862 НБУВ.ІР. — Ф.І. — Спр. 51250.
287
центрального чи місцевого скарбу. Двоє найвищих старшин — гарматні осавул
та хорунжий — окрім жалування мали ще й рангові маєтності, перелік яких не
був сталим. В Лівобережній Гетьманщині це були землі, що виділялися з фонду
вільних військових земель, більша частина яких знаходилася в Стародубському
та Ніжинському полках, ближче до місця осідків “Генеральной армати”. Так, на
уряд гарматного осавула певний час належали села Сиволож та Мала Загорівка
Прохорівської сотні Ніжинського полку863; на уряд гарматного хорунжого — с.
Овсюки Лубенського полку 864. Мінливість географії рангових надань була
пов'язана з їх поступовим перетіканням до рук генеральних старшин і
полковників або ж переведенням у дідичне володіння самих артилерійських
старшин865.
Подібно до інших категорій військових служителів (компанійців, сердюків,
жолдаків та ін.), артилеристи мали одноманітний одяг — “барву”. Відомості про її
зовнішній вигляд та витрати на пошиття маємо лише з XVIII ст., але за аналогією
із полковими артилеристами, котрі отримували від місцевих влад сукно й готові
речі, можна припустити, що аналогічні “дачі” поширювалися на служителів
Генеральної артилерії і в попередньому столітті. В 1760 р. пушкарям та
барабанщикам було відпущено кошти на пошиття шапок “с прикладом”, а також
червоне (імовірно для верхнього жупана) та чорне (для вилог і спідньої черкески)
сукно866. Ливарникам та іншим технічним службовцям видавалися сермяжні
свити, сорочки й чоботи867.
Функціонування артилерійського відомства було неможливим без штату
ремісників і майстрів, що опікувалися справністю гарматного парку й
транспорту. Найважливішу ланку з-поміж них посідали слюсарі, ковалі,
863 Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка. 1729-1730 гг.. —
Чернигов. 1901. — С. 9, 77.
864 ЦДІАК України м. Києві. — Ф. 51. — Оп.3. — Спр. 4770. — Арк. 24-25.
865 НБУВ.ІР. — Ф.І. — Спр.55123. — Арк.313.
866 ЦДІАК України. — Ф. 269. — Оп.1. — Спр.3534. — Арк.8 зв.
867 Там само. — Арк. 9 зв., 10.
288
стельмахи та римарі868. Ливарників та інших вузьких фахівців Генеральна
артилерія наймала акордно869. “Арматним бидлом”, себто конями й волами,
опікувалися конюший, котрому асистували коновали870. До цього загону
служителів також відносилися різні категорії візників, котрі проживали в
приписаних до Генеральної артилерії рангових селах — палубничі та
фурлейти871. В загальних рисах ця система копіювалася на полковому рівні з тією
лише відмінністю, що під потреби ремонту й направи гарматного парку місцеві
влади підряджали ремісничі цехи.
Інфраструктура артилерійських дворів, що існували на рівні полкових
центрів, була доволі примітивною, складаючись із комор для артилерійського
реманенту й боєприпасів, кошар в котрих зберігалися польові гармати, лафети
(“станки”), зарядні скрині, палуби, й порохових льохів. В рідкісних випадках
при них могли бути ще й кузні, конюшні, хати для сторожів і майстрів. Обмежені
бюджети полкових артилерій дозволяли хіба ремонтувати й підновлювати ці
будівлі, стан яких був далеким від ідеального. Численні рангові володіння й
господарські служби потребували розгалуженої адміністрації. Для Генеральної
артилерії в основних своїх рисах вона взорувалася на структуру й механізми
управління гетьманськими ранговими маєтностями. Головою цієї
адміністративної вертикалі був економ, котрий разом із гарматним писарем відав
усіма прибутками та видатками, а також господарськими справами маєтностей,
матеріальним забезпеченням штату й гарматного парку872. Його правою рукою
був шафар, функції якого, судячи з усього, нагадували обов'язки рахівника 873.
