Щоправда, це ставить питання про відповідність цих боєприпасів гарматам,
калібри яких до середини XVIII ст. лишалися неуніфікованими. З цього можна
зробити припущення, що запаси боєприпасів поповнювалися переважно за
рахунок місцевого виробництва, на що опосередковано вказують елементи
інфраструктури й склади витратних матеріалів артилерійських дворів. На жаль,
більш-менш докладні їх описи збереглися переважно щодо Генеральної
артилерії, але можна припустити, що в полкових артилерійських арсеналах
асортимент реманенту був подібним. Зокрема, в “амбарах з припасами”
зберігалися форми для відливання картечі, а також залізні калібри, що
використовували для вимірювання каналу ствола й виготовлення ливарних форм
для ядер і бомб905.
Ревізія артилерійського майна 1760 р. дає уявлення про основний
асортимент боєприпасів гетьманської артилерії. Головними їх видами були ядра
(“кулѣ”), частина яких зберігалася і транспортувалася в “голому” вигляді (“кулѣ
903 Листи Івана Мазепи. — К., 2010. — Т. 2. — С. 584-585
904 Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України. — С. 478.
905 ЦДІАК України в м.Києві. — Ф.269. — Оп. 1. — Спр. 3534. — Арк. 38 зв.
298
голі”), частина, у вигляді унітарних зарядів, була оправлена в мухоярові картузи
з відміряними пороховими порціями906. Окрім ядер використовувалися картеч і
дроб (олов’яний та залізний). Дещо дивною виглядає відсутність в арсеналах
бомб і гранат, попри те, що артилерійський парк мав мортири (зустрічаються
навіть декілька “гранатних мортир”) для яких цей різновид боєприпасів був
основним. Лишається припускати, що у війнах XVIII ст., коли форми воєнної
активності гетьманської армії дещо змінилися і облогова артилерія майже не
застосовувалася, ці види боєприпасів припинили виготовляти заздалегідь (“в
припас”).
5.5. Гарматний парк
Гарматний парк гетьманської армії був строкатим і поповнювався з різних
джерел. Судячи з усього, більшість гармат, що були в розпорядженні козаків,
принаймні до другої половини XVII ст., відливалася поза межами України (в
Московії, Туреччині, Італії, Священній Римській імперії) і потрапляла до них у
якості воєнних трофеїв. В ході Козацької революції, очевидно, змінився і склад
артилерійського парку, котрий початково мав переважно легкі гармати
невеликих калібрів, що відповідало тактичним потребам козацького війська.
Після здобуття низки перемог над коронним військом, а також захоплення
потужних замків на Поділлі та Волині, арсенал гетьманської артилерії став
поповнюватися фортечною та польовою артилерією великих калібрів. Ці гармати
включалися до складу Генеральної артилерії або розміщувалися у стратегічно
важливих фортецях і замках.
Гармати, як частина військової здобичі мали не лише утилітарне, але й
символічне значення. В мілітарній культурі Європи та країн Близького Сходу
склалася практика за якою подібні трофеї атоматично вважалися здобиччю
верховного володаря й мали надсилатися до його двору, де займали почесне
906 Там само. — Арк. 2-3.
299
місце в арсеналах серед інших трофеїв — прапорів, зброї, обладунків. Нерідко з
приводу трофейних гармат зчинялися конфлікти. Так само як і генеральна
“армата”, полкові артилерії були не лише неодмінним складником полкових
клейнодів, але й статусним символом місцевих еліт, матеріалізованим виявом
їхньої влади і заможності. Звідси випливала це одна її утилітарна функція, -
церемоніальна. Гарматні залпи завжди супроводжували церковний передзівн на
великі свята, до яких у XVIII ст. долучилися відзначення свят членів
імператорської родини, коронацій, укладення мирних договорів, місцевих
урочистостей — хрестин, весіль, похоронів, “тезоименитств”. Артилерія, поряд із
полковою музикою, відігравала в куртуазній культурі провінції надзвичайно
важливу роль, підкреслюючи заможність і соціальний статус старшин, козацьких
і міщанських спільнот, коштом яких утримувалися гармати907.
З другої половини XVII ст. постачати гармати лівобережним гетьманам
розпочинає московський уряд. Подібного роду поставки були не тільки формою
технічної допомоги козацькому війську, але й символічним виявом зверхності
московського царя над Військом Запорозьким, що оприявнювалася в присилці
гармат, як різновиду клейнодів, що мали відповідні написи та викарбувані
зображення із московською державною символікою. В полтавській полковій
артилерії в 1725 р. перебували 4 мідних короткоствольних гармати, пожалуваних
царем після повстання 1668 р., на знак пошанування вірності полку 908. Ситуація
кардинальним чином змінилася з початком XVIIІ ст., коли під час розбудови
регулярної армії, яка потребувала більшого забезпечення артилерією та
відповідними витратними матеріалами, російський уряд почав вдаватися до
реквізицій трофейних гармат і відправляти на переливання старі стволи. Так, в
указі від 9 грудня 1702 р. повелівалося “буде явятца те (гармати — О.С.),
которые у окрестных государей а именно у салтанов турских и королей полского
и у свейских на боях где воинским случаем под гербом их взяты и ныне есть на
907 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. — К., 1888. — Т.1. — С. 42.
908 ЦДІАК України в м.Києві. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 1162. — Арк.5 — 5 зв.; спр.1858. — Арк.3.
300
лицо, те взяв... взять к Москве и в новопостроенном цехвхаузе для памяти на
вечную славу поставить”. За три роки до Москви було відправлено ще кілька
трофейних гармат польського та німецького виробництва909.
