Фрідріх (1856—1936). Ерцгерцог Австрійський тощо. Брат Штефана, дядько Вільгельма. Головнокомандувач австрійських сил під час Першої світової війни, до 1916 року.
Штефан (1860—1933). Ерцгерцог Австрійський тощо. Морський офіцер, автомобільний ентузіаст, художник, моряк, кандидат польський трон, який уже не існував, засновник польської королівської родини, власник живецької броварні і пов’язаного з нею маєтку. Чоловік Марії-Терези, батько Альбрехта, Елеанори, Матильди, Ренати, Лео та Вільгельма.
ПОДРУГИ ТА РОДИЧІ ГАБСБУРГІВ
Анкаркруна, Аліса (1889—1985). 1949 року стала княжною Альтенбурзькою. Дружина Альбрехта, мати Карла-Штефана, Марії-Кристини, Ренати і Йоахима Бадені. Патріотично налаштована полька з польської гілки Габсбургів, із походження шведка. Діячка польського підпілля, авторка мемуару Княжна і партизанка.
Бадені, Йоахим (1912—). Польський богослов. Народився Казимиром Бадені, син Аліси Анкаркруни та її першого чоловіка Людвика Бадені. Зростав у східній Галичині, а потім, після Алісиного шлюбу з Альбрехтом, у Живці, разом зі своїми напівкровними Карпом Штефаном, Маріею-Кристиною та Ренатою. Був солдатом у польському війську в часі Другої світової війни, перш ніж 1943 року прийняв обітницю монаха-домініканця. Повернувся до комуністичної Польщі студіювати богослов’я. Автор мемуару, що згадує польських Габсбурґів. Після 1989 року брав участь у позовах щодо права власности на броварню у Живці.
Кльос, Альфонс (1880—1953). Капітан Штефанового вітрильника на Адріатиці. 1913 року одружився із Елеанорою. За національністю австрієць.
Монжуа, Мая (1893—1978). Повне ім’я Марія-Клотильда фон Тюльє, Графиня Монжуйська та де ля Рош. Вийшла заміж за Лео 1922 року. Як вдова Лео висловила протест проти німецьких спроб захопити родинну власність під час Другої світової війни.
Радзивил, Гієронім (1885—1945). Князь, польський аристократ, чоловік Ренати, зять Вільгельма. У молодості вважався прибічником пронімецьких поглядів, а 1918 року був кандидатом на польський трон. У часи Другої світової війни підтримував антинімецьке польське підпілля. Загинув польським патріотом у совєтському полоні.
Хотек, Софія (1868—1914). Графиня Хотковська та Вогнінська, згодом герцогиня Гогенберзька. Дружина Франца-Фердинанда, загинула поруч із ним у Сараєво 28 червня 1914 року від рук представника сербських націоналістів.
Чарторийський, Ольґерд (1888—1977). Князь, польський аристократ, чоловік Матильди, зять Вільгельма. У часі Другої світової війни разом із дружиною емігрував до Бразилії.
ІНШІ
Бауер, Макс (1875—1929). Німецький артилерійський офіцер, близький спільник Людендорфа, прибічник ідеї правої диктатури в Німеччині, симпатик монархії в Австрії, нарешті військовий та промисловий радник Чан Кай-Шека. Учасник невдалого путчу в Берліні 1920 року. У 1921 році товариш Вільгельма у Відні, співучасник баварського плану вторгнення в Большевицьку Росію. 1924 року Альфонсо за ініціативою Вільгельма запросив його до Іспанії.
Бонн, Франсуа-Хав’є (1882—1945). Отець-редемпторист бельгійського походження. Прийняв східний (греко-католицький) обряд та українську національність. Товариш Вільгельма в Україні 1918 року, посол Української Народної Республіки до Ватикану 1920 року. Помер у Сполучених Штатах.
