839 Там само. — Ф.108. — Оп.2. — Спр.35. — Арк. 3-3 зв., 7.
840 Там само. — Ф.763. — Оп.1. — Спр. 366. — Арк.23.
841 Памятники, изданные временною комиссиею для разбора древних актов. — Т.3. — С. 356, 396.
842 ЦДІАК України в м.Києві. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.3534. — Арк.4зв. — 5.
282
тільки починаючи з XVIII ст., хоча існування ще в попередньому столітті уряду
гарматного хорунжого недвозначно вказує на те, що вже тоді артилерійське
відомство мусило мати як мінімум свій власний прапор. Перед початком війни за
польську спадщину, в 1733 р. для Генеральної артилерії було виготовлено нову
корогву та значок білого кольору843. В описі майна 1760 р. згадується “знамя на
алом штофѣ старое”, а також 2 прапори “вовсе обветшалих”844. Опріч прапорів,
до клейнодів належали також “котли” — мідні літаври з сукняними завісами й
невеликі бубни-тулумбаси 845. На документах середини XVIII ст. маємо також
кілька погано збережених відтисків відомчих печаток: першої — червоного
воску діаметром бл. 3,5 см на якій було викарбувано напис і кругову арматуру з
гармат, прапорів списів і сурм, увінчаних рицарським шоломом із пір'ям846;
другої — червоного сургучу овальної форми з написом по центру “ПЕЧАТЪ
ГЕНЕРАЛНОЙ ВОЙСКОВОЙ АРТИЛЛЕРІИ” 847. У великі виправи Генеральна
артилерія виряджалася не лише із колективними символами, але й з власною
святинею — похідною церквою. Для неї шилися спеціальні намети, що
увінчувалися залізним хрестом848. Згідно інвентарів 1738 р. до майна похідної
церкви належали 4 дерев'яних образи (велика ікона коронації Богородиці із
різьбленим окладом, 2 образи “на малих облятах деревянніе спасителя и отца” та
“спасителя Николая”) та 4 образи, мальованих на полотні (усічення голови
Іоанна Хрестителя, Богородиці, Воскресіння й “Спасителя страстный”)849.
843 РГАДА. — Ф. 248. — Оп.29. — Д.1800. — Л.581 об.; ЦДІАК України в м. Києві. — Ф.51. — Оп.3. — Спр. 6785. — Арк. 4; спр.4994. — Арк. 3.
844 ЦДІАК України в м.Києві. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.3534. — Арк.35.
845 Там само; спр.4412. — Арк. 49.
846 НБУВ.ІР. — Ф.І. — Спр.60529. — Арк.14 зв.
847 Там само. — Ф.135. — Спр.40. — Арк.2.
848 ЦДІАК України в м. Києві. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.3534. — Арк.35.
849 РГАДА. — Ф.248. — Оп.29. — Д.1836. — Лл.719, 954.
283
5.3. Артилерійська обслуга
Наймасовішу групу артилерійської ієрархії становили дві категорії
служителів — пушкарі (“пушкарѣ”) та гармаші (“армаши”). Різні назви під якими
вони фігурують в документах другої половни XVII — XVIII ст., очевидно,
позначали якусь різницю в їхніх функціях, котрі в джерелах, однак, не
конкретизуються. В компуті Миргородського полку 1723 р. арматні слуги
поділені на дві команди — “гармаші” (11 чоловік) та “пушкарі” (4 чоловіки) 850.
Аналогічну картину бачимо в ревізії Чернігівського полку 1732 р., де окремо
записано “гармашів” (7 чоловік) та “пушкарів” (4 чоловіки) 851. Обидві категорії
входили як до штатів генеральної, так і полкових артилерій, причому
співвідношення між ними було різним. Звертає на себе увагу той факт, що
зазвичай пушкарів було менше, аніж гармашів. Так, це співвідношення добре
помітне в ревізії гетьманського війська 1723 р.: 4 пушкарі й 9 гармашів (1722-
1723 рр., Чернігівський полк), 4 пушкарі й 7 гармашів (1722-1723 рр.,
Миргородський полк) 2 пушкарі й 4 армаші (1722-1723 рр., Прилуцький полк) 852.
