45
См. в особенности: Смолій Валерій, Степанков Валерій. Богдан Хмельницький. — К.: Альтернативи, 2003. — С. 12 и 399 (Богдан Великий); Кучма, Леонід. Доповідь на урочистих зборах з нагоди 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького // Український історичний журнал. — 1996. — № 4. — С. З («Батько Вітчизни»).
46
См.: Сас, Петро. Політична культура українського суспільства: кінець XVI — перша половина XVII ст. — К.: Либідь, 1998; Сисин, Френк. Конструювання національних реконструкцій // Критика. — 2005. — № 1/2. — С. 28.
47
Об украинском политическом классе см.: Sysyn, Frank. The Khmelnytsky Uprising and Ukrainian Nation-Building //Journal of Ukrainian Studies. — 1992. — № 1/2. — P. 141—170; о жестокости к крестьянам: Яковенко, Наталя. У кольорах пролетарської революції // Український гуманітарний огляд. — 2000. — № 3. — С. 58—78.
48
Этот момент описан в кн.: Яковенко, Наталя. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. — К.: Генеза, 1997. — С. 200—201. Дискуссия о Переяславском договоре лучше всего освещена на английском языке в кн.: Basarab,John. Pereiaslav 1654: А Historiographical Study. — Edmonton: CIUS, 1982. Наиболее полная картина различных интерпретаций на украинском языке представлена в кн.: Переяславська рада 1654 року: (історіографія та дослідження) / Ред. кол. Павло Сохань, Ярослав Дашкевич, Ігор Гирич та ін. — К.: Смолоскип, 2003.
49
В русской дореволюционной и советской историографии Мазепу клеймили как предателя, однако в нынешних украинских исследованиях он представлен героем — Мазепа даже изображен на десятигривенной банкноте. Современные авторы часто трактуют его действия сквозь призму позднейших политических концепций суверенитета народа и эгалитарного национализма. Этого не скажешь об изданной недавно прекрасной биографии гетмана, где он предстает выразителем недовольства казацкой старшины царским абсолютизмом и защищает прежде всего ее сословные интересы: Павленко, Сергій. Іван Мазепа. — К.: Альтернативи, 2003.
50
См. ряд добротных исследований украинского историка Виктора Горобца: Горобець, Віктор. Від союзу до інкорпорації: українсько-російські відносини другої половини XVII — першої чверті XVIII ст. — К.: Інститут історії України НАНУ, 1995; Горобець, Віктор. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки реформ Петра І. — К.: Інститут історії України НАНУ, 1998; Горобець, Віктор. Політичний устрій українських земель другої половини XVII—XVIII ст. — К.: Інститут історії України НАНУ, 2000.
51
Указ 1785 года был результатом многочисленных петиций казацкой старшины; впоследствии многим из них пришлось долго бороться за свой дворянский статус. См.: Kohut, Zenon. Russian Centralism and Ukrainian Autonomy: Imperial Absorption of the Hetmanate, 1760s-1830s. — Cambridge, Mass.: HURI, 1988 (укр. перевод: Когут, Зенон. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760—1830. — К.: Основи, 1996).
52
См.: Українське барокко та європейський контекст / За ред. Олександра Федорука. — К.: Наукова думка, 1991; Українське барокко / За ред. Олекси Мишанича. — К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, 1993.
53
См.: Гиржій Олександр, Чихліб Тарас. Гетьманська Україна. — К.: Альтернативи, 1999. -С. 199—206,260-262.
54
Cm.: Hroch, Miroslav. Social Preconditions of a National Revival in Europe. A Comparative Analysis of the Social Composition of Patriotic Groups among the Smaller European Nations. -Columbia University Press, 2000.
55
Я делю российскую Украину на три исторических региона, что упрощает более детальную географическую структуру, принятую в специальных научных работах. См., например: Лисяк-Рудницький, Іван. Роль України в новітній історії // Лисяк-Рудницький, Іван. Історичні есе. — К.: Основи, 1994. — С. 145—171; Szporluk, Roman. Urbanization in Ukraine since the Second World War // Rethinking Ukrainian History / Ed. by Lysiak-Rudnytsky with the assistance of John-Paul Himka. — Edmonton: CIUS, 1981. — P. 180—202.
