Він промовляв й інші наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, говорив все це українською мовою.
Після цього в розмову втрутився мій чоловік Георгій, який російською мовою сказав Стусу, що той є справжнім націоналістом, як колишні бандити-бандерівці, що після війни вбили його дядька, тому Стусу нема чого корчити з себе якогось «борця» за «щастя народне», оскільки люди не просять його — Стуса «боротись» за їх «права» і йому нема чого оскорбляти людей та ділити їх на «східняків», «западенців» і «москалів».
Боячись, щоб не почалася бійка, я забрала чоловіка Георгія додому. Звичайно, свято для нас через Стуса було зіпсованим.
Після цього зі Стусом я більше не бачилась. У червні 1978 року в наше селище приїхала кореспондент Тенькінської райгазети «Ленинское знамя», яка збирала матеріал про поведінку Стуса. Тоді ж мій чоловік і я розповіли їй про вищевикладений інцидент з Стусом.
В трьох номерах вказаної газети за липень 1978 року було надруковано статтю «Друзья и враги Василя Стуса», де згадували мій чоловік і я про випадок ворожих висловлювань Стуса у березні 1978 року в кімнаті Дмитришина. У статті було правильно викладено про інцидент зі Стусом та про те, що говорив тоді, в кімнаті Дмитришина, Василь Стус і що йому відповів мій чоловік. Інші факти ворожої діяльності Стуса мені невідомі.
ЗАПИТАННЯ. Чим бажаєте доповнити свої показання?
ВІДПОВІДЬ. Я дала правдиві показання, доповнити їх нічим не маю.
Протокол допиту я прочитала. Записано з моїх слів правильно. Доповнень і поправок не маю.
(підпис)
Ковальова
Допитав:
Старший слідчий слідчого відділу КДБ УРСР
майор (Цімох)
Протокол допиту свідка
місто Київ
Допит почато о 12 год. 30 хв.
Закінчено о 17 год. 50 хв.
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ Української РСР майор Селюк в приміщенні Слідчого відділу КДБ УРСР, кабінет № 20 з додержанням вимог ст. ст. 85, 167 і 170 КПК УРСР, допитав як свідка:
1. Прізвище: Кириченко.
2. Ім’я: Світлана.
3. По батькові: Тихонівна.
4. Дата народження: 1935.
5. Місце народження: місто Київ.
6. Національність і громадянство: українка, громадянка СРСР.
7. Партійність: безпартійна.
8. Освіта: вища.
9. Рід занять: не працює.
10. Місце проживання: місто Київ, вул. Червоноармійська, 93, кв. 16.
11. Паспорт: IV — МА № 742403, виданий 22 травня 1979 року Відділом внутрішніх справ Московського райвиконкому міста Києва.
12. В яких стосунках з обвинуваченим і потерпілим: нормальних.
У відповідності з ч. IV ст. 167 КПК УРСР Кириченко С. Т. роз’яснені обов’язки свідка, передбачені ст. 70 КПК УРСР, і її попереджено про відповідальність за ст. 179 КК УРСР за відмову або ухилення від дачі показань і за ст. 178 ч. 2 КК УРСР за дачу завідомо неправдивих показань.
(підпис свідка)
На пропозицію дати показання по всіх відомих їй обставинах свідок показала:
Перш за все я хочу особисто ознайомитись зі статтями КПК УРСР, в яких викладені права та обов’язки свідка.
Ознайомившись зі своїми правами, свідок заявила, що бажає написати свої показання власноручно, і їй така можливість, згідно ст. 170 КПК УРСР, надана.
(підпис свідка)
На поставлені запитання свідчу:
Стуса Василя Семеновича знаю з часу його вступу до аспірантури Інституту літератури АН УРСР — на початку 60-х років. В той час я працювала ст. референтом Інституту літератури. Перші роки ми спілкувалися тільки в межах Інституту — як співпрацівники. Знала його як талановитого поета, була на його творчому вечорі в Спілці письменників України, чула про нього захоплені відгуки як про тонкого інтерпретатора художнього слова. 1965 року В. С. Стуса було відраховано з Інституту: як формулювався наказ про це — не знаю.
Наші стосунки з 1965 р. по 1972 р. були дружні, хоча зустрічалися ми принагідно; я глибоко поважала В. С. Стуса як людину безкомпромісну, високих моральних принципів, активної громадянської позиції. При зустрічах торкалися питань літератури, мистецтва, цікавилася, як він живе.
