Офіційне оголошення про постачання американських і німецьких танків припало на сорок п’ятий день народження Зеленського — 25 січня 2023 року. Того дня дружина опублікувала для нього в соціальних мережах незвичне повідомлення.
«Мене часто запитують про те, як ти змінився за цей рік, — написала перша леді. — І я завжди відповідаю: „Не змінився. Він той самий. Той самий хлопець, якого я зустріла, коли нам було по сімнадцять“». Утім, визнала вона, це неправда. «Дещо змінилося: ти набагато менше всміхаєшся нині». Вона побажала йому більше причин для усмішки та попросила дещо натомість. «Я хочу всміхатися разом із тобою завжди. Подаруй мені цю можливість!».
Олена не вперше публічно просила чоловіка про увагу, і цього разу він, схоже, її почув. Коли війна повернула на другий рік, президент з дружиною почали частіше з’являтися разом і проявляти більше ніжності одне до одного. Трагедії часто зближували подружжя Зеленських, об’єднували у скорботі; так сталося і того страшного дня, коли вони дізналися про смерть друга. Вісімнадцятого січня 2023 року міністр внутрішніх справ Денис Монастирський загинув в аварії гелікоптера в передмісті Києва, разом із шістьма старшими помічниками та співробітниками. У день вторгнення Монастирський приїхав до Зеленського ще до світанку, він був одним із найхоробріших людей, із якими я познайомився під час роботи над книгою. Намагаючись утішити рідних Монастирського на його похороні, ані президент, ані перша леді не могли стримати сліз.
— Я хотів би, щоб ми всі сьогодні це відчули, — сказав Зеленський того вечора у відеозверненні. — Відчули, скільки світлих людей забирає воєнний час.
Через роки, коли Україна озиратиметься на жахіття цієї війни, її справжні втрати можуть опинитися в центрі уваги — за умови, що держава одного дня погодиться оприлюднити число загиблих. За вісімнадцять місяців повномасштабного вторгнення, за оцінками, загинули сотні тисяч людей, серед них легіони чоловіків і жінок, лікарів і діджеїв, шкільних учителів і власників крамниць, людей з усіх куточків суспільства, людей, що добровільно встали на захист країни, яку люблять. Зеленський під час наших розмов ніколи не висловлювався про їхню жертву з позиції шовінізму. Ніколи не зводив їх до монументальної маси, яка загинула за мету, вищу за них самих. Він говорив про них як про особистостей, і на його обличчі читалося горе.
Одного разу ми в розмові торкнулися його думок про ціну цієї війни, і Зеленський попросив мене уявити батька, що сидить за столом зі світлиною сина, який не повернувся з фронту, або доньки, яка загинула від ракетного удару.
— Батька це не надихає. Для нього це страшна трагедія… Ось вона, ціна.
Зеленський на мить замовк, намагаючись віднайти якийсь сенс чи мету у змальованій картині. Зрештою сказав:
— Вважаю, Україна має великий шанс здобути повагу світу, автономію від російського впливу.
Аби вшанувати пам’ять загиблих, він був сповнений рішучості не впустити цей шанс — хай якою тривалою чи важкою виявиться боротьба.
— Саме це мене мотивує, — додав.
Не оплески та захоплення, не слава, що прийшла разом із посадою, і навіть не повага й обожнювання мільйонів в Україні. Усе це Зеленський мав у минулому житті шоумена. Нині він прагнув іншого. Мав намір розірвати коло імперського гноблення, яке розпочалося задовго до народження самого Зеленського. Тепер це була його мета, і він давно подолав свій страх і став на шлях до неї.
— Пізніше нас судитимуть, — сказав Зеленський. — Я ще не завершив цієї великої, важливої для нашої країни справи. Ще не завершив.
