Вій-ник

За законом підлості розшукуваний іноземець знайшовся аж в останній палатці з усіх, що стояли на віддалі від основного містечка. За час пошуків, хлопчика декілька разів ледь не помітили, і він добряче перенервувався, коли майже ніс до носу зіштовхнувся зі здоровенною чорною собакою. Звісно ніхто не зрівняється в прозорливості із кішкою, але собаки як відомо мають гарний нюх. Всім відомо що кішку майже неможливо обдурити всякими там чарами. Гарного сторожового пса, як виявилось, теж важко обійти. Добре що чорного як ніч чотирилапого охоронця держали на ланцюгу. Вдалось втекти. Хоча галас і піднявся але здається люди так і не зрозуміли чого їхній пес так розгавкався.

Хоч і з пригодами та врешті решт необхідний намет був знайдений. Була вже справжня ніч, і Велету пощастило підповзти до нього якраз тоді, коли на вулицю вибрався об'єкт його інтересу. Савіо дістав із маленької металевої скриньки сигару, зробив з нею якісь хитрі маніпуляції та, нарешті, підпалив. Велету довелось прикрити ніс пальцями. Хлопчик перший раз побачив ці дивні скрутки із тютюну вчора здається, а сьогодні перший раз бачив як хтось їх курить. Зараз йому здавалось що від сигар тхне ще страшніше аніж від люльок. Як люди можуть вдихати в себе цей смердючий дим, він просто не міг собі уявити. Тепер він дивився повз Савіо ще більш ворожим поглядом.

Через декілька хвилин, коли смердюча сигара була скурена наполовину, із намету визирнула смуглява молода жінка. Її чорне хвилясте волосся було розпущене, а сама вона виявилась... напівголою! Велет різко крутнув головою, так щоб ця сцена не потрапляла навіть до його периферійного зору. Серце хлопчика забилось сильніше, а щоки його пекло немов від легеньких ударів.

— Querida, nСs sentimos sua falta,(*) — промовила жінка. Савіо щось нерозбірливо промовив, потушив сигару та зник в наметі слідом за безсоромною жінкою.

Через п'ять хвилин Велет почав розуміти, що всі його маніпуляції, швидше за все, були даремними. На вулиці ніч, і в таку пору уже ніхто не буде обговорювати свої злодійські плани на його сестру. Навіть зловмисники повинні спати. І тиша, котру чув хлопчик могла свідчити тільки про те, що Ногейра і його безіменна подружка справді вляглися спати. Ну, або ж звуки із їх палатки погано проникали назовні. У будь-якому випадку, дізнатись про плани іноземця зараз було майже неможливо. Звичайно, завжди був варіант увірватись всередину і, дивлячись очі в очі, запитати негідника про все, що захочеш. Але цей варіант був поганим тим, що якщо Савіо виявиться невинним насправді, то Велета по голові не погладять. Такі як він, ворожбити, були на особливому рахунку в державі, вони мало багато привілеїв, але за проступки вони відповідали на рівні з іншими, а іноді з них питали й жорсткіше.

Велет ще трохи посидів для вірност, але так нічого цікавого не почувши й не побачивши, він уже був готовий йти до дому, як раптом почув тихий шелест позаду себе. Він різко повернувся і раптом зустрівся поглядом із... Оленкою?

— Ти що тут робиш? — ледь чутно запитав він.

— Це я тебе хочу запитати?! — роздратовано прошепотіла дівчина. — Якого біса ти робиш в кущах біля палатки Савіо?!

— А ти сама звідки знаєш що цей намет належить йому, га?! — образився хлопчик.

— Просто знаю! — їхній шепіт поступово почав набирати все більше звучання. — І це не важливо! Чого ти за ним стежиш, питаю?!

— А от хочу і стежу, тобі що?!

— Я не розумію! Савіо — чудова людина! Чому ти так на нього визвірився!?

— Бо твій "любий Савіо" щось приховує! Я вже казав тобі, але ти і слухати не хочеш! Тож я сиджу тут в надії здобути реальні докази!

— І як?! — роздратовано гаркнула вона у весь голос. — Висидів?!

