І.Рубльовський та Т.Джелемен — 8, 3 і 2 козаки відповідно779.
Аналогічну кількість козаків мало при собі й бунчукове товариство. Так,
«ведение» куренів, що перебували при 70 бунчукових товаришах корпусу
776 ЦДІАК України. — Ф.102. — Оп.2. — Спр.101. — Арк.13-14
777 Там само. — Арк.131-133.
778 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.4520. — Арк.5, 9.
779 ЦДІАК України. — Ф.102. — Оп.2. — Спр.101. — Арк.14-15.
261
Я.Лизогуба в Польщі в листопаді 1733 р. подає інформацію про 384 курінчиків 780.
На одного бунчукового товариша припадало в середньому від 4 до 8 курінних
козаків. Величина й склад почту старшини в поході, або якійсь більш-менш
віддаленій виправі (прощі, поїздці до родичів або службовій “експедиции”),
напряму залежали від його рангу й статків. У воєнні походи Я.Маркович
зазвичай мав при “своєму боку” щонайменше 8-15 чоловік. Прізвиська слуг,
занотовані у щоденнику, дозволяють припустити, що частина з них виконувала
звичні функції домашньої прислуги (камердинер, кухар, кравець та візник),
частина ж, очевидно, мала дбати про безпеку свого пана та його “обозца” 781.
Сучасні дослідження підтверджують тезу В.Мякотіна про те, що група
курінних козаків почала формуватися ще в перші роки існування гетьманату, а у
XVIII ст. розвинулася в розгалужену мережу службових спільнот 782. Очевидно,
цей інститут мав ще давніші витоки, що сягали початків реєстрового козацтва,
зорганізованого на засадах товариського почту. Звертає увагу той факт, що
значна частина старих козацьких “фамілій”, що спадково володіла збройними
почтами, розпочинала свою службу в реєстрових або магнатських козацьких
формуваннях першої половини — середини XVII ст. Скажімо, родоначальник
роду Апостолів Павло, “вийшовши” до Речі Посполитої з Молдавії, став на
службу до володаря Лівобережжя князя Я.Вишневецького і зберігав вірність
своєму патрону аж до смерті князя в 1651 р. Апостол отримав у винагороду
маєтності на Миргородщині (с.Хомутець), де за якийсь час він посяде
полковницький уряд, увійшовши до старшинської еліти Гетьманщини 783. В
такому випадку двір магната та організація його збройної асистенції ставала
прикладом для наслідування для його слуг, котрі після вибуху Козацької
780 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.4520. — Арк.3 зв. — 4 зв.
781 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. — Т.1. — С.234; т.4. — С.260).
782 Мякотин В. Очерки социальной истории Украины в XVII-XVIII вв. — Прага, 1924. — Том I. — Вып.3. — С.52.
783 Крупницький Б. Миргородський полковник Павло Апостол (1618-1678) //Праці Українського історично-філологічного товариства у Празі. — Прага, 1944. — Т.5. — С.42.
262
революції самі заходилися облаштовувати власні двори та клієнтарні мережі. З
часом, старшинські почти перетворювалися на спадкові формування з числа
рядових козаків, взоруючись, а можливо іноді й зрощуючись (особливо на
Наддніпрянщині й Лівобережжі) із анклавами боярських служб при замках та
воєводських урядниках. На жаль, джерела вкрай скупо освітлюють службові
традиції цього регіону та їх вплив на пізніші козацькі структурні аналоги.
Своєрідним синтезом козацьких і річпосполитських практик можна вважати
існування при старшинських дворах категорії бояр (очевидно, козацького
походження), котрих не залучали до полкової служби навіть у першій чверті
XVIII ст.784.
