інформації про якість централізовані закупівлі або виготовлення зброї до 1730-х
рр. в джерелах не збереглося). В 1736 р. компанійців почали озброювати
ручницями тульського виробництв 711. В 1758 р. для компанійців на тульських
заводах було замовлено новий комплект озброєння (рушниці та шаблі), яке
почало надходити в охочекомонні полки тільки наприкінці 1760 р.712.
Після розформування охотницького війська в 1726 р. його рештки у
вигляді компанійських полків стали на шлях невпинної втрати свого бойового
значення. Після затяжної паузи, коли було відновлено їх фінансування та
доукомплектацію, охотницькі частини дедалі більше залучалися до виконання
небойових завдань: караульної і кур’єрської служби при генеральних установах
Гетьманщини, супроводі іноземних дипломатичних місій, охороні прикордонних
комісій, парадах і урочистостях і навіть конвоюванні злочинців 713. Компанійські
полки, завдяки кращому вишколу й пристосованості до несення постійної
служби, використовувалися для поповнення гетьманського надвірного війська 714.
Полки та окремі підрозділи компанійців брали участь в усіх більш-менш значних
війнах до яких залучалися збройні сили Гетьманщини: Низових походах 1723-
1729 рр., війні за польську спадщину 1733-1735 рр., російсько-турецькій 1735-
1739 рр. та російсько-шведській 1741-1743 рр. війнах. Останнім досвідом
бойового застосування компанійців стала Семирічна війна 1756-1763 рр.715.
Події Семирічної віни стали однією з останніх сторінок в бойовій історії
компанійських полків. Після ліквідації гетьманства в 1764 р. контроль над ними
— С. 167—168.
711 Його ж. Озброєння козацького війська Гетьманщини у XVIII ст. //Військово-історичний альманах. — К., 2008. — №1 (16). — С. 138-139; Сокирко О. Малоросійська ручниця і переозброєння козацького війська //Київська старовина. — 2005. — №6. — С. 7, 9.
712 ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.3243. — Арк.36-36зв., 42, 51, 54.
713 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.14285. — Арк.2.
714 Сокирко О. На варті булави. — С. 110-112.
715 Сокирко О. Козацький Марс. — С.515-519.
246
перейшов до Малоросійської колегії. В наступному воєнному конфлікті —
російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. охочекомонні полки понесли значні
втрати, на фоні загальної дезорганізації військових інститутів Гетьманщини, що
стало прологом до їх остаточного інкорпорації до складу російської регулярної
армії716.
4.5. Гетьманське надвірне військо та надвірні почти козацької старшини
Збройні формування, головним завданням яких була охорона гетьманів і
старшин, а також зовнішня репрезентація їхньої сили та величі, стають
постійними атрибутами й супутниками державної влади в Гетьманщині 717.
Головними формаціями цього типу були гетьманські та старшинські надвірні
війська, що були складовою частиною гетьманського або старшинського двору,
як політичного інституту і складного соціально-економічного організму718.
Військова складова гетьманського двору увібрала в себе всі збройні
формування, які перебували в особистому підпорядкуванні гетьмана. Основу цих
формувань становили гетьманські надвірні підрозділи — піхотні та кавалерійські
контингенти, на яких лежав обов’язок супроводу й охорони гетьмана та членів
його родини. Опріч них до надвірного війська також треба зарахувати
гетьманських дворян (служителів двору з числа старшин і покозаченої шляхти,
які виконували різноманітні гетьманські доручення адміністративного та
судового характеру, допомагали в управління резиденціями та господарством,
716 Соколовский М. К генеалогии компанейских или охочекомонных полков (1668-1775 гг.) //Журнал Императорского русского военно-исторического общества. — 1913. — Кн.4. — С. 202-206; Тинченко Я. Від козаків до гусарів. Як було зламано козацькі звичаї у XVIII столітті. — К., 2018. — С. 43-55.
717 Сокирко О. Козацький Марс. — С.523-528.
718 Васильєва О. Двір гетьманів Лівобережної України у 1663-1734 рр.: автореф. дис. ... канд. іст. наук за спеціальністю 07.00.01. — К., 2012. — 16 с.; її ж. Урядники та служителі гетьманського двору часів правління Данила Апостола (1727-1734 рр.) //Київська старовина. — 2009. — №1-2. — С.131-168 та ін.
247
улаштуванні гетьманських подорожей, посольств тощо)719. За потреби, всі
дворяни, які мали зброю, могли також бути мобілізовані для захисту резиденції
або ставки гетьмана. До них слід долучити також козацькі військово-служилі
корпорації, що мали господарські функції, але фактично були парамілітарними
формуваннями, підпорядкованими господареві гетьманського двору: мисливські
курені стрільців, пташників та бобровників, котрі постачали дичину для
гетьманської кухні720. Окремим формуванням, належним до гетьманської
протекції («до гетьманського бунчука»), були різноманітні військово-служилі
територіальні корпорації покозаченої шляхти і козаків: білоцерківська та
любецька шляхта, шість засеймських сотень Ніжинського полку (Воронізька,
Коропська, Кролевецька, Новомлинська, Ямпільська та Глухівська). Вони були
виведені з підпорядкування полкових влад і перебували в диспозиції гетьманів і
Генеральної військової канцелярії. У воєнних виправах ці контингенти
виділялися для охорони і супроводу парку Генеральної артилерії та Похідної
військової канцелярії або ж перебували окремим відділом при гетьманській
ставці.
