338
дій і безумовне підкорення наказам командира999. Це покликало до життя муштру
й маневри, яко нові форми бойової підготовки й водночас дисциплінування
війська1000. Вишкіл новобранців провадився безпосередньо у військових частинах
досвідченими ветеранами й під наглядом офіцерів. В XVII ст. його було
поставлено на дидактичну основу, чільним елементом якої стали муштрові
інструкції й згодом статути.
Питання вишколу й передачі бойового досвіду ми розглянемо в контексті
тенденцій до зміни воєнних практик і технологій (особливо помітне вже у XVIII
ст.), яке вплинуло на дискурс військової підготовки української шляхти й
козацької старшини. Ускладнення техніки війни змушувало військову еліту,
опріч постулювання своєї обраності й унікальності, уважніше придивлятися й
почасти переймати новий досвід, котрий в умовах війн доводив свою
ефективність. В нашому контексті, важливим є те, що перші спроби вивчення й
засвоєння західного військового досвіду, почали практикуватися польсько-
литовсько-руською знаттю вже наприкінці XVI ст. За відсутності в Речі
Посполитій власних рицарських академій, набуття військової освіти за кордоном
було єдино можливим способом підготовки майбутніх командирів1001. Головною
формою навчання магнатської й шляхетської молоді були академічні подорожі,
які залежно від мети й фінансових можливостей, могли тривати від кількох
місяців до кількох років. Ранні педагогічні трактати й настановчі інструкції,
написані батьками для своїх дітей, радили звертати увагу на військові науки,
котрі разом із вивченням історії та іноземних мов мали формувати майбутніх
лицарів — захисників вітчизни1002. Військове спрямування, котре однак було не
999 Showalter D. Caste, Skill, and Training: The Evolution of Cohesion in European Armies from the Middle Ages to the Sixteenth Century //The Journal of Military History. — 1993. — Vol. 57, No. 3. — P. 407-430.
1000 Фуко M. Наглядати й карати: Народження в’язниці. — K., 1998. — C. 213-243.
1001 Ryś J. Żołnierska paideia. Wychowanie i szkolenie wojskowe w Polsce XVI—XVII wieku. — Kraków, 2019. — S. 309-374.
1002 Jankowski R. Hetmani Rzeczypospolitej Obojga Narodów. Druga połowa XVII i początek XVIII w. — Warszawa, 2012. — S. 81-83.
339
конче необхідним, при плануванні освітніх мандрів, накладало свою специфіку:
відвідання лекцій з військових наук (артилерії, фортифікації, балістики,
математики, геометрії, картографії, рідше — тактики й стратегії, а також уроків
фехтування й верхової їзди. Практична сторона навчання не мала системного
характеру й могла обмежуватися відвідинами військових навчань,
фортифікаційних робіт, арсеналів, або зброярень. Однак, більш поважним
завершенням студій вважалося стажування в діючій армії, де молоді люди на
становищі волонтерів перебували в почтах відомих полководців, набуваючи
таким чином не лише особистого досвіду, але й корисних контактів. В різний
час, у пошуках воєнного досвіду, за кордоном в якості волонтерів побували
майбутні полководці та дипломати князі К.Збаразький 1003 (1580-1627),
К.Радзивілл1004 (1585-1640), Я.Собеський (1591-1646) та ін. 1624 р. при облозі
Бреди іспанською армією був присутній королевич Владислав, тут же перебував
майбутній кременецький староста й коронний конюший князь Я.Вишневецький
(1599-1636), котрий перед цим встиг прослужити в армії герцога Савойського
Карла Емануїла1005.
Тут доречно згадати приклад освітньої подорожі країнами Європи
майбутнього гетьмана І.Мазепи — фактично єдиний такий випадок, що відомий
до XVIII ст., коли мандри представників козацької верхівки стануть більш-менш
узвичаєною практикою1006. Свідчення джерел про цю поїздку, котра тривала
протягом 1657-1659 р., дуже уривчасті й суперечливі. Згідно найбільш
поширеної в історіографії версії, юний Мазепа, що служив пажем при дворі
1003 Dobrowolska W. Młodość Jerzego i Krzysztofa Zbaraskich (Z wstępem o rodzie Zbaraskich i życiorysem Janusza Zbaraskiego wojewody bracławskiego). — Przemyśl, 1927. — S. 91-103.