56
Cm.: Klier,John Doyle. Russia Gathers Her Jews: The Origins of the «Jewish Question» in Russia, 1772—1825. — DeKalb: Northern Illinois UP, 1986. О росте еврейского населения на Правобережье см.: Хонигсман Яков, Найман Александр. Евреи Украины: краткий очерк истории. — К.: Учебно-методический кабинет Минобразования Украины, 1993. — Т. 1. -С. Ill; Нариси з історії та культури євреїв України / Упор, та ред. Леонід Фінберг і Володимир Любченко. — К.: Дух і літера, 2005. — С. 64.
57
Cm.: Herlihy, Patricia. Odessa: A History, 1794—1914. — Cambridge, Mass.: HURI, 1986; укр. изд.: Герлігі, Патриція. Одеса. Історія міста, 1794—1914. — К.: Критика, 1999. — 383 с.
58
Cm.: Lviv: A City in the Crosscurents of Culture / Ed. by John Czaplicka. — Cambridge, Mass.: HURI, 2005 (укр. перевод этой книги готовится к изданию в киевском издательстве «Критика»).
59
Именно так еще в 1870-х годах в Закарпатье ехал Михаил Драгоманов, один из лидеров украинского движения, подданный Российской империи. См.: Драгоманов, Михайло. Австро-руські спомини // Драгоманов, Михайло. Літературно-публіцистичні твори. — К.: Наукова думка, 1970. — Т. 2. — С. 263—274.
60
См.: Wilson, Andrew. The Ukrainians: Unexpected Nation. — New Haven and London: Yale University Press, 2000 — P. Ill (укр. перевод: Вілсон, Ендрю. Українці: несподівана нація. — К.: К. І. С., 2004).
61
См.: Грицак, Ярослав. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. — 2-ге вид. — К.: Генеза, 2000. — С. 41—45.
62
Cm.: Kappeler, Andreas. Mazepintsy, Malorossy, Khokhly: Ukrainians in the Ethnic Hierarchy of the Russian Empire // Culture, Nation, and Identity: The Ukrainian-Russian Encounter (1600—1945) / Ed. by Andreas Kappeler, Zenon Kohut, Frank Sysyn, Mark von Hagen. -Edmonton: CIUS Press, 2003. — P. 162—181; укр. пер.: Каппелер, Андреас. Мазепинці, малороси, хохли: українці в етнічній ієрархії Російської імперії // Київська старовина. — 2001. -№ 5. — С. 8—20; Kappeler, Andreas. «Great Russians» and «Little Russians»: Russian-Ukrainian Relations and Perceptions in Historical Perspective. — Seattle: Henry M. Jackson School of International Studies, University of Washington, 2003.
63
В XIX веке более половины российских чиновников на украинских землях были этническими украинцами, однако в подавляющем большинстве они считали себя малороссами или русскими родом из Украины. См.: Velychenko, Stephen. Identities, Loyalties, and Service in Imperial Russia: Who Administered the Borderlands? // Russian Review. — 1995. — Vol. 54. -№ 2. — P. 188—208.
64
О роли интеллигенции в украинском национальном движении XIX века см.: Kappeler, Andreas. Der schwierige Weg zur Nation: Beitrage zur neueren Geschichte der Ukraine. -Cologne: Bohlau Verlag, 2003.
65
См.: Кравченко, Володимир. Нариси з української історіографії епохи національного відродження (друга половина XVIII — середина XIX ст.). — X.: Основа, 1996. — 295 с.
66
Об интересе украинских писателей-романтиков к национальному см.: Бовсунівська, Тетяна. Феномен українського романтизму. — К.: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, 1997. — Т. 1: Етногенез і теогенез. — 154 с.
67
Оппонентом Григория Федоровича Квитки-Основьяненко был Петр Петрович Гулак-Артемовский, писавший басни на украинском языке, а серьезную беллетристику — на русском. См. признание самого Квитки: Квітка-Основ'яненко, Григорій. Лист до П. О. Плетньова від 15 березня 1838 р. // Квітка-Основ’яненко, Григорій. Зібр. творів: У 7 т. — К.: Наукова думка, 1981. — Т. 7. — С. 215; а також: Ятищук, Оксана. Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко в духовній історії України. — Тернопіль: ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. — С. 39—40.
68
В письмах к друзьям Максимович даже подписывался как «Старый украинец». См.: Короткий, Віктор. «Старий українець» Михайло Максимович // Максимович, Михайло. У пошуках омріяної України: Вибрані українознавчі твори / Вступ, ст. Віктора Скопенка, упор, і вступ, ст. Віктора Короткого. — К.: Либідь, 2003. — С. 9—27.