868 РГАДА. — Ф. 248. — Оп. 29. — Кн.1800. — Лл. 12 об., 16 об., 93 об. — 94; ЦДІАК України в м.Києві. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 4994. — Арк. 5.
869 ЦДІАК України в м.Києві. — Ф. 269. — Оп.1. — Спр. 3172. — Арк.2-2 зв.
870 Там само. — Спр. 3534. — Арк.8 зв.
871 ЦДІАК України в м.Києві. — Ф. 763. — Оп. 3. — Спр. 481. — Арк. 2 зв.
872 НБУВ.ІР. — Ф. І. — Спр. 60529. — Арк. 8; ЦДІАК України в м.Києві. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 4994. — Арк. 2; ф.269. — Оп.1. — Спр. 3534. — Арк. 8 зв.
873 РГАДА. — Ф.248. — Оп. 29. — Кн. 1836. — Лл. 217, 794.
289
Контроль над компактними комплексами (волостями, ключами) артилерійських
маєтностей покладався на дозорців874. Дозорцям підпорядковувалися старости,
двірники й сторожі, що керували господарством у селах, хуторах і на
промислах 875. Нижчу ланку господарських служб складали стадники, скотарі,
погоничі, плугатарі й пасічники, котрі часто служили “за хліб”, не отримуючи
фіксованого жалування. Безпосереднім завідуванням штаб-квартири Генеральної
артилерії займався “дворник двора глуховского”, котрому асистував ключник
“припасов артиллерийских”876.
Головною формою утримання артилерії були рангові маєтності, з яких
надходили кошти (стягнені у вигляді зборів або акцизів, або виручені від
реалізації продуктів ремесла й сільського господарства) та натуральні поставки
(продукти, одяг, фураж, дрова, порох, селітра, залізо, вугілля та ін.).
Артилерійські фундуші мали характер, що нагадував ординації часів Речі
Посполитої (ordinatio) — закриті адміністративно-господарські комплекси, з
приписаним до них населенням, неподільність та правовий статус яких
регулювався спеціальними постановами. Першою ранговою маєтністю
Генеральної артилерії, засвідченою документально, стало Лисянське староство,
що виокремилося зі складу Корсунського староства Київського воєводства в
1650-х рр. 12 липня 1659 р. Як саме функціонувало господарство рангових
маєтностей і які реальні доходи воно давало в цей час, за відсутності джерел
невідомо. Розпад гетьманату на дві самостійні частини на початку 60-х рр. XVII
ст. спричинив формування осібних фундушів для утримання Генеральної
артилерії в Лівобережній Україні. Першим наданням на “армату” стали м.
Лохвиця й Ромни, чий статус в цій якості закріпили Московські статті 1665 р.
874 Там само. — Ф. 48. — Оп. 29. — Кн. 1800. — Л. 12 об.
875 Там само. — Л. 17; ЦДІАК Українив м. Києві. — Ф. 51. — Оп.3. — Спр.4994. — Арк.5.
876 РГАДА. — Ф.248. — Оп.29. — Кн.1800. — Лл. 12 об.; ЦДІАК України в м.Києві. — Ф. 269. — Оп.1. — Спр. Спр.3534. — Арк. 8.
290
Цим же документом до неї було долучено “Ромен с принадлежностьми”877. З
останньої чверті XVII ст. більша частина надань для починає концентруватися в
Ніжинському та Стародубському полках, оскільки згідно Глухівських статей
1669 р. цар “велел гетману и армате быти в Батурине” 878. Саме тут на артилерію
було виділено найбільший фундуш, котрий став її головною господарською
базою — м. Короп з прилеглими селами Риботин, Сохачів, Райгородка та
Лукнова. В літературі утвердилася думка, що Короп став маєтністю Генеральної
артилерії згідно ухвали Коломацьких статей 1672 р., хоча в їхньому тексті згадки
про це відсутні. Втім, не виключено, що цей фундуш було отримано саме за
каденції Самойловича, оскільки в мазепинські часи гетьманські розпорядження
трактують Короп з округою, як давнє рангове надання. Містечко виникло у 40-х
рр. XVII ст. і завдяки вигідному місцеположенню на межиріччі Десни і Сейму
швидко перетворилося на помітний адміністративно-торгівельний пункт регіону.
