Современный украинский язык

І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви.

І Бог назвав світло: День, а темряву назвав: Ніч. І був вечір, і був ранок, день перший. [56].

Йосип Іванович Лозинський (1807 — 1889 р.р.), етнограф, мовознавець, публіцист, діяч українського національного відродження:

Приклад тексту латинкою

W tym opysi skazuju, jak sia wesile po sełach me?y prostym ruskim ludom widprawlaje. Ne mohu jednako utrymowaty, jakoby toj spos?b wesile widprawlaty wsiude newidminni był zachowanym; bo hde nekodyj szczoś dodajut, hdeinde szczoś wypuskajut, a znowu hdeinde szczoś widminiajut. Syła w mojej syli było, starał-jemsia w rozmaitych misciach obradki i pisny ruskoho wesila p?znaty i p?rekonał-jemsia ?e prynajmni szczo do hołownych obradkiw i pisn?j wsiude tym?e samym sposobom wesile sia widprawlaje. I toj spos?b opysałjem w nynijszуj kny?oczci dodajuczy jednako hdenekodyj i miscowyi widminy. Moim najperszym i najbohatszym a nawet' i nihdy newyczerpanym źridłom, z kotorohom tyi widomosty czerpał, było dopytowanie po sełach tych ludej, kotryi czasto na wesilach bywały i wesilnyi ur'ady pistowały. Nykotorych obradkiw był jem sam okozritelnym świdkom [57].

Виклад тексту кирилицею

В тим описі сказую, як ся весілє по селах межи простим рускім людом відправляє. Не могу єднако утримовати, якоби той спосіб весілє відправляти всюде невідмінні бил захованим; бо где некодий щось додают, гдеінде щось випускают, а знову гдеінде щось відміняют. Сила в моєй силі било, старал-ємся в розмаітих місцях обрадкі і пісни руского весіля пізнати і переконал-ємся же принаймні що до головних обрадків і пісней всюде тимже самим способом весілє ся відправляє. І той спосіб описал-єм в нинійший книжочці додаючи єднако гденекодий і місцовий відміни. Моім найпершим і найбогатшим і наветь і нігди невичерпаним жьрідлом, з которогом тиі відомости черпал, било допитованє по селах тих людей, котриі часто на весілях бивали і весільниі уряди пістовали. Никоторих обрядків бил єм сам окозрітельним сьвідком.

Сучасна латинка — орфографія, запропонована культурологічним часописом "Ї"

Приклад тексту латинкою

Mono-malo-kuľturnyj Ľviv. Same takym na?e misto vydajeťśa meni zaraz. Mo?lyvo, i tak, napevne, i je, do formuvanńa takoji točky zoru dolučylyśa čyslenni rozčaruvanńa, jaki spitkaly nas pisľa ejforiji 2004. Očevydno, ?čo takyj pohľad je cilkovyto subjektyvnym, ale vodnočas, čomuś dovoli často zustričajuťśa ľudy, jaki dumajuť i vidčuvajuť tak samo. Vidkynuty takyj dyskurs spryjńatťa sučasnoho Ľvova zahro?uje ryzykom ?čoś proočyty, ?čoś propustyty abo zlehkova?yty. [58].

Виклад тексту кирилицею

Моно-мало-культурний Львів. Саме таким наше місто видається мені зараз. Можливо, і так, напевне, і є, до формування такої точки зору долучилися численні розчарування, які спіткали нас після ейфорії 2004. Очевидно, що такий погляд є цілковито суб'єктивним, але водночас, чомусь доволі часто зустрічаються люди, які думають і відчувають так само. Відкинути такий дискурс сприйняття сучасного Львова загрожує ризиком щось проочити, щось пропустити або злегковажити.

Приклад тексту кубанською балачкою (степовий говір української мови, що вживається на Кубані; Катеринодар, 1895 р.)

Жил один человек. Он занимав ся охотой, стрелял всякого зверя и с этого жил. Он умел очень хорошо охотничать, — так хорошо, что когда ни пойдет, что ни увидит, бизприминно убьет! И собака в его была такова, что ничего ни боится сия; или на волка, или на видмедя — ничего ни злякаиць эта! Никогда не случалось с ним так, чтобы пошел на охоту и ничего ни принес — бизприминно набьет целую кучу всякого зверя. Люди о его говорили, что он такие молитвы знает, что на его усякнй зверь бежит и птица литить. [59].

Современный пример текста Кубанской болтовней (из сборника народных кубанских песен для Кубанского казачьего хора; Краснодар, 2002 г.)

Тыче Кубань, только в лыман

Вэрст мабудь за трыста.

Рот крутэ, воду мутэ,

Чтоб нэ была чиста.