Інститут гетьманської влади з усіма його атрибутами — в тому числі й
власним двором — постав у середині XVІІ ст., тобто одразу з появою Козацького
Гетьманату як автономного державного утворення. Найближчими його
аналогами були двори магнатів Речі Посполитої, чиїми клієнтами і слугами було
чимало козацьких старшин і покозачених шляхтичів. Надвірні війська магнатів,
зокрема руських князів (у вузькому значенні прибічної варти), являли собою
719 Васильєва О. Гетьманські дворяни й слуги наприкінці XVII — у першій третині XVIII ст.: порівняльний аналіз //Гілея. — К., 2012. — Вип.66. — С.44-49.
720 Васильєва О. Стрільці в структурі козацького стану (друга половина XVII — XVIII ст.) //Гілея. — К., 2011. — С.185-191; Горобець В. Малі соціальні та соціопрофесійні групи Гетьманату: “курінчики”, “стрільці”, “протекціянти”, “дворяни” etc. //Соціум. Альманах соціальної історії. — К., 2008. — Вип.8. — С.184-201; Корноухов Е. Судьба бобровников, стрельцов и пташников Черниговской губернии //Труды Черниговской губернской архивной комиссии. — Чернигов, 1913. — Вып.10. — С.56-73.
248
осердя і кадрове ядро більшого військового механізму — власних армій, що
складалися з різних груп залежної шляхти, військових, слуг і збройної челяді721.
Гетьманське надвірне військо займало проміжне становище між власне
двором та армією. Із двірським середовищем його поєднували насамперед
репрезентаційні функції, щоправда, до епохи Розумовського, військо ніколи не
належало до складу самого двору, будучи частиною збройних сил Гетьманщини.
Фінансування надвірних хоругов здійснювалося зі скарбу, котрий аж до першої
чверті XVIII ст. не знав поділу на “державну” та “приватну” частини. Гетьмани
обертали на військо прибутки, отримані як з рангових гетьманських маєтностей,
так і з загальнодержавних зборів. На відносно незалежний від гетьманської особи
характер надвірного війська, як інституції, приналежної до “булави”, а не
конкретного її володаря, свідчить той факт, що воно зберігалося навіть в часи
безгетман’я (1723-1727 та 1734-17450 рр.). В ці періоди військо перебувало під
управлінням Генеральної військової канцелярії й фінансувалося за рахунок
скарбу. Лише за правління Розумовського його було підпорядковано
генеральним осавулам, а безпосереднє управління забезпеченням віддано
Домовій канцелярії гетьмана.
Початки надвірного війська Гетьманщини сягають часів гетьманування
Б.Хмельницького. У жовтні 1648 р. полонені повстанці розповідали на допитах
про гострі суперечності між Хмельницьким і черню, вказуючи на те, що
«Хмельницький їй не довіряє, має при собі 600 найманих татар. Останні несуть
721 Гаврилюк І. Приватні війська князя Владислава Домініка Заславського (1618-1656 рр.) в контексті розвитку надвірних армій в ранньомодерній Європі XVII ст.: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд.іст.наук... — К., 2015; його ж. Функціонування приватних магнатських армій протягом перших років Хмельниччини (1648-1649 рр.) //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 2013. — Т.З (І16).— С. 14-17; Кривошея І. Надвірні козацькі формування магнатів Потоцьких на Уманщині у XVIII ст. //Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — К.,2012. — Вип. 21, ч. 2. — С. 164-168; Dembski К. Wojska nadworne magnatów polskich w XVI і XVII wieku //Zeszyty naukowe uniwersytetu im. A. Mickiewicza w Poznaniu. — Poznań, 1956. — Zeszyt 1. Historia. — S. 49-96.
249
сторожу і сплять біля його намету»722. Кількість найманих татар, що служили в
особистій варті гетьмана поступово збільшувалася723. Відомо також про
перебування при гетьманській ставці німецьких найманців. В донесеннях
бранденбурзького дипломата фон Сомніца у серпні 1655 р. згадано німецьких
полковників О.Ахіллеса та Бендікса, котрі, перебували при ставці
Хмельницького724. В квітні 1653 р. на боці молдавського господаря В.Лупу
билося 300 німецьких солдатів, присланих з України зятем господаря
Т.Хмельницьким725.
Організаційно і кількісно рейментарський двір і надвірне військо істотно
збільшилися у період Руїни. Прибічна гвардія І. Виговського згадується в
джерелах у контексті затяжного (найманого) війська. До неї належали т.зв.
«німецькі» формування (драгуни та мушкетери), караульний підрозділ жолдаків
та наймані піхотні підрозділи, зорганізовані на кшталт угорської або козацької
піхоти 726. У походах гетьмана також супроводжували його власний кінний
найманий полк і полк його брата Ю.Виговського, що складався з трьох
хоругов727. Вартову службу при гетьмані несли також жолдаки — караульна
формація, озброєна та споряджена на кшталт козацької або угорської піхоти, яка
722 Мицик Ю. Визвольна війна очима полонених повстанців // Київська старовина. — 1995. — № 4. — С. 17.
723 Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы. — М., 1954. — Т. 3. — С. 141.
724 Олянчин Д. Українсько-бранденбурзькі зносини в XVII ст. //Записки Наукового товариства ім.Т.Шевченка. — Львів, 1931. — Т. 151. — С. 175—177.
725 Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 9. — Ч. 1. — С. 510—511; Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. — Львів, 1990. — С. 134; Costin M. Latopis ziemi Mołdawskiej i
inne utwore historyczne. — Poznań, 1998. — S. 201—202.
726 Сокирко О. На варті булави. — С.47-48.
727 Мицик Ю. Гетьман Іван Виговський. — К., 2004. — С. 73; Кroll P. Wojsko zaciężne na służbie hetmana Iwana Wуhowskiego //Studia historyczno-wojskowe. — Zabrze, 2009. — T. 3. — S. 118.
250