— Якби мені дехто не заважав, то всі необхідні докази вже на ранок були б у мене! — так само голосно викрикнув хлопчик.

Брат із сестрою зло зиркали друг на друга, та безсильно скрипіли зубами. Обличчя обох були спотворені розсердженими гримасами.

— Олено? — раптово пролунав знайомий голос з іноземним акцентом. — Велет? Що ви тут робите?

— Матінко, — почервонівши прошепотіла дівчинка. — Савіо... я все можу...

— Savio, o que aconteceu?(**) — припіднявши завісу, із намету на половину висунулась та сама смуглява жінка.

Велет почервонів, і повернувся до неї боком. Здається, ця особа мала якісь особисті рахунки з одягом і, при найменшій можливості, намагалась позбутись його.

Оленка побачивши жінку, на мить втратила зв'язок із реальністю, а коли серце знову почало гнати кров по її тілу, червоне до того обличчя почало стрімко чорніти. Велет мимоволі здригнувся. Шалене відчуття гніву, що хвилями вирувало навколо його сестри, не обіцяло нічого хорошого всім, хто був зараз поряд. Та коротка сварка, що сталася між ними буквально півхвилини назад, була просто незлобивою сутичкою між люблячими людьми. Те, що зараз відчувала Олена до цього нікчемного Ногейри — оце була справжня ненависть!

Велет не міг зрозуміти, що послужило тому причиною, але зараз він, як ніколи до цього, добре відчував емоції своєї сестри, і знав, що її відношення до іноземця кардинально змінилось. Настільки, що ще трішки — і йому доведеться захищати цього бовдура від розгніваної знахарки.

— Оленко, — розпачливо промовив Савіо, — я все можу пояснити!

— Велет, — хмуро промовила дівчина. — Ми йдемо звідси.

Розвернувшись, вона стрімко покрокувала в напрямку до села.

— Оленко! — крикнув Савіо.

— Не раджу, — не стримуючи радісної посмішки промовив Велет. — Не залишиш її у спокої, і на своїй шкурі дізнаєшся, що знахарка не так вже й сильно відрізняється від відьми.

Оленка та Велет Драк покинули наметове містечко та удвох попрямували до будинку місцевих Балів.

На тому місці, де вони пройшли буквально хвилину тому, із туману виринув їх односелець. Дід Судомир тяжко зітхнув, його фігура раптом мигнула і змінилась. Одноокий старець зі страшними шрамами на обличчі, як-не-як прихованими довгим волоссям та бородою провів своїх вихованців поглядом і подивившись у небо промовив:

— Життя — ось найкращий вчитель.

* Querida, nСs sentimos sua falta (португальська) — Дорогий, ми сумуємо за тобою. (Гуглперевідник)

** Savio, o que aconteceu? (португальська) — Савіо, що трапилось? (Гуглперевідник)

Глава 4

Сьогодні він прокинувся незвично рано. Зазвичай, він любив допізна ніжитись у ліжку. Та сьогодні йому снились погані сни. Щось тривожне. Хоча він і не міг точно згадати, що саме. Він кудись біг, втікав від чогось страшного та небезпечного. Перечіплявся за коріння високих мертвих дерев, що вилазило з землі. Падав на холодну землю, зчесував руки об каміння, незграбно підіймався та, кульгаючи, намагався втікати подалі.

Прокинувшись в холодному поті, Велет деякий час тяжко дихав та слухав, як надривно кашляє Віт. Одноокий старець останнім часом зовсім здав та майже не виходив із будинку. Здавалося, що він доживає останні свої дні. Та хлопець не спішив ховати вчителя. Все ж той був просто неймовірно сильним знахарем, до того ж йому з усіх сил допомагала Оленка. Певно загострення прокляття зовсім скоро знову перейде в хронічну фазу. Такі чародії, як його вчитель, так просто не помирають.

Піднявшись з ліжка та намагаючись не шуміти, парубок вийшов надвір. Набрав з криниці холодної води — вдосталь напився та вмився. В голові було пусто, і підліток вирішив трішки потренуватись. Шуміти на вулиці в таку ранню пору не хотілось. Тому він взяв набір своїх ножів, і, трішки погравшись?, зняв із звичного місця круглу мішень, центр якої сам же недавно пофарбував у червоний колір.

