Таку саму політику, як у питанні українсько-польського кордону, Й. Сталін провадив і щодо розмежування українських і чехословацьких та українських і румунських територій. Так, прагнення українців Пряшівщини приєднатися до України не було реалізоване. Не зважали на етнічний принцип і під час встановлення українсько-румунського кордону. Залишаючи в кожній із навколишніх держав-сателітів СРСР українську національну меншість, Й. Сталін тим самим формував додатковий важіль впливу на уряди країн «народної демократії», приховуючи у своєму рукаві «козирну» українську карту. Водночас Кремль зосереджував під своїм контролем основні українські землі, що виключало можливість появи нового «українського П’ємонту» за межами Радянського Союзу й не дозволяло будь-якій зарубіжній державі використовувати українське питання у власних інтересах.
Таким чином, цілком очевидно, що «куца» сталінська «соборність» України, формальне місце в ООН, фіктивні наркомати закордонних справ і оборони, створені в Києві наприкінці війни, не були здобутками, адекватними тим колосальним жертвам, які принесли українці в роки Другої світової війни. Однак найважливіше те, що геополітичні зміни, до яких спричинилася ця війна, не надали Україні повноцінної незалежності. Відчайдушні спроби українських самостійницьких кіл змінити ситуацію зазнали фіаско. Довголітня вперта боротьба національного збройного підпілля була розчавлена радянським режимом, і Україна повернулася на «довоєнну орбіту» як обмежена у своїх правах адміністративно-територіальна одиниця Радянського Союзу. Український народ, який формально зарахували до переможців, у повоєнний період продовжували систематично винищувати депортаціями, голодом, асиміляцією тощо.
Одразу ж після повернення до України радянська влада потурбувалася про створення єдиного, загального «образу» війни й про формування уніфікованої колективної пам’яті з чітко визначеними героями й ворогами. У новостворюваному міфі про війну українцям була відведена роль молодшого брата, який зумів «визволитися з допомогою великого російського народу». Нашим співвітчизникам одразу ж вказували на їхнє місце, щоб ні в кого не виникло бажання згадати правду.
25 травня 1945 р. Й. Сталін на офіційному прийомі в Кремлі підняв тост за здоров’я російського народу — «найвидатнішої нації» й «керівної сили Радянського Союзу», народу «з ясним розумом, стійким характером і терпінням». Диктатор подякував росіянам, які вірили в «правильність політики свого уряду» і завдяки цьому стали вирішальною силою, яка «забезпечила історичну перемогу над ворогом». Жоден інший народ СРСР не удостоївся від Й. Сталіна теплого слова за принесені жертви. Усі нації в очах радянського вождя були «підозрілими», потенційними «зрадниками». Такий тост Й. Сталіна уможливив поширення чорносотенного російського шовінізму в повоєнному СРСР і створення російськоцентричної моделі історії Другої світової війни. Саме цю старанно відредаговану й препаровану версію подій насадили повоєнним поколінням, і вона є панівною в масовій свідомості українського суспільства.
До 1947 р. усі великі міста СРСР були «очищені» від інвалідів війни — прямого докору режиму. Їх масово знищували або вивозили в провінцію, де полишали на повільну смерть. До 1955 р. більшість інвалідів війни вимерла фізично. Під час офіційних заходів та урочистостей постійно слухали тих самих ветеранів, ретельно відібраних для публічних промов і навчених говорити стандартну «правду» про війну. Справжні учасники бойових дій скромно «догорали» по сільських хатах і тісних комуналках, а бійці «загороджувальних загонів» пишалися на парадах своїми «бойовими» нагородами. Дивлячись на увесь цей великий фарс, О. Довженко ще в 1946 р. із гіркотою відзначив: «Огні горять. Музика грає. Майорять кров’ю стяги Перемоги. Гримить майдан Червоний під тягарем іржавої надлюдської божественної слави. Скрегочуть танки, виють радіо-поети панегірики маршалам, коням, залізу і знакам нагрудним великих подій. Салюти. Горді плани. Міжнародний вплив. Свято Перемоги. А на полі, запрягшись у плуг, напруживши м’язи і голови зігнувши від потуги, орали вдови й корови і тихо плакали, вмиваючи слізьми свої права і обов’язки неухильні <...> О світе лихий! Що тобі до них? <...> І будь проклятий всяк, хто п’є, жере й сміється, пишучи сьогодні про добробут. І будь проклята пафосна лож в устах його».
