священника І.Лук'янова, що проїжджав Україною в 1701-1702 рр. Серед них він
виділив лише Глухів, котрий видався йому “велми крепок” 949. Натомість інші
фортеці, включно з Батурином, Лук'янов побачив занедбаними та підупалими:
“Град Батурин стоит на реке на Семи на левой стороне на горе красовито. Город
земляной строение в нем поплоше Глухова... И город не добре крепок, а еще
столица гетманская!”950. Вочевидь, не тільки моральна застарілість укріплень
гетьманської столиці, але й відсутність регулярного догляду за ними, стали
948 Бондар О. Чернігів: місто і фортеця у XIV — XVIII ст. — К., 2014. — С. 38-40.
949 Хождение в Святую землю московского священника Иоанна Лукьянова 1701-1703. — М., 2008. — С. 14.
950 Там само. — С. 15; Бондар О. Батурин: фортифікації та міська структура. — Чернігів, 2019.
318
однією з причин знищення Батурина російськими військами восени 1708 р. 951.
Водночас, слова Лук'янова слід сприймати з певними застереженнями.
Очевидно, що Батурин з його дерев'яними укріпленнями суто зовнішньо
програвав Московському кам'яному кремлю, що однак не є свідченням низької
обороноздатності. З іншого боку, подорожник не звернув уваги на фортифікації
Кролевця й Ніжина через які пролягав його маршрут. Це тим більше дивно, що
останній мав потужний дитинець, котрий напередодні неодноразово
розширювався й перебудовувався. Натомість Глухівська фортеця, зведена в
традиціях московського зодчества, виглядала для нього цілком звичною, а відтак
і “крепкою”.
У XVIII ст. планування й реалізація масштабних оборонних проектів
поступово переходить від гетьманського правління до рук Російської держави.
На початку Північної війни це були одномоментні заходи, про які царські укази
нагадували лише в періоди загрозливого наближення шведів до кордонів
гетьманату. Але від 1707 р., коли імовірність перенесення бойових дій на Схід
виглядала вже цілком доконаною, змінюється й характер заходів оборонного
будівництва. Російський план стратегічного стримування шведського наступу
полягав на поступовому вимотуванні їх сил одночасно із дедалі глибшим
втягненням у малознайомі й слабко заселені регіони, позбавлені продовольства.
При цьому фортеці мали відігравати роль опорних пунктів російської армії й
бути стримуючим фактором для противника, змушуючи його до розпорошення
сил для тривалих облог. Центральне місце в цій стратегії посідали Смоленськ і
Київ. Саме з доуфортифікування й посилення останнього можна вести мову про
початок нової доби в розвитку оборонно-фортифікаційної політики в
Гетьманщині.
Влітку 1706 р. київські укріплення, оглянуті російським командуванням,
були визнані занадто слабкими й вразливими з перспективи наближення
шведської армії. Було вирішено реконструювати Старокиївську фортецю, де
951 Бондар О. Батуринська фортеця: штурм «в лоб» чи завдяки потерні? // Сiверянський лiтопис. — 2019. — №6. — С. 164-167.
319
містилися головні сили російського гарнізону, а також заснувати нову —
Печерську, — що мала спиратися на ланцюг старих укріплень Печерського та
Вознесенського монастирів. Новозаснована цитадель значно розширювала
довколишній оборонний простір і його інженерні споруди. Проект передбачав
будівництво фортеці в стилі останніх трендів французької фортифікаційної
школи: круглої в плані, з дев'ятьма регулярними бастіонами, подвійними
куртинами і системою передових укріплень. В процесі спорудження багато
елементів у початковому замислі було відкориговано з урахуванням
особливостей ландшафту й геологічної структури печерських пагорбів, а також
суб'єктивних чинників (нестачі коштів, будівельних матеріалів і т.ін.). Головний
вал фортеці напівкільцем охоплював Києво-Печерський монастир, впираючись
кінцями у дніпровські схили, які робили фортецю неприступною зі сходу. З
півдня природною перешкодою були схили Неводницької долини. Перед валом
був викопаний рів перед яким насипано гласис. З південно-західної сторони
куртини валу були додатково зміцнені равелінами, а з півдня редантами, що
забезпечували захист і комунікацію з наплавним мостом через Дніпро. В'їзд до
фортеці контролювали три брами — Київська, Васильківська та Московська
(спочатку вони були дерев'яними й зміцнювалися равелінами, подібно до брам
Чернігівського дитинця). Забудова навколо укріплень зносилася й утворювався
відкритий простір — еспланада. Печерська цитадель мала також чітке внутрішнє
планування й класичну внутрішню інфраструктуру, спроектовану згідно
європейських стандартів: казарми, будинки коменданта та офіцерів, караульні,
каземати, приміщення військового суду, цейхгауз, провіантські склади, порохові
льохи і арсенал. Обидві фортеці з'єднувалися між собою ретраншементом й,
таким чином, перетворювалися на єдину оборонну систему. І хоча її зведення не
було завершене до початку воєнних дій, вона стала одним з найсильніших
опорних пунктів регіону, фактично започаткувавши серію наступних
фортифікаційно-оборонних проєктів імперії952.
952 Ситкарева О. Киевская крепость XVIII — XIX вв. — К., 1997. — С. 31-39.
320
Після поступового згортання бойових дій на теренах Гетьманщини у 1709
р. російська влада активно береться за реконструкцію найбільш важливих
опорних пунктів у Наддніпрянщині, які актуалізує наближення війни з
Туреччиною і походи на Лівобережжя прибічників Орлика. Після відновлення
укріплень Полтавської фортеці розпочинається реконструкція Переяславської
цитаделі, де зводять новий ретраншемент з малими бастіонами і люнетами,
зміцнюються фортифікації Переволочної, що контролює переправи через
Дніпро953. У 1712-1714 рр. повнопрофільними бастіонними системами було
споряджено Чернігівську та Ніжинську фортеці, а також реконструйовано
укріплення Кам'яного Затону, Новобогородицької фортеці й Переволочни954.