Тыче Кубань аж в лыман,

А с лымана в Морэ,

Ой нэ зналы козаченькы

Якэ будэ горэ. [60]

Современный пример текста Украинский язык Канады (в скобках — вариант, принятый в Украине)

Соня міцно обняла Наталю й обіцяла ( пообіцяла), що потелефонує до неї. Вона сіла в авто і запняла пояс ( застібнула пасок безпеки). [61].

Це неможливо, — заперечила Наталя. — Я думала, що ми із Сонею були одинокі ( єдині), що бачили цвіт папороті. Не конечно ( не обов'язково), — відповіла виховниця ( вихователька). [62].

Біля ватри ( вогнища) було багато виховників ( вихователів). [?] Ми за вами довго шукаємо ( ми вас довго шукаємо), — сказали вони. [63].

Яке тут повітря свіже і холодне! Воно мені нагадує м'ятові цукорки ( м'ятні цукерки), які мама ставить на стіл в їдальні. [64].

Приклад тексту драгоманівкою (вірш І. Франка на двадцятигривневій купюрі)

Земле, моjа всеплодьучаjа мати!

Сили, шчо в твоjij движель глубинi,

Крапльу, шчоб в боjу смiлijше стоjати,

даj i мiнi! [65].

Використання дагоманівки у листі І. Франка до В. Левицького

Дорогиj Друже! Не прогнівайсьа на мене, шчо сими дньами не буду міг до тебе загостити. Обставини так складаjутьсьа, шчо на пару день мушу jіхати до Наг. Відтам зашльу Тобі приобіцьану роботу дльа калєндарьа, а може незадовго j сам причимчикуjу. А поки шчо приjми поклін і сердечне поздоровленьє! Львів д. 20 Maja 1884. [66]

Приклад суржика з п'єси І. Котляревського " Наталка Полтавка" (Возний)

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй. Когда би я іміл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап'ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би на восхваленіє ліпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечності. [67]

Приклади письмової мови часів Русі

Слово о полку Ігоревім :

Оригінальний текст

Не лѢпо ли ны бѧшетъ, братїє, начѧти старыми словесы трудныхъ повѢстїи о пълку ИгоревѢ, Игорѧ Свѧтъславлича?

Начати же сѧ тъй пѢсни по былинамъ сего времени, а не по замышленїѭ Боянѭ.

Боянъ бо вѢщїи, аще кому хотѧше пѢснь творити, то растѢкашетсѧ мысліѭ по древу, сѢрымъ вълкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы [68].

Виклад тексту сучасною орфографією

Не лі́по лі ни бя́шет, бра́тіє, нача́ти стари́ми словеси́ тру́дних по́вістий о полку́ І́гореві, І́горя Святосла́влича?

На́чати же ся ті́й пі́сні по били́нам сего́ вре́мені, а не по замишле́нію Боя́ню.

Боя́н бо ві́щий, а́ще кому́ хотя́ше пі́снь твори́ти, то растіка́шется ми́слію по дре́ву, сі́рим во́лком по землі́, ши́зим орло́м под о́блаки.

Сучасний переклад

Чи не гоже було б нам, браття, почати старими словами ратних повістей про похід Ігорів, Ігоря Святославича?

Початися ж оцій пісні по билицях часу нашого, а не за вимислом Бояна.

Боян бо віщий, якщо кому хотів пісню творити, то розтікався мислю по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом під хмарами [69].

Приклад руського дохристиянського письма за Ібн аль-Надімом, 987 р. [70]

Приклад графіті на стінах Софійського собору в Києві — автограф Володимира Мономаха

Приклади мікромов, кодифікованих на основі українських діалектів

Приклад "своєї мови" білорусів Білосточчини, Польща (північне наріччя української мови) [71]

Lola skazała: " Ale čom ty vybrav si?te mi?śtie? Vono ponure". Ne mi?ło sensu tłumačyti j?j, ?to dla mene vono ne ponure, ?to kupa pisku nad kanałom le?ała tam vse (koli mni? było try roki, ja dumav, ?to tak vyhladaje toje, ?to lude nazyvajut pla?oju). Ja vziav torbu (ja v?e kazav, ?to vona była lohka; vona była poprostu fal?yvym pa?portom na?oji pryst?jnośti) i skazav, ?to p?jdem pi?kom. My perej?li po mał?m vyhorblanum mostkovi i minuli budynki prytułka dla bi?dnych. Koli mni? było piať l?t, ja bačyv, jak mu?čyna v serednim vi?ku vbihaje do odnoho z jich, kob nało?yti na sebe ruki; v?n mi?v z soboju no?a i vsi? susi?dy honili joho po schodach. Vona skazała: "Ja nikoli ne dumała, ?to provincija takaja". Budynki prytułka byli brydki, vyhladali jak skryni z ?aroho kamenia, ale ja znav jich lepi za vsio na śvi?ti. Iti ode było vsio r?vno ?to słuchati muzyki. [72]