Коло обов'язків військових слуг і курінного товариства було дуже
широким. В історіографії домінує думка про їх виключно “служебницький” та
економічний характер, хоча сама традиція службового куреня початково мала
переважно воєнний характер, зберігаючи його і в подальшому. У воєнній виправі
обов'язком курінних козаків було постійне перебування при особі свого патрона
— в таборі, у поході, на бойовищі й навіть при похороні. Коли 1721 р. в
Ладозькому поході помер генеральний хорунжий І.Сулима, було велено “якъ
значковымъ при тѣлѣ ити, такъ и курѣнцямъ всемъ его милости и музицѣ
войсковой”785. Очевидним є також, що вже на початкових етапах формування
військового двору старшини не менш важливою його функцією була участь у
різноманітних «наїздах» — нападах на маєтки сусідів, грабунках і вбивствах
політичних супротивників або економічних конкурентів, а то й просто
з’ясовуванні сусідських стосунків, що стало невід’ємною частиною побуту
Гетьманщини, успадкованою від річпосполитських часів. Наприклад, своїх бояр
полтавський державець Ф.Кочубей у 1717 р. відправляв до сусідніх полків
784 Журнал, тобто насушна записка справ, що траплялися у військовій Генеральній канцелярії… //Київська старовина. — 1994. — №3. — С.29.
785 Сулимовский архив. Фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей XVII — XVIII в. — К., 1884. — С.41.
263
мститися за кривди, заподіяні його підданим786. У 1745-1746 рр. абшитований
прилуцький полковник Г.Ґалаган насилав своїх курінчиків і бояр на
вереміївських і липовських козаків, що мешкали на його землях, змушуючи їх до
підданства787.
Збройні слуги були також вірними помічниками своїх патронів і надвірних
служителів, в часи, коли старшинський двір поступово перебрав на себе частину
адміністративних і управлінських функцій над цілими полками і сотнями.
Полковницькі слуги (дворецькі, старости та ін.) виконували функції публічних
урядників, нерідко усуваючи їх від влади, принижуючи та зневажаючи; від імені
патрона виконували офіційні доручення, збирали податі, керували громадськими
роботами або вершили суд. Картину того, як приватний двір полковника ставав
керівним центром управління публічним життям регіону подають численні
скарги козаків і поспільства на службові зловживання старшин і матеріали
слідств щодо них. За словами суплікантів, котрі описували «проступства»
гадяцького полковника М.Милорадовича, той «отдал власть над полком и
судовое управление слугам своим; а те слуги чинят в полку великие бедствия… и
стало теперь у нас так: что слуга — то и судья, а полковые есаулы — слуги да
возницы! Полковничий приказчик — полковник наказный» 788. В усіх подібних
випадках збройною підтримкою свавільних старшин або їхніх мажордомів
виступали дворові козаки, челядь і дедалі частіше козаки сотенної служби,
записані до полковницького куреня. В уже згаданій супліці гадяцьких полчан,
козаки нарікали на те, що їх невиправдано часто залучають до охорони
полковницького двору, різного роду посилок, а також «чорних роботизн» при
будинку Милорадовича.
786 Лазаревский А. Очерки малороссийских фамилий //Русский архив. — 1876. — Т.12. — С.451-452.
787 Лазаревский А. Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. — К., 1892. — Т.1. — С.111, 115.
788 Лазаревский А. Люди старой Малороссии. Милорадовичи //КС. — 1882. — №3. — С.481.
264
З іншого боку, наближеність до впливового старшини гарантувала
військовим слугам, захист, безкарність, увільнення від військових постоїв,
сплати податків і повинностей, а отже й чималі матеріальні вигоди. Так,
господар стародубського полковника Л.Журавки Шаркевич перехопив і силоміць
утримував у 1719 р. бунчукового товариша А.Гудовича, котрий їхав до Глухова
зі скаргою на полковника; згодом дворовий слуга ніякийсь Федір безкарно
«наїхавши» маєтності Гудовича, перестрів їх власника в Стародубі й
«дерзновенно полаявши, палицею в лице ударил» 789. Прикметно, що при цьому
Журавка, як вказували чолобитники, «слугамъ дворовимъ за домовую прислугу
ратушные села понадавалъ своїми універсалами во владініе»790.
