Степан Бандера

За спогадом Романа Руданського, який мешкав у гуртожитку разом із Бандерою під час навчання на агрономічному факультеті Львівської політехніки, тодішня його поведінка видавалася дуже дивною: «Пригадую собі, як він кілька разів у моїй присутності бичував свої плечі військовим ремінним поясом із залізною пряжкою, приговорюючи при тому сам до себе: „Якщо не поправишся, будеш знову битий, Степане! Ти собі занадто вже розібрав!“ Немов сьогодні бачу того 22-річного юнака, який затискав до крови свої пальці, вклавши їх між двері й одвірки, або з допомогою гранчастого олівця, що його він всував поміж пальці. Припікаючи свої руки до скла нафтової лямпи, Степан кричав до себе: „Признайся, Степане!“ І тут же давав собі відповідь: „Ні, не признаюся!“ Одного разу бачив я, як він зібрав розлиту на долівці зупу й примусив себе з’їсти її. „Їж, Степане, — заохочував він себе, — бо таку юшку може ще доведеться тобі колись їсти“». Згодом, пересвідчившись у відповідності товариша, Бандера залучив його в ряди ОУН.

За свідченнями очевидців, Бандера вдосконалював себе у фізичному плані. Його постійні заняття спортом дивували оточуючих. Плавання, стрибки у воду, щоденні обливання холодною водою, узимку катання на лижах та влітку гра в баскетбол. Він у прямому значенні слова не давав ногам спокою: ходив усюди пішки, навіть 9 км до центру Львова та по довколишніх селах, бігав на довгі дистанції.

Під час виконання спортивних вправ. Степан Бандера 3-й зліва направо в шерензі. Окремо стоїть Степан Охримович

У Дублянах Степан Бандера був постійним відвідувачем Народного дому «Просвіти», де діяла бібліотека під керівництвом Йосипа Тушницького. Сюди він заходив узяти книги, почитати газету, прослухати цікаву доповідь або ж самому підготувати лекції на теми козаччини та про ведення здорового способу життя. Із такими виступами Бандера відвідував навколишні села: Грибовичі, Малехів, Гряду, Муроване, Дорошів, Підліски та інші.

Йосип Тушницький також був керівником місцевого хору та драматичного гуртка. Там показували вистави «Мартин Боруля», «Мати-наймичка», «Дай серцю волю — заведе в неволю», «На перші гулі», «Клопоти корчмаря», «Святий Миколай». За спогадами Парасковії Пришляк, особливий успіх у публіки, та ще й у малих дітей Степан Бандера мав у різдвяній виставі, де грав роль чорта Антипка. Йому вона випала, бо всі інші вже розібрали, і дехто говорив, як то син священика має грати роль чорта?! Також Стефко розспівувався своїм соковитим басом із місцевими дівчатами й хлопцями, грав на бандурі, мандоліні, гітарі й піаніно. Був у добрих стосунках із диригентом дублянського хору Шевчуком.

Степан Бандера в козацькому одязі

У лютому 1932 р. Степан Бандера разом із Ярославом Стецьком поселився у Львові, на вулиці Львівських дітей (тепер Героїв УПА). У другій половині березня 1932 р. Бандера взяв участь у першому конгресі Союзу українських студентських організацій під Польщею як делегат студентської секції при філії «Просвіти» в м. Калуш. Конгрес відбувся в Академічному домі, що на вулиці Супінського, 21 (нині вулиця Коцюбинського), — студентському гуртожитку, збудованому на кошти Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. Завданням конгресу було сформувати організацію, розробити й затвердити статут Союзу, узгодити структуру організації та подальшу діяльність. Ця організація мала на меті, по-перше, згуртувати студентів у Польщі, по-друге, налагодити роботу як у напрямі фахової підготовки студентів, так і в напрямі систематичної просвітницької діяльності серед українського населення. На початку великодніх канікул 1932 р. він поїхав у краєзнавчо-туристичну подорож до Перемишля, Кракова, Бельско-Бяли та інших місцевостей на лінії Краків — Тєшин. Деякий час Бандера працював у львівському бюрі товариства «Сільський господар», де займався піднесенням агрокультури селян на західноукраїнських землях та був членом українського спортивного товариства «Сокіл».