Література та інші джерела
Бабин Яр : Масове убивство і пам’ять про нього : Матеріали міжнародної наукової конференції, 24—25 жовтня 2011 р., м. Київ. — К.: Укр. центр вивч. історії Голокосту, Громад, к-т для вшанування пам’яті Бабиного Яру, 2012. — 256 с.
Бекирова Г. Крымскотатарская проблема в СССР (1944—1991) / Г. Бекирова. — Симферополь : Оджакъ, 2004. — 332 с.
Беркгоф К. Жнива розпачу: Життя і смерть в Україні під нацистською окупацією / К. Беркгоф. — К.: Критика, 2011. — 455 с.
Боляновський А. Українські військові формування у Збройних силах Німеччини (1939—1945) / А. Боляновський. — Л. : ЛНУ ім. І. Франка, Канадський ін-т українських студій Альбертського ун-ту, 2003. — 686 с.
Бугай Н. Депортация народов Крыма (документи, факти, комментарии) / Н. Бугай. — М.: Инсан, 2002. — 240 с.
В’ятрович В. Друга польсько-українська війна 1942—1947 / B. В’ятрович. — К.: ВД «Києво-Могилянська академія» ; Центр досліджень визвольного руху, 2012. — 288 с.
В’ятрович В. Ставлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи / В. В’ятрович. — Л.: Центр дослідження визвольного руху, 2006. — 144 с.
Вехвіляйнен О. Фінляндія в Другій світовій війні: між Німеччиною і Росією / О. Вехвіляйнен. — К.: Темпора, 2010. — 246 с.
Гайке В. Д. Українська дивізія «Галичина» : Історія формування і бойових дій у 1943—1945 роках / В. Д. Гайке ; за ред. В. Кубійовича. — Тернопіль: Мандрівець, 2012. — 208 с.
Гогун А. Между Гитлером и Сталиньм / А. Гогун. — СПб : ИД «Нева», 2004. — 416 с.
Гогун А. Сталинские коммандос : Украинские партизанские формирования, 1941—1944 / А. Гогун. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : РОССПЕН, 2012. — 527 с.
Гриневич В. Військове будівництво в Радянській Україні (кінець 30-х — 80-ті роки XX ст.) / В. Гриневич // Історія українського війська (1917—1995) / Упор. Я. Дашкевич. — Л. : Світ, 1996. — C. 332—467.
Гриневич В. Неприборкане різноголосся : Друга світова війна і суспільно-політичні настрої в Україні. 1939 — червень 1941 рр. // В. Гриневич ; НАН України. Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса, КІУС. — К. ; Дніпропетровськ : Ліра, 2012. — 506 с.
Дерейко І. Місцеві формування німецької армії та поліції у Рейхскомісаріаті «Україна» (1941—1944 роки) / І. Дерейко. — К. : Ін-т історії України НАН України, 2012. — 174 с.
Дриг Е. Механизированные корпуса РККА в бою : История автобронетанкових войск Красной Армии в 1940—1941 годах / Е. Дриг. — М.: ACT, 2005. — 830 с.
Ісаюк О. Роман Шухевич / О. Ісаюк. — X.: КСД, 2015. — 256 с.
Кальба М. Дружини українських націоналістів / М. Кальба. — Детройт : Вид-во ДУН, 1992. — 143 с.
Коваль М. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939—1945 рр.) / М. Коваль. — К. : Альтернативи, 1999. — 335 с. (Україна крізь віки. — Т. 12.)
