Міру покарання Василь відбував на території Мордовської АРСР, куди я їздила до нього декілька разів на побачення.
Після відбуття основної міри покарання весною 1977 року його було направлено в заслання в селище Матросова Тенькінського району Магаданської області, де він перебував до серпня 1979 року.
Перебуваючи в названому вище селищі, Василь працював на руднику імені Матросова скреперистом і регулярно допомагав мені матеріально, майже щомісяця надсилав до Києва 100—150 карбованців. Крім того, він також надсилав гроші своїм батькам, але в якому розмірі, мені невідомо.
Я двічі, в липні 1977 року і в липні-серпні 1978 року, їздила до нього в Магаданську область. Перший раз ми проживали з ним у готелі, а коли я поїхала до нього вдруге, то жила в гуртожитку в його кімнаті. На мій погляд, стосунки в Василя з гірниками, з якими він разом працював і мешкав у гуртожитку, були нормальні.
Але коли я була в нього в 1978 році, то саме в той час у місцевій газеті друкувалась стаття під назвою «Друзья и враги Василя Стуса», і, звичайно, у мене була розмова з Василем відносно названої статті. Василь говорив мені, що стаття надумана, написана кореспондентом, яка його зовсім не знає.
Зі слів Василя мені відомо, що він, проживаючи в Магаданській області, одержував із-за кордону продуктові та речові посилки, але, хто саме надсилав йому ці посилки, з яких країн, мені невідомо. Я також не знаю, чому саме йому надсилали зазначені посилки. Родичів та знайомих у мене особисто за кордоном немає, чи є такі в мого чоловіка — я не знаю.
Коли я їздила до Василя в Магаданську область, то ніяких паперів, зошитів йому не возила, як і не привозила нічого такого від нього до Києва.
В квітні 1979 року я одержала нову квартиру, і всі його книжки і папери були перевезені мною на нове місце нашого проживання. Змістом старих робіт Василя, які є в нашій квартирі, я не цікавилась, вони мною були спаковані і оглянуті тільки зовні. В середині серпня 1979 року Василь повернувся до Києва, коли я з сином проживала в новій квартирі. Повернувшись додому, він деякий час працював на заводі «Паризька комуна», а з початку 1980 року став працювати в Київському виробничому взуттєвому об’єднанні «Спорт».
В цей час він зустрічався в себе на квартирі з Коцюбинською Михайлиною Хомівною, Мешко Оксаною Яківною, Кириченко Світланою Тихонівною, здається один раз приходила Руденко Раїса Опанасівна. З усіма цими особами, крім Руденко, Василь був знайомий ще раніше, листувався під час відбуття міри покарання, і після повернення його до Києва вони провідували його. З Коцюбинською та Кириченко Василя об’єднувало спільне захоплення літературою. Наскільки мені відомо, Мешко вела розмову з Василем стосовно свого сина Сергієнка Олеся, який перебуває в засланні в Хабаровському краю. Я не чула, щоб названі особи, а також і Василь у розмовах з ними допускали наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад.
14—15 травня 1980 року в нашій київській квартирі був проведений обшук, під час якого я частково була присутня. В моїй присутності був оформлений протокол обшуку і вилучено ряд машинописних та рукописних документів, які відмічені в протоколі обшуку.
З вилученими під час обшуку документами я раніше не знайомилась, хоч бачила їх у нашій квартирі. Тоді ж Василя було заарештовано, але, в чому саме полягає його злочин, мені невідомо.