Сучасні фортифікації з'являються і в новій гетьманській столиці Глухові. Кілька
спроб реконструкції тут робив І.Скоропадський, а згодом перша Малоросійська
колегія. 1724 р. до міста прибув надісланий з Петербургу інженер Валлен, що
розробив два проекти реконструкції фортеці, які, щоправда, так і не були
зреалізовані. Радикальну реконструкцію столиця пережила лише після пожеж
1732 та 1748 рр., коли нова забудова остаточно набула рис регулярності.
Фотрифікаційними роботами в 1749-1750 рр. тут керував інженер Київського
гарнізону Ю.Наумов. Новий оборонний пояс фортеці складався з
повнопрофільного валу та рову з одинадцятьма недорозвиненими бастіонами та
дев'ятьма брамами955.
953 Іванюк Я. Місто-фортеця Переволочна (Полтавського полку) у ХVІІ—ХVІІІ ст. //Український історичний журнал. — 1978. — №7. — С.106-110; Юрченко О. Переяславська фортеця XVIII ст. //Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — К., 2014. — Вип.23. — С. 24-34.
954 Ласковский Ф. Материалы для истории инженерного искусства в России. — Спб., 1861. — Ч.2. — С. 209, 211; Мышлаевский А. Крепости и гарнизоны южной России в 1718 году. — СПб., 1897. — С. X.
955 Коваленко Ю. Глухівські фортифікаційні споруди //Сіверщина в історії України. — 2013. — Вип.6. — С. 46-47.
321
У 1718 р. Військова колегія провела масштабну ревізію лівобережних
фортець і підготувала план їхньої модернізації “по Вобанову манеру” 956. 1724 р.
було проведено повторну інспекцію і укладено штат всіх фортець імперії. Вони
поділялися на 3 розряди, згруповані за географічним принципом; зокрема до 2-го
(“Российского”) було включено чотири українських фортеці — Київську,
Чернігівську, Переяславську і Переволочанську957. Розробкою інженерних
рішень і організацією будівельних робіт керували виключно офіцери-іноземці (де
Кулонг, Ламот де Шампі, де Боскет та ін.), що принесли із собою європейські
фортифікаційні стандарти.
Планомірному ремонту й розбудові фортець перешкоджав хронічний брак
людських ресурсів, коштів і справної логістики, через це російська корона
намагалася перекласти ці проблеми на плечі гетьманського правління958. В липні
1734 р. з’явилися царські укази про ремонт коштом гетьманського скарбу
полтавської та переяславської фортець. Полтавський полковник В.Кочубей
пояснював Правлінню гетьманського уряду, що такі роботи не по силах
населенню Полтави, а мешканці полкових сотень теж не можуть нічим зарадити,
оскільки мають ремонтувати власні фортеці. Посилаючись на практику
попередньої ревізії 1729-1730 рр., данних по якій у Правлінні не було, Кочубей
вимагав, аби на ремонт і “поправу” фортеці було прислано робітників з інших
полків — Гадяцького, Лубенського, Ніжинського і Прилуцького, тобто з
території мало не половини Гетьманщини. В грудні 1737 р. чергова ревізія стану
фортець, полкових і сотенних місць була покладена на Генеральну військову
канцелярію959. В січні наступного року вона розіслала з Глухова своїх ревізорів у
провінцію, котрі мали проінспектувати міські укріплення й скласти детальні
956 Вечерський В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини: Формування, дослідження, охорона. — К., 2001. — С. 101; Мышлаевский А. Крепости и гарнизоны южной России в 1718 году. — С. 16-21.
957 Ласковский Ф. Материалы для истории инженерного искусства в России. — Ч.2. — С. 202-203.
958 ЦДІАК України. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 4931. — Арк. 2, 3, 5.
959 Там само. — Спр.7033. — Арк.17.
322
звіти. В світлі цих звідомлень стан міських фортифікацій виглядав достатньо
задовільно. В більшості великих фортець головними недоліками виявилися
осипані після сильних дощів вали, брак турів і рогаток960. Втім, більшість описів
не оприявнює слідів якихось масштабних реконструкцій і оновлень, виконаних
за останнім словом фортифікаційної науки (прикметно, що вони відсутні навіть в
містах, де стаціонували великі російські гарнізони та інженерні команди: в
Переяславі, Ніжині та ін.). Як і в попередньому столітті, вали з палісадами й
сухі рови і надалі лишалися базовими типами міських укріплень.
Хронологічно наступні ревізії фортець так само мали разовий,
несистемний, характер. 1 лютого 1749 р. Сенат подав на розгляд імператриці
Єлизавети доповідь, де серед іншого пропонував увільнити населення
Гетьманщини від фортифікаційних робіт961. У відповідь було отримано ухильну
резолюцію “иметь разсуждение” Сенату з Військовою колегією, після чого,
згідно сенатського розпорядження від 10 лютого 1749 р., Генеральна військова
канцелярія мали опитати полкові влади й доповісти “на гору” не лише про стан
фортифікацій, приблизний кошторис робіт і орієнтовну кількість необхідних
будівельників, але й представити довідку, які ресурси залучалися для ремонтних
робіт у попередні десятиліття962. Дуже цікавою є відповідь Чернігівської полкової
канцелярії, котру можна вважати типовою для решти регіонів Гетьманщини.
Зокрема, у Любечі у 1730-х рр. фортеця ремонтувалася козаками й посполитими