1004 Jarczykowa M. Krzysztof II Radziwiłł (1585-1640) wobec zagadnień dydaktycznych i naukowych //Studia bibliologiczne. — Katowice, 1995. — T.9. — S. 136-148.
1005 Jankowski R. Hetmani Rzeczypospolitej Obojga Narodów. — S. 83-90.
1006 Кентржинський Б. Мазепа. — К., 2013. — С.98; Крупницький Б. Гетьман Іван Мазепа та його доба. — С. 21; Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. — С. 61.
340
короля Яна ІІ Казимира, був відправлений разом із двома іншими молодими
шляхтичами у мандрівку Західною Європою для вивчення наук. Про зміст самої
подорожі, ба навіть її маршрут, ми не маємо жодних докладних відомостей. За
згадками пізнішого часу, Мазепа начебто перебував у Франції, Італії, Німеччині,
а також відвідав Нідерланди, де у Девентері спостерігав за відливанням гармат у
майстернях В.Вегеваарда1007. За своїм змістом ці згадки видаються доволі
реалістичними, адже відвідини арсеналів і збройних мануфактур входили до
канонічного набору тогочасних освітніх мандрівок східноєвропейської молоді.
До того ж, в даному випадку йшлося про шляхетних, але бідних і не родовитих
молодих людей, для яких більше заглиблення в технічні тонкощі військових наук
мало особливе значення з перспективи майбутньої кар’єри.
В Речі Посполитій до появи проєктів щодо інституціалізованих військових
шкіл головну роль в підготовці майбутнього шляхтича-жовніра грала служба
молодих людей при дворах магнатів, коронних і литовських гетьманів, а також в
лавах поточної оборони й згодом кварцяного війська. В обох випадках ця
практика виходила не стільки з суворої мети набуття певного фаху, скільки
соціалізації молодої людини в рамках обраного кар’єрного шляху, в даному
випадку, військового. Військові навички засвоювали в тій мірі, в якій вони
личили лицарю, обмежуючись верховою їздою, фехтуванням і стрілянням з
луку1008. Бідні вихідці із зем’янського середовища могли розраховувати лише на
“освіту в полі” — практичний вишкіл молодого жовніра, якого віддавали в армію
під опіку когось із старших родичів 1009. Тут молодик проходив сувору муштру,
навчання виїздці бойового коня, володіння зброєю, поводженню в бою,
польових під’їздах і розвідці, практиці виживання в поході й таборі. Вишкіл
1007 Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687-1709. — Київ-Полтава, 1995. — С. 11-12.
1008 Łopatecki K. Wojna o szkoły wojskowe czyli rzecz o kształceniu żołnierzy w Rzeczypospolitej szlacheckiej do połowy XVIII wieku //Gryfita. Białostocki Magazyn Historyczny. — 2008. — Nr.28. — S. 34.
1009 Latopisiec albo kroniczka Joachima Jerlicza. — Warszawa, 1853. — T.1. — S. XVIII-XIX, 31-32.
341
заґартовував молодого вояка й підвищував його соціальний капітал у
жовнірському середовищі, що мало важливе значення з перспектив подальшої
служби1010.