Чисельність артилерійського парку гетьманату через фрагментарність
джерельного ряду встановити доволі важко (матеріали ревізій, що містять
переліки гармат Генеральної та полкових артилерій збереглися починаючи лише
з кінця 20-х рр. XVIII ст.) 910. Протягом цього періоду гарматний парк зазнав
відчутних втрат під час Північної війни 1700-1721 рр., особливо внаслідок
зруйнування та пограбування російськими військами Батурина, в якому
перебували головні арсенали Генеральної артилерії, а також низки полкових
міст, артилерія яких конфісковувалася царськими військами протягом 1708-1710
рр. Ці обставини дозволяють лише приблизно обчислювати сумарну кількість
усіх гармат на 300-400 одиниць. Поступове відновлення гарматного парку, в
першу чергу Генеральної артилерії, припало на 20-30 рр. XVIII ст., коли
здійснювалося переливання старих і ушкоджених стволів, а також з'явилися нові
трофеї часів російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Упродовж цих років парк
Генеральної артилерії був майже стабільним: 1729 р. в ньому налічувалося 8
гармат і 10 мортир, 1738 р. — 12 гармат і 10 мортир, в 1760 р. — 35 гармат і 23
мортири. Про потенціал полкових артилерій дозволяють судити їхні описи (що
збереглися, втім, не по всіх полках), а також дві найбільші, з виявлених на
сьогодні, ревізії полкових артилерій. Так, згідно ревізії 1737-1738 рр. в десяти
полках налічувалося 274 гармати, а в 1760 р. — 358911.
З точки зору тактико-технічних характеристик і призначення, гарматний
парк складався з польової, облогової та гарнізонної артилерії, кожна з яких мала
909 Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України. — С. 478-479.
910 Сокирко О. Гарматний парк Лівобережної Гетьманщини першої половини — середини XVIII ст. в: Історія давньої зброї. Дослідження— 2016: Збірник наук.праць — К., 2017. — Т.2. — С. 134-148.
911 Його ж. Козацький Марс. Держава та військо Козацького Гетьманату в добу Мілітарної революції, 1648-1764. — К., 2023. — С. 639-641.
301
своє бойове застосування (відповідно: вогневу підтримку військ на полі бою,
знищення або захист фортифікаційних споруд). В XVII і першій половині XVIIІ
ст. гетьманська артилерія диспонувала неуніфікованим гарматним парком,
котрий включав гармати різних типів і калібрів. З одного боку, це було наслідком
відсутності власного мануфактурного виробництва (замість нього домінувало
кустарне), дещо хаотичним поповненням парку (трофеї, власне виробництво та
імпорт), а з іншого, неусталеністю артилерійських систем в цілому, що було
загальноєвропейським явищем. Перші спроби стандартизації гармат в Європі, що
включали уодноманітнення їх калібру, довжини, матеріалу лиття й
конструктивних особливостей, припали на першу половину XVI ст., коли
артилерія збільшується кількісно, дедалі частіше відіграючи вирішальну роль у
битвах. Технологічним трендом уніфікації було прагнення зменшити вагу
гарматного ствола при одночасному збереженні калібру. Людвисари та інженери
експериментували зі сплавами й конструктивними особливостями гармат, що
мали полегшити транспортування й обслуговування. В Священній Римській
імперії тоді впроваджено 8 типів гармат, у Франції та Іспанії — 6. Наприкінці
XVI ст. аналогічні спроби здійснюються і в артилерії Речі Посполитої. Стійкою
тенденцією в розвитку артилерії було збільшення кількості полкових гармат, що
перебували в штаті піхотних і кавалерійських частин, забезпечуючи вогневою
підтримкою їхні дії на полі бою912.
Зазвичай термінологія, збережених до нашого часу описів козацьких
гармат, використовувала мішанку з німецьких, польських, руських і московських
термінів, здебільшого зазначаючи лише їх вагу та калібр. Ця обставина
ускладнює атрибуцію артилерійських систем та їх класифікацію. Поодинокими є
свідчення використання універсальної західноєвропейської термінології, котра
тільки-но почала формуватися. Так, наприклад, в листуванні І.Виговського із
коронними урядниками і королем згадуються “картани, півкартани та
912 Nowak T. Zagadnienie ujednolicenia sprzętu artylerii i zasady obliczania kalibrów dział w Polsce w połowie XVII w. //Studia i materiały do historii wojskowości. — Warszawa, 1960. — T.V. — S. 276-277.
302
колюбрини”913, що зберігалися в 1659 р. в чигиринській цитаделі, а також реєстр
трофейних гармат, вивезених у 1708 р. з Бродів, в якому тип і калібр занотовано
паралельно: “гармати спіжові півкартани або ж двадцятифунтові... — 16, гармати
спіжові чвертькартанні або ж дванадцятифунтові... — 17...” (6— та 3-фунтові
гармати подані вже без зазначення типу) 914.
Важливим питанням в характеристиці гарматного парку гетьманської армії
є співвідношення в ньому гармат різних калібрів. З'ясування фактичного стану
речей ускладнюється тим, що ані реєстри гармат XVII ст., ані наступного періоду
не мали звички до обов'язкової фіксації їх калібрів. Писарі, котрі здебільшого
мали слабку технічну обізнаність, а то й були далекими від військової справи,
занотовували передусім вагу і матеріал гарматних люф — вони становили
найголовніші показники їх матеріальної вартості — а також назви гармат, їх
замовника і наявність написів і гербів. Поступово в реєстрах та інвентарях
