виконувала ще й функції церемоніального підрозділу 728. Ще однією формацією
найманого війська Виговського були кінні сербські й волоські роти729.
Сформовану на початку Руїни модель надвірного війська, оперту на відділи
найманої кінноти, в загальних рисах успадкували Ю.Хмельницький та П.Тетеря,
доповнивши її деякими новаціями 730. Зокрема, 24-й пункт інструкції послів
Війська Запорозького, поданої в листопаді 1664 р. на варшавський сейм, який
містив прохання про перенесення столиці Гетьманщини до Білої Церкви,
зауважував, що «зосібна кожен гетьман для необхідної асистенції, в якій
зазвичай є його велика потреба як вартового спільного блага, повинен мати при
собі повсякчас, на законних підставах, шістдесят драгунів під корогвою, на яких
всі витрати мають іти зі староства Білоцерківського на того ж гетьмана
оберненого»731. У 66-му пункті прохань ішлося про «драгунію небіжчика
Виговського ... сто двадцять чоловік», котрі лишатимуться «при боку Пана
Гетьмана»732. Новацією в облаштуванні військової безпеки двору було
переведення до його юрисдикції білоцерківської шляхти733.
Надвірне військо П.Дорошенка в загальних рисах мало чим відрізнялося від
його попередників. Воно складалося з «німецьких» підрозділів, кінних найманих
хоругов козацько-волоського типу та сердюцьких (охочепіхотних) частин.
Командиром німецької драгунської хоругви був капітан Бідерман, призначений
комендантом чигиринської залоги734. Драгунська хоругва залишалася в Чигирині
ще у жовтні 1676 р., коли Дорошенко вже зрікся гетьманства735. Полонений
запорозькими козаками Мазепа розповідав у Москві про сили чигиринського
728 Акты ЮЗР. — Т. 15. — С. 350.
729 Акты ЮЗР. — Т. 4. — С. 146.
730 Сокирко О. На варті булави. Надвірні війська українських гетьманів... — С.51-53.
731 Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині ХVІІ — на початку ХVІІІ століття: Статті і матеріали. — К., 2006. — С. 111.
732 Там само. — С. 121.
733 Там само. — С. 112.
734 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — Нью-Йорк, 1985. — С. 303, 665.
735 Акты ЮЗР. — Т. 12. — С. 775.
251
гарнізону: «войска де ныне при Дорошенке пехоты серденят 1300 человек,
полковник де над теми серденяты Шулга; да кременчужской сотни пехоты,
которые при пушках, 500 человек. Да в верхнем городке драгунов 90 человек, да
полк запорожских конных казаков 500 человек, полковник у них его Дорошенков
зять Иван Яненченко; да другой полк конной же казаков, а в нем 150 человек, а
полковник у них Молчан, черемисов конных 200 человек»736.
Самостійна історія надвірного війська лівобережних гетьманів
розпочинається з 1663 р., коли козацька держава розпалася на два гетьманати —
право— та лівобережний. Перший лівобережний гетьман І.Брюховецький
спирався на запорозькі відділи, які допомагали йому здобути булаву 737. Його
наступник Д.Ігнатович мав у своєму розпорядженні драгунську роту, а також
козацькі та волоські хоругви738. Відомо, що в Батурині, який став новою
столицею Лівобережної Гетьманщини, вартували підрозділи охотницького полку
П.Ворошила 739. Про значну довіру гетьмана до надвірних формувань і найманого
війська свідчать численні доноси на них антигетьманської опозиції, котра
інформувала царський двір про «зрадницькі» наміри Ігнатовича740.
Досвід своїх попередників повною мірою врахував І.Самойлович, за
правління якого гетьманський двір набув свого класичного вигляду. Перша
згадка про надвірну хоругву Самойловича під командуванням Я.Павловського
згадується лише в листопаді 1674 р., коли вона конвоювала російське посольство
В.Тяпкіна741. Прохаючи в царів дозволу сплатити жалування найманим полкам у
липні 1677 р., гетьман просив грошей «также и на знамя Павловского полтораста
человек, которые прежде еще Молчановского полку742 при мне работают, в
736 Акты ЮЗР. — Т. 11. — С. 565.
