Luciuk Lubomyr. Heroes of Their Day: The Reminiscences of Bohdan Panchuk. — Toronto, 1983. — 168 p.
Ілюстрації
ІСТОРІЯ БЕЗ ЦЕНЗУРИ
За підтримки
Інституту історії України НАН України Історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Українського інституту національної пам’яті.
Рекомендовано до друку вченою радою LIKБЕЗ історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.
• Українське питання наприкінці 1930-х рр.: пакт Молотова — Ріббентропа
• Тотальна війна на винищення: Україна у радянсько-німецькій війні 1941—1945 рр.
• Акт 30 червня 1941 р. — спроба ОУН(б) відновити українську державність
• Непростий вибір союзника: українці між західними демократіями та гітлерівською Німеччиною
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.
Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті Примітки
1
Текст виступу Й. Сталіна був опублікований французькою агенцією «Гавас», яка отримала його з «надійних швейцарських джерел». Очевидно, що текст цієї промови передав на Заході хтось із європейських комуністів, керівників Комінтерну. 30 листопада 1939 р. Й. Сталін особисто дав інтерв’ю газеті «Правда» (що він робив лише у виняткових випадках), почавши запопадливо заперечувати «брехливе повідомлення» агентства «Гавас». Радянська історична наука й пропаганда впродовж 50 років відкидали факт не лише виступу Й. Сталіна, а навіть розширеного засідання Політбюро 19 серпня 1939 р. Уперше підтвердив реальність такого засідання відомий радянський історик і біограф Й. Сталіна Д. Волкогонов. 16 січня 1993 р. в інтерв’ю газеті «Известия» він підкреслив, що особисто читав протоколи того історичного зібрання. 1994 року російський історик Т. Бушева вперше опублікувала в журналі «Новый мир» повний текст виступу Й. Сталіна 19 серпня 1939 р., знайдений в колишньому таємному фонді «спецхрана СРСР». Пізніший аналіз тексту документа підтвердив авторство Й. Сталіна.
2
Серед українських політичних організацій в умовах радянізації вижила тільки нелегальна, підпільна ОУН, котра, як і за часів Польщі, продовжувала користуватися конспіративними методами.
3
Кількість дезертирів із Червоної армії за всю війну оцінюють цифрами 1 000 000 — 1200 000 осіб. Офіційних перебіжчиків, які перейшли на бік ворога зі зброєю в руках за так званими перепустками, які німці розкидали з літаків над окопами червоноармійців, за всю війну було 40 000 осіб, тоді як офіційних перебіжчиків із вермахту — лише 29 осіб. З 22 червня до 10 жовтня 1941 р. за вироками військово-польових судів співробітники НКВС розстріляли 10 201 червоноармійця, звинувачених в боягузтві. За всю війну трибунали засудили 994 000 червоноармійців, з яких 157 593 (понад 15 дивізій) розстріляли! У вермахті за всю війну розстріляли тільки 7810 солдатів і офіцерів.
4
Генерал П. Понедєлін, який потрапив до німецької неволі важко пораненим, після німецького полону й 5 років слідства 25 серпня 1950 р. був засуджений Воєнною колегією Верховного Суду СРСР до страти.
5
Меншовартісна, неповноцінна людина; у нацистській ідеології — представник негерманської народності.
6
Перед смертю Ю. Пілсудський обіймав посади генерального інспектора збройних сил та міністра внутрішніх справ. При цьому він залишався фактичним лідером держави, впливовішим за президента й прем’єр-міністра.
7
Назва руху походить від товариства «Прометей». Організації, що приєдналися до прометеївського руху, виступали за ліквідацію СРСР і створення національних держав. Найбільш активними осередками руху були Париж і Варшава. Серед українських прометеївських активістів більшість належала до середовища еміграційного уряду УНР (Р. Смаль-Стоцький, Я. Токаржевський-Карашевич, В. Прокопович, О. Шульгин та ін.).
8
У жовтні 1938 р. одночасно з окупацією Німеччиною Судетів Польща захопила Тешинську область та деякі інші території Чехословаччини.
9
Наприклад, у липні 1938 р. у Люблінському воєводстві відбулася акція знищення православних церков Холмщини. З мовчазної згоди влади було зруйновано понад 100 українських культових споруд.
10
Ще раніше ОУН подбала про створення в західних державах українських інформаційних служб. У Брюсселі цим питанням займався Д. Андрієвський, у Лондоні — С. Давидовим, а у Вашингтоні — О. Грановський.
11
Під час розгортання внутрішнього конфлікту в ОУН на початку 1940 р. одна з вимог бандерівців стосувалася необхідності перенесення ПУН до нейтральної країни, наприклад Швейцарії.
12
У період до підписання Берлінського пакту у вересні 1940 р. Антикомінтернівський пакт 1936 р. відігравав роль основного рамкового договору держав Осі: Німеччини, Японії та Італії. Загалом його метою була протидія Комінтерну, тобто СРСР. Насправді це був союз не антикомуністів, а ревізіоністів, про що свідчить напівжартівлива заява Й. Ріббентропа під час німецько-радянських переговорів у серпні 1939 р.: «Сталін ще приєднається до Антикомінтернівського пакту».