1972 року В. С. Стуса було заарештовано і звинувачено в антирадянській діяльності. Конкретного змісту звинувачення я не знаю. Усі роки його ув’язнення та заслання я листувалася з ним. Характер листування визначався умовами, обставинами, тобто фактично був однобічний. У листах сповіщала В. С. Стусові про різні літературно-мистецькі новини, надсилала окремі вірші. Чи писав мені В. Стус із табору — не пам’ятаю; із заслання зрідка отримувала листівки, вітальні телеграми, листи, в яких писав про своє життя. Цих листів у мене не збереглося.
Після повернення В. Стуса до Києва я зустрілася з ним уперше у вересні 1979 року. З цього часу ми часто бачилися: я заходила до нього, інколи він із своєю дружиною — до мене. Спілкування з такою неординарною людиною дуже збагачувало мене, було мені просто необхідне.
У жовтні 1979 року я разом із В. Стусом їздила до Москви і Таруси, де зустрічалися з подружжям Караванських — Святославом Караванським та його дружиною Ніною Строкатою. Ніну Строкату я знаю з 60-х років і хотіла з нею побачитися. Це і було причиною моєї поїздки.
З якою метою їздив до Москви В. Стус, я не знаю; думаю, що він хотів познайомитися і подякувати людям, яких знав заочно, які з ним листувалися. Називати людей, у яких ми зупинялися в Москві, я не буду з етичних міркувань. Розмови з цими людьми у нас були тільки на побутові теми. У Москві ми були одну добу, а в Тарусі тільки переночували. Чи знав раніше В. Стус подружжя Караванських, я не знаю; зі слів В. Стуса, він хотів із ними побачитися. Ніяких документів ні до Москви, ні до Таруси ми не відвозили. У Караванських розмови точилися навколо літератури: С. Караванський читав нам свої переклади сонетів Шекспіра.
За весь час мого спілкування з В. Стусом я не чула від нього ніяких антирадянських або наклепницьких висловлювань, не бачила в нього і не отримувала від нього антирадянських чи наклепницьких документів. Стосунки між нами завжди були дружні, вони ґрунтуються на моїй глибокій повазі до В. Стуса.
ЗАПИТАННЯ. Що вам відомо про виготовлення та поширення Стусом Василем Семеновичем документів, в яких містяться наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад?
ВІДПОВІДЬ. Про виготовлення та поширення Стусом документів наклепницького чи антирадянського характеру мені нічого не відомо.
ЗАПИТАННЯ. Чи передавали ви Стусу які-небудь рукописні або машинописні документи, якщо передавали, то які саме, коли та з якою метою?
ВІДПОВІДЬ. Ніяких документів я Стусу ніколи не передавала.
ЗАПИТАННЯ. Вам пред’являється для огляду аркуш нелінованого паперу стандартного формату з рукописним текстом листа, до починається словами: «Дозвольте, Іване Федоровичу…», який підписаний вашим прізвищем «Світлана Кириченко» і датований березнем 1976 року. Цей лист був вилучений в квартирі Стуса під час обшуку 14—15 травня цього року.
Хто та в зв’язку з чим написав цього листа і яким чином він потрапив до квартири Стуса Василя Семеновича?
ВІДПОВІДЬ. Свідок Кириченко побажала викласти свою відповідь на запитання власноручно, і така можливість їй надається.
З пред’явленим мені листом я особисто ознайомилася. Це мій приватний лист до І. Драча, якого я дійсно написала 1976 р. Цей лист був десь у мене вдома; від часу написання я цього аркуша не бачила і В. Стусові особисто його не передавала. Припускаю, що він міг потрапити до родини Стусів у якійсь книжці, яку я давала читати його дружині чи синові.
ЗАПИТАННЯ. Тоді ж, під час обшуку 14—15 травня 1980 року в квартирі Стуса Василя Семеновича було вилучено чотири аркуші з учнівського зошита з рукописним текстом листа, що починається зі слів: «Дорога Михасю! Дорогі Світлано, Юрку!..» та закінчується словами: «…хоч бувало не часто, на жаль». Названий лист пред’являється вам для огляду.
Що ви можете показати відносно пред’явленого вам листа, зокрема хто його автор та виконавець?
