Хай живе Націонал-Соціалістична Велика Німеччина і її Вождь
Адольф Гітлєр.
Хай живе Українська Суверенна Соборна Держава.
Хай живе Провідник ОУН і цілого Українського народу
СТЕПАН БАНДЕРА»[1071].
Одні листи починалися з заголовку «заява»[1072], другі — з «резолюція»[1073], а треті були адресовані безпосередньо, без будь-яких заголовків, «Провіднику Організації українських націоналістів Степанові Бандері»[1074], «вождю німецького народу Адольфу Гітлеру»[1075] або «Голові уряду Української держави Ярославу Стецьку»[1076]. У деяких листах підписанти зверталися до Гітлера із проханням звільнити Бандеру і Стецька аби ті змогли повернутися в Україну. За приклад наводимо лист із Ксаверівки, який, імовірно, написав малограмотний селянин, симпатик ОУН(б):
«Заява
Ми громадяни села Ксаверівки зібралися в неділю дня 19.VII 1941 року, на площі, щоб заманіфестувати перед світом, що Українська Нація бореться за свої права і за самостійну Українську Державу.
Ми стало підпорядковані українському Урядові, який проголошений у Львові і чесно будемо виконувати усі прикази, які будуть там припо-ручено. Просимо фірера Німецького Народу, щоб затвердив тимчасову управу нашого села.
Ми вдячні Німецькій Армії і її Провідникам. А найбільше Канцлерові Адольфові Гітлєрові за його приказ що зі своєї героїчною армією прогнав большевицько-жидівський бандицькій і ляцький зради, котрі гнобили Український народ по тюрмах і таборах. Ми вітали Німецьку Армію з великою радістю, що прогнали бандицьку армію з нашої України, і що ми вільні.
Ми віримо, що Німеччина несхоче поневолити Українського народу, а раз все зробить його Народом волі і чину которий спільними силами приступлять до бородьби проти жидо комуни і всіх гнобителів, котрий гнобив український Народ і строго виступали проти Німеччини і Гітлера.
Просимо Великого Генія Німецького Народу Адольфа Гітлера, щоб звільнив нам нашого Провідника ОУН Степана Бандеру, котрий вів Український Народ довгі роки під терором Польщі і Москви, і ми віримо що і тепер нас поведе належним шляхом, як і дотепер вів Український народ і Організація стало вірить його силам, що лише він провідник Організації Українських націоналістів зможе нами покерувати і спинити всю комуністичну діверсію і стати народом у співпраці з великою Німеччиною.
Слава Німецькій Армії.
Слава Фірерові Німецького Народу Адольфові Гітлерові
Слава Україні
Слава Героям»[1077].
Цей лист досить повно відображає специфічний характер листів, адресованих Бандері, Гітлеру і Стецьку, і надає важливі свідчення, що характеризують ідеологію ОУН(б), її ментальні та політичні вподобання, які ця організація намагалася нав’язати українським революційним масам. Презирство до євреїв і комуністів, що, на загальну думку, стали одним цілим, іноді було виражено ще переконливіше, ніж у процитованому листі. Наприклад, у с. Стенятин на адресу Бандери, Гітлера і Стецька написали три особливо ретельно підготовлених листи[1078]. Автори цього листування називали себе «селянами та інтелігенцією». Вони висловлювали глибоку подяку і захоплення німецьким фюрером і його армією. Вони вірили, що «Великий Вождь Німецького Народу… назавжди [зможе] знищити ворогів нашого народу і комуністичну загладу [загибелі] цивілізованому світу»[1079] і що Гітлер позбавив їх від комуністичного варварства, дозволивши знову приєднатися до «цивілізованого світу». Те, що нацистська мораль перетворила цей «цивілізований світ» на одне із сучасних варварств, не вплинуло на їхнє свідоме бажання стати його частиною. У цьому та інших листах автори захоплювалися Гітлером та його «непобідимою світової слави Армією», його «справедливістю» і бажанням звільнити український народ від «з-під ярма жидівсько-московських і польських більшовицьких приблудів, катів»[1080].
Хоч яким справедливим і видатним не здавався «революційним масам» Гітлер, але в Берліні Бандеру арештували саме за його вказівкою, тому прохання повернути Бандеру додому було адресовано безпосередньо фюреру. Інформацію про арешт автори й підписанти таких листів, певно, отримували від ОУН(б), представники якої переконували їх, що тільки Бандера здатний привести український народ до незалежності. Автори листів сподівалися, що «братній німецький народ» усвідомить вирішальну роль їхнього вождя[1081].
Бандера був найбільш шанованою постаттю революції. Деякі автори заявляли, що слова були безсилі, щоб висловити силу їхнього захоплення Провідником, і що їхня любов до нього була невичерпною. Інші підкреслювали, що вони любили Бандеру «чисто селянськими серцями» — і це можна вважати найвищою формою любові. їхнім єдиним бажанням було стати «вірними слугами свого Провідника і свого народу». Вони хотіли бути такими самими, як він та інші великі герої українського народу[1082].
У листівці «Український народе!», виданій Крайовою екзекутивою ОУН та поширеній під час революції, Бандеру назвали телосом (telos — мета, з грец.) української нації. Його вознесли на вершину української історії як Вождя усіх українців. Українська історія була зведена до героїчного минулого, яке перервалося, коли злісні інородці зруйнували чудову українську середньовічну державу і поневолили українців, після чого минули століття революційної боротьби за незалежність, останнім етапом якої стала революційна боротьба ОУН під проводом Бандери. Текст закінчувався гаслами «Слава Україні», «Слава Героям», «Слава вождю»[1083].
