часу давайте добрый поратунок и, не глядячи никому, кто ні есть, бисте за ружья
смѣлей!”»760. Відомості про підготовку замаху на царя, зважаючи на
суперечливий характер свідчень Кочубея та Іскри під час слідства, навряд чи
можна сприймати буквально, проте характеристичними є самі згадки про
перебування при гетьманському дворі охотницьких полків як вірних слуг і
охоронців Мазепи.
Наприкінці XVII ст. вже можна чітко побачити внутрішню спеціалізацію
надвірних формувань, що свідчить про певну рафінованість гетьманського двору.
Частина з них утворює ближню варту гетьмана в резиденції та під час походів,
часто правлячи за суто церемоніальний почет. До таких належали драгуни та
жолдаки. Інші, як-от волоські та компанійські хоругви й сердюки, відігравали
роль гвардійських частин, які за потреби могли виконувати самостійні бойові
задачі, охороняли резиденції та вищі установи.
Полтавська поразка та еміграція старшини й козаків на чолі з Мазепою
фактично знищили придворну гетьманську гвардію, одна частина якої загинула в
758 НБУВ. ІР. — Ф. І. — Спр. 55022. — Арк. 131.
759 НБУВ ІР. — Ф. VIII. — Спр. 228. — Арк. 609—623; Літопис Величка. — Т. 2. —С. 459, 555; Листи Івана Мазепи. — Т. 2. — С. 374—375; Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. — Т. 3. — С. 137.
760 Источники Малороссийской истории. — Ч. 2. — С. 88—89.
256
боях із росіянами, а інша розчинилася серед козацтва, що опинилося в
бендерському таборі. У розпорядженні обраного під контролем росіян у
листопаді 1708 р. лівобережного гетьмана І.Скоропадського перебували
залишки найманих полків, засеймські сотні та рештки жолдацької команди — усе,
що залишилося від надвірної гвардії 761.
Відродження надвірного війська в колишніх масштабах і формах відбулося
вже за нового володаря Гетьманщини Д.Апостола. Стараннями гетьмана було
відновлено кінну надвірну хоругву 762. Це була виокремлена сотня з
компанійського полку Г.Тонконога 763. Відроджена надвірна хоругва, як і все
надвірне військо загалом, відтепер остаточно втратили своє бойове значення.
Замість участі у воєнних кампаніях, надвірні компанійці скеровувалися «для
посилок» за різними дорученнями гетьмана та придворних, адміністраторів
рангових маєтностей, Генеральної військової канцелярії, супроводу
гетьманських дворян і конвоювання злочинців 764. Постійним обов’язком
надвірних козаків стає також доставка кореспонденції ясновельможного і вищих
державних установ765.
Одночасно з відновленням кінної хоругви новий гетьман збільшив штат
жолдацької команди до 60 осіб, перетворивши її на окрему роту. 5 листопада
1731 р. із Генеральної військової канцелярії командиру роти капітану
А.Негефелю було надіслано гетьманський указ та інструкцію, яка стала фактично
першим писаним регламентом жолдацької служби766. Жолдацькі караули до
рейментарського двору мали надсилатися по черзі, а капітану наказувалося «если
которий жолдакъ по своем преступлении подлеглий будет вине[н], того по
761 Сокирко О. На варті булави. — С.105-107.
762 Судиенко М. Материалы для отечественной истории. Т. 1. — Отд. 2. — С. 9.
763 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 4179. — Арк. 87; спр. 4498. — Арк. 5 зв.
764 [А. Л.] Гетманская надворная корогва //Киевская старина. — 1901. — № 9. — С. 78.
765 ІР НБУВ. — Ф. І. — Спр. 53763. — Арк. 20.
766 НБУВ ІР. — Ф. І. — Спр. 51207. — Арк. 47; спр. 51208. — Арк. 48.
257
важности дела наказовать без жадних накладовъ и взятковъ» 767. Утримання
жолдаків, як і раніше, складалося з грошової та матеріальної (хлібна порція і
мундир) частин768. За періодичного дефіциту готівки у скарбі та довгій процедурі
отримання дозволів на сплату жалування, його видачі були нерегулярними 769.