Його близькість до гетьманських столиць — Батурина й Глухова — сприяла
швидкій розбудові та піднесенню господарського життя околиці. Варто
зауважити що, Короп, як центр однойменної сотні входив до числа Засеймських
сотень Ніжинського полку, що були виведені з-під полкової юрисдикції й
підпорядковувалися безпосередньо гетьманам. Козацьке та посполите населення
сотень відбувало різноманітні воєнні та господарські повинності на “бунчук и
двор гетманский”, зберігаючи за собою адміністративну окремішність й
службові привілеї879. Наприклад, спеціальні “арматні роботизни” в місті
виконував ковальський цех, що мав в обмін на це оборонні універсали від
гетьманів Ігнатовича (1671) та Мазепи (1707)880. Крім Коропа до відомства
Генеральної артилерії належало м. Тірасполь, с.Березова Лука Гадяцького полку,
877 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). — С.271.
878 Там само. — С.472.
879 Токарєв С. Коропська сотня Ніжинського полку у другій половині XVII-XVIII століть. — Чернігів, 2016. — С. 36-41.
880 НБУВ.ІР. — Ф. ІІ. — Спр. 22907. — Арк.13.
291
а також сінокоси й випаси в урочищі Білі Вежі (т.зв. Біловезький степ) в
Ніжинському полку881.
Певна нестабільність складу і географії рангових маєтностей
спричинювалася факторами, загалом притаманними становищу вільних
військових і рангових земель в Гетьманщині. Частина з них передавалася
гетьманами в посесію генеральним старшинам або полковникам, після чого з
гетьманської руки вони перетікали до складу дідичних володінь, або ж
привласнювалася старшинами незаконним шляхом. 1718 р. Короп був
переведений тодішнім гетьманом І.Скоропадським у свою дідичну власність, в
якій залишався аж по листопад 1728 р., поки не був повернений у казну
Д.Апостолом882. “Решительные пункты” веліли “город Короп, для содержания
артиллерии генеральной, служителей и для строения фурманов и прочих
артиллерийских припасов... отдать на артиллерию по-прежнему” 883.
Значною статтею прибутків артилерійської скарбниці були надходження
від винокуріння та шинкування в рангових маєтностях. Оскільки ці збори не
потрапляли до місцевих бюджетів, горілчана торгівля не раз ставала предметом
конфліктів і сутичок із козацькими владами 884. Головним виробником “горѣлки
артилерійской” був Ширманівський хутір, звідки вона доставлялася до шинків у
рангових маєтностях. Наприкінці 1759 р. гарматні дозорці скаржилися на те, що
“в маетностяхъ артиллерийскихъ сотнѣ короповской..., да сотнѣ
ивангородской ... многїе козаки не имѣя своихъ винокуренъ повознимъ з сторони
покупнимъ виномъ шинкуютъ... чрезъ что присилаемая в тѣ артиллерийские
маетности з хутора ширмановки артиллерійская горѣлка несходить”885. 29
881 ЦДІАК України в м. Києві. — Ф.51. — Оп.3. — Спр. 4673. — Арк. 3 — 3 зв; ф.52. — Оп.3. — Спр. 368. — Арк. 2-2 зв.
882 РГАДА. -Ф. 248. — Оп. 29. — Кн.1800. — Лл.18-19 об.; Модзалевский В. Судьба малороссийских пушкарей. — С. 14-15.
883 ПСЗ. — Т. 8. — С. 77.
884 ЦДІАК України в м.Києві. — Ф. 52. — Оп. 3. — Спр. 368. — Арк. 2-2 зв.
885 Там само. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 15626. — Арк. 2-3.
292
листопада 1759 р. гетьман видав спеціальний універсал, що підтверджував
пропінаційне право Генеральної артилерії, втім козаки продовжували своїми
напоями шинкування, а в Райгородку навіть розбили ранговий шинок886. В
