Снайдер Тімоті. Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569—1999. — Київ: «Дух і літера», 2012. — 464 с.
Снайдер Тімоті. Червоний князь. Таємниці життя габебурзького ерцгерцога. — Київ: «Грані-Т», 2011. — 296 с.
Хміль І. В. На шляху відродження української державності (Український національний конрес-з’їзд 5— 8 квітня 1917 р.) / АН України. Інститут історії України. — К., 1994. — 62 с.
Шпорлюк Р. Формування модерних націй. Україна — Росія — Польща. — Київ: «Дух і літера», 2013. — 551 с.
Шульгін О. Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині. — Київ: «Юрінком Інтер», 1998. — 352 с.
Ілюстрації
ІСТОРІЯ БЕЗ ЦЕНЗУРИ
За підтримки
Інституту історії України НАН України Історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Українського інституту національної пам’яті
Рекомендовано до друку вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.
• Як укорінювалася назва «Україна» протягом століть
• Як формувалася територія України
• Якою символікою користувалися наші предки
• Як утворилися та змінювалися державні кордони України
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
Володимир В’ятрович, директор Українського інституту національної пам’яті Примітки
1
Подається за: Що означала назва «Україна» протягом століть (автор: К. Галушко): http://www. likbez. org. ua/uk/chto-oznachalo-nazvanie-ukraina-na-protyazhenii-stoletiy.html та Який зміст вкладався у назву «Україна» в Давній Русі (автор: А. Плахонін): http://www. likbez.org.ua/uk/kakoe-soderzhanie-vkladyivalos-v-slovo-ukraina-vo-vremena-drevney-rusi. html
2
Значення невеличкої річки Кодима на Одещині в XIV—XV ст. було вагомішим, аніж згодом: вона була кордоном між ногайськими кочівниками та осілим населенням Подільського князівства, між Золотою Ордою та Великим князівством Литовським.
3
Третім синонімом щодо Середнього Придніпров’я за Хмельницького був ще грецький термін «Росія» — урочиста назва Русі в православній церковній риториці. Лише з другої половини XVII ст. ця назва разом з українськими ієрархами та ченцями «перетікає» у Московщину, аз 1721 р. «з подачі» киянина Феофана Прокоповича перетворюється на офіційну назву — «Російська імперія».
4
Тут мається на увазі різна політична підпорядкованість українських козаків.
5
Характерно те, що в австрійських виданнях етнографічних карт України у зображуванні підросійських земель галичани спиралися на карту того самого полковника російського Генерального штабу О. Ріттіха. Це є цікавою відповіддю на поширений антиукраїнський міф, що «українців вигадав Австрійський Генштаб». Очевидно, що більше у цьому «винен» російський.
6
Ірредентизм — тут: рух за об’єднання територій одного народу в межах однієї держави.
7
Серед поширених на той час концепцій національного устрою держави існувала й ідея екстериторіальної «національно-персональної автономії», похідної від ідей австромарксизму Отто Бауера. Ця концепція також матиме місце у законотворчості Центральної Ради.
8
«Конгресувка» (Kongresówka) — так поляки називали кілька губерній Російської імперії, які складали напівавтономне «Царство Польське». Ці губернії відійшли до складу Росії за результатами Віденського конгресу 1815 р. після поразки Наполеона Бонапарта, звідси й назва. Центром Конгресувки була Варшава, а східною межею — річка Буг. Конгресувка включала також українську етнічну територію над Бугом — Холмщину.
9
В історіографії більш відома назва Українська Галицька армія (УГА). Так Галицька армія стала називатися вже після свого переходу на бік денікінців 17 листопада 1919 р.
10
Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) — найбільша легальна українська партія міжвоєнної Польщі, висуванці якої неодноразово ставали депутатами польського Сейму.
11
В імперський період землі Чехії належали до Австрії, а Словаччини — до Угорщини. Концепція автономної або незалежної Чехословаччини була сформульована на почату Першої світової війни. 28 жовтня 1918 р. Національний чехословацький комітет у Празі проголосив незалежність Чехословацької республіки.
12
Лисяк-Рудницький І. Четвертий універсал та його історичне значення // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. — К., 1994. — Т. 2. — К., 1994. — С. 6.
13
Український національно-визвольний рух. Березень-листопад 1917 року. Документи і матеріали. — К., 2003. — С. 35—36.
14
Постановление Временного Правительства об отмене вероисповедних и национальных ограничений // Революция и национальный вопрос. Документи и материалы по истории национального вопроса в России и СССР в XX веке // под ред. С. М. Диманштейна. — Т. 3. — февраль-октябрь 1917. — М., 1930. — С. 53.
15
Диманштейн С. Предисловие // Революция и национальный вопрос. Документи и материалы по истории национального вопроса в России и СССР в XX веке // под ред. С. М. Диманштейна. — Т. 3. — февраль—октябрь 1917. — М., 1930. — С. XXII.
16
Постанови Українського кооперативного з’їзду в Києві. 27—28 (14—15) березня 1917 р. // Український національно-визвольний рух. Березень—листопад 1917 року: Док. і матеріали / Упоряд.: В. Верстюк (керівник) та ін. — K.: Видавництво імені Олени Теліги. 2003. — С. 55.
