Зазначений антирадянський документ зберігав у себе вдома в м. Києві до вилучення його під час обшуку 14 травня 1980 року.
Поряд з виготовленням, розповсюдженням і зберіганням ворожих документів Стус протягом тривалого часу з метою підриву та ослаблення Радянської влади проводив антирадянську агітацію і пропаганду в усній формі, поширюючи злісні вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад.
Так, відбуваючи покарання у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР та спілкуючись з грудня 1974 року по січень 1977 року з засудженим за антирадянську діяльність Сіриком Миколою Івановичем, в неодноразових розмовах з ним систематично висловлював наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, стверджуючи, що в Радянському Союзі нібито порушуються права людини, а органи Радянської влади начебто чинять «беззаконня», арештовують і засуджують «невинних людей». Існуючий в нашій країні лад називав «фашистським» та порівнював його з режимом царської Росії; заявляв, що на Україні нібито проводиться «насильницька русифікація», яку, за його словами, чинять органи Радянської влади, що УРСР начебто не є рівноправною республікою, а перебуває в підневільному стані. Обробляючи Сірика в антирадянському націоналістичному дусі, закликав його до проведення активної ворожої діяльності, заявляючи, що «проти Радянської влади всі засоби боротьби підходять, починаючи від антирадянської агітації та пропаганди до вчинення терористичних акцій».
Перебуваючи на засланні в селищі Матросова Тенькінського району Магаданської області, з тією ж ворожою метою в період з весни 1977 року до літа 1979 року під час розмов з мешканцями цього селища систематично зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад.
Зокрема, в розмовах з робітником рудника імені Матросова Шаврієм Іваном Ніканоровичем по місцю роботи та в гуртожитку в названий вище час наклепницьки стверджував, що в нашій країні начебто відсутня свобода, що органи Радянської влади нібито порушують права громадян, творять «беззаконня» і «пригнічують народні маси».
В той же період під час розмов з начальником відділу кадрів вказаного рудника Шаріповим Рашідом Гаріфовичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі відсутні свобода слова, друку, пересування, намагався порівняти органи Радянської влади з гестапо та з націоналістичних позицій заявляв, що «Україна повинна бути тільки для українців».
Під час розмов з завідуючою книжковим магазином зазначеного селища Банніковою Альбіною Миколаївною в жовтні-листопаді 1977 року, в вересні 1978 року та в березні 1979 року наклепницьки твердив, що записані в Конституції СРСР права і свободи для радянських людей неначе є «фікцією», «вигадкою» для обману радянського народу і світової громадськості, оскільки ці права, за його словами, начебто порушуються органами Радянської влади, що в нашій країні нібито відсутня демократія, чиниться «цинічне беззаконня». Державний лад нашої країни порівнював з режимами дореволюційної Росії та фашистським, в той же час вихваляв «демократію» і спосіб життя в капіталістичних країнах.
В період від грудня 1977 року до липня 1979 року під час розмов з прохідником рудника ім. Матросова Радевичем Євгеном Володимировичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі начебто «грубо порушуються права громадян», органи влади «раз у раз чинять беззаконня», безпричинно переслідують «передових людей». З ворожих позицій висловлювався, що Радянський уряд нібито «гнобить» народні маси і творить у країні «цинічне беззаконня». Намагався довести, що Україна нібито є «колонією Москви», перебуваючи в складі Союзу РСР, начебто не має прав суверенної республіки, та закликав Радевича до проведення ворожої діяльності, заявляючи, що «українцям» треба вести «національно-визвольну боротьбу» за «звільнення України».
У грудні 1977 року під час розмови з прохідником вказаного рудника Голубенком Василем Васильовичем, висловлюючи своє невдоволення існуючим в нашій країні державним і суспільним ладом, зводив наклепницькі вигадки на демократичні основи радянського суспільства, заявляв, що радянські люди нібито обмежені в своїх громадянських правах, а також вихваляв спосіб життя в капіталістичних країнах, де начебто існує справжня демократія.
Проживаючи в гуртожитку в одній кімнаті з головним енергетиком фабрики цього ж рудника Русовим Євгеном Костянтиновичем, в період з січня 1978 року до червня 1979 року під час розмов з ним наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі начебто відсутня демократія, існує свавілля та беззаконня. Разом з цим радянський державний і суспільний лад ототожнював з режимом царської Росії, стверджував, що на Україні нібито проводиться «насильницька русифікація». Наклепницьки заявляв, що Українська РСР начебто не є рівноправною республікою в складі СРСР, а також виправдовував злочинну діяльність бандитів ОУН.
У березні 1978 року в кімнаті гуртожитку вказаного селища в присутності прохідника Ковальова Георгія Івановича і його дружини Ковальової Світлани Григорівни зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, стверджуючи, зокрема, що начебто в УРСР для громадян відсутні права і вони незаконно переслідуються.
В період від березня 1978 року до липня 1979 року, під час розмов з робітником вказаного рудника Грибановим Валерієм Яковичем, з яким проживав в одній кімнаті, Стус наклепницьки твердив, що Радянська влада нібито не є народною, що в нашій країні неначе чиниться «беззаконня» та порушуються права громадян. З ворожих позицій заявляв, що Україна в складі Союзу РСР нібито не суверенна держава, та закликав до боротьби з Радянською владою.