Василько, Микола (1868—1924). Український політик шляхетського румунського походження. Депутат австрійського парламенту, в часі Першої світової війни прибічник створення української коронної землі у складі Габсбурзької монархії. Один із українських співбесідників Вільгельма в роки Першої світової війни. Співпрацював із Вільгельмом у наданні допомоги українським дипломатам у січні та лютому 1918 року, коли вони вели перемовини, що призвели до Хлібного миру. Дипломат Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки.
Візнер, Фрідріх фон (1871—1951). Австрійський адвокат і дипломат, приятель Династії Габсбургів. Отримав від Франца-Йосифа доручення скласти спеціальний звіт щодо сараєвського замаху. У 1920—1921 роках у Відні співпрацював із Вільгельмом у монархістській та українській політиці. 1930 року Отто поставив його на чолі політики реставрації. Особа єврейського походження і головна жертва Вільгельмового антисемітизму у 1937—1938 роках.
Вілсон, Вудро (1856—1924). Американський політик. Президент Сполучених Штатів Америки, під час Першої світової війни запропонував ідею національного самовизначення.
Гіммлер, Гайнрих (1900—1945). Нацистський чільник. Серед інших функцій, був головою СС та Комісії Райху зі зміцнення німецькости. Після Гітлера несе найбільшу відповідальність за Голокост. Особистий ворог Габсбургів, відіслав Альбрехтову родину до табору праці й неодноразово намагався націоналізувати її власність. Наклав на себе руки.
Гінденбурґ, Пауль фон (1847—1934). Німецький командувач і державний діяч. Разом зі своїм начальником штабу Людендорфом вважався переможцем над російським військом у битві під Танненбергом 1914 року. У часі Першої світової війни ці двоє чоловіків здобули домінантне становище у Німецькій Імперії, полишивши позаду навіть самого Вільгельма II. 1925 року повернувся до громадського життя, висунувши свою кандидатуру на президентство. Переобраний у 1932 році. У 1933 році призначив канцлером Гітлера.
Горті, Міклош (1868—1957). Габсбурзький морський офіцер, згодом регент Угорщини. За наказами Максимільяна обплив цілу землю. Плавав до Іспанії у товаристві Штефана, служив aide-de-camp при Францеві-Йосифові. За рекомендацією Штефана, Карл підняв його до чину адмірала й поставив на чолі цілого габсбурзького флоту. Посів владу в Угорщині після невдалої комуністичної революції. Регентом противився двом спробам свого володаря Карла повернути собі трон Угорщини.
Грушевський, Михайло (1866—1934). Український історик і державний діяч. Автор основоположної праці з історії України. 1918 року нетривалий час був головою держави в Українській Народній Республіці.
Гужковський, Казимир (?-1918). Український шляхтич польського походження, офіцер габсбурзького війська. Одна із українських контактних осіб Вільгельма під час Першої світової війни.
Дольфус, Енґельберт (1892—1934). Австрійський політик, з 1932 по 1934 роки був канцлером. Був очільником Християнської Соціальної партії, на підставі якої у 1933 році заснував Фронт Батьківщини. 1933 року розпустив парламент і після цього правив за постановою. Після громадянської війни 1934 року заборонив Соціал-демократичну партію. Клерикальний авторитарний режим Дольфуса намагався утримати центр австрійської політики всупереч сильним впливам як лівиці, так і нацистської правиці. 1934 року загинув від рук нацистів.
Жорж-Мішель, Мішель (1883—1985). Плідний французький журналіст, мемуарист і критик мистецтва. Приятель Вільгельма у Парижі. 1936 року Полєтт Куйба задіяла його у подорож до Відня.
Куйба, Полєтт (?-?). Французька авантюристка. Коханка Вільгельма в Парижі.
Ларищенко, Едуард (?-?). Ад’ютант і секретар Вільгельма. Супроводжував Вільгельма в Україні та Іспанії, перш ніж вони розлучилися у Франції.
