УПА та вбивство євреїв
УПА разом з ОУН(б) — особливо з СБ ОУН(б) — не тільки здійснювали етнічні чистки польського населення, але й знищували євреїв. Більшість євреїв, убитих українськими націоналістами у 1943—1944 рр., — це ті, хто побоюючись транспортування в Белжець або інший табір смерті, тікав з гетто та рятував своє життя, переховуючись у схронах та лісових таборах або у селянських хатах. Євреїв убивали таким же чином, як і поляків, інколи руйнуючи їхні будинки[1304]. Люди, які вижили, вважали, що злочини коїли українські націоналісти, яких вони називали «бандерівцями». Документи ОУН-УПА та інші джерела свідчать, що «бандерівцями» називали членів СБ та діячів ОУН(б), партизанів УПА, а іноді й українських селян або бандитів. Українських міліціонерів зазвичай називали не бандерівцями, а міліціонерами (за уніформою)[1305]. Партизани УПА, як і діячі ОУН, поділяли антисемітські погляди, поміж яких і стереотипне уявлення про «єврейський більшовизм». Під час одного з допитів партизан УПА Федір Вознюк заявив, що накази вбивати поляків і євреїв командири УПА почали віддавати своїм підлеглим у 1943—1944 рр.[1306] За словами польського свідка, партизани УПА, що проходили через с. Глибочицю (Волинь) 1943р., співали: «Вирізали ми жидів, виріжемо і ляхів, і старого, і малого до єдного; поляків вирежем, Україну збудуєм»[1307]. Терор УПА сприяв тому, що стосунки між поляками та євреями значно покращилися, ніж це було до цього; представники цих двох груп іноді виступали разом проти спільного для них агресора, з тієї ж причини поляки і євреї також об’єднувалися з радянськими партизанами[1308].
Свідчення про події того часу такі. Маня Лейдер втекла з потягу, який прямував в Белжець, та намагалася сховатися в лісі Перемишлянського р-ну, де її згодом прихистили польські та єврейські партизани[1309]. У липні 1943 р. УПА напала на хутір Медведівка. Загарбники вбили 57 поляків і чотирьох євреїв[1310]. В 1943—1944 рр. УПА вбила багатьох євреїв, поляків і чехів, які проживали у с. Новини Чеські[1311]. Багато поляків і чотири єврейські родини, зокрема й трьох дітей, вбили українці (під проводом Федора Галушки) 30 серпня 1943р. в с. Миелина[1312]. Завдяки звістці про небезпеку, яку передав бандерівець, групі з 500 євреїв, які ховалися у березні 1944 р. в лісі Перемишлянського р-ну, вдалося врятуватися втечею (до польського с. Ханаков). Наступного дня українські націоналісти атакували це село; поляки і євреї разом захищалися від нападників. Бандерівці вбили 70 поляків і дві єврейські родини. На Великдень УПА знову напала на це село і вбила 60 поляків і невстановлене число євреїв[1313]. У с. Бортниця (в районі м. Дубно) п’ятнадцять поляків і вісім євреїв організували самооборону. Восени 1943 р. українці напали на них і вбили 20 осіб. На Різдво 1943 р. українці знову напали, убивши вісьмох поляків і трьох євреїв[1314].
Деякі євреї йшли до загонів радянських партизанів, щоб боротися разом проти УПА і німців[1315]. ПІльома Кац у травні 1943 р. приєднався до радянського партизанського загону, що діяв в Житомирській обл. Під час зіткнень з німцями і УПА він вбив шість бандерівців і дванадцять німців[1316]. Янкель Фенгер, який сховався в лісі в районі Перемишля, вирішив помститися за двох євреїв, яких український селянин видав німцям незадовго до приходу радянської армії (у євреїв закінчилися гроші, щоб заплатити йому за прихисток). Фенгер прийшов до селянина додому і повідомив, що він з українського підпілля, і прийшов покарати його за те, що той приховував «ворогів українського народу». Селянин показав йому пляшку горілки і мішок солі, які отримав від німців за видачу євреїв, після цього Фенгер убив селянина і його дружину, але залишив живими дітей[1317].
Багато євреїв облаштовували свої укриття в схронах і лісових таборах. У випадках, коли такі місця виявляли націоналісти ОУН та УПА, одночасно могли вбити від 20 до 100 осіб[1318]. Ізраела і Барбара Ліссак свідчили, як в одному з місць бандерівці виявили три єврейські схованки. В одну з них бандерівці вистрелили артилерійським снарядом, а по євреях, що поспіхом залишали два інших — відкрили вогонь з рушниць. Ліссаки також розповіли, що під час нападу на три польські сім’ї бандерівці вбили дванадцять євреїв і десять поляків[1319]. Іґнацій Голдвассер переховувався зі своєю матір’ю та іншими євреями в укриттях неподалік Борислава, однак незадовго до прибуття радянської армії, як він зазначає, бандерівці почали вбивати євреїв і в таких місцях[1320]. Зі ста осіб, що переховувалися разом з Ліпою Штрікер, вижили не більше десяти. 2 березня 1944р. Штрікер побачив з-за кущів, як група українців увійшла до схрону та зарізала всіх людей усередині, серед них була і його родина[1321]. Едція Шпейхер і ще 22 євреї переховувалися у схроні поблизу Дрогобича. Одного разу кілька бандерівців, які відрекомендувалися радянськими партизанами, запросили цих євреїв приєднатися до їхнього загону. Коли євреї вийшли зі схрону, бандерівці наказали їм роздягнутися, а потім всіх убили[1322]. У березні 1944р. біля с. Нараїв Бережанського р-ну УПА змусила поляка показати місцеперебування 65 євреїв, які переховувалися в лісі (поляк постачав євреям їжу і знав про їхнє місцезнаходження). Унаслідок цього нападу загинув 51 єврей[1323]. Леон Кнебель, який ховався в лісах під Бориславом, згадував, що бандерівці були набагато жорстокіші, ніж Waldshutzpolizei, які також вишукували євреїв у лісах. Одного разу націоналісти вбили 24 євреїв, серед них і молоду жінку. Бандерівці відрізали їй руки і зрізали з тіла смужки шкіри[1324].