10 пушкарів і 20 гармашів у 1729-1734 рр. мала Генеральна артилерія, у 1738 р. в
ній було 12 пушкарів проти 14 гармашів. 2 пушкарі проти 12 гармашів у 1735 р.
було в Полтавському полку. В деяких полках їх співвідношення було майже
пропорційним: 4:4 у 1723 р., в Гадяцькому полку, 3:4 у 1723 р. в Прилуцькому,
6:6 у 1736 р. в Ніжинському, 10:9 1752 р. в Полтавському, 10:10 1763 р. у
Стародубському.
Втім, більш показовим свідченням про відмінність цих категорій арматних
слугою є різниця в ставках жалування, котре в пушкарів здебільшого було
850 Швидько Г. Компут і ревізія Миргородського полку 1723 р. — Дніпропетровськ, 2004. — С.17.
851 Ревізія Чернігівського полку 1732 р. — Чернігів, 2014. — С. 83.
852 ОР РГБ. — Ф.159. — Д.5206. — Л. 1; д.5207. — Л. 1 об.; Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України — С.434.
284
вищим: в 1722-1723 рр. у Чернігівському полку пушкарі отримували по 50 зол., а
гармаші — по 35, в Гадяцькому — відповідно 3 руб. (бл.15 зол.) і 2 руб.
(бл.10зол.)), або ж рівним (в 1723 р. у Переяславському полку пушкарі й
гармаші отримували по 10 зол.; в 1723 р. у Лубенському полку пушкарі та
гармаші отримували по 15 зол.; пушкарі й гармаші Ніжинського полку в 1732 р.
одержували по 5 руб., Прилуцького полку в 1747 р. — по 5 руб.)853.
Це дає підстави припустити, що фах менше оплачуваних але чисельніших
гармашів був аналогом фаху канонірів у європейських арміях. Каноніри були
рядовими артилерійських підрозділів, що виконували допоміжну роботу:
викочували гармати на позиції, розгортали їх, охолоджували й прочищали ствол
після пострілу, доглядали гарматні фури й ящики тощо. Прикметно, що за
правління Малоросійської колегії цю наймасовішу категорію прислуги
документи іменують “канонерами”854. Пушкарі, фах і досвід яких були вищими,
вочевидь були аналогами бомбардирів — рядових із підвищеною кваліфікацією,
котрі вміли заряджати гармату, націлювати її для пострілу а також споряджати
різні види артилерійських набоїв — картеч, бомби, гранати й т.ін. Префекту
Генеральної артилерії ставилося в обов'язок “обучати як с пушек стрелять до
належитих целей и штурмовать” саме пушкарів 855. Прикметно, що указ
Генеральної військової канцелярії стародубському полковому правлінню від 7
липня 1729 р. приписував “содержать в одном цеху пушкаров и слюсаров”, що
опосередковано свідчить про те, що вони мали суміжний воєнно-ремісничий
фах 856. Таку спеціалізацію підтверджує й рапорт генерального обозного гетьману
Розумовському від листопада 1751 р., в якому він просив “пушкарамъ для
853 ОР РГБ. — Ф.159. — Д. 2015. — Л. 1— 1 об.; д. 2016. — Л. 2 — 2 об.; д. 2017. — Л. 1 об.; д. 5235. — Л. 1 об; д. 5236. — Л.1 об.; д. 5237. — Л.2 об; Гадяцкая полковая канцелярия 40-х годов XVIII в., ее состав и содержание //Киевская старина. — 1887. — №8. — С. 782; Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України. — С. 436-437; Модзалевский В. Судьба малороссийских пушкарей //Труды Черниговской губернской учено архивной комиссии. — Чернигов, 1915. — Вып.11. — С.13.
854 ЦДІАК України в м. Києві. — Ф.763. — Оп.1. — Спр.481. — Арк. 2 зв.
855 НБУВ.ІР. — Ф. VIII. — Спр.1463. — Арк. 1 зв.
285
болшого ихъ в походнихъ случаяхъ к стрелбѣ искуства и делання скоропалнихъ
свѣчъ, картечей и протчіихъ и стрелбы пушечной приуготовляемих надобностей,
армашамъ к смотрению лошадей артиллерийскихъ и к обученію молодихъ
неученихъ лошадей, и другихъ потребнихъ к должности их... повелеть быть”857.
