Гетьманщині — П.Розумовський став у 1753 р. ніжинським полковником, а
1026 Маслійчук В. Потреба у шляхетській освіті. Вихідці з України у Сухопутному кадетському корпусі часів Розумовських (1740-ві — 1764 рр.) //Емінак: Науковий щоквартальник. — 2016. — №3 (15). — С. 18-20.
1027 Там само. — С. 18-19.
348
В.Розумовський роком пізніше — гадяцьким. Чимало вихідців з корпусу
отримували високі призначення, або пришвидшене отримання чинів через
наближеність до Розумовських, а також їхніх родичів 1028. Очевидно, що чимало з
них користувалося протекцією українських церковних ієрархів, наприклад,
архієпископа Петербурзького та Шліссельбурзького Сильвестра (Кулябки),
родичі якого теж перебували на навчанні в Корпусі.
Успішний досвід побудови універсальної моделі військово-цивільної
школи вищого типу, який подав Сухопутний шляхетський корпус, було
поширено й на інші форми військової освіти. За його прикладом, у 1752 р. на
основі шкіл та навчальних частин флоту створено Морський кадетський
шляхетський корпус, а в 1762 р. — Артилерійський та інженерний шляхетський
кадетський корпус. Ці заклади, підготовка в яких передбачала наголос на точних
і природничих науках, так само почали користуватися попитом у вихідців з
Гетьманщини, котрі утворили в них земляцтва як в середовищі кадетів, так і
викладачів. Показовим тут може бути приклад видатного українського філософа,
правника та математика Я.Козельського (1729-1794) котрий після служби в
російській армії, упродовж шести років викладав у Артилерійському та
інженерному корпусі, але згодом попросив про переведення до Малоросійської
колегії в Глухів.
Імперські кадетські корпуси, що стали одним з осередків українського
впливу в Петербурзі, кардинально не повпливали на зміну освітніх пріоритетів
“нової шляхти”. Старшинська верхівка, як і раніше віддавала перевагу
гуманітарній освіті, котра з одного боку, була атрибутом високого соціального
статусу, а з іншого, давала можливість для цивільної або ж інтелектуальної
кар’єри1029. Жоден з відомих на сьогодні українських випускників корпусу не
1028 Там само. — С. 18.
1029 Яременко М. “Академіки” та Академія. — С. 189-190; Posochowa L., "Narodziny" szlachcica: ideały i praktyka wychowania dzieci starszyzny kozackiej na Hetmańszczyźnie i Ukrainie Słobodzkiej w drugiej połowie XVIII wieku //Zeszyty naukowe Uniwersytetu Jagellońskiego. Prace Historyczne. — 2016. — Nr.143, z.2. — S. 361—369.
349
обрав для себе військової кар’єри, за першої-ліпшої нагоди виходячи у відставку,
або ж конвертуючи свій військовий чин у більш високий ранг/уряд в
Гетьманщині. Разом із тим, навчання в Корпусі означала автоматичне визнання
за кадетом “шляхетного” походження, а випуск в армію чи гвардію, із наданням
відповідного чину, — право на отримання імперського дворянства, що
сприймалося українцями як одна з доданих вартостей цієї освіти. Так само,
навряд чи можна говорити, що знайомство із новою моделлю імперської
військової освіти посприяло зміні в поглядах на військовий фах і підготовку в
гетьманській армії. Полкові школи для навчання козацьких дітей грамоті та
військовій муштрі, котрі виникли на початку 60-х рр. XVIII ст., швидше за все,
своїм прототипом мали російські гарнізонні школи, котрі з’явилися
Гетьманщини на початку століття.
В умовах, коли гетьманська автономія перебувала в стані поступового
обмеження та ліквідації, її армія вже не потребувала істотних змін у сфері
військової освіти. Тому новий імперський досвід, здобутий козацькою
старшиною, мав втілення в зовсім іншій площині. Ним стали освітні ініціативи
українських депутатів в Уложенній комісії 1767 р. 1030. Зокрема, в наказах
ніжинського і батуринського шляхетства йшлося про створення в Гетьманщині
Дворянського корпусу на кшталт російських відповідників, де б молодим
дворянам, “в военной и штатской службах и в сообществе гражданском полезно
быть может, данно было”1031. Подібна вимога щодо стоврення “корпуса
шляхетского” фігурувала і в наказах переяславських і чернігівських депутатів 1032.