737 Сокирко О. На варті булави. Надвірні війська українських гетьманів... — С.66-68.
738 Там само. — С. 88; Источники малороссийской истории. — Т. 1. — С. 207; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. — С. 212.
739 Сокирко О. Лицарі другого сорту… — С. 68—75.
740 Акты ЮЗР. — Т. 9. — С. 672.
741 Акты, относящиеся к истории Западной России. — СПб., 1855. — Т. 5. — С. 134.
742 РГАДА. — Ф. 229. — Оп. 2. — Д. 42. — Лл. 386 об. — 391 об.
252
розных походах воинских будучи»743. Цей підрозділ до того перебував на
надвірній службі в М.Ханенка й перейшов на Лівобережжя в 1674 р. Окрім цього
підрозділу в джерелах згадуються також піхотна та драгунська роти. У травні
1677 р. Самойлович вирядив на допомогу обложеному турками Чигирину
сердюків, «также роту драгунии своїй» 744. В липні 1677 р. гетьман говорив
стольнику Карандєєву про своїх «дроганий 500 человек»745. Отже, у
розпорядженні Самойловича протягом його правління перебувало три надвірних
формування — одна піхотна рота та 2 кінні хоругви (компанійська та драгунська),
чисельність яких коливалася в межах 1000 осіб.
Утримання надвірних військ лівобережних гетьманів успадкувало питомі
риси забезпечення найманих формувань, що склалися в попередні часи. Згідно
джерел, забезпечення поділялося на два види: грошове (власне жалування) й
натуральне (харчі, одяг і боєприпаси). Залежно від економічної ситуації, засоби
надходили з різних джерел — військового скарбу чи місцевих зборів. Грошове
жалування за періодичністю виплат поділялося на дві категорії: «дорочное»
(«рокове»), виплачуване зі скарбниці раз на рік, кошти на яке прибували від
різноманітних зборів, стягуваних на користь казни, й «місячне», що збиралося з
податного населення тих місцевостей, де квартирували гетьманські жовніри, —
відповідно сплачувалося щомісяця або раз на квартал (“чверть”) 746. Відомо, що
лише частина надвірних підрозділів увесь час перебувала при гетьмані, де їхнім
побутом опікувалися двірські служби, а решта жовнірів розташовувалася на
квартирах в Прилуцькому та Переяславському полках 747.
743 Акты ЮЗР. — Т. 13. — С. 176—177.
744 Акты ЮЗР. — Т. 13. — С. 234, 362.
745 Там само. — С. 190.
746 Акты ЮЗР. — Т. 13. — С. 176—177; Слабченко М. Е. Организация хозяйства Украины от Хмельниччины до мировой войны. — Ч. 1.: Хозяйство Гетманщины в XVII—XVIII ст. — Одесса, 1922. — Т. 4. — С. 4—9, 31-33, 149—151; Сокирко О. Лицарі другого сорту... — С. 168—202.
747 АЗР. — Т. 5. — С. 143—147, 151.
253
Попри придворний статус, надвірним військам судилася не лише почесна
столична, але і бойова служба — в розвідувальних чатах, рейдах і виправах. У
серпні 1676 р. хоругва Павловського разом із компанійським полком Новицького
прикривала зосередження гетьманських військ біля Костянтинова, а місяцем
пізніше охороняла мешканців Корсуня від «прельщений» Гоголя 748. Під час
першого Чигиринського походу в серпні 1677 р. хоругва охороняла ставку
Самойловича, котрий поспішав на допомогу обложеному місту749. Восени, уже
після завершення бойових дій, Павловському було доручено пильнувати відділи
запорозьких та донських козаків, розташованих у Гетьманщині на зимових
квартирах, а згодом — спільно з компанійцями тримати розвідувальні чати понад
Бугом750. У другому Чигиринському поході хоругва окрім власне охоронних і
бойових виконувала ще й поліційні функції: в серпні 1678 р. надвірні жовніри
стояли в Жовнині, ведучи розвідку уздовж Дніпра, а під час відступу
московсько-українських військ з-під Чигирина виловлювали дезертирів і
мародерів. Після завершення кампанії хоругву приєднали до компанійських
відділів, які чатували в правобережному Придніпров’ї751.
