панівних ділянках місцевості, що давали можливість панорамного огляду й
обстрілу довколишнього простору. Їхні укріплення складалися з сухого рову, або
рову, наповненого водою, земляного валу і дерев'яного осторогу з глухими або
проїжджими баштами-брамами, спорядженими артилерією.
Перша столиця гетьманату, Чигирин, був розташований на високому плато,
що панує над рівнинною заплавою ріки Тясмин. Стрімкі схили тутешньої
домінанти — Замкової гори — стали зручним місцем для облаштування замку
трикутної форми, укріпленого бастіонами, равелінами, дерево-земляними та
мурованими стінами. Довкола гори розташувалося Нижнє місто з поясом
кам'яних стін, дерев'яними палісадами, валом, ровом і дерев'яними баштами 939.
Упродовж всієї своєї історії місто мало сильну залогу, котра складалася з козаків,
938 Ковалець Т. «А було тих порожніх городищ… велика сила»: стародавні оборонні укріплення України та козацька польова фортифікація у повстаннях 20—30-х рр. XVII ст. //Буковинський журнал. — 2013. — №2. — С. 161-163.
939 Вечерський В. Гетьманські столиці України. — К., 2008. — С. 94-98, 123-144.
313
гетьманського надвірного війська, сердюцьких полків, а також численної
артилерії.
Натомість в Гадячі, котрий був гетьманською столицею часів правління
І.Брюховецького протягом 1663-1668 рр., так і не було зведено нових потужних
фортифікацій940. Очевидно, першу чергу укріплень тут було побудовано в 30 —
40-х рр. XVII ст., коли місто стало центром однойменного староства. Гадяч за
останніх років життя Хмельницького й часів гетьманування Виговського
виконував роль неофіційної резиденції, очевидно більш спокійної, аніж
загрожений із західного і південного напрямів Чигирин, і не контрольований
московськими військами, як Переяслав, котрий Кремль наполегливо пропонував
зробити столицею Гетьманщини. Карта Боплана 1650 р. має зображення контуру
міста, що утворилося на мисі при злитті річок Псел і Грунь. Фортецю по
периметру оточує вал із сімома нерозвиненими бастіонами; цитадель,
розташована на березі Псла, має п'ятикутну форму941.
Воєнні дії часів Руїни вже до останньої чверті XVII ст. практично
винищили всі найбільші міста Правобережної Гетьманщини разом із їхніми
укріпленнями. 1678 р. турецькою армією було захоплено Чигирин — першу
гетьманську столицю і останню найпотужнішу фортецю регіону. Таким чином,
боєздатність в наступний період продовжували зберігати, головне, оборонні
комплекси Лівобережної Гетьманщини, що сформувалися ще в першій половині
XVII ст. Оскільки цей край належав до ново колонізованих і частково
новоприєднаних регіонів Речі Посполитої, більшість його фортифікацій (хіба за
винятком Придніпров'я) мала просту чотирикутну форму і дерево-земляний
характер укріплень, типових для прикордонних замочків.
940 Чухліб Т. Гадяч — гетьманська резиденція Івана Брюховецького у 1663-1668 роках // Краєзнавство. — 2013. — №2. — С. 31-46.
941 Василенко В. Гадяцкая старина //Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. — К., 1891. — Кн.5. — С. 94-100.
314
Попри те, що після Козацької революції чимало міст розрослися, набули
нового адміністративного статусу, тут, на відміну від Правобережної та Західної
України, не провадилося масштабного мурованого будівництва і масової
модернізації в стилі новоіталійської чи французької фортифікаційних шкіл.
Першочергову увагу при реконструкції та ремонті приділяли гетьманським
столицям — спочатку Батурину, а згодом Глухову. Батурин мав класичну
дводільну структуру фортифікацій — фортецю і цитадель (т.зв. “Литовський
замок”). Фортеця півколом оточувала місто, розташованого на високому лівому
березі р.Сейм; її оборонні споруди включали сухий рів, земляний вал із дубовим
частоколом, чотирма глухими і трьома в'їзними баштами, а також шістьма
невеликими земляними бастіонами із перпендикулярними фланками 942.
