під гетьманським бунчуком переважно у великих воєнних виправах. За потреби,
регіментарі нашвидкоруч могли зібрати 3 000 — 4 000 війська (включно із
гетьманськими дворянами та озброєною челяддю) — невелику міні-армію, котра
в неспокійний час внутрішніх та зовнішніх війн нерідко ставала дієвою силою
на полях битв.
Стабілізація політичного становища Гетьманщини в останній чверті XVІІ
ст., коли рештки державності збереглися лише в Лівобережній Україні, дещо
зменшила військове значення надвірних контингентів. І хоча надвірні роти так
само брали участь у походах проти турків, татар і шведів нарівні із реєстровими
та охотницькими полками, саме вони повільно і впевнено втрачали своє бойове
значення, перетворюючись на яскраво вбрану та добре озброєну почесну варту
гетьманів і старшин.
272
РОЗДІЛ 5. АРТИЛЕРІЯ
Артилерія в гетьманській армії була одним з родів військ, поряд із найманими
полками, що мав постійні форми організації та фінансування, зберігаючи їх як
під час війни, так і в мирний період. У військово-адміністративному відношенні
артилерія поділялася на “Генеральну армату”, що перебувала в диспозиції
вищого командування (гетьманів), та полкову й сотенну, що контролювалися й
утримувалися місцевими владами (козацькою адміністрацією, а також
магістратами й ратушами). В козацькому війську, подібно до інших армій
Європи, артилерія мала ще й статус військових клейнодів, котрі уречевлено
репрезентували славу й потугу війська. Особливе символічне значення серед них
мали жалувані гармати з викарбуваними гербами суверенів, а також трофейні
гармати, як свідчення перемог807.
5.1. Структура й організація Генеральної та полкових артилерій
Генеральна артилерія сформувалася в окрему організаційну структуру в перші
роки Хмельниччини. Її попередником була полкова артилерія реєстрового
війська, поповнена в перші роки повстання трофеями, захопленими в коронного
війська та в магнатських резиденціях і замках. Величезна кількість трофейних
гармат, боєприпасів та інфраструктурних об’єктів, які опинилися в руках
повстанців, а також збільшення масштабів і ускладнення характеру воєнних
операцій поставили нагальне питання про організацію артилерії вже не як
допоміжного контингенту, а самостійного роду збройних сил.
807 Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII — на початку XVIII століття. — К., 2006. — С. 219, 221, 242.
273
Інституційний статус артилерії та джерела її утримання були одними із
найважливіших питань військово-політичного устрою, що стабільно
відображалися в гетьманських договірних статтях, що грали важлиу
регламентаційну роль у процесі становлення молодої козацької держави. Першу
згадку, що трактує “армату” як осібний рід війська, маємо в пунктах-проханнях
до московського царя з лютого 1654 р.: “на поделку к снаряду войскового и на
пушкарей и на всех слуг, что у снаряду просим твоего царского величества,
изволь имети свое царское милостивое призренье, как о зямовле, також и о
станах, також и на обозного 400 золотых” 808. Відповідь, дана Москвою у
Березневих статтях, була ширшою за змістом, передбачаючи утримання
військової артилерії “ис тамошних доходов”, котрі мали йти на “пушкарей”,
“работных людей”, а також “обозного арматного” та “хоружего арматного” 809.
Детальніші засади організації артилерії подали т.зв. “другі” Переяславські статті
1659 р., в яких містився більш детальний перелік посад старшин і
артилерійського персоналу810.
Широкі плани щодо реорганізації артилерії мав І.Виговський. 11 червня
1659 р. король Ян ІІ Казимир пожалував С.Немиричу патент на “генеральство
артилерії Великого князівства Руського” 811. Імовірно, цей уряд мав бути одним з
центральних у військовій і адміністративній ієрархії нової устроєвої моделі
гетьманату, котру було закладено в Гадяцькому трактаті. Водночас за
артилерійським відомством було закріплено значні рангові маєтності. В пунктах
козацького посольства на варшавський сейм 1659 р. щодо підтвердження умов
Гадяцької угоди, “обозному В.К.Р. та Війська Запорозького кварта староства
Житомирського з ливарнею має належати, а по смерті нинішнього володаря
808 Універсали Богдана Хмельницького. 1648-1657. — К., 1998. — С. 65.
809 Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы в 3-х томах. — М., 1953. — Т.3. — С. 561.
810 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). — Київ-Львів, 2011. — С. 116.
811 Липинський В. Генерал артилерії Великого кн.Руського //Записки наукового товариства ім.Т.Шевченка. — Львів, 1909. — Т.87. — С. 38-43.
274
староство Житомирське з адміністрацією соляних копалень по всій Україні в
добрах Речі Посполитої, має належати йому ж (обозному — О.С.), на потреби
армати”812. В жовтні 1657 р. при укладенні союзного договору між Швецією та
Військом Запорозьким до нього були включені пункти із дозволом вільно
вербувати на землях корони гарматних майстрів і ремісників, а також купувати
зброю і амуніцію813.
