційної “стації” до якої окрім продовольства
й фуражу часом входили предмети одягу (кожухи, рукавиці, чоботи й шапки). З
1720-х років, очевидно під впливом російської армії, поширилася практика
обрахування натурального утримання “порціями” (провіант) та “раціями”
(фураж) — своєрідними обліковими одиницями з фіксованим ставками, залежно
від чину. Порції та рації (т.зв. “консистентські дачі”) збиралися з козаків і
посполитих Гетьманщини, починаючи з 1717 р., відколи тут було запроваджено
перманентні постої полків російської польової армії. Збором і доправленням
продовольства у військові частини відали спеціальні комісари, які обиралися в
полках і сотнях706. Виплата порцій і рацій, під час війн здійснювалася наперед у
704 ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.692. — Арк. 3.
705 Там само. — Спр.4412. — Арк 48; спр.10759. — Арк. 8, 28, 40.
706 Апанович О. Збройні сили України першої половини XVIII ст. — С. 180-186.
244
грошовому еквіваленті, і нерідко ставала непідйомним завданням для скарбу.
Так, в лютому 1758 р., напердодні відправлення збірного компанійського полку в
Східну Пруссію, на його потреби в конях, зброї й одностроях мало бути
виплачено 1 312 руб., й ще 9 274 руб. належало видати за піврічні порції трьом
компанійським полкам, котрі лишалися в Гетьманщині, тоді як в скарбі було
наявно лише 8 000 руб707. Згодом, вже під час участі полку у воєнних кампаніях
ця заборгованість постійно збільшувалася708.
Як і раніше, однією з головних форм утримання охотницьких полків до
повного забезпечення яких скарб не мав достатніх можливостей, залишалася
постійна (“квартирна”) повинність. В мирні періоди найманці часто стаціонували
в одному й тому самому регіоні цілорічно, не сходячи зі своїх “леж”. Однак,
згодом було перейнято російську систему квартирування, котра мала сезонний
характер. Частину року компанійський полк перебував або на форпостах, або ж в
польових таборах (“кампаментах”). У вересні полковий штаб отримував з
Генеральної військової канцелярії наказ про переведення на зимові становища
(“вінтер-квартири”), в якійсь із козацьких полків. Комісари, делеговані
місцевими владами, розводили компанійців по селах і містечках, де завчасно
були відведені домогосподарства у яких вони мали зимувати. Штаб полку з
старшинами й канцеляристами розташовувався в одному населеному пункті при
якому додатково поселялося до 20 козаків “для разныхъ посылокъ”709. Така
система, скопійована з практики регулярних армій, сприяла підтриманню
дисципліни й, в разі потреби, дозволяла провести швидку мобілізацію.
Озброєння компанійців складалося з великого асортименту ручної
вогнепальної зброї (фузей і легких ручниць), шабель і списів, що не виходили з
їх арсеналу до середини XVIII ст.710. Більшість цієї зброї все ще вироблялася
707 ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.2631. — Арк.2-2 зв.
708 Там само. — Спр.3983. — Арк. 2-2 зв; спр.4011. — Арк.1а-1а зв.
709 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.9290. — Арк.4-4зв., 42-44зв.
710 Славутич Є. Однострої Надвірної компанійської корогви гетьмана Кирила Розумовського //Історико-географічні дослідження в Україні. — К., 2004. — Вип.7.
245
кустарно або потрапляла до рук найманців у вигляді трофеїв (принаймні жодної