Питання про створення спеціальної лицарської школи, як осібної інституції
для навчання шляхетської молоді військовій справі, постали в Речі Посполитій
наприкінці XVI ст. і були тісно пов’язані із потребою зміцнення оборони
південно-східного кордону від татарських нападів. Симптоматично, що сама ідея
вдосконалення жовнірського фаху виникла не внаслідок зіткнення із
західноєвропейськими воєнними технологіями й практиками, котрі потенційно
становили серйозний виклик мілітарній системі Речі Посполитої, а із східним
противником. Автори публіцистичних і військових трактатів сходилися на думці
про те, що посполите рушення, до служби в якому шляхта втратила інтерес, вже
не здатне захистити вітчизну від загрози зі Сходу. Відтак повної перебудови
потребує не лише захист степового кордону, а й вся система військової служби
та воєнних повинностей у державі. Певну систематизацію цих заходів виклав у
своєму творі “Про направу Речі Посполитої” (1551) відомий політичний
мислитель А.Ф. Моджевський (1503-1572) 1011. Показово, що головним місцем
прикладення оборонних зусиль республіки були власне руські землі — Поділля,
Брацлавщина, Київщина й частково Волинь, що були тим “степовим щитом”,
котрий захищав решту земель Речі Пополитої від татарина, турка і московита. Не
дивно, що перший проєкт створення лицарської школи, як окремої інституції,
був пов’язаний із Руссю й постав власне на руських землях. Його автором був
київський католицький єпископ Ю. Верещинський (1530-1598/99) — знаний автор
кількох прєектів впорядкування оборони Речі Посполитої1012. Власне, ідея
створення лицарської школи на руських землях, у контексті ширших заходів,
1010 Hale J.R. The Military Education of the Officer Class in Early Modern
Europe //Cultural Aspects of the Italian Renaissance: Essays in Honour of Paul Oskar Kristelle /Еd.C.H.Clough. — Manchester, 1976. — P. 444.
1011 Пилипенко В. Проекти рицарської школи в Україні у польській публіцистиці середини XVI — середини XVIІ ст. //Сіверщина в історії України. — Глухів, 2013. — Вип. 6. — С. 170.
342
була розвинена Верещинським у його творі “Publika... tak z strony fundowania
szkoły rycerskiej synom koronnym na Ukrainie, jako też Krzyżakom według reguły
maltańskiej” (1594) — листі-зверненні до шляхетських сеймиків Речі
Посполитої1013. Школа мусила бути частиною рицарської спільноти,
розташованої в Задніпров’ї, на кшталт хрестоносних орденів, що визволяли Гроб
Господень у Палестині1014.
Свою традицію військового вишколу витворило в південно-східних
регіонах Речі Посполитої запорозьке козацтво. На думку В.Грибовського, вона
мала тісне поєднання із військовою службою руської шляхти й бояр,
оприявнившись у практиці спільного козакування “на Низу”. Рейди, а згодом і
великі військові походи на татар, поєднувалися із мисливством та іншими
степовими промислами. Якщо для козаків вони мали цілком утилітарний
характер, то для руського рицарства, за висловом М.Грушевського були швидше
різновидом “пограничного спорту”. Очевидно, що для обох категорій це
козакування набуло не лише цінності практичного вишколу, але й певного
вояцького престижу, слави й звитяги, виявленої під час зухвалих і небезпечних
виправ1015. Недарма у XVIІ ст. перебування “на Низу” вже вважалося неодмінною
складовою “лицарських” чеснот для кандидатів на старшинські уряди й
гетьманство, ознакою питомо козацького походження, полководницької
вправності, котрі стали своєрідною альтернативою шляхетським гідностям.
1012 Вирський Д. Йосипа Верещинського проект реєстрового козацького полку 1594 р. //Історіографічні дослідження в Україні. — К., 2015. — Вип.26. — С.112-123; Стороженко А. Иосиф Верещинский, бискуп киевский (1540—1598 гг.). Его жизнь и литературная деятельность в: Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России. — К., 1911. — Вып. 1. — С. 1—60.
1013 Pisma polityczne ks. Józefa Wereszczyńskiego, biskupa kijowskiego. — Kraków, 1858. — S. 1-34.
1014 Ibid. — S. 12-14.
1015 Грибовський В. Козакування литовсько-руської знаті в XVI ст.: меритократичний інструмент задля аристократичного результату //Scriptorium nostrum. — 2018. — № 2 (11). — С. 205-206.
343
Брак ресурсів для стабільного захисту степових кордонів штовхав старост