Варто зауважити на тому, що ці заклади, за задумом укладачів наказів, мали
стати аналогами саме імперських кадетських корпусів, паралельно із цивільними
1030 Маслійчук В. Здобутки та ілюзії. Освітні ініціативи на Лівобережній та Слобідській Україні другої половини XVIII — початку ХІХ ст. — Харків, 2018. — С. 103-106.
1031 Депутатские наказы и всеподданейшие челобитья от шляхетства
Малороссийской губернии //Сборник русского императорского исторического общества. — Спб., 1889. — Т.68. — С. 137.
1032 Там само. — С. 151, 237.
350
вищими школами — університетами та академіями, про які в текстах ідеться
окремо. Ідея рицарських шкіл і академій, як випливає з загального контексту
депутатських наказів, була спрямована не на практичні цілі військового
виховання, а на формування етосу “нової шляхти”, в якому “лицарські науки”
підкреслювали соціальний статус і привілеї верхівки.
7.2. Військова література в Гетьманщині
Поява й розвиток численних жанрів військової літератури стали однією з чільних
ознак Мілітарної революції в ранньомодерній Європі. Книжки та керівництва з
фортифікації й артилерії, практичної муштри й виховання солдатів, воєнної
медицини й картографії, історії війн і переклади трактатів античних авторів
вказували на ускладнення військових технологій та професіоналізацію воєнної
справи, що стрімко перетворювалася зі станового привілею рицарства на
мистецтво й науку, котрі потребували фахових знань 1033. Книжка вперше
утвердилася в у військовій сфері, де її роль ніколи не була особливо
значущою1034. Якщо на світанку книгодрукування в середині XV ст. література з
військової тематики становила заледве 0,5% від усієї друкованої продукції, то на
середину XVІІ ст. вона займала не менше 20% 1035.
Протягом XVII — XVIII ст. в сфері фахових критеріїв військових та
професіоналізації війни відбувся справжній ривок. Показовим прикладом тут
може служити використання карт і мальованих планів битв, котрі стали
1033 Lawrence D.R. The Complete Soldier: Military Books and Military Culture in Early Stuart England, 1603-1645. — Brill, 2009; Webb H.J. Elizabethan Military Science: The Books and Practice. — University of Wisconsin Press, 1965.
1034 Hale J.R. The Military Education of the Officer Class in Early Modern Europe. — P. 440-461.
1035 Статистику наведено за даними: The Universal Short Title Catalogue (USTC). Режим доступу: https://www.ustc.ac.uk/explore? q=&fqr=&fqc=&fqf=&fql=&fqs=Military%20Handbooks&fqyf=&fqyt=&fqsn=.
351
справжньою революцією не лише технологічного, але й світоглядного рівня. Під
час Лівонської війни 1558-1583 рр. карти різних масштабів вже активно
використовувалися як королівським штабом, так і інженерами, які працювали
при облозі Полоцька. З 1568 р. маємо першу згадку про використання тактичних
карт і планів при плануванні деблокади й штурму Ули відділом князя
Р.Сангушка, до складу якого, між іншим, входили підрозділи українних козаків
Оскерка, Бірулі та Минька1036. А вже на початку XVIII ст., спочатку в шведській,
а згодом і в інших арміях, читати карту мусив вміти кожен полковий командир.
Приклад успіхів військової картографії в своєму роді показовий: спершу
спеціальні знання були необхідними у науково містких галузях військової справи
— фортифікації, інженерній справі, артилерії, картографії та на флоті. Втім,
спеціальні знання знадобилися також в галузі військового адміністрування,
судочинства, забезпечення та логістики. Знання й підготовка, хоч і повільно, але
впевнено витісняли професіоналізм, базований на традиції та
невідрефлектованому досвіді. Згодом кодифікація навичок та їх передача
майбутнім офіцерам торкнулася стройової та бойової підготовки військ.
Попервах увага до індивідуальної муштри солдата, якою вперше перейнялися в
нідерландській армії на початку XVII ст. породила новий жанр трактатів з
шагістики та стройових вправ. В концентрованому вигляді синтез цих складових
знайшов вираження в армійських польових і муштрових статутах, а також
численних порадниках про виховання «ідеального солдата».
Відтак нас цікавитиме, яким чином глобалізація воєнних технологій і знань
оприявнилася в мілітарній культурі Гетьманщини, котра принаймні до середини
XVIII ст. воювала з арміями Європи та Близького Сходу, а також якою мірою
новий воєнний досвід функціонував тут на рівні спеціальної літератури, чи
місцеві військові та інтелектуальні еліти були знайомі з зарубіжною військовою
літературою. Вивчення циркулювання військової літератури в Гетьманаті має
1036 Łopatecki K. Rola