Ковба Ж. Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки «остаточного розв’язання єврейського питання» / Ж. Ковба. — К.: Дух і Літера, 2009. — 296 с.
Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні / В. Косик. — Париж — Нью-Йорк — Л.: Наук, тов-во ім. Шевченка, 1993. — 657 с.
Круглов А. Трагедия Бабьего Яра в немецких документах / А. Круглов. — Днепропетровск : Ткума, 2011. — 148 с.
Кубійович В. Мені 70 / Володимир Кубійович. — Париж — Мюнхен : Наук, тов-во ім. Шевченка, 1970. — 135 с.
Кульчицький С. Червоний виклик : Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі : Кн. З / С. Кульчицький. — К. : Темпора, 2013. — 388 с.
Муковський І. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни / І. Муковський, О. Лисенко. — К.: ПВА «Книга пам’яті України», 1996. — 568 с.
Небелюк М. Під чужими прапорами / М. Небелюк. — Париж, 1951. —208 с.
Непогасний огонь віри: 36. на пошану полковника Андрія Мельника, голови Проводу українських націоналістів. — Париж: Націоналістичне видавництво в Европі, 1974. — 763 с.
Паньківський К. Роки німецької окупації / К. Паньківський. — Ньюарк — Нью-Йорк — Торонто, 1965. — 479 с.
Патриляк І. Перемога або смерть: Український визвольний рух в 1939—1960 рр. / І. Патриляк. — Л.: Центр дослідження визвольного руху; Часопис, 2012. — 512 с.
Патриляк І. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду / І. Патриляк, М. Боровик. — Ніжин: ПП Лисенко Μ. М., 2010. — 590 с.
Посівнич М. Степан Бандера / М. Посівнич. — X.: КСД, 2015. — 256 с.
Рибченко Л. Кузьма Дерев’янко: з музейного досьє / Л. Рибченко. — К. : Національний музей історії України у Другій світовій війні: Меморіальний комплекс, 2015. — 43 с.
Різ Л. Друга світова війна за зачиненими дверима : Сталін, нацисти і Захід / Л. Різ. — К.: Темпора, 2010. — 444 с.
Русначенко А. Народ збурений : Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусі, Литві, Латвії, Естонії у 1940—50-х рр. / А. Русначенко. — К. : Університетське вид-во «Пульсари», 2002. — 519 с.
Сборник Законов СССР и Указов Президиума Верховного Совета СССР (1938 — июль 1956 гг.) / под ред. Ю. И. Мандельштам. — М.: Гос. Изд-во юридической литературы, 1956. — 531 с.
СССР — Германия. 1939—1941: Сб. документов: В 2-х кн.: Кн. 1. Документы и материалы о советско-германских отношениях с апреля по октябрь 1939 г. / Сост. Ю. Фельштинский. — Вильнюс: Мокслас, 1989. — 123 с.
Стеттиниус 3. Лендлиз — оружие победы / 3. Стеттиниус ; пер. с англ. С. Луговского. — М.: Вече, 2000. — 400 с.
Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI ст.: Історичні нариси : У 2-х кн.: Кн. 1 / Ред. кол.: В. А. Смолій, Г. В. Боряк, Ю. А. Левенець та ін. — К.: Наук, думка, 2011. — 735 с.
Україна в Другій світовій війні: погляд з XXI ст.: Історичні нариси : У 2-х кн.: Кн. 2 / Ред. кол.: В. А. Смолій, Г. В. Боряк, Ю. А. Левенець та ін. — К.: Наук, думка, 2011. — 942 с.
Українська Головна Визвольна Рада: Документи, офіційні публікації, матеріяли : Кн. 4 : Документи і спогади. — Торонто — Л.: Літопис УПА, 2001. — Т. 26.
Chevtchenko Jacques. Legionnaires ukrainiens a Peynier et autres volontaires de la Legion etrangere. — Saint-Amand-Longpre, 2010.