ЗАПИТАННЯ. Вам пред’являються для огляду вилучені в вашій квартирі під час обшуку 14—15 травня 1980 року документи, зокрема:
• загальний зошит «Арт. 1158. ціна 44 коп.» в дерматиновій обкладинці темно-коричньового кольору на 94 аркушах білого паперу з записами, що починаються зі слів: «Випад меча в першому світлі…» і закінчуються словами: «як він забув інших і це сталося»;
• аркуш з рукописним текстом вірша «Колеса глухо стукотять…», «В мені уже народжується бог…», «Колеса глухо стукотять», «Я знав майже напевно» і «Ось вам сонце, сказав чоловік…»;
• загальний зошит у картонній обкладинці голубого кольору на 40 аркушах з записами, що починаються зі слів: «Левек: Без великих доктрин не может быть…» і закінчуються словами: «…Де свободи чортма — там музи — бранки»;
• 78 аркушів жовтого нелінованого паперу, скріплених трьома металевими скріпками з записами, що починаються зі слів: «Пісні одного острова…» і закінчуються словами: «…habe ich aus La S.C»;
• три аркуші жовтого нелінованого паперу з текстами, що починаються на першому аркуші зі слів: «Памятка украинского борца за волю…», на другому: «Пам’ятка українського борця за справедливість…» і на третьому: «на випадок арешту…»;
• чотири аркуші з учнівського зошита з рукописним текстом, що починається зі слів: «Дорога Михасю! Дорогі Світлано, Юрку!..»;
• шість аркушів з машинописним текстом, що починається зі слів: «Нещодавно в «Літературній Україні»…»;
• два аркуші з рукописним текстом, що починається на обох аркушах зі слів: «Існує тільки дві форми контактування народу з урядом».
Що ви можете показати відносно пред’явлених вам документів?
ВІДПОВІДЬ. Я особисто ознайомилась з усіма переліченими в запитанні документами і відносно них можу пояснити, що всі вони були вилучені в нашій квартирі під час обшуку 14—15 травня цього року.
Стосовно загального зошита, записи в якому починаються зі слів: «Випад меча в першому світлі…», я можу тільки показати, що записи в ньому виконані моїм чоловіком, але я не знаю, коли саме він їм користувався.
Аркуш з рукописним текстом вірша «Колеса глухо стукотять…» і аркуш з машинописними текстами віршів: «Так явно світ тобі належать став…», «В мені уже народжується бог…», «Колеса глухо стукотять…», «Я знав майже напевно…», «Ось вам сонце, сказав чоловік…», а також два аркуші з рукописними текстами, що починаються зі слів: «Існує тільки дві форми контактування народу з урядом…» і шість аркушів з машинописним текстом, що починається зі слів: «Нещодавно в “Літературній Україні”…», я не знаю, з якого часу знаходилась у нашій квартирі, бо я з ними раніше не знайомилась, побачила їх тільки під час обшуку.
Мені також невідомо, з якого часу знаходився у нашій квартирі і пред’явлений мені загальний зошит у картонній обкладинці голубого кольору, записи у якому починаються зі слів: «Пісні одного острова…»
Я також нічого не можу пояснити відносно пред’явлених мені чотирьох аркушів з рукописним текстом, що починається зі слів: «Дорога Михасю! Дорогі Світлано, Юрку!..» З цим текстом я раніше не знайомилась, мені невідомо, як він потрапив до нашої квартири, як і невідомо, ким він виконаний.
Стосовно 78 аркушів жовтого нелінованого паперу, скріплених трьома металевими скріпками в загальний зошит, можу показати тільки те, що я його бачила на столі в нашій кімнаті уже в цьому році, коли Василь проживав разом зі мною.
Три аркуші жовтого нелінованого паперу з текстами, що починаються зі слів: «Пам’ятка українського борця за волю», «Пам’ятка для укр. борця за справедливість…» та «на випадок арешту…» я раніше окремо не бачила, із текстом, що міститься на них, — раніше не знайомилась.
ЗАПИТАННЯ. Вам пред’являється для огляду запрошення-виклик вашої родини на поїздку в гості в Сполучені Штати Америки до мешканки міста Нью-Йорка Ніни Самокіш на восьми аркушах, яке також було вилучене в вашій квартирі під час обшуку 14—15 травня 1980 року. Покажіть, хто така Ніна Самокіш та в яких стосунках перебуває з нею ваш чоловік — Стус Василь Семенович?
ВІДПОВІДЬ. Я особисто ознайомилась з пред’явленим мені запрошенням-викликом від мешканки Нью-Йорка Ніни Самокіш і хочу пояснити, що Ніну Самокіш я не знаю. Чи знає її мій чоловік — Василь Стус — мені невідомо. Пам’ятаю, що незадовго до його арешту він мені говорив, що надійшов виклик-запрошення на поїздку в США, і показував цей документ.