13
Степан Скрипник (1898—1993) — племінник С. Петлюри, хорунжий Армії УНР. У міжвоєнний період депутат польського сейму, представник Волинського українського об’єднання. Пізніше став Патріархом Київським і всієї Русі-України Мстиславом.
14
Кавалерійська частина, у якій служив колишній командир «чорних запорожців» Армії УНР П. Дяченко, у вересні 1939 р. узяла участь у боях не з вермахтом, а з Червоною армією. Він дістав поранення й разом з іншими вояками свого підрозділу перейшов литовський кордон.
15
Межі «румунського плацдарму» приблизно збігаються з кордонами сучасної Івано-Франківської області.
16
Ідеться про гарантії, надані Варшаві Парижем і Лондоном згідно з франко-польським договором від 19 лютого 1921 р. та англо-польським договором від 25 серпня 1939 р.
17
В. Сікорський обіймав міністерські посади в Польщі в 1920-х рр., а в 1928 р. емігрував до Франції на знак протесту проти політичного режиму Ю. Пілсудського та його послідовників.
18
14 лютого 1942 р. наказом головнокомандувача збройних сил Польщі генерала В. Сікорського СЗБ було перейменовано на Армію крайову.
19
М. Токаржевський-Карашевич був двоюрідним братом діяча петлюрівської еміграції Я. Токаржевського-Карашевича. Як і багато інших польських офіцерів, що опинилися в радянському полоні, М. Янушайтіс-Жегота, М. Токаржевський-Карашевич і Л. Окулицький були звільнені, щоб приєднатися до армії генерала В. Андерса. Пізніше Л. Окулицький став останнім командувачем АК. У березні 1945 р. його вдруге заарештував НКВС і цього разу вже не випустив живим.
20
У документах за підписом В. Прокоповича датою набуття президентських повноважень є 26 жовтня 1939 р. Очевидно, А. Лівицькому було зручно, щоб це рішення оприлюднили пізніше.
21
Під впливом уряду В. Сікорського французька влада певний час здійснювала насильницьку мобілізацію українців до польської армії. Деяких діячів УНС за агітацію проти мобілізації було заарештовано. Дійшло до того, що українських націоналістів звинуватили в симпатіях до СРСР (на тій підставі, що комуністи також не вважали Західну Україну частиною Польщі).
22
Ендеки — члени Національно-демократичної партії Польщі, яка сповідувала праві націоналістичні погляди. Ендеки виступали за етнічну асиміляцію українського народу поляками та росіянами й за встановлення польсько-російського кордону за етнічним критерієм.
23
Є. Ґедройць (1906—2000) — польський громадський діяч і журналіст. Після Другої світової війни видавав у Парижі журнал «Культура», публікації якого справили значний вплив на польське суспільство, зокрема на покращення ставлення поляків до України.
24
Очевидно, ці слова О. Шульгина були не прямою цитатою, а вільним переказом змісту розмови 3. Гралінського. Навряд чи прем’єр-міністр УНР оперував суто польським поняттям «Східна Малопольща».
25
Згідно із Секретним додатковим протоколом до пакту Молотова — Ріббентопа від 23 серпня 1939 р., уся Фінляндія належала до «сфери інтересів» СРСР. У Зимовій війні Німеччина дотримувалася нейтралітету. Вона відмовила уряду Фінляндії в проханні стати посередником під час переговорів із Москвою, а також не надала права транзиту через свою територію озброєння, яке Фінляндія придбала в Італії та Угорщини.
26
О. Бойків зустрічався з румунським військовим аташе в Парижі й намагався переконати Бухарест не чинити перешкод утікачам з УРСР у Румунію. Націоналісти сподівалися використати цих людей для поповнення своїх військових формувань. 23 листопада 1940 р. Бухарест остаточно зробив вибір на користь держав Осі, та це лише активізувало відносини з обома ОУН. На території Румунії в оперативному підпорядкуванні 11-ї армії вермахту розмістили батальйон «Роланд» та підрозділ «Пума». Звідси вони вирушили до України разом із німецькими та румунськими військами.
27
Під час перебування в Англії С. Давидович був коханцем відомої франко-канадської письменниці Г. Руа. Історія їхніх стосунків описана в спогадах Г. Руа «Чарівність і смуток».
28
Переговори з представниками УПА, які відбулися в Будапешті в грудні 1943 р., вів начальник генерального штабу Угорщини Ф. Сомбатгеї. Саме він у березні 1939 р. командував угорськими військами, які захопили Карпатську Україну.
29
Посередником виступив В. Габсбург (Василь Вишиваний), який жив у той час у Відні.
30
3 метою збільшення чисельності польських збройних сил генерал В. Андерс не зупинявся перед тим, щоби приймати до корпусу німецьких військовополонених (шльонзаків), а також українців та білорусів, які служили у формуваннях вермахту й СС. 1945 року чисельність корпусу зросла до 75 000 вояків. Уже після капітуляції Німеччини до корпусу зголошувалися полонені вояки Української національної армії П. Шандрука, які мали перед війною польське громадянство. Таким чином українці намагалися уникнути репатріації в СРСР, а польське командування прагнуло мати напоготові потужні війська в разі війни між західними демократіями та Радянським Союзом.