В сучасній історіографії не існує усталеної картини соціального і
майнового статусу, традицій служби курінного козацтва. Дослідники, вслід за
документальними згадками, чітко фіксують дві групи курінного товариства: тих,
чия служба була спадковою, й тих, що потрапляли «на послугу» тимчасово, на
період якоїсь воєнної кампанії. Прикладом першої групи можуть бути курінчики
с.Диканьки Першої полкової сотні Полтавського полку, котрі несли службу «на
дом» полтавського полковника Ф.Жученка, згодом його зятя В.Кочубея, а по
ньому — удові Л.Кочубей 791. Спадкова служба, судячи з усього, складалася в тих
регіонах, котрі перебували у дідичній власності старшин. Очевидно також, що ця
модель формування збройних почтів була давнішою, зародившися ще у XVII ст.
й була достатньо поширеною. На її узвичаєність вказує, наприклад, супліка до
гетьмана Апостола кролевецького козака Ф.Басанського з жовтня 1731 р. в якій
він просив прийняти його на службу в двір гетьманський, мотивуючи це тим, що
«якъ прежнихъ годовъ служилъ я при домі Вашой Ясневелможности козацко,
такъ и тепер ревнуя тому вседушне отлучитис нежелаю»792.
789 Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. — К.,1993. — С. 209-210.
790 Там само. — С.212.
791 Горобець В. Влада та соціум гетьманату... — С.168; Мякотин В. Очерки социальной истории... — С.53.
792 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.3692. — Арк.1-2.
265
Такі курінчики не були кріпаками, як на тому наполягала радянська
історіографія, до їх лав, очевидно, потрапляли заможні й середньозаможні
господарі, яким залежало на отриманні протекції від старшин. Показовим у цьо-
му відношенні є універсал генерального писаря С.Савича з квітня 1715 р. до
старшини Прилуцького полку в якому, зокрема, йдеться: «свойствений и
курѣнчик мой пн. Никифор Савуїско, мѣючи в сотнѣ Красноколядинской под
селом Талалаевкою куплений свой хутор з млином, там построеним, для
управления и моїх нѣкоторих, в будучом там же поблизу маетности моей селѣ
Ведмежом приключающихся дѣл, перейшол з Конотопу до оного на мешкане.
Зачим, аби ему, пну Никифору Савойсковы, яко моему свойственному, в
спокойном в помянутом хуторѣ житиї нѣ од кого [з ко]заков, панов старшини и
чернѣ полку Прилуцкого, жадной не било трудности и нѣ до яких войскових и
посполитих повинностей не притягано прошу, обѣцуючи тому учинкови всякою
моею отвдячати приязнию, ибо он, пн. Савуйско, повинен будет за в те при мнѣ в
куренѣ войсковую, когда позовет слу[жи]ти, отправовати службу»793.
Натомість дещо іншою була ситуація, коли курінчики призначалися «на
підпомогу» новопризначеним старшинам й рекрутувалися з підлеглих їхньому
уряду місцин або ж рангових маєтностей. Найвпливовіші представники козацької
аристократії такі як Апостоли, Кочубеї, Лизогуби могли у XVIII ст. набирати
курінчиків як у приватних, так і рангових володіннях через що їхня чисельність
була найбільшою.
Так само не вповні зрозумілими виглядають соціальний статус і рекрутація
дворян і стрільців. Про деяких з полковницьких дворян, як-от полтавського
полковника Кочубея, що проживали в с.Жуки, відомо, що вони були «з мужи-
ков»794. Натомість, дворянська хоругва миргородського полковника Апостола бу-
793 Мицик Ю. Універсали гетьмана Івана Скоропадського (за матеріалами Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського //Рукописна та книжкова спадщина України. — Київ, 2017. — Вип.21. — С.411-412.
794 Горобець В. Влада та соціум гетьманату... — С.172.
266
ла сформована, найочевидніше, з козацтва, причому «можнейшого» та «значно-
го», а також старшинських дітей і родичів. Так, у 1718 р. в її списках значаться
син лубенського полковника, в майбутньому генеральний підскарбій та автор ві-
домого «Діаріуша» Я.Маркович, син миргородського полкового осавула і
значного військового товариша Ф.Чорниш 795, син миргородського сотника