Після смерті Апостола головним їхнім розпорядником стала Генеральна
військова канцелярія, що упродовж 1734—1750 рр. керувала всіма
адміністративними, військовими та господарськими справами Гетьманщини.
Канцелярія використовувала надвірні формування на для караульної та
кур’єрської служби при вищих установах, так само як і в попередні роки,
послідовно утримуючи їх у «генеральній» юрисдикції та обороняючи
компанійців і жолдаків від утисків локальних влад.
Окремий різновид надвірних формацій, що посідали проміжний статус між
приватними та державними збройними силами, становили надвірні почти
козацької старшини — генеральних старшин і полковників. Їх виникнення
відбувалося, з одного боку, шляхом навернення до приватної служби козаків,
котрі вилучалися з-під державної військової служби, а з іншого, через
рекрутацію підданих і слуг, котрих перетворювали на приватні збройні
контингенти. Обидві категорії старшинських надвірних жовнірів були тісно
пов’язані із двором, що був інститутом влади (в залежності від статусу його
очільника — влади публічної (реґіментаря, старшини, урядовця), чи то —
приватної (дідича, державця)) й соціальною спільнотою з власною ієрархією, що
мала цю владу реалізовувати, забезпечувати та гідно репрезентувати. В стосунку
до двору козацької старшини, як верхівки лицарського стану й керівної ланки
держави та армії, особливо важливим був військовий сегмент двору — дворяни,
курінчики, бояри, стрільці та інші категорії слуг, яких об’єднувала спільна
767 НБУВ ІР. — Ф. І. — Спр. 51208. — Арк. 48.
768 Сокирко О. На варті булави... — С.114-115, 122, 128-129.
769 ІР НБУВ. — Ф. І. — Спр. 53763. — Арк. 10.
258
функція охорони і захисту свого патрона, його «дому», силова реалізація його
владних повноважень770.
На середину — другу половину XVII ст. уявлення про збройну асистенцію
старшини дають матеріали козацьких посольств до Варшави й Москви. Таку
інформацію подають реєстри коронного скарбу з травня 1659 р. про виплату
жалування членам козацького посольства, виправленого на варшавський сейм.
Усього на сейм прибуло 34 посли, а також делегати від тринадцяти козацьких
полків і Коша; загальна чисельність посольства, разом із козаками, слугами й
челяддю, становила 511 чол 771. Власні надвірні роти, що складалися з сербів,
волохів і мунтян, мали брацлавський полковник І.Сербин та генеральний
бунчужний Д.Мигаль. Зокрема, останній утримував сербську кінну роту, подібну
до тієї, котра існувала при гетьмані. Як відомо, сербські та волоські формування
стали досить розповсюдженим явищем за правління Виговського, котре збіглося
в часі з черговим припливом мігрантів з Балкан та Придунав’я. У серпні 1659 р.
Мигаль потрапив у полон до переяславських козаків Цицюри, «а взяли его на
перевозе, перевозился с ротою своею Днепр, и роту его сербов переяславские
казаки всех побили»772.
Яку структуру мав власне військовий сегмент старшинського двору
можемо скласти більш-менш повне уявлення на прикладі куренів полковників і
старшини, котрі відбилися в компутах та “вѣдениях” козацьких бойових відділів
початку XVIII ст. Хронологічно найдавнішим таким документом є компут двох
козацьких корпусів, виправлених влітку 1700 р. на театр бойових дій Північної
війни. Перший з них під командуванням полтавського полковника І.Іскри (1 345
козаків Полтавського, Прилуцького та Стародубського полків, в т.ч. 75
770 Сокирко О. «На послугах дому»: надвірні почти козацької старшини другої половини 17—18 ст. //Patrimonium: Студії з ранньомодерної історії Центрально-Східної Європи. — К., 2015. — Т.1. — С.307—327.
771 Кулаковський П. Козацьке посольство на сейм 1659 року //Гадяцька унія 1658 року. — К., 2008. — С.110-112.
772 Акты ЮЗР. — Т. 7. — С. 312; Крип’якевич І. Серби в українськім війську 1650— 1660 рр. — С. 86.