Протягом вересня 1978 року — січня 1979 року в розмовах з сусідом по кімнаті гуртожитку робітником Мастраковим Петром Михайловичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі нібито порушуються права людини та демократичні принципи нашого суспільства, зводив злісні наклепи на внутрішню політику КПРС та Радянського уряду.
У грудні 1978 року в приміщенні рудника імені Матросова Стус в присутності робітників Стефановського Бориса Геннадійовича, Казанова Петра Вікторовича і згаданого вище Голубенка В. В. зводив наклепи на радянський державний і суспільний лад, політику КПРС, заявляючи, що комуністи нібито довели країну до убогості і злиденності.
В квітні 1979 року під час розмови з директором вказаного рудника Войтовичем Всеволодом Степановичем зводив наклепи на радянську дійсність, заявляючи, що в нашій країні нібито існує «беззаконня», радянський народ начебто «безправний», «заляканий», а КПРС начебто проводить антинародну політику.
Під час лікування в хірургічному відділенні лікарні селища Транспортний Тенькінського району Магаданської області, протягом серпня-жовтня 1977 року, в розмовах з сестрою-господаркою Никифоренко Ніною Кирилівною систематично допускав наклепи на радянський спосіб життя, політику КПРС і Радянського уряду. Зокрема, твердив, що в нашій країні начебто відсутні демократичні права і свободи громадян. Органи Радянської влади, за його словами, нібито творять «беззаконня». З ворожих позицій заявляв, що Україна в складі Союзу РСР начебто нерівноправна.
Перебуваючи на лікуванні в тій же лікарні в червні 1979 року, під час розмов з мешканцем селища Омчак Тенькінського району Магаданської області неповнолітнім Жеренковим Миколою Михайловичем зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, заявляв, що в нашій країні начебто відсутня свобода слова, друку, обмежуються права громадян і радянські люди нібито позбавлені елементарних людських прав, а також допускав наклепи на марксистсько-ленінське вчення.
Переліченими в цій постанові діями по виготовленню, зберіганню і розповсюдженню з метою підриву та ослаблення Радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад, вчиненими на території УРСР, Стус скоїв злочин, передбачений ст. 62 ч. 2 КК УРСР, як особа раніше судима за особливо небезпечний державний злочин.
Діяннями по виготовленню, зберіганню, розповсюдженню з метою підриву і ослаблення Радянської влади антирадянської та наклепницької літератури, поширення в усній формі з тією ж метою наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, вчиненими на території РРФСР, Стус скоїв злочин, передбачений ст. 70 ч. 2 КК РРФСР, як особа раніше судима за особливо небезпечний державний злочин.
На підставі наведеного, керуючись вимогами ст. ст. 130, 131, 132, 133, 140, 141 і 142 Кримінально-процесуального кодексу УРСР, —
ПОСТАНОВИВ:
1. Притягнути Стуса Василя Семеновича, 8 січня 1938 року народження, як обвинуваченого по кримінальній справі № 5, пред’явивши обвинувачення в скоєнні ним злочину — антирадянської агітації і пропаганди, передбаченого ст. 62 ч. 2 Кримінального кодексу Української РСР та ст. 70 ч. 2 Кримінального кодексу Російської РФСР, про що оголосити йому під розписку в цій постанові.
2. Копію постанови негайно надіслати Прокурору Української РСР.
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ УРСР
майор А. В. Селюк
Згоден:
Начальник Слідчого відділу КДБ УРСР — полковник
В. П. Туркін
Постанову мені оголошено 2 вересня 1980 року, суть обвинувачення роз’яснено.
Обвинувачений
(підпис)
/Стус/
Обвинувачений Стус з постановою ознайомився особисто і заявив, що суть викладеного в ній обвинувачення йому зрозуміла, винним себе не визнає і підписувати постанову відмовляється.
Старший слідчий Слідвідділу КДБ УРСР
майор Селюк
Помічник Прокурора Української РСР — старший радник юстиції
Потапенко
Одночасно з цим на підставі ст. 142 КПК УРСР мені роз’яснені слідчим права обвинуваченого на попередньому слідстві, тобто що обвинувачений має право: знати, в чому він обвинувачується; давати пояснення по пред’явленому йому обвинуваченню; подавати докази; заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини в справі; заявляти відвід слідчому, прокуророві, експерту і перекладачу; з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій; знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення попереднього слідства; мати захисника відповідно до ст. ст. 44 і 45 КПК УРСР; подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.
Обвинувачений
/Стус/ 2 вересня 1980 р.
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ УРСР
майор А. В. Селюк
Обвинувачений Стус особисто ознайомився з правами обвинуваченого і підписатись відмовився.
Старший слідчий Слідвідділу КДБ УРСР
майор Селюк
Помічник Прокурора Української РСР старший радник юстиції
Потапенко
ПРОТОКОЛ
допиту обвинуваченого
місто Київ
2 вересня 1980 р.
Допит почато в 11 год. 00 хв.
Закінчено в 12 год. 05 хв.
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ Української РСР майор Селюк та помічник Прокурора Української РСР старший радник юстиції Потапенко в приміщенні Слідчого відділу КДБ УРСР, каб. № 20, з додержанням вимог ст. ст. 143, 145 і 146 КПК УРСР допитав як обвинуваченого: Стус Василь Семенович, 1938 року народження (дані про особу обвинуваченого маються в справі).