Лебедь, Микола (1909—1998). Діяч українського націоналізму, учасник терористичних актів у міжвоєнній Польщі. Діяв у бандерівській гілці Організації Українських Націоналістів, 1943 року став одним із засновників Української Повстанської Армії. Прибічник ідеї етнічних чисток проти поляків. Стараннями Вільгельма нав’язав контакти з французькою розвідкою. По війні виконував операції для американської розвідки.
Лінкольн, Требітш (1879—1943). Угорський злодій, англіканський місіонер, член британського парламенту, німецький націоналіст і буддійський гуру. На початку 1920-х років був учасником планів Білого Інтернаціоналу зібрати підтримку налаштованих на ревізіонізм націй проти мирних угод та большевицької Росії.
Людендорф, Еріх (1865—1937). Німецький командувач і націоналіст. Голова штабу в часі Першої світової війни за Гінденбурга, разом із своїм зверхником вважався відповідальним за перемогу при Танненберзі 1914 року. Учасник путчу правих сил у Берліні 1920 року, а також Гітлерового Пивного Путчу в Мюнхені 1923 року. У 1921 році був союзник Вільгельма у баварських задумах вторгнення у большевицьку Росію.
Містінґетт (1875—1956). Французька співачка та акторка, найкраще знана за свою пісню «Mon Homme» і живі концерти на Монмартрі. Народилася Жанною Буржуа в Анґєн-ле-Бен, де Вільгельм жив у кінці 1920-х років. Найвідоміша француженка і найвисокооплачуваніша виконавиця свого часу. На початку 1930-х років була приятелькою Вільгельма.
Новосад, Роман (1920?-2004). Український студент музики у Варшаві, а згодом у Відні. Друг і товариш Вільгельма у воєнному та повоєнному шпіонажі. Совєтський політв’язень, автор стислого мемуару про Вільгельма.
Панейко, Василь. Український журналіст і політик. Державний секретар із закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки, представляв Українську Національну Республіку на мирних переговорах у Парижі. Дотримувався проросійських поглядів. Українські політики підозрювали його у співпраці із розвідувальними службами. Прийняв французьке громадянство. Познайомився із Вільгельмом не пізніше за 1918 рік, на початку 1930-х років був його приятелем і політичним радником у Парижі. Можливий донощик на Вільгельма для польської розвідки, ймовірний режисер скандалу 1934—1935 років, що змусив Вільгельма покинути Париж.
Пілсудський, Юзеф (1867—1935). Польський революціонер і державний діяч. Соціаліст, що вірив у повстання, експлуатував свою роль у Польських Легіонах Габсбурґів аби створити збройний рух за польську незалежність, із 1918 року був головою держави й головнокомандувачем незалежної Польщі, переміг у війнах проти Західноукраїнської Народної Республіки та большевицької Росії. 1926 року вдруге прийшов до влади в Польщі внаслідок військового перевороту.
Полтавець-Остряниця, Іван (1890—1957). Український патріот із Російської імперії. Діяв в уряді Гетьманату, був наближеною особою Гетьмана Павла Скоропадського. На початку 1920-х років співпрацював із Вільгельмом у монархістській політиці, а 1937 року поновив знайомство із ним. Прибічник союзу України із нацистською Німеччиною.
Прокопович, Анна (?-?). Зв’язкова бандерівської гілки Організації Українських Націоналістів. Під виглядом Ліди Тульчин 1944 року у Відні познайомилася із Романом Новосадом та Вільгельмом.
Скоропадський, Павло (1873—1945). Український державний діяч, що представляв інтереси консерваторів і землевласників. За підтримки Німеччини у квітні 1918 року очолив державний переворот проти Української Народної Республіки. Боявся популярносте Вільгельма на селі того літа. Суперник, а часом союзник Вільгельма в монархістській політиці в Україні на початку 1920-х років. Емігрував до Німеччини, де загинув у бомбардуванні союзників.
