Від підпису відмовився.
На пропозицію дати показання по всіх відомих йому обставинах свідок показав:
ЗАПИТАННЯ. Коли саме і за що ви були засуджені і відбували покарання у виправно-трудовій установі № 19 Мордовської АРСР?
ВІДПОВІДЬ. З етичних міркувань відповідати відмовляюсь.
ЗАПИТАННЯ. З якого часу ви знайомі зі Стусом Василем Семеновичем, де, при яких обставинах познайомилися, в яких взаємовідношеннях з ним перебували?
ВІДПОВІДЬ. На це запитання я також відповідати відмовляюсь з етичних міркувань.
ЗАПИТАННЯ. Чи не допускав Стус у вашій присутності і інших осіб висловлювання, що порочать радянський державний і суспільний лад, в чому вони заключались, де і коли це було?
ВІДПОВІДЬ. І на це запитання я відповідати відмовляюсь з етичних міркувань.
ЗАПИТАННЯ. Які акції ворожого характеру проводив Стус за час перебування в ВТУ № 19 Мордовської АРСР?
ВІДПОВІДЬ. Поставлене запитання мені зрозуміло, але і на нього я з етичних міркувань відповідати відмовляюсь.
ЗАПИТАННЯ. Чи знайомив вас Стус з документами ворожого змісту, в позитивному випадку — де, коли, в якому вигляді були ці документи?
ВІДПОВІДЬ. На це запитання я також відповідати відмовляюсь з етичних міркувань.
ЗАПИТАННЯ. Чи вели листування ви зі Стусом за час перебування Стуса в засланні у селищі Матросова Тенькінського району Магаданської області (з березня 1977 року по серпень 1979 року) і проживанні в місті Києві (з серпня 1979 року по травень 1980 року), чи не висловлював Стус в листах наклепницьких вигадок на радянський державний і суспільний лад?
ВІДПОВІДЬ. І на це запитання, як і на інші попередні, я також відповідати відмовляюсь з етичних міркувань.
ЗАПИТАННЯ. Чим ви бажаєте доповнити свої покази відносно Стуса В. С.?
ВІДПОВІДЬ. На це запитання також відповідати відмовляюсь з етичних міркувань. Ніяких доповнень відносно Стуса я не маю.
Протокол за моїм проханням мені прочитав слідчий, відповіді на запитання з мої слів записані вірно, але підписувати протокол відмовляюсь з етичних міркувань.
Від підпису відмовився.
Допитав:
Слідчий УКДБ УРСР по Запорізькій області
капітан
Крамаренко
УПРАВЛЕНИЕ КОМИТЕТА ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ
при СОВЕТЕ МИНИСТРОВ СССР по ПРИМОРСКОМУ КРАЮ
ПРОТОКОЛ допроса свидетеля
31 июля 1980 г.
пос. Лазо
Ст. следователь Следственного отдела УКГБ при СМ СССР по Приморскому краю ст. лейтенант Хвалько с соблюдением требований ст. ст. 72—74, 157, 158 и 160 УПК РСФСР допросил в качестве свидетеля Парникова Василия Захаровича.
Мне разъяснено, что согласно ст. ст. 73 и 74 УПК РСФСР свидетель может быть допрошен о любых обстоятельствах, подлежащих установлению по данному делу, и обязан дать правдивые показания: сообщить все известное по делу и отвеять на поставленные вопросы.
Об ответственности по ст. 182 УК РСФСР за отказ или уклонение от дачи показаний и по ст. 181 УК РСФСР за дачу заведомо ложных показаний я предупрежден.
(подпись свидетеля)
Кроме того, мне разъяснено, что в соответствии со ст. ст. 17, 141, 151 и 160 УПК РСФСР я имею право давать показания на родном языке и пользоваться услугами переводчика, после дачи показаний написать их собственноручно, ознакомиться с протоколом допроса и требовать дополнения протокола и внесения в него поправок, а также ходатайствовать о применении звукозаписи при допросе.
(подпись свидетеля)
Русским языком владею, в услугах переводчика не нуждаюсь и желаю давать показания на русском языке.
(подпись свидетеля)
О себе свидетель сообщил следующее:
1. Фамилия, имя, отчество: Парников Василий Захарович.
2. Дата, месяц, год рождения: 15 марта 1932 г.
3. Место рождения: Алтайский край Турочакский р-он, пос. Тандошка.
4. Национальность, гражданство: русский, СССР.
5. Образование и специальность: 7 кл., проходчик.
6. Принадлежность к КПСС, ВЛКСМ: б/п.