За словами чільного пластуна й дослідника «Пласту» Юрія Юзича, на початку 1930-х рр. польсько-українські взаємини були надзвичайно напруженими: поляки вдавалися до жорстких репресій, українці — до терору проти окремих окупантів. Академічна вулиця у Львові (сучасний проспект Шевченка) була своєрідним полем бою з членами польських студентських товариств. Поляки здирали з голів українських студентів «мазепинки» (головні убори на взірець тих, які були в січових стрільців), наші ж здирали їм «мацєюфкі» (корпоративні головні убори студентів польських організацій). Одного вечора українці вирішили зробити генеральний наступ на ворога. Степан Баба Бандера мав бути приманкою: малий, худорлявий, скромного вигляду, він мав сам вийти на Академічну вулицю в «мазепинці». А на незначній віддалі за ним — бойовий кулак українців. Хитрість вдалася. Побачивши слабкого «ворога», польські студенти тісним кільцем оточили жертву, щоб врешті кинутися на неї з кулаками, палицями, криком. «Баба» не здавався, захищаючись палицею від ударів, захищав «мазепинку» на голові та саму голову з нею. «Зацєнта бестія — даць му!» («Затятий звір, вмажемо йому!») — заохочували себе поляки. Коли назбиралася велика юрба, щойно тоді студенти-українці пішли в наступ. Бруківка зачервоніла кров’ю. «Бабина» мазепинка була не тільки відбита, у полон було взято декілька «мацєюфок», щоб опісля довго висіти в Академічному домі.

1930 р. в Калуші Степан Бандера організував місцеву молодь для кінної зустрічі-привітання з нагоди приїзду митрополита ГКЦ Кир Андрея Шептицького. Польська поліція, знаючи про такі наміри, стягнула озброєні підрозділи, щоб не допустити до такої привітальної акції. У вирішальний момент протистояння Степан Бандера дав наказ: «Галопом!» — і його кінна група прорвала поліційний заслін та вчасно з’явилася біля трибуни для привітання митрополита. Утім, після служби Божої за це отця Андрія й Стефка заарештувала польська поліція.

Після звільнення зі слідчого арешту польської поліції в червні 1932 р. Бандера повернувся до батька в Старий Угринів, де пробув до жовтня, а тоді переїхав до Львова й разом із Василем Лопатнюком мешкав на вулиці Захаревича, 1 (тепер Архітекторська), у шкільного сторожа Волошина. У Політехніку він записався тільки на другий семестр, бо перший закінчив 1931 р. До початку занять ліквідовував академічні заборгованості попередніх років, а крім того, давав приватні уроки. За рік, у жовтні 1933 р., він знову мешкав у Волошина, готувався тільки до іспитів, відвідуючи деякі лекції та бібліотеку Політехніки, давав приватні уроки учням львівських гімназій, допомагав товаришам у навчанні. У цей період Бандера захопився хімією й ретельно її вивчав. Дуже цікавився виготовлянням спирту з цукрових буряків, перетворюваннями під час спалювання торфу на газ, застосуванням різних сполук для ліквідації на ріллі й полях бур’янів, а також часто відвідував павільйон механізації та сільськогосподарських машин.

Літні канікули 1933 р. він провів у батька в с. Воля Задеревацька, куди восени 1932 р. переїхала родина Бандер. Там, окрім господарства, займався суспільно-освітньою працею із селянами в читальні «Просвіти», у товаристві «Рідна школа». Цікавий спогад наводить про цей період місцева жителька Ганна Іванів: «Довго не був, але багато зробив. Казав: „Хлопці, а в нас не було читальні — таж хіба ви не можете побудувати читальню?“ А вони кажуть: „Поляки нам не дають дерева“. Він каже: „А ніч нащо?“ Узяв свого брата Василя, хлопців і вночі на плечах наносили дерева на читальню. І побудували ту читальню. То дотепер ще та читальня стоїть».