259
курінчиків) був виряджений до Риги, а другий на чолі з ніжинським наказним
полковником Л.Шрамченком (1 100 козаків Ніжинського полку та Засеймських
сотень, в т.ч. 150 курінчиків) — до Новгорода773. Кількість збройних слуг і
курінчиків була достатньо значною, складаючи від 5 до 13% бойового складу
відділів. Ще більшою була чисельність старшинських почтів, котрі перебували у
відділі Чернігівського полку (287 чол.) на чолі з Ю.Лизогубом у Прибалтиці
протягом 1701-1703 рр. Зокрема, курінчиків нараховувалося 77774. Цікаво, що
окремий курінь мав полковничий син Я.Лизогуб, що не посідав на той час
жодного уряду, а також те, що курінчики полкового обозного та значкових
товаришів (їх у відділі нараховувалося 17), були об’єднані в одному підрозділі.
Кожен з куренів мав свого отамана, а полковницький, окрім отамана, очолювався
значковим товаришем М.Третяком. Як бачимо, старшинські почти тут
утворювали практично третину бойового складу відділу.
До нашого часу дійшли також два компути миргородського полкового
товариства, вирядженого у рейд під Нові Санжари навесні 1722 р., котрі
зафіксували перелік і склад військово-служилих корпорацій козацтва, що
відбували службу на двір миргородського полковника Д.Апостола й, очевидно,
відображали ще більш архаїчні практики цієї служби, що склалися в
попередньому столітті. Зокрема, при боці Апостола перебував окремий «курѣнъ
Его Милости дворовий» на чолі з отаманом І.Перевозним, курінь «возовыкив» з
отаманом Х.Трусируною, 12 «дворан», 2 курені «стрілців Его Милости» з
отаманами Г.Ілляшенком та Д.Александренком, «козакі Его Милости
служивие»775 з отаманом П.Герасимовичем, а також ще 3 територіальних курені —
попівський на чолі з Г.Виприском, бакотівський на чолі з І.Моцовитичем та
773 Горобець С., Рябцев В. До історії участі українських козаків у подіях початкового етапу Північної війни (1700-1702 рр.) //Сіверянський літопис. — 2011. — №3. — С.23-38.
774 Там само. — С.33-34.
775 Присяга Миргородського полку 1718 року. — К., 2012. — С.33,41.
260
хомутянський на чолі з М.Бубликом776. Загалом почт нараховував 135 козаків, з
яких лише 18 обозових товаришів не мали власне воєнних функцій. В іншому
компуті, датованому цим же роком, фігурувала «короговъ дворянская» на чолі з
військовим товаришем І.Тернавським, отаманом В.Мурзаком і хорунжим
Константієм, «короговъ стрілецкая» з отаманом С.Терещенком і хорунжим
А.Бандуренком й ще 2 територіальних стрілецьких курені — городиський з
отаманом І.Головкою та потоцький з отаманом Грицьком777.
Як бачимо, перелік формацій військових слуг був досить сталим:
найближчий почет складали козаки власного куреня й дворяни, доповнені
кількома стрілецькими формуваннями, котрі в мирний час постачали дичину для
полковницької кухні, й козаки територіальних куренів, що несли, очевидно,
допоміжну службу. Імовірно, ближчий почет перебував при особі полковника
повсякчасно, тоді як допоміжні формації мобілізовувалися лише на час походів
(цікаво, що наприклад, наказний гетьман Я.Лизогуб під час польських походів
1733-1734 рр. мав при собі лише 29 курінчиків (втім, йому додатково виділили
300 козаків засеймських сотень, що конвоювали його ставку778)).
Полкова старшина мала значно менші почти, ніж генеральні старшини та
полковники. Так, в компуті миргородського товариства 1722 р. зазначено, що
полковий обозний В.Родзянко мав при собі курінь в 15 козаків, полкові осавули
К.Петрашевич та М.Зарудний — по 18 і 12 козаків відповідно, полковий
хорунжий І.Черкас — 7 козаків, і троє значкових товаришів Р.Лісницький,