Не всіх євреїв, які ховалися у лісах, представники ОУН(б) і УПА відразу убивали. Декотрим з них пропонували «захист». ОУН(б) реєструвала цих євреїв, розмішувала їх у «табори» і змушувала працювати на ОУН(б) і УПА. «Табори» часто розташовували на фермах або у будинках нещодавно убитих поляків. Більшість із цих євреїв націоналісти вбили незадовго до того, як частини Червоної армії увійшли в Західну Україну[1325]. У керівництві ОУН(б) і УПА не були зацікавлені в тому, щоб дати змогу євреям пережити війну, оскільки вони побоювалися, що ті нададуть радянській владі важливу про них інформацію.
Багато (кількість невстановлена) єврейських лікарів, стоматологів і медсестер — коли добровільно, а коли під примусом — ставали членами медичних підрозділів УПА. Дехто з них, не витримавши морального тиску, намагався тікати[1326]. Однак більшість з них, так само як і євреїв, які «працювали за наймом» ОУН і УПА в колгоспах і таборах, було вбито незадовго до приходу Червоної армії. Історик раннього Голокосту Філіп Фрідман прокоментував це питання так: «Українські джерела говорять про значну кількість єврейських лікарів, стоматологів і санітарів, які служили в лавах УПА. Ось питання: чому лише невелика їх кількість вижила?» Очевидно, що і тих євреїв, які були кваліфікованими фахівцями, теж знищили бандерівські загони. За словами Лева Шанковського, майже кожен загін УПА мав лікаря або фармацевта, кравця, шевця, цирульника та ін. з числа євреїв. Знову виникає питання: що ж сталося з цими сотнями тисяч спеціалістів та кваліфікованих робітників? Бетті Ейзенштейн стверджує, що навесні 1943 р. бандерівці почали наслідувати німецьку тактику «селекції». Живими залишали тільки кваліфікованих робітників, яких засилали в спеціальні табори, де вони працювали на підприємствах або фермах. В одному із таких таборів, створеному у квітні 1943 р. в районі м. Порицьк (Волинь), перебувало понад 100 євреїв. Інший табір, де було близько 400 євреїв, розташовувався у с. Кудринки (неподалік від с. Тучин). Ейзенштейн повідомляє, що в цих таборах бандерівці ліквідували євреїв безпосередньо перед приходом Червоної армії[1327].
Кілька євреїв, які перейшли на радянській бік, підтвердили, що єврейських лікарів УПА вбила незадовго до прибуття радянських військ[1328]. Загальна кількість євреїв, які пережили період своєї співпраці з УПА, здається, дуже низькою, і насправді її складно точно оцінити[1329]. Серед уцілілих євреїв була і медсестра Лея Гольдберг. Спочатку бандерівці хотіли її вбити, але потім вирішили, що вона житиме, оскільки вона ще може бути корисною, а вбити її можна у будь-який час пізніше. Вона була в групі УПА з 400 партизанів і часто відчувала страх за своє життя. Лея чула, як націоналісти проклинали євреїв, поляків і радянських партизанів, — казали, що їм потрібно вбивати євреїв заради України та знищувати польські села. Жінка кілька разів бачила, як бійці УТІА катували і вбивали радянських партизанів, поляків і єврейських дітей. Одного разу, коли її намагалися вбити, вона втекла до радянських партизанів і залишалася з ними до вступу Червоної армії[1330].
Один із наказів, відповідно до якого євреїв, що працювали в колгоспах і трудових таборах УПА, слід вбити, надійшов від СБ ОУН(б) — підрозділу, на рахунку якого, можливо, більше вбитих євреїв, ніж у партизанів УПА: «…всіх жидів неспеціалістів [ті, що служать в УПА] конспіративно знищити, щоб [інші] жиди і навіть наші люди не знали, а пускали пропаганду, що пішов до більшовиків»[1331]. «Під час допиту в НКВС Іван Кутковець заявив, що СБ ОУН(б) 1943 року видала наказ «фізично знищувати єврейське населення, яке ховалося в селах»[1332]. У Рівненській обл. українські націоналісти «буквально полювали за євреями, організовуючи облави і прочісуючи лісові стежки, яри і т. д.»[1333]
В останні кілька місяців до вступу Червоної армії євреї іноді залишали ліси і схрони, сподіваючись отримати захист у німецьких робітничих таборах. Вціліла Гіларі Кенігсберг свідчила 1948 р.: «З початку 1944р. кількість загонів бандерівців примножилася; вони відшукували єврейські схованки в лісах і селах, жорстоко вбиваючи всіх, кого знаходили. Місцерозташування схронів виказували селяни. Іноді вони особисто, з сокирою в руках, приводили євреїв у поліцію. Потім відбувалося те, що може здатися неймовірним. Євреї тікали з лісу і бункерів до таборів, щоб сховатися. [Залишки] єврейської поліції та адміністрація місцевих поселень отримували [з] цього вигоду. Під приводом того, що вони не можуть більше брати євреїв до таборів, вони вимагали хабара (грошима або речами). Щоночі бандерівські банди і місцеві націоналісти здійснювали набіги та розстрілювали євреїв. Побоюючись нападу бандерівців, євреї намагалися сховатися в німецьких таборах. Кілька німецьких солдатів прибули до цих таборів з метою їх захисту, а отже, захисту євреїв також»[1334].