ВІДПОВІДЬ. Це лист В. Стуса, як я зрозуміла, ознайомившись із ним; точніше, це моя копія отриманого від В. Стуса листа. За давністю часу я не пригадую, яким чином лист В. Стуса потрапив до мене. Але я пам’ятаю, що оригінал цього листа був у мене, і я зробила з нього копію для себе, бо лист гуртовий і не належав одній мені. Переписала я цей лист, як убачаю з його змісту, десь наприкінці 1977 р. Куди подівся оригінал, я не пригадую. Із пред’явлених мені чотирьох аркушів я бачу, що тільки два аркуші переписані моєю рукою. Ким написаний текст листа на інших двох аркушах, точно стверджувати не беруся, припускаю, що це міг зробити мій чоловік, Бадзьо Георгій Васильович. Яким чином цей лист потрапив до квартири В. Стуса, я не знаю. Особисто я його нікому не давала і нікого саме з цією копією не знайомила. Наскільки я пригадую, з оригіналом цього листа я теж нікого не знайомила і, як уже показала, не можу пригадати, куди цей оригінал подівся. Протягом першої половини 1979 року в нас двічі провадився обшук, і ні оригіналу, ні копії на цей час уже не було.
ЗАПИТАННЯ. Уточніть, коли та від кого саме ви отримали оригінал названого вище листа Стуса і в якому вигляді, рукописному чи машинописному?
ВІДПОВІДЬ. Я добре пам’ятаю, що оригінал цього листа був рукописним, прийшов він від В. Стуса поштою, але чи саме до нас чи до іншої особи, зазначеної в звертанні, не пригадую. Можливо, він прийшов до нас, його міг отримати мій чоловік, від якого я саме й чула, що лист цей прийшов поштою.
ЗАПИТАННЯ. Кому ще, крім вас, призначався цей лист Стуса?
ВІДПОВІДЬ. Як видно із звертання, цей лист призначався також Михайлині Коцюбинській, моєму чоловікові, Леоніді Світличній, Надії Світличній, Павлові Стокотельному. Що стосується «Рити, Бориса», я не можу точно стверджувати, хто це саме, не знаю, кого мав на увазі В. Стус. Якихось розмов із названими особами з приводу цього листа не пригадую.
ЗАПИТАННЯ. Чи мали ви розмови стосовно цього листа з Стусом Василем Семеновичем?
ВІДПОВІДЬ. Стосовно цього листа розмов із В. Стусом у мене не було; я про цей лист забула, а В. Стус про нього ніколи не згадував.
ЗАПИТАННЯ. Що вам відомо про виготовлення та розповсюдження Стусом Василем Семеновичем документа — так званої заяви до Прокуратури УРСР стосовно Миколи Горбаля?
ВІДПОВІДЬ. Через деякий час після арешту М. Горбаля В. Стус в одній із розмов сказав мені, що звернувся до Прокуратури УРСР із позовом на організаторів провокації, вчиненої з М. Горбалем. Особисто я цього позову не бачила; В. Стус не пропонував мені ознайомитися з ним. Як він був виготовлений — машинописом чи рукописно, — не знаю. Під час цієї розмови В. Стус сказав мені, що у позові назвав мене як можливого свідка в цій справі. Інших розмов про це не було.
Хочу зробити уточнення. Можливо, В. Стус сказав мені про свій позов не тоді, як уже надіслав його, а лише збираючись надіслати, точно я не пригадую. Він запропонував мене як свідка, знаючи мої дружні стосунки з М. Горбалем і мою оцінку справи М. Горбаля.
Згодом, десь у грудні 1979 р., В. Стус сказав мені, що отримав на цей позов відповідь із Прокуратури УРСР. Чи надсилав В. Стус цей документ ще в якісь установи або приватним особам, я не знаю. Про це в мене з В. Стусом мови не було.
ЗАПИТАННЯ. Чи казав вам Стус Василь Семенович про наявність у нього якихось знайомих за кордоном та в яких стосунках він з ними знаходиться?
ВІДПОВІДЬ. Спеціально такої мови — про знайомих за кордоном та стосунки з ними — між нами не було. Знаю лише одну його знайому за кордоном — п. Анну-Галю Горбач: чула, що писав до неї листа, про що він сам мені казав, бідкаючись, що повідомлення про вручення не повернулося. Змісту цього листа я не знаю, як і не знаю, які між ними стосунки. Чи є у нього інші знайомі за кордоном, крім громадян СРСР та згаданої вище А.-Г. Горбач, я не знаю.