З лютого 1934 р. Бандера перебрався до Академічного дому у кімнату № 56, де мешкав з Іваном Равликом. Про спільне проживання в студентському гуртожитку згадує Григір Мельник: «Зустрічалися ми знову на викладах і на лабораторних вправах, де я не раз виручав його, коли він мусив на той час їхати до Львова. По якомусь часі, коли ми разом верталися з викладів, Степан запропонував мені вступити до його кімнати. Тут він підігрів на машинці (примусі) чай і витягнув дещо закусити, як він казав, „з Угринова Старого“. В часі дальшої розмови він, усміхаючись, запитав мене, чи відома мені така-то й така кличка. Це була кличка, яку я отримав був від мого старшого товариша Євгена-Юліана Пеленського, який у той час жив у Конюхові і був близьким товаришем Степана Охримовича. Коли ж ми тепер обмінялись зі Степаном тими кличками, між нами зник останній бар’єр, який ще до певної міри відокремлював нас. Тепер ми почувалися далеко свобідніше і справді по-братерськи обговорювали всі біжучі справи. Тоді ж ми вирішили, що я переношуся на помешкання до Степанової кімнати. ‹…› Наша кімната зимою була мало опалювана або й зовсім не огріта. В такий час ми спали разом в одному ліжку, бо так було тепліше, і мали подвійне накриття».

Родина Бандер у с. Воля Задеревацька Стрийського району Львівської області (1933 р.). Сидять: о. Андрій, Піщинська Дарія (?), бабця Розалія, у другому ряді стоять: Марта, о. Федір Давидюк, Володимира, Богдан, Степан, Оксана

Навчаючись, Бандера провадив активну громадсько-політичну діяльність, зокрема був членом товариств «Просвіта», «Луг», «Основа», «Сокіл», «Сільський господар» та інших. Про ці роки свого життя Степан Бандера писав: «Найбільше часу й енергії я вкладав у своєму студентському періоді в революційну, національно-визвольну діяльність. Вона полонювала мене щораз більше, відсуваючи на другий плян навіть завершення студій. ‹…› До моїх спортивних занять належали біги, плавання, лещетарство [лижі], кошиківка [баскетбол] і передусім мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алкоголю».

Навчання у стрийській гімназії та Львівській політехніці, членство в «Пласті» та інших громадських організаціях стали визначальними у формуванні характеру та світогляду майбутнього Провідника ОУН Степана Бандери, сходинками в підготовці до боротьби за державну незалежність.

У вирі визвольної боротьби

Ніхто нам не збудує держави,

коли ми самі її не збудуємо,

і ніхто з нас не зробить нації,

коли ми самі нацією не схочемо бути.

В’ячеслав Липинський

Світогляд Степана Бандери, як і всіх представників західноукраїнської молоді, переважно формувався під впливом націоналістичних ідей, які пропагував заснований ще Іваном Франком і Михайлом Грушевським громадсько-політичний часопис «Літературно-науковий вісник», що 1922—1932 рр. виходив під редакцією Дмитра Донцова. Як спротив польській окупаційній політиці на Західній Україні масово виникають молодіжні організації — Група української державницької молоді на чолі зі Степаном Охримовичем, Юліаном Вассияном, Іваном Ґабрусевичем, Богданом Кравцівим та Організація вищих класів українських гімназій. У Стрию її очолювали Степан Бандера, Олекса Гасин, Степан Новицький та Осип Карачевський. 1926 р. вони об’єдналися в Союз української націоналістичної молоді. 1927 р. Бандеру прийняли до лав УВО, до розвідувального відділу, а згодом перевели в реферантуру пропаганди. Юний Бандера займався розповсюдженням підпільних видань, проводив організаційно-вишкільну роботу, бойкотування польських товариств тощо. С. Бандера зазначав: «Від 1928 року я без перерви (хіба як сидів коротко в тюрмі) працював в Організації (УВО й ОУН) з повним віданням, підпорядковуючи своє особисте життя вимогам підпільної праці». У 1928—1930 рр. С. Бандера був одним із дописувачів щомісячного гумористичного журналу «Гордість нації», який редагував Данило Чайковський («Мормон»). Свої сатиричні статті Бандера підписував псевдонімом Матвій Пардон.