Судити про рівень фахової підготовки та й взагалі освіти артилерійських
урядників украй важко. При цьому, вже у XVIII ст. було очевидно, що
неодмінною умовою професійної майстерності має бути вишкіл. Так, у 1751 р.
прилуцький полковник Г.Ґалаган, просячи в гетьманського правління виділити
порох для навчальних стрільб полкової артилерії, зазначав: “понеже при
полковой Прилуцкой артиллеріи прежде обрѣтавшїеся старинные артілерісты
їзмерлї, а іннїи в глубокую старость прїшли, а на їхъ мѣста хотя ї опредѣленнии
браття ї своиственники їхъ и другого званія людѣ однакъ оные по причинѣ
нового ихъ к сему званію опредѣленію і не будучи еѯерцированны к пушечной
палбѣ искуства не могутъ їметь”858.
Служителі генеральної та полкових артилерій творили окрему
упривілейовану корпорацію, подібну до інших військово-служилих груп
гетьманату — компанійців, жолдаків, бобровників, стрільців, палубничих та ін.
Окремішність їхнього становища базувалася на двох засадах: належності до
“генеральної” юрисдикції (себто до диспозиції вищих влад) та соціально-
економічних пільгах, найважливішими з яких були увільнення від інших видів
воєнної служби, окрім артилерійської, сплати загальних та місцевих податків і
зборів, а також “роботизн”. Сукупність привілеїв, очевидно, склалася протягом
останньої чверті XVII ст., оформлюючись прецедентним правом для окремих
служителів і компактних пушкарських громад. Територіально вони
розміщувалися в тих регіонах, котрі протягом кінця XVII — XVIII ст. були
визначені для стаціонування генеральної та полкових артилерій. Що стосується
856 НБУВ.ІР. Ф.І. — Спр. 53763. — Арк.126; ЦДІАК України в м.Києві. — Ф.51. — Оп. 3. — Спр. 3083. — Арк. 2, 3-3 зв.
857 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп.3. — Спр.10108. — Арк.99 зв.
858 ЦДІАК України в м. Києві. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.10108. — Арк.45.
286
Генеральної артилерії, то очевидно, що початково більшість пушкарів мешкала в
Батуринській сотні, а вже згодом — в Кролевецькій, Івангородській та
Коропській сотнях та Глухові. На думку О. Лазаревського та В.Модзалевського,
у XVIII ст. сформувалося кілька таких громад, найбільшою з яких була
коропська з належними до неї селами 859. Поодинокі служителі й старшини також
мешкали в Кролевці, Ромнах, Стародубі, Роменській, Смілянській та
Костянтинівській сотнях Лубенського полку, Івангородській сотні Ніжинського
полку, а також Срібнянській сотні Прилуцького 860.
Протегування з боку центральних і полкових влад витворювало для
пушкарських слобід дуже сприятливі господарські можливості. В джерелах часто
зустрічаємо згадки не лише про заняття ними традиційним землеробством і
ремеслами, але й торгівлею, шинкуванням горілкою тощо861. Захист від
втручання місцевих влад й податкові привілеї, що гарантували безбідне
існування, робили відомчу артилерійську юрисдикцію привабливою і для
посполитих, і для козаків862. Саме з цієї причини, й аж ніяк не через потребу в
навчанні артилерійському фаху, протягом кінця XVII — початку XVIII ст.
склався спадковий статус пушкарського стану. Цей фактор також сприяв
внутрішній інтеграції цієї соціальної групи за рахунок перехресних шлюбів і
замиканню локального ринку нерухомості.
5.4. Постачання артилерії, виробництво пороху й боєприпасів
Жалування чинів генеральної та полкових артилерій складалося з
грошових і натуральних виплат, котрі надходили з рангових маєтностей і
859 Модзалевский В. Судьба малороссийских пушкарей. — С. 17-18.
860 ЦДІАК України в м.Києві. — Ф.51. — Оп.3. — Спр. 17220. — Арк. 8, 9, 35 62-69.
861 НБУВ.ІР. — Ф. І. — Спр. 51251. — Арк. 151; ЦДІАК України в м.Києві. — Ф. 98. — Оп.2. — Спр. 2786. — Арк. 2.