Дух і харизма Провідника ніколи не полишали революційні маси. «Присутність» Бандери відчувалася як на церемоніях проголошення, так і в усіх листах, надісланих Гітлеру, Бандері та Стецьку. Орієнтовно у той же час Іван Климів написав Степанові Бандері, що одразу зрозумів, з ким він залишиться після розколу в ОУН, бо він та інші оунівці «два рази бачили Вас [Бандеру] під шибеницею, і оба рази Ви були незломні й вірні ідеї»[1084]. Для них було очевидно, що Бандера — справжній український Провідник, і що під час «Української національної революції» на всій революційній території має не бракувати плакатів і листівок, які звеличують Бандеру[1085].
У згаданих листах фігурує й ім’я Ярослава Стецька, ще одного об’єкта захоплення, борця за свободу та провідного діяча ОУН. Автори листів вітали Стецька, використовуючи слова з націоналістичного салюту. Стецько був для них людиною, яка проголосила державу і, отже, здійснила найбільше революційне дійство — приклад, який наслідували у селах і містах по всій Україні. Як головний герой 30 червня 1941р., Стецько викликав майже таке саме захоплення і синівську любов, що й Провідник[1086].
Підсумки «Української національної революції»
За словами Климіва, ОУН(б) вдалося заснувати органи державної влади у 213 районах: у 187-ми в західноукраїнських та у 26-ти в східних областях Україні[1087], що свідчить про широку підтримку її дій. Так, у Золочівському районі ОУН(б) отримала підтримку 8 тис. прибічників[1088]. З огляду на ці факти можна припустити, що ОУН(б) вдалося залучити на свій бік понад 1,5 млн осіб. Враховуючи нетривалий час, протягом якого ОУН(б) працювала над створенням держави, поширення «Української національної революції» ОУН(б), очевидно, відбувалося досить стрімко. Втім і припинилася вона — через конфлікти з німцями — не менш раптово і швидко. Хай там що, а ОУН(б) діяла значно успішніше, ніж ОУН(м), якій, за словами Климіва, вдалося проголосити державність лише в двох районах[1089].
Запекле націоналістичне «повстання», деякою мірою подібне до «Української національної революції», відбулося на початку війни і в Литві. Його організував Фронт активістів Литви (LAF), який утворився в листопаді 1940 р. в Берліні. Він складався з праворадикальних і націонал-консервативних політиків, які покинули Литву після окупації їхньої країни радянськими військами у червні 1940р. LAF, на чолі з Казисом Шкірпою (іл. 136), створив кілька комісій, які планувалося перетворити на уряд Литви відразу після вторгнення Німеччини в СРСР. 23 червня 1941р. литовські націоналісти захопили в Каунасі радіостанцію, після чого Леонас Прапульоніс оголосив про створення незалежної литовської держави (з тимчасовим урядом на чолі). Як і в Україні, новостворений уряд не отримав підтримки від німців і проіснував усього кілька днів. Процес створення держави супроводжувався низкою погромів, у результаті яких кілька сотень євреїв було вбито місцевими мешканцями, німцями, членами LAF та представниками інших литовських груп[1090].
Після 22 червня 1941р. погроми сталися не тільки у Західній Україні та Литві, а також на інших територіях, окупованих Німеччиною: у північно-східній Польщі, Латвії і, меншою мірою, у Білорусі та Естонії[1091]. Великі криваві погроми сталися на території Бессарабії та у північній частині Буковини, окупованих румунськими військами внаслідок розпочатої
2 липня 1941р. операції «Мюнхен»[1092]. Це вказує на те, що важливим спусковим механізмом погромів були не тільки масові вбивства НКВС, але й німецьке вторгнення як таке. Водночас, потрібно зазначити, що у Західній Україні погроми відбувалися як у тих районах, де не було німецьких військ, так і в тих районах, куди вторгайся угорці або де не було в’язниць, у яких виявили жертв НКВС. Ці факти, а також зафіксоване невдоволення оунівців угорськими і словацькими військовими, які обмежували їхнє насильство або були «занадто доброзичливі» до євреїв і поляків, свідчать про те, що певну кількість погромів оунівці або місцеве населення здійснили без будь-якої підтримки або заохочення з боку німців[1093].
Елен Пресслер, наприклад, згадувала, що, коли влада в Болехові перейшла до місцевих українських націоналістів, вони сформували міліцію й влаштували погром до приходу в місто угорської армії[1094]. Матильда Гелертнер, ще одна вціліла з Болехова згадувала, що українці були озброєні до зубів і заявляли, що вони «німці», намагаючись переконати угорські війська в тому, що на владу в Болехові вони мають більше прав[1095]. У с. Хо-тимир загін угорських солдатів не дозволив банді українських погромників утопити в річці Дністер групу євреїв з с. Тлумач[1096]. Задовго до того, як Урі Ліхтер побачив німців, він бачив дорогою з Тернополя до Львова «убивць
3 сокирами і косами»[1097]. І.Вахтель згадував, що після того як радянські солдати відступили з м. Чортків та «до того як увійшли німці, в місто прибули українці з… сокирами, косами та іншим знаряддям, вбиваючи та грабуючи євреїв. З приходом німців безконтрольні вбивства припинилися. Настав час страт»[1098].