Через п'ятнадцять хвилин він підійшов до свого улюбленого місця для рибалки. Насправді риба ловилась тут не дуже добре. Та місце біля невеличкої річки відрізнялось неймовірною мальовничістю, а головне розташовувалось недалеко від дому. До того ж сільські мешканці рідко коли сюди заглядали. Кам'яниста місцина погано підходила для випасу скотини. І десь тут поруч декілька людей закінчили життя самогубством, тому серед жителів села цей край вважався ледь не проклятим. Це місце йому показав Віт, і хлопець був майже впевнений, що старець був одним із тих, хто напоумив людей до таких думок. Так чи інакше, а всім потрібна тиха віддалена місцина для власних думок. Хоча люди здебільшого і товариські створіння, але всім час від часу потрібно побути наодинці з собою.

Велет встановив на дерево, що розкинулося біля берега , щит для метання. Впевнившись, що круглий щит тримається міцно та не злетить після першого ж попадання, хлопець зробив півтора кроки від ствола. Він завжди починав тренування із короткої відстані, так би мовити, кидав ножі майже впритул до ворога. Він пам'ятав свої перші уроки у пана Андрія, наче це було учора. Козак одразу сказав, що кидати ножі з великої дистанції в бойових обставинахі можна тільки на самому початку бою. Адже, стоячи за двадцять ліктів та будучи людиною тренованою, ворогові не важко буди ухилитись. Все ж ніж летить не так швидко, як куля. Так що в цьому майже немає сенсу.

Майже.

Підліток схопився уже за ручку першого ножа, та приготувався до кидка як зачепився поглядом за свою сорочку. Біла, вишита сестрою, вона певно погано підходила для тренувань. Якщо він її замурзає, то добряче отримає на горіхи від Оленки. Подумки похваливши себе, він зняв з себе сорочку та повісив її на гілля густого куща, позаду себе. Там же, біля куща, він залишив і черевики. По теплому піску пляжу можна було походити босоніж. Головне не виходити на каміння.

Залишившись в одних темно-синіх шароварах та широкому шкіряному поясі, до якого кріпилися ножі, хлопець знову підійшов на півтора кроки до дерева і нарешті почав тренування.

Свого часу пан Андрій навчив його не одному способу метання: з хватом за лезо і за руків'я, з обертанням і без обертання. Метання з положення стоячи, напівсидячи, і навіть лежачи. Правою рукою і лівою. В цій справі було багато хитрощів та труднощів. Зазвичай козаки використовували метання ножів, як доповнення до основного стилю бою. Так можна було неочікувано вивести із строю одного, максимум двох супротивників. Щоб використовувати метальні ножі як основну зброю — це нонсенс. Але не для Велета.

Все ж він був ворожбитом — а в них усе не як у людей.

Поціливши всіма ножами в мішень, він підійшов до щита та почав виймати міцно засівші снаряди. Наступним етапом він збільшив відстань кидка до трьох кроків. Знову шість швидких рухів правою рукою, і потрібно йти виймати ножі. Наступний рубіж був десь на десяти-дванадцяти ліктях. За ним йшов найважчий етап — двадцять ліктів. Це була та відстань, на якій він в звичайних умовах хоч і міг поцілити, але робив це далеко не кожного разу, до того ж прицільна здатність на цій відстані теж втрачала в ефективності. Так цього разу він поцілив тільки два рази, інші ножі пролетіли повз мішені, а останній, відскочивши, взагалі упав десь у річку.

— Чорт, — буркнув хлопець, та побіг шукати стальне лезо. Трішки замочивши ноги у прохолодній воді, через деякий час він таки знайшов ножик. Так, метати ножі на березі річки не сама вдала ідея, але хлопцю було ліньки шукати іншу місцину.