17
Реферат Ф. Матушевського «Права національних меншостей», прочитаний на Всеукраїнському національному конгресі // Український національно-визвольний рух. Березень-листопад 1917 року: Док. і матеріали / Упоряд.: В. Верстюк (керівник) та ін. — K.: Видавництво імені Олени Теліги. 2003. — С. 149.
18
Детальніше про це див: Бойко О. Проблема визначення кордонів України в період Центральної Ради (1917—1918 рр.) // Український історичний журнал. — К.: «Дієз продукт», 2008. — Вип. 1, (1 478). — С. 33—34.
19
Матеріали Українського національного з’їзду // Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У двох томах. — Т. 1. 4 березня — 9 грудня 1917 р. — К., 1996. — С. 59.
20
Матеріали Українського Національного з’їзду // Українська Центральна Рада. Документи і матеріали у двох томах. — Т. 1.4 березня — 9 грудня 1917 р. — К., 1996. — С. 59.
21
Текст декларації у справі утворення Крайового комісаріату. // Українська Центральна Рада. Документи і матеріали у двох томах. — Т. 1. — 4 березня — 9 грудня 1917 р. — К., 1996. — С. 86.
22
Винниченко В. К. Відродження нації. Частина І. — K., Відень, 1920 (препринт: К., 1990). — С. 167—168.
23
Бойко Олена. Проблема визначення кордонів України в період Центральної Ради (1917—1918 рр.) // Український історичний журнал. — К.: «Дієз продукт», 2008. — Вип. 1, (№ 478). — С. 35.
24
Тимчасова інструкція Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду на Україні. // Українська Центральна Рада. Документи і матеріали у двох томах. — T. 1. — 4 березня — 9 грудня 1917 р. — К., 1996. — С. 214.
25
Третій Універсал Української Центральної Ради. // Українська Центральна Рада. Документи і матеріали у двох томах. — T. 1. — 4 березня — 9 грудня 1917 р. — K., 1996. — С. 398—399.
26
Інформація делегації Центральної Ради про визнання УНР на мирних переговорах в Бресті // Документи і матеріали у двох томах. — T. 2. — 10 грудня 1917 — 29 квітня 1918 р. — Київ: Наукова думка. — 1997. — С. 82
27
Закон Центральної Ради про адміністративно-територіальний поділ України, прийнятий Малою радою // Українська Центральна Рада. // Документи і матеріали у двох томах. — T. 2. — 10 грудня 1917 — 29 квітня 1918 р. — Київ: Наукова думка. — 1997. — С. 181—182.
28
Бойко О. Проблема визначення кордонів України в період Центральної Ради (1917—1918 рр.) // Український історичний журнал. — К.: «Дієз продукт», 2008. — Вип. 1, (478). — С. 42—43.
29
Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: В 3-х т. — M.: Высш. воєн, ред. совет, 1924—1933. — 4 т. — Т. 2. — 1924. — С. 293.
30
Декрети Советской впасти (далі — ДСВ) — Т. II. 17 марта — 10 июля 1918 г. — М., 1959. —С. 123.
31
Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: В 3-х т. — М.: Высш. воєн, ред. совет, 1924 — 1933. — 4 т. T. 2. — 1924. — С. 293.
32
Гражданская война на Украине. 1918—1920. Сборник документов и материалов в 3-хт., 4-х кн. Редкол.: С. М. Короливский /отв. ред. / и др. К.: Наук, думка. — 1967. — Т. 1. —С. 134—135.
33
Гражданская война на Украине. 1918—1920. Сборник документов и материалов в 3-х т., 4-х кн. Редкол.: С. М. Короливский /отв. ред. / и др. К.: Наук, думка. — 1967. — Т. 1. — С. 136.
34
Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: В 3-х т. — M.: Высш. воєн, ред. совет, 1924 — 1933. — 4 т. Т. 2. — 1924. — С. 293.
35
Бойко Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальний поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. 36. наук. ст. — 2009. — Вип. 3. — С. 223—224.
36
Цит. за: Мирні переговори між Українською Державою та РСФСР. 1918 р.: Збірник документів і матеріалів. — Київ — Нью-Йорк — Філадельфія, 1999. — С. 15.
37
Мирні переговори між Українською Державою та РСФСР. 1918 р.: Збірник документів і матеріалів. — Київ — Нью-Йорк — Філадельфія, 1999. — С. 305.
38
Мирні переговори між Українською Державою та РСФСР. 1918 р.: Збірник документів і матеріалів. — Київ — Нью-Йорк — Філадельфія, 1999. — С. 209, 247.
39
Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. — K., 1994. — С. 31.
40
Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. — K., 1994. — С. 31. — С. 34.
41
Назва цих органів влади походить від російського слова «советы», а не українського «ради». В Україні існувала Центральна Рада, яка була конкурентом совітів. Тому термінологічно правильніше було б вживати термін «совітський». Принаймні для 1917—1919 р., коли такою була навіть україномовна самоназва цих органів у повсякденному вжитку, в тому числі в україномовних публікаціях більшовиків. Однак з огляду на усталену звичку сучасного читача у праці замість понять «совіти», «совітський» вживаються терміни «ради», «радянський» тощо.