Наприкінці XVII ст. німецький інженер А.Зернікау (1652-1694) розробив проект
реконструкції земляних укріплень міста, але достеменно невідомо, чи був він
зреалізований. Цитадель Батурина мала п'ятикутну форму й розташовувалася на
високому мисі лівобережної тераси р. Сейм, тоді як власне місто займало площу
на північний захід від нього. Замок був оточений ровом і земляним валом, а
також дерев'яними стінами із п'ятьма глухими баштами і однією в'їзною брамою.
Оборонна система Глухова, котрий набув статусу гетьманської столиці
1708 р., почала формуватися, так само як і батуринська, у 30 — 40-х рр. XVII ст.
Фортеця лежала на лівому високому березі р. Єсмані, що підносився над
заболоченою заплавою. У весняний час заплава повністю затоплювалася,
посилюючи оборонні можливості міста. Оборонна система Глухова мала
тридільну структуру, найсильнішими частинами якої були дерев'яний замок та
укріплений двір колишнього власника міста новгород-сіверського старости
А.Пісочинського (1580-1646). Саме вони взимку 1664 р. стали ядром оборони
Глухова від польського війська, котре протягом п'яти тижнів безуспішно
облягало місто. Після пожежі в серпні 1685 р. фортецю було переплановано, в
результаті чого вона отримала єдину загальноміську лінію укріплень змішної
942 Вечерський В. Гетьманські столиці України. — С. 158-160, 162, 179-186.
315
баштово-бастіонної системи, що складалася із земляного валу, сухого рову, 5
дерев'яних брам і 12 бастіонів нерегулярних абрисів943.
Типову картину оборонної системи великого військово-адміністративного
центру Гетьманщини можна побачити на прикладі Полтави та Чернігова.
Полтава, чий оборонний комплекс доби Гетьманщини почав формуватися ще
наприкінці 20-х — на початку 30-х рр. XVII ст., займала панівне місцеположення
в долині р.Ворскли. Ядро трикутної в плані фортеці розташовувалося на
мисоподібному плато, оточеному заболоченою місцевістю. Інженерне вирішення
укріплень мало традиційні елементи — рів, вал, частокіл. В середині століття,
коли Полтава, будучи одним з найбільших міст півдня Гетьманщини,
неодноразово опинялася в центрі воєнних дій, її укріплення зазнавали руйнувань
і неодноразово перебудовувалися, збільшуючи свою площу. Ремонт і
розширення укріплень, здійснених в цей час, вже велися із урахуванням нових
тенденцій: башти ставали багатогранними й багатоярусними, з'являлися
нерегулярні бастіони, фортеця набувала вигляду неправильного
чотирикутника 944.
Фортифікаційна система Чернігова козацької доби сформувалася ще
раніше, її вихідними точками були дитинець давньоруських часів та замок XVI
ст., збудований у період коли місто переходило з рук в руки протягом литовсько-
московського змагання за Сіверщину. Чернігів мав унікальне розташування на
високому мису, утвореному злиттям річок Десна й Стрижень. Високе плато,
утворене мисом, мало природну тридільну структуру й урвисті схили, що й
визначило відповідну структуру оборонного ядра. Його найсильнішою частиною
був Верхній замок (Дитинець), що виходив на Десну; до нього примикали Острог
(Солдатська слобода, збудована в 1667 р.) і власне міська фортеця (Нижнє
місто)945. В інженерному відношенні замок був споряджений ровом і валом із
дерев'яною фортечною стіною та вісьмома багатогранними баштами. В 1670-х
943 Там само. — С. 207-208, 211-216; його ж. Глухівська старовина //Пам'ятки України. 1994. — №3-6. — С. 57-62; Вечерський В., Бєлашов В. Глухів. — К., 2003.