Зібравши інші ножі, та трохи перепочивши, Велет почав готуватись до другого заходу. Він взяв перший ніж, та приклавши його майже впритул до губів, почав швидко читати замовляння. Спочатку це було звичайнісіньке замовляння, що мало б надавати додаткову гостроту лезу. Але Велет, не без допомоги Віта звісно ж, досить сильно переробив його, та навіть не один раз. Зараз воно майже нічим не нагадувало оригінал, і було спеціально підігнане саме для метальних ножів. Це замовляння додавало проникаючої сили ножеві, так ним можна було пробити чудові металеві лати, і навіть деякі легкі щити. До того ж замовляння трішки пришвидшувало ножа так, аби від нього важче було ухилитись. І що певно найважливіше, замовлені ножі набагато частіше потрапляли точно в ціль.

Молодший Драк відійшов від дерева зі щитом на п'ятнадцять кроків, та швидко вихоплюючи ножі із чохлів робив широкі замахи та метав їх, навіть не сильно прицілюючись. Із шести снарядів, четверо ввійшли ідеально, один увіткнувся в щит під неправильним кутом, і ще один врізався в стовбур самого дерева трохи нижче щита. Непогано, особливо враховуючи, що чотири снаряди, що поцілили ідеально наскрізь пробили щита, та також увійшли в дерево. Вийняти їх вдалось тільки разом із самим щитом.

Наступний рубіж у цілих сорок ліктів, поки що був для нього майже непереборним, навіть із замовлянням. Раніше у нього виходило влучити десь один раз із шести, та й то не завжди. Він відчував, що ще трішки і зможе переступити якийсь внутрішній бар'єр та збільшити результативність. Але потренувати цю відстань сьогодні йому мабуть не судилось.

— Велет! — пролунав знайомий голос, та на світло дня із кущів вийшов чорноволосий одноліток молодого ворожбита. — Ти тут?

— Зорян? — здивувався підліток.

— Добре, що я тебе знайшов, — якось несміло посміхаючись правим кутом рота, та повсякчас оглядаючись промовив той.

Велет подумки зітхнув. Здавалось би його кращий друг, людина яку він знає з самого дитинства, а все рівно піддається загальним марновірствам. Дивно, як він взагалі продовжує дружити із ворожбитом! Хлопчик прикрив очі, та потерши перенісся, запитав:

— Щось сталося?

— Прискакав чоловік із Демишеного хутора, каже там жінка народжує.

— І що? — нахмурився Драк.

— Так важкі роди, певно. Знахаря потребує. Оленка шукала тебе, а знайшла мене. Ну а я...

— Зрозуміло, — кивнув Велет та, знявши сорочку із гілля, почав вдягатись.

Його сестра певно не хоче відходити від Віта, інакше сама б поїхала. Та останнім часом більша частина знахарської робити лягла на плечі не надто здатного до цього хлопця. Добре, що повним неучем він таки не був, і надати екстрену допомогу міг, а там і травки з настоями можна призначити. Із родами звісно не все так просто. У хлопчика був відносно недавній досвід подібного, і це певно був найбільш нервовий день в його житті. Чесно кажучи він був неймовірно радий, що в селі більше не було жінок на восьмому-дев'ятому місяці. Та він, очевидно, зовсім забувся про парочку оточуючих Сеньківку хуторів.

Вони швидко повернулись до села, Велет одразу влетів до хати, Зорян пішов набирати воду із колодця. Оленка знайшлась на кухні.

— Нарешті ти з'явився, — тихо, аби не потривожити Віта, промовила вона.

— Просто захотілось побути на одинці з собою.

— Ти в нормі? Впораєшся? — занепокоєно запитала вона.

— Звісно, з чого взагалі такі питання?

— Йому сьогодні особливо недобре, — опустивши очі промовила дівчина. — Я не хочу його залишати.

— Я впораюсь, не хвилюйся.

— Добре, — Оленка слабо посміхнулась. — Слухай, візьми з собою Зоряна.

— Навіщо? — здивувався хлопець.

— Віт казав, що йому наснився поганий сон, і в мене також якесь погане передчуття, — втомлено промовила дівчина.

— Ти думаєш... прийшов час? — обережно запитав він.

— Не знаю. Щось має статись, але з мене поганий провидець. Все збивається до кучі, я немовби все ще сплю.