69
Конечно, большинство шляхтичей все равно не имело земли; и все же лишение сотен тысяч людей дворянского статуса стало одной из крупнейших в XIX веке попыток изменить социальную структуру общества. См.: Beauvois, Daniel. Le Noble, le Serf et le Revizor. La noblesse polonaise entre le tsarisme et les masses ukrainiennes (1831—1863). — Paris: Editions des Archives contemporaines, 1985; укр. изд.: Бовуа, Даніель. Шляхтич, кріпак і ревізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831—1863) / Пер. з франц. Зоя Борисюк. — К.: Інтел, 1996. — С. 195, 383.
70
Существуют прекрасные биографии Костомарова на украинском и английском языках: Пінчук, Юрій. Микола Іванович Костомаров, 1817—1885. — К.: Наукова думка, 1992; Prymak, Thomas. Mykola Kostomarov: A Biography. — Toronto: University of Toronto Press, 1996.
71
Див.: Грабович, Григорій. Шевченко, якого не знаємо (3 проблематики символічної автобіографії та сучасної рецепції поета). — К.: Критика, 2000. — 318 с.; Yekelchyk, Serhy. Creating a Sacred Place: The Ukrainophiles and Shevchenko’s Tomb in Kaniv (1861-ca. 1900) //Journal of Ukrainian Studies. — 1996. — Vol. 20. — № 1/2. — P. 15—32.
72
Катренко Андрій, Катренко Ярослав. Національно-культурна і політична діяльність Київської громади (60-90-ті рр. XIX ст.). — К.: КНУ ім. Т Г. Шевченка, 2003. — 180 с.
73
Див.: Saunders, David. Russia and Ukraine under Alexander II: The Valuev Edict of 1863 // International History Review. — 1995.— № 17 (February). — P. 23—51.
74
Дудко, Віктор. Аудиторія журналу «Основа» (1861—1862): Кількісний вимір // Київська старовина. — 2001. — № 6. — С. 79.
75
Члены украинских громад не выдвигали каких-либо политических требований вроде автономии украинских земель. Тем не менее само утверждение самостоятельности украинской культуры было актом политическим. Кроме того, как отмечают историки, проводимая громадами культурная и просветительская работа была важным компонентом культурного этапа национального возрождения. См.: Іванова Людмила, Іванченко Раїса. Суспільно-політичний рух 60-х рр. XIX ст. в Україні: до проблеми становлення ідеології. -К.: Міжнародний інститут лінгвістики і права, 2004. — С. 309—310.
76
См. лучшую работу об этих событиях: Савченко, Федір. Заборона українства 1876 р. — X.: ДВУ, 1930.-415 с.
77
Политические взгляды Драгоманова подробно и обстоятельно проанализированы в кн.: Круглашов, Анатолій. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. — 2-ге вид. — Чернівці: Прут, 2001. — 488 с. Среди исследований его политической деятельности непревзойденной остается давняя работа: Іванова, Раїса. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі України та Росії (друга половина XIX ст.). — К.: Вид-во Київського ун-ту, 1971. — 223 с.
78
Андрей Желябов, один из двух главных организаторов покушения 1881 года, был одесским студентом, ранее сотрудничал с местной украинской громадой, а Софья Перовская принадлежала к роду последнего украинского гетмана Разумовского. О революционерах-народниках в Украине см.: Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: історичні нариси / Відп. ред. Валерій Смолій. — К.: Наукова думка, 2002. — С. 39—61.
79
Yekelchyk, Serhy. The Nation’s Clothes: Constructing a Ukrainian High Culture in the Russian Empire, 1860—1900 //Jahrbiicher fur Geschichte Osteuropas. — 2001. — Band 49. — № 2. -S. 230—239.
80
Эрнест Геллнер высказал важное соображение о том, что культурная задача современного национализма заключается в создании на основе фольклорной традиции новой высокой культуры, которая соответствовала бы индустриальной эпохе. См.: Gellner, Ernest. Nations and Nationalism. — Oxford: Blackwell, 1983. — P. 57 (рус. пер.: Геллнер, Эрнест. Нации и национализм / Пер. с англ. Татьяны Бердиковой, Марины Тюнькиной; ред. и послесл. Игоря Крупника. — М.: Прогресс, 1991. — 320 с.; укр. пер.: Ґелнер, Ернест. Нації та націоналізм. Націоналізм / Пер. з англ. Георгій Касьянов — К.: Таксон, 2003. — 300 с.).
81
Грицак, Ярослав. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. — 2-ге вид. — К.: Генеза, 2000. — С. 51—52.