7. Место работы, должность или род занятий: рабочий Лазовского райкомхоза.
8. Судимость: не судим.
9. Место жительства: пос. Лазо, Приморского края, ул. Некрасовская, 50.
Допрос начат в 13 час. 00 мин.
Допрос окончен в 15 час. 10 мин.
По существу дела показываю следующее:
В Тенькинский район Магаданской области я приехал в 1973 году. В этом же году устроился проходчиком на рудник имени Матросова. Проживал я в общежитии рудника на ул. Центральной 37, комната 59. По-моему, в 1977 году меня избрали председателем совета общежития. Вскоре после того как меня избрали председателем совета общежития, я в марте 1977 года уехал на полгода в отпуск в Приморский край. Возвратился я на рудник в августе 1977 года. После приезда из отпуска меня поселили в 59-ю комнату, где кроме меня проживал главный энергетик обогатительной фабрики — фамилии его не помню, а имя его — Евгений. С Евгением я был знаком еще до объезда в отпуск. В этой же комнате проживал незнакомый мне мужчина. Мы познакомились, он назвался Стус Василием Семеновичем. Стус прибыл на рудник в то время, когда я находился в отпуске. Со Стусом я жил в одной комнате до марта 1978 года, т. е. до своего отъезда в Приморский край. При знакомстве Стус объяснил, что до приезда в Магадан он жил на Украине — в каком населенном пункте, я не помню. По его словам, он имел высшее педагогическое образование, работал журналистом. Однако его якобы притесняли — в чем это выражалось, он не говорил. В связи с этим он был вынужден пойти работать на шахту в пос. Горловка простым рабочим. В дальнейшем он был осужден по политической статье — что это была за статья, он не говорил, а называл ее «политической». Он говорил, что находился в заключении 5 или 6 лет — точно этот срок я не помню. После отбытия срока его выслали в Магаданскую область на три года. На руднике им. Матросова Стус работал на первом участке скреперистом. Отношения у меня со Стусом были нормальные, хотя друзьями мы не были, конфликтов между нами также не было. Я со Стусом виделся очень редко — вскоре после моего приезда он сломал ноги и попал на три месяца в больницу, а затем я вместе со своей бригадой в октябре 1977 года уехал на три месяца в командировку. После возвращения из командировки я также редко встречался со Стусом, так как работали мы в разных сменах. Я не замечал, чтобы у Стуса были друзья, он, по-моему, сторонился людей, он заявлял, что является политическим ссыльным, однако, что за преступление он совершил, никому не говорил. Нужно отметить, что Стус своим поведением заметно отличался от других жильцов общежития. Спиртными напитками не злоупотреблял, если и выпивал, то очень мало. Следил за своим внешним видом, был очень аккуратен. Я заметил, что Стус очень эрудирован, начитан. У него была очень хорошая библиотечка — художественные книги русских, украинских и советских классиков, различные энциклопедии. В свободное время он обычно читал книги и много писал. Что Стус писал, я не знаю, так как его записи мне не приходилось читать. Записи он делал в общих тетрадях.
По характеру Стус был очень спокойным, выдержанным человеком. К работе относился добросовестно, насколько мне известно, претензий к нему со стороны администрации рудника не было. Какой-либо озлобленности у Стуса я не замечал, своими планами на будущее не делился — он сторонился людей, был не очень разговорчив. Стус регулярно читал периодическую печать, хорошо был осведомлен в вопросах внешней и внутренней политики. Какой-либо общественной работой в общежитии и на руднике Стус не занимался, мне кажется, что ему и не предлагали. Я замечал, что ведет себя он очень настороженно — перед уходом из комнаты очень внимательно окидывал взглядом свои вещи, как бы запоминая, где что лежит. В связи с этим я никогда не брал ни его книги, ни рукописные записи. Почтовую переписку Стус вел не очень большую — переписывался с родственниками, писем он получал не очень много, были ли письма от его друзей и знакомых, мне неизвестно. В моем присутствии да и, насколько мне известно, в присутствии других лиц, Стус не допускал высказываний, порочащих советский государственный и общественный строй. У Стуса был транзисторный приемник марки «ВЭФ», однако в моем присутствии он зарубежные передачи не прослушивал, слушал ли он такие передачи, когда оставался один, я не знаю, он об этом ничего не говорил. Меня Стус с документами враждебного содержания не знакомил, и мне неизвестно, были ли они у него вообще. В отношении Стуса какие-либо меры общественного воздействия не принимались, так как в этом не было необходимости. После отъезда из Магаданской области я со Стусом не переписывался. Когда я уезжал, то еще не думал увольняться с работы, а рассчитывал после отпуска вернуться. Однако по семейным обстоятельствам я был вынужден остаться в Приморском крае, поэтому я написал Стусу письмо с просьбой выслать мне вещи, которые остались в общежитии. Стус мою просьбу выполнил, в дальнейшем переписки между нами не было.
Протокол допроса мною прочитан, с моих слов записано все правильно. Замечаний и дополнений не имею.
(подпись)
Допросил и составил протокол:
Ст. следователь следственного отдела
УКГБ СССР по Приморскому краю
ст. лейтенант
/Хвилько/
Протокол допиту свідка
місто Київ
22 серпня 1980 р.
Допит почато о 14 год. 35 хв.
Закінчено о 19 год. 20 хв.
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ Української РСР майор Селюк в приміщенні Слідчого відділу КДБ УРСР, кабінет № 20, з додержанням вимог ст. ст. 85, 167 і 170 КПК УРСР допитав як свідка:
1. Прізвище Попелюх.
2. Ім’я: Валентина.
3. По батькові: Василівна.
4. Дата народження: 1938.
5. Місце народження: місто Черкаси.
6. Національність і громадянство: українка, гр-ка СРСР.
7. Партійність: безпартійна.
8. Освіта: вища.
9. Рід занять: Київський механічний завод, інженер-конструктор.
10. Місце проживання: Київ, вул. Чорнобильська, 13-а, квартира 94.
11. Паспорт: VI — МА № 578335, виданий 24.01.80 р. ВВС Ленінградського райвиконкому м. Києва.
12. В яких стосунках з обвинуваченим і потерпілим: (прочерк)
У відповідності з ч. IV ст. 167 КПК УРСР Попелюх В. В. роз’яснені обов’язки свідка, передбачені ст. 70 КПК УРСР, і її попереджено про відповідальність за ст. 179 КК УРСР за відмову або ухилення від дачі показань і за ст. 178 ч. 2 КК УРСР за дачу завідомо неправдивих показань.
(підпис свідка)
На пропозицію дати показання по всіх відомих їй обставинах свідок показала:
Стуса Василя Семеновича я знаю з 1964 року. Познайомилась з ним випадково на вулиці. В той час він вчився в аспірантурі Інституту літератури АН Української РСР. В 1965 році ми одружились. Незадовго до нашого одруження Василя було виключено з аспірантури інституту, як мені відомо з його слів, за якийсь виступ на зборах чи вечорі. В деталях він мені про це не розказував, а тому я не знаю, що саме явилось причиною виключення його з Інституту літератури.
Після одруження ми з Василем стали проживати в квартирі моїх батьків за адресою: місто Київ, вулиця Львівська, 62, квартира 1.
Років два-три ми проживали разом з батьками, а потім батьки одержали квартиру в Дарницькому районі міста Києва, а ми з Василем і сином Дмитром, 1966 року народження, залишились проживати в тій же квартирі.
Після звільнення з аспірантури Василь працював у різних установах, а перед арештом у 1972 році — в відділі технічної інформації Міністерства будівельних матеріалів УРСР.
Мені відомо, що до приїзду в Київ Василь жив разом з батьками в Донецьку, де закінчив педагогічний інститут. Потім служив у лавах Радянської армії, деякий час працював на Донеччині, а на початку 60-х років приїхав до Києва.
В той час, як мені відомо з його слів, він мав намір присвятити себе літературі, але склалося так, що він, як я вже показала, не зміг продовжувати навчання в аспірантурі і став працювати не за фахом.
Хоча з середини 60-х років він працював не за фахом, але не залишив займатись літературною діяльністю, писав вірші, робив переклади радянських та зарубіжних поетів. Василь мав намір видати збірку своїх віршів і, наскільки мені відомо, подавав збірку своїх віршів до друку. З якихось причин ця збірка не була опублікована в нашій пресі, а згодом я дізналась від Василя, що якісь його вірші надруковані за кордоном. Яким саме шляхом ці його вірші потрапили за кордон, я не цікавилась. Взагалі я, за браком часу, мало вникала в те, що він писав, а тому і не можу назвати, які саме вірші, статті були написані ним у той час.
В січні 1972 року в нашій квартирі був проведений обшук, і тоді ж Василя було заарештовано, а в вересні того ж року він був засуджений Київським обласним судом за статтею 62 ч. I КК УРСР до п’яти років позбавлення волі в виправно-трудовій колонії і трьох років заслання.
Які саме вчинки інкримінувались йому в вину, я не знаю, бо на суді не була.