Про роль надвірних жовнірів у перевороті 1687 р. під час Коломацької ради
можемо судити, спираючись на відомості про участь у цих подіях найманих
полків. Більшість охотницьких полковників була в добрих стосунках із головним
претендентом на булаву І.Мазепою, тому оборона найманцями табору
Самойловича від збунтованої черні закінчилася його видачею, решта ж старшин
поводилася індиферентно752. Немає сумніву, що надвірні ротмістри, більшість
яких (як і охотницьких полковників) походила з правобережної старшини, стали
на бік Мазепи, котрий одразу по Коломацькій раді кількаразово звертався до них
із «зычливими» листами, «не тылько рейментарски, яко з власной волѣ Божой,
748 Там само. — С. 139—141.
749 Акты ЮЗР. — Т. 13. — С. 248.
750 АЗР. — Т. 5. — С. 143—147.
751 Там само. — С. 151, 153—154.
752 НБУВ. ІР. — Ф. ІІ. — Спр. 14778. — Арк. 218.
254
милости монаршой и любовѣ войсковой обраный гетман, але яко и брат ваш»,
обіцяючи «всѣ слушные жаданья и потребы ваши контентувати»753. Усе це
дозволяє зробити висновок, що з кінця XVII ст. гетьмани й старшина добре
засвоїли практику використання надвірних та охотницьких формувань у
внутрішньополітичній боротьбі, протегуючи кар’єри найманих старшин і
впливаючи на них фінансово. Фактор матеріальної стимуляції, особисті зв’язки із
реґіментарями відігравали для надвірних контингентів винятково важливу роль і
визначали ступінь їх вірності.
Гетьманування І.Мазепи можна вважати кульмінацією розвитку надвірного
війська як складової частини реґіментарського двору, що вражав сучасників
своєю пишністю та витонченістю754. Певне уявлення про склад і чисельність
гетьманського почту дають матеріали посольств Мазепи до Москви 1690 р.
Зокрема, документи Малоросійського приказу занотували, що «всего з гетманом
было всякого чина людей 528» 755. Анонімна польська авіза з вересня 1705 р.,
описуючи марш гетьманського війська в околицях Крилова, писала: «першим
йде полк Фастівський Михайлів, він і місце для табору обирає і стає на передній
сторожі. Потім ідуть полки війська компанійців і сердюків. Потім іде
ясновельможний його мость пан гетьман. Перед ним носять булаву, над ним —
бунчук з немалою і пристойною асистенцією. Потім ідуть городові полки лінією
і на флангах»756.
Прибічну гетьманську гвардію у вузькому значенні цього терміна складала
драгунська хоругва 757. Пішу варту при ясновельможному несли жолдаки, які крім
реґіментарського правління, ймовірно, охороняли також приміщення
753 АЗР. — Т. 5. — С. 211.
754 Сокирко О. Гетьманські преторіанці. Надвірні формування Івана Мазепи кінця XVII -початку XVIII століття //Theatrum Humanae Vitae. Студії на пошану Наталі Яковенко. — К., 2012. — С.500-510.
755 РГАДА. — Ф. 229. — Оп. 2 — Д. 115. — Лл. 290 об. — 291.
756 Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. — К., 2007. — С. 602.
757 РГАДА. — Ф. 229. — Оп. 2 — Д. 115. — Л. 290 об.
255
«генеральних» установ Гетьманату758. Головним місцем її служби був Батурин і,
можливо, інші гетьманські резиденції, де Мазепа бував найчастіше. Окремий
надвірний підрозділ утворювала легкокінна волоська хоругва. В бойовому
літописі роти була не тільки придворна служба, але й справжні бойові виправи
на турецькі фортеці — в 1693 та 1697 рр. на Казикермен, у 1694 р. — на Азов759.
Особливе місце належало сердюцькому полковнику Д.Чечелю, котрого
сучасники вважали однією з найбільш довірених осіб у гетьманському оточенні.
Донос В.Кочубея прямо вказує на участь у підготовці замаху на Петра І (який
готувався в Батурині) сердюків, котрим Мазепа наказав «з добрим заряженим
оружьем, бути в поготовости, и поставил их около двора своего в тайних местах,
и приказал им: “Мѣли бисте что якого галасу почути в дворѣ моем, то того ж