ПОДЯКИ
Історію пишуть не переможці. Історію пишуть свідки, і їхня заслуга в появі цієї книги більша за мою. У процесі моєї журналістської роботи в Україні зі мною погоджувалися спілкуватися сотні свідків, дехто навіть неодноразово і протягом багатьох годин. Я глибоко вдячний їм за те, що вони довірили мені свої історії, які лягли в основу книги. На її сторінках ви знайдете чимало цитат з інтерв’ю цих людей. Однак жоден том не вмістить переліку всіх імен і внесків мужніх українців, які надихали мене, підтримували та ділилися зі мною своєю непохитною вірою у вільну, мирну та благодатну Україну. Усім їм висловлюю свою безмежну подяку та захоплення.
Моя багатомісячна можливість відвідувати президентську резиденцію на Банковій після початку російського вторгнення залежала не лише від запрошення президента Зеленського. Я не мав універсальної перепустки, яка дозволяла б приходити-виходити, коли забажаю. Кожен день в урядовому кварталі вимагав, щоб хтось із співробітників президентського офісу організував мій візит і провів мене через кордони безпеки. За всі ці клопоти, за терпіння і великодушність у допомозі з моєю роботою хочу подякувати Андрію Єрмаку, Дарїї Зарівній, Сергію Нікіфорову, Михайлу Подоляку, Сергію Лещенку, Ірині Побєдоносцевій, Андрію Смирнову, Кирилу Тимошенку, Тетяні Гайдученко, Олегу Гавришу — і багатьом співробітникам президентської адміністрації та охороні, які гостинно приймали мене на Банковій. Леся Червінська з Міністерства внутрішніх справ, Ірина Золотар із Міністерства оборони та Олексій Носков із Генерального штабу також чимало сприяли моїм розмовам із ключовими членами президентського Кабінету воєнного часу та іншими важливими джерелами. Моя подяка також представникові України в ООН Сергію Кислиці, який великодушно запропонував мені поспілкуватися, коли я був у Нью-Йорку, і допоміг глибше зрозуміти дипломатію України у воєнний час. Організовувати брифінги, поїздки та інтерв’ю із Зеленським у перші два роки його каденції допомагала прессекретарка президента Юлія Мендель, і я дякую їй за це, а також за щирість і теплоту наших розмов. Головною координаторкою моїх контактів із Зеленським під час передвиборчої кампанії 2019 року була Ольга Руденко, і я в боргу перед нею за те, що вона тієї весни познайомила мене із Зеленським і його командою.
У видавництві William Morrow мені пощастило працювати з Мауро ді Прета, який повірив у цю книгу та опікувався процесом її створення від початку до кінця. Я також вдячний видавчині William Morrow Ліаті Стелік та решті команди Morrow Group і HarperCollins за те, що вони поставилися до цього проєкту з такою турботою і професіоналізмом. За додатковим редагуванням я звертався до Марка Мороу, чиї цінні ідеї та міркування спрямовували книгу від першої чернетки до останньої. Мій літературний агент Тодд Шустер (ми не родичі — принаймні, наскільки нам відомо) блискуче виконував свою роботу, плекав цей проєкт від ідеї до публікації. Я вдячний йому та команді літературної агенції Aevitas, зокрема, вам, Ванесса Керр, Еллісон Воррен, Лорен Лібоу, Ерин Файлз і Джек Гок, за вашу підтримку. Щиро дякую також моїм редакторам, колегам і всім у Time, хто допомагав мені розвиватися, підтримував і підбадьорював у процесі написання книги: насамперед Массімо Калабрезі, але також і вам, Марку і Лінн Беньоф, Едварду Фельсенталю, Сему Джейкобзу, Алексу Альтману, Карлу Віку, Вері Берґенґруен, В. Дж. Генніґану, Браяну Беннетту, Лукасу Віттману — і багатьом іншим у часописі, хто роками допомагав нам висвітлювати події в Україні та Росії.
Під час роботи над книгою я покладався на дослідницьку допомогу Наталії Гончарової та Юлії Ткач, вони також допомагали перевіряти факти, як і Барбара Маддукс. Я вдячний їм усім.