Виклад тексту сучасною орфографією

Льоля сказала: "Але чом ти вибрав сіте місьтє? Воно понуре". Не міло сенсу тлумачиті їй, што для мене воно не понуре, што купа піску над каналом лежала там все (колі мні било три рокі, я думав, што так виглядає тоє, што люде називают пляжою). Я взяв торбу (я вже казав, што вона била льогка; вона била попросту фальшивим пашпортом нашої пристойності) і сказав, што пійдем пішком. Ми перейшлі по малім вигорблянум мосткові і мінулі будинкі притулка для бідних. Колі мні било п'ять літ, я бачив, як мужчина в середнім віку вбігає до одного з їх, коб наложиті на себе рукі; він мів з собою ножа і всі сусіди гонілі його по сходах. Вона сказала: "Я ніколі не думала, што провінція такая". Будинкі притулка билі бридкі, виглядалі як скрині з шарого каменя, але я знав їх лепі за всьо на сьвіті. Іті оде било всьо рівно што слухаті музикі.

Приклад поліської (західнополіської, ятвязької) мікромови (північне наріччя української мови), уривок зі "Страшної помсти" Н.В.Гоголя ("Чуден Днепр при тихой погоде ..."; перевод сделан в 1966 р. Ф. Климчуком)

Ды́вный Дніпр в ты́ху пого́ду, як спокы́йно й пома́лу нысэ́ чырыз лісы́ й го́ры по́вны во́ды свойі́. Ны зворухнэ́; ны захробосты́ть. Ды́высся й ны зна́йіш, йдэ чы ны йдэ ёго́ вэ́лычна шырыня́, і здае́цьця, бы ввэсь вы́лытый вин з шкла і бы сыня́ва люстрана́я доро́га, быз мі́ры в шырыню́, быз конця́ в довжыню́, лыты́ть і в́е́цьця по зылё́ному сві́ты. Лю́бо тоды́ й гаря́чому со́нцёвы огля́нутысь з высочыні́ і опусты́ты лучі́ в хо́лод шклянэ́йі воды́, і ліса́м, шо коло бэ́рога, я́сно освыты́тысь в во́дах. В зылё́ных ку́чырах воны́ збы́лысь ра́зом с полёвы́мы квытка́мы коло во́дэй і, нахылы́вшысь, ды́влецьця на самы́х сыбэ́, шо в воді́, і ны нады́влецьця, і ны наті́шецьця самы́мы собо́ю, і всмі́хуюцьця тым, шо в воді́, і выта́ють йіх, маха́ючы голле́м. В сырэ́дыну Дніпра́ воны́ ны посмі́ють гля́нуты: ныхто́, кро́мы сонця й сыня́вого нэ́ба, ны ды́выцьця в ёго́. Ма́ло яка́я пту́шка долыты́ть до сырэ́дыны Дніпра́. Пы́шный! Ныма́ рыкы́ такэ́йі, як вин, на всім сві́ты. Ды́вный Дніпр і в тэ́плу лі́тню ныч, як всэ засына́е, і чолові́к, і звір, і пту́шка; а Биг оды́н вылы́чно огляда́е нэ́бо й зэ́мню й вылы́чно стря́сае ры́зу. З ры́зы сы́плюцьця зо́ры. Зо́ры горе́ть і сві́теть над сві́том, і всі ра́зом одбыва́юцьця в Дніпро́вы.

Виклад тексту сучасною орфографією

Дивний Дніпр в тиху погоду, як спокийно й помалу несе чирез ліси й гори повни води свої. Не зворухне [поворухне]; не захробостить [прогрімить]. Дивишся й не знаїш, йде чи не йде його велична шириня, і здається, би [ніби] увесь вилитий він з шкла і би синява [блакитна] люстраная [дзеркальна] дорога, без міры в шириню, без конця в довжиню, летить і в'ється по зельоному світи. Любо тоди й гарячому сонцьови оглянутись з височині і опустити лучі в холод шклянеї води, і лісам, шо коло берога, ясно освититись в водах. В зельоних кучерах вони збились разом с польовими квитками коло водей і, нахилившись, дивлється на самих себе, шо в воді, і не надивлється, і не натішеться самими собою, і усміхуються тим, шо в воді, і витають їх, махаючи голлєм [гілками]. В середину Дніпра вони не посміють глянути: нихто, кроми сонця й синявого [блакитного] неба, не дивиться в його. Мало якая птушка долетить до середини Дніпра. Пишний! Нема рики такеї, як він, на всім світи. Дивний Дніпр і в теплу літню нич, як все засинає, і чоловік, і звір, і птушка; а Біг один велично оглядає небо й земню й велично стрясає ризу. З ризи сиплються зори. Зори горєть [горять] і світєть [світять] над світом, і всі разом одбиваються в Дніпрови.