20
Кримські стихійні розправи збільшовичених солдатів і матросів взимку 1917/18 були одним із перших актів масового терору на просторах колишньої Російської імперії. А вже події червоного терору в Криму у 1920—1921 роках стали прикладом наймасовіших вбивств за весь час російської громадянської війни. Тоді радянські каральні органи під загальним керівництвом Бели Куна і Розалії Землячки знищили кілька десятків тисяч людей, переважно пов’язаних із білогвардійським режимом Петра Врангеля.
21
Велі Ібраїмов (1888—1928) — видатний кримськотатарський державний діяч. Спочатку був членом національної партії Міллі Фірка, пізніше перейшов на бік більшовиків. На посаді голови Центрального виконавчого комітету Автономної Кримської СРР здійснював політику коренізації (татаризації), сприяв розвитку національної культури кримських татар. Засуджений до смертної кари сталінським режимом.
22
Ідею спирання революційних сил на поневолені народи в колоніях, передусім на мусульманські, підтримував Лев Троцький, Григорій Зинов’єв, Юрій Гавен та інші більшовицькі керівники. Мірсаїд Султан-Галієв навіть виступив з ініціативою створення мусульманської комуністичної партії та мусульманської Червоної армії. Кульмінацією цих прагнень став помпезний 1-й З’їзд народів Сходу в Баку 1—8 вересня 1920 року, організований Комінтерном.
23
Після Першої світової війни переможці забрали у Німеччини та Османської імперії їхні колоніальні володіння і залежні території на Близькому Сході, в Африці і на Тихому океані. Згідно із Версальським договором, ці території переходили у відання Ліги Націй, яка надавала державам-переможницям мандат на управління. Держави-мандатарії зобов’язувалися піклуватися про мешканців підмандатних територій. Населення найбільш розвинених підмандатних територій (група А) поступово готувалося до самовизначення і набуття суверенітету.