В зв’язку з чим це запрошення надійшло нашій родині, я в нього не розпитувала, і він мені про це нічого не казав.
ЗАПИТАННЯ. Чим ви бажаєте доповнити свої показання?
ВІДПОВІДЬ. Свої показання я хочу доповнити тим, що особисто я від Василя Стуса ніяких антирадянських або наклепницьких висловлювань, що порочать радянський державний і суспільний лад, не чула. Чи допускав він подібні висловлювання в присутності інших осіб — я не знаю.
Мені також невідомо, щоб він займався виготовленням та поширенням антирадянських або наклепницьких документів. Інших доповнень до протоколу не маю.
Протокол прочитала, відповіді з моїх слів записані вірно. Зауважень до протоколу немає.
Старший слідчий слідвідділу КДБ УРСР
майор
(Селюк)
Протокол допиту свідка
місто Київ
5 серпня 1980 р.
Допит почато о 11 год. 30 хв
Закінчено о 13 год. 20 хв
Старший слідчий Слідчого відділу КДБ Української РСР майор Селюк в приміщенні Слідчого відділу КДБ УРСР, кабінет № 20, з додержанням вимог ст. ст. 85, 167 і 170 КПК УРСР допитав як свідка:
1. Прізвище: Попелюх.
2. Ім’я: Василь.
3. По батькові: Карпович.
4. Дата народження: 1903.
5. Місце народження: с. Сокальча Попельнянського району Житомирської області.
6. Національність і громадянство: українець, громадянин СРСР.
7. Партійність: чл КПРС.
8. Освітам незакінчена середня.
9. Рід занять: пенсіонер.
10. Місце проживання: місто Київ, вул. Серова, буд. 30, кв. 59.
11. Паспорт: I — МА № 700359, виданий відділом внутрішніх справ Дніпровського райвиконкому міста Києва 28 жовтня 1976 року.
12. В яких стосунках з обвинуваченим і потерпілим: нормальних.
У відповідності з ч. IV ст. 167 КПК УРСР Попелюх В. К. роз’яснені обов’язки свідка, передбачені ст. 70 КПК УРСР, і його попереджено про відповідальність за ст. 179 КК УРСР за відмову або ухилення від дачі показань і за ст. 178 ч. 2 КК УРСР за дачу завідомо неправдивих показань.
(підпис свідка)
На пропозицію дати показання по всіх відомих йому обставинах свідок показав:
Стуса Василя Семеновича я знаю з середини 60-х років, тобто з того часу, коли він познайомився з моєю дочкою — Валентиною. За давністю часу я не можу пригадати, в якому саме році відбулось наше знайомство, але пам’ятаю, що, коли Валя рекомендувала мені його (це було в моїй квартирі), він навчався в аспірантурі Інституту літератури Академії Наук Української РСР. Через деякий час після того, як ми познайомились, Валентина і Василь одружились і стали проживать разом зі мною, в одній квартирі по вулиці Львівській, будинок 62, кв. 1. На цей час Василя було вже відчислено з аспірантури, але за що саме — я не знаю. Про те, що його звільнили з Інституту літератури АН УРСР, я довідався від дочки — Валентини. Василь мені про це нічого не розказував, і я в розмовах з ним цього питання не порушував.
Після того як його було відраховано з аспірантури, він деякий час працював кочегаром, де саме — не знаю, а згодом влаштувався працювати на якусь посаду в Міністерство промисловості будівельних матеріалів.
В одній квартирі ми прожили з Стусом приблизно півтора-два роки. Якихось суперечок у мене з ним, так і між нашими сім’ями, не було. Жили ми дружно, як одна сім’я. До Валентини, на мій погляд, Василь відносився добре, допомагав їй в господарських справах, а в вільний час працював над літературою, щось писав. Коли я цікавився, що він пише, Василь говорив, що складає вірші, але їх ніде не друкують. Я особисто його віршів не читав і про їх зміст нічого сказати не можу.