Моя подяка та повага фотографам, що подорожували й працювали зі мною в Україні, особливо Максиму Дондюку, якого з нашої першої зустрічі на Майдані 2014 року я з гордістю називаю другом. Також — Анастасії Тейлор-Лінд, яка супроводжувала мене за лаштунками із Зеленським 2019 року, і Олександру Чекменьову, який зробив один із найзнаковіших портретів президента 2022 року.
Найглибше ж я вдячний своїй родині — бабусі, батькам, братові та моїй дружині Марі, яка познайомилася зі мною в ті жахливі дні 2014 року, коли в Україні почалася війна, — і відтоді завжди була поруч. Ця книга по праву належить Марі та нашій доньці. Вони разом підтримували мене під час моєї відсутності вдома 2022 року, а також протягом численних довгих днів за письмовим столом. Дякую вам.
ПРИМІТКИ ДО ДЖЕРЕЛ
Основними джерелами для підготовки цієї книги стали інтерв’ю з учасниками описаних подій, зокрема п’ять інтерв’ю, які я провів із Володимиром Зеленським у період із весни 2019 року до осені 2022 року. Більшість інтерв’ю цитую безпосередньо в тексті. У таких випадках я не згадую їх повторно у цих примітках.
Під час пошуку інформації для книги я покладався на відважну роботу моїх колег на місцях, зокрема Севгілі Мусаєвої та її команди в «Українській правді», редакцій «РБК-Україна», Kyiv Post і Kyiv Independent; українських служб BBC і «Радіо Свобода» та багатьох інших. Я чимало дізнався з публікацій про війну в міжнародних медіа — Associated Press, Washington Post, Wall Street Journal, New York Times, The Guardian, CNN, Bild, Der Spiegel та інших. Моє розуміння історії України та її війни з Росією поглибили книги, зокрема авторства Кетрін Белтон, Юлії Мендель, Крістофера Міллера, Сергія Плохія, Сергія Руденка, Шона Вокера, Джошуа Яффи та Михайла Зиґара.
Наступні примітки розповідають про мої джерела для певних цитат та інших матеріалів, особливо коли з тексту ці джерела можуть бути неочевидні[335].
АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК
З метою економії природних ресурсів просимо зацікавлених читачів знайти Покажчик за QR-кодом
ПРО АВТОРА
Саймон Шустер — кореспондент журналу TIME.
Саймон Шустер як журналіст пише про Україну та Росію протягом 17 років, більшість з яких — для журналу TIME. Висвітлював війну Росії проти України з 2014 року, писав із захопленого російської армією Криму. У 2019 році записував інтерв’ю із Володимиром Зеленським, щоб зрозуміти його передвиборчу стратегію, їздив до зони бойових дій у 2021 році разом із президентом.
Після початку повномасштабного вторгнення Саймон Шустер провів майже рік із командою Зеленського та написав «Шоумена» у президентському бункері.
Примітки
Примітки
1
Ольга Руденко повідомила мене про загрозу мінування за лаштунками Палацу «Україна» 13 березня 2019 року. Роман Недзельський, який на той час був генеральним директором закладу, описав мені ці події в інтерв’ю 28 червня 2022 року, включно з реакцією поліції та рішенням не скасовувати концерт, ухваленим після консультацій із Зеленським. Наступного дня про загрозу мінування написало кілька видань, зокрема «Страна. ua» з посиланням на джерела в поліції.
2
Зеленський сказав це в одній із серій документального серіалу виробництва його студії «Квартал 95». Серіал під назвою «Квартал і його команда» опублікували на ютубі 12 жовтня 2014 року.
3
Опис президентської резиденції в Конча-Заспі базується на фотографіях, надісланих мені офісом першої леді Олени Зеленської, а також на старіших зображеннях, опублікованих інформаційним агентством УНІАН та іншими українськими виданнями, які відвідали маєток.