Ще більш масштабне й системне впорядкування артилерійського відомства
передбачала інструкція з супліками Війська Запорозького, подана на
варшавський сейм наприкінці 1664 р. Зокрема, весь гарматний парк,
артилерійські маєтності й доходи переводилися в спільне управління
генерального обозного та спеціального, призначеного королем, артилерійського
комісара, котрий мав наглядати за двома найбільшими арсеналами в Білій Церкві
та Чигирині. Штаб-квартирою й головним арсеналом визначався Чигиринський
замок із усією приналежною йому інфраструктурою, а економічною базою —
Лисянське староство, що в сукупності утворювали окрему артилерійську
ординацію (ordinatio). Штат артилерії складався з обозного, осавула, хорунжого,
писаря, пушкарів, гармашів, шипошників (музик) і технічного персоналу —
ковалів, стельмахів, римарів і фурманів (візників). Новацією мав стати найманий
піхотний полк, утримуваний з доходів Білоцерківського староства й коронного
скарбу, завданням якого була охорона і супровід артилерійського корпусу під час
бойових виправ814.
В Лівобережній Гетьманщині, де інститут Генеральної артилерії
проіснував до кінця XVIII ст. її структура традиційно визначалася положеннями
договірних статей, а якісь новації стосувалися лише джерел фінансування. Після
драматичних подій Північної війни в ході якої гарматний парк Гетьманщини
812 Памятники, изданные временной комиссией для разбора древних актов. — К., 1852. — Т.3. — С. 323-324.
813 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). — С. 31-32.
814 Крикун М. Між війною і радою. — С. 115-116.
275
зазнав істотних втрат, а артилерійські служби через погане фінансування
опинилися дезорганізованими, у відновленні та розбудові артилерії посилюються
російські впливи, що втілюються в запозиченні технічних стандартів, організації,
вишколу та ін. Паралельно робляться спроби встановлення інспекційного
контролю над гарматним парком Гетьманщини, виробництвом озброєнь і
боєприпасів, що їх імперія вважала стратегічно важливими ресурсами в умовах
постійних війн на Півдні. Ця стратегічна лінія була лише однією зі складових
нової імперської політики, що встановилася з другої половини 30-х рр. XVIII ст.,
але, на фоні змагань довкола повноважень владних установ, що керували в той
час Гетьманщиною, дослідники ніколи не приділяли їй уваги. Разом із тим, вже
на середину століття ці заходи надійно паралізували боєздатність гетьманської
армії, поступово визначивши напрямки послаблення мілітарних інститутів і
згортання автономії. Зокрема, “Рішительні пункти” 1728 р. приписували
генеральному обозному “в каком состоянии та артиллерия ныне есть, о том
прислать в коллегию иностранных дел известие и впредь повсягодно
присылать”815. Відтак контроль російських влад над станом козацької артилерії
став постійним, значною мірою визначаючи її подальший розвиток стан
боєздатності816. Після ліквідації в 1764 р. гетьманського правління та
реорганізації вищих органів влади контроль над Генеральною та полковими
артилеріями зосередився в руках другої Малоросійської колегії817.
Головним командиром та розпорядником Генеральної артилерії був
генеральний обозний, який, однак, довгий час не мав контролю над полковими й
сотенними артилеріями. В звичаєвій ієрархії генеральних старшин цей уряд
посідав найвище місце, ідучи одразу після гетьмана818. Уряд обозного в
815 ПСЗ. — Т.8. — С. 77.
816 ЦДІАК України в м.Києві. — Ф.51. — Оп.3. — Спр. 4527. — Арк.4-4 зв.; спр.4917. — Арк. 2 — 2 зв., 4.
817 Струкевич О. Україна-Гетьманщина та Російська імперія протягом 50-80-х рр. XVIII ст.: (Політико-адміністративний аспект проблеми). — К., 1996. — С. 48.
818 Гробець В. Політичний устрій українських земель другої половини XVII — XVIII століть. — К., 2000. — С. 33-34.
276
Гетьманщині увібрав до кола своїх повноважень дуже багато різноманітних
функцій, серед яких завідування артилерією була лише однією серед багатьох
інших. Подібно до своїх відповідників у війську Речі Посполитої (великого
коронного та литовського обозних) йому належали квартирмейстерські функції
(опікування обозом, пересуваннями війська та його забезпеченням під час
походу). Високий статус генерального обозного зумовлювався його контролем
над величезними маєтностями, натуральними й грошовими зборами, рухомим
майном і служилими корпораціями козацтва й посполитих, за рахунок яких
утримувалося артилерійське господарство. Посідання уряду було своєрідним
вінцем старшинської службової кар'єри, який відкривав шлях до гетьманської
булави819. Опріч безпосереднього командування артилерією, інспектування її
персоналу й технічного оснащення, обозний дбав про їх матеріально-технічне
забезпечення, добирав і подавав на затвердження гетьману й генеральній
старшині керівний склад відомства. Подібно до інших генеральних урядів,
повноваження обозного мали політичний характер — їх номінанти очолювали
посольства до сусідніх країн, призначалися наказними гетьманами,
координували складання реєстрів і перебіг гетьманських елекцій 820.
Генеральна артилерія довгий час не мала чіткої внутрішньої
адміністративно-тактичної структури. Її штат був відносно невеликим й до
першої половини XVIII ст. регулювався гетьманськими договірними статтями,
що мали обов'язкові пункти, які стосувалися утримання “армати”. Номенклатура
посад і спеціальностей формувалася стихійно, відбиваючи еволюцію самого роду
війська та його матеріально-технічної бази. Всю сукупність “арматних
служителів” можна умовно поділити на дві групи: 1) власне урядників та