944 Коваленко О. Полтава XVII — XVIII століть. — К., 2015. — С. 42-49.
316
рр. було частково відновлено давньоруські фортифікації Нижнього міста, котре
мало вал з частоколом і 15 дерев'яних башт946.
В умовах поділу козацької України на два гетьманати, частина міст з
їхніми укріпленнями опинилася в статусі прикордонних, як наприклад
Переяслав. Міська фортеця була зведена на місці давньоруського городища Х —
ХІІІ ст., що виникло на високому мисі при злитті річок Трубіж і Альта. У ХVІ ст.
вона неодноразово ремонтувалася й добудовувалася, набувши дводільної
структури: замок обіймав територію княжого дитинця, а посад — колишнього
"окольного города". Річки біля фортеці були перегачені, завдяки чому утворився
великий став, який посилював неприступність міста, що з двох боків було
оточене водою, а з боку Нижнього міста — обводненим ровом і валом зі стінами.
Укріплення складалися з високих земляних валів і дерев'яних стін, у які було
вбудовано три надбрамні башти з мостами, що виходили до річок, а одна — в
напільний бік947.
Археологічні дослідження гетьманських столиць і полкових міст
Лівобережної Гетьманщини показали, що головний набір інженерних рішень і
будівельних технологій тут залишався незмінним ще з попередніх століть. Так,
при розкопках Литовського замку в Батурині в тілі валу було виявлено дерев’яні
кліті із земляним заповненням, причому деякі з них використовувалися як житло
або господарські приміщення для зберігання припасів. Використання клітей, як
конструкційної основи при побудові валів була традиційною для бідного на
камінь регіону й виводила свій родовід іще з давньоруських часів. Архаїчність
основних елементів оборонного поясу (попри появу нових бастіонів, ронделів та
ін. фортифікацій голландської школи) засвідчує графічний “Абрис
945 Адруг А. Архітектура Чернігова другої половини XVII — XVIII ст. — Чернігів, 2008. — С. 10-11, 15-19, 23-24.
946 Бондар О. Чернігів: місто і фортеця у XIV — XVIII ст. — К., 2014. — С. 32-38.
947 Юрченко О. Переяславська фортеця XVII ст. //Археологія&Фортифікація в Україні. Збірник матеріалів VI Міжнародної науково-практичної конференції. — Кам'янець-Подільський, 2016. — С. 229-238.
317
Чернігівський” 1706 р. Зокрема, стіни фортеці мали бійниці верхнього та
нижнього бою, накриті двосхилим дахом. Окремі ділянки цитаделі, котра була
багатодільною, відділялися одна від одної дерево-земляними тарасами948.
Цитаделі фортець Лівобережжя мали здебільшого старі дерев'яні
конструкції стін і башт, розраховані на ведення фронтального вогню і мінімуму
позицій для активної оборони (вилазок). Дерев'яні башти намагалися вписати в
нову бастіонну систему, збільшуючи в них кількість артилерійських ярусів,
знімаючи шатрові дахи й влаштовуючи на їх місці відкриті артилерійські позиції.
Лише на рубежі XVII — XVIII ст. при модернізації фортечних укріплень
з'являються первістки бастіонних систем, розрахованих на ведення фланкуючого
вогню й прикритих ходів для вилазок.
Тривала стабілізація соціально-економічного та політичного життя, що
запанувала з кінця 60-х рр. XVII ст., зробила справу розбудови тут нових
фортифікацій неактуальною. За винятком будівництва кам'яного муру довкола
Києво-Печерської лаври у 1697-1698 рр., а також деякого оновлення укріплень
Переяслава і Глухова ми не можемо назвати бодай жодної кардинальної
реконструкції чи ремонту фортець Лівобережжя. Тому, очевидно, українські
міста своїми укріпленням справили настільки сумне враження на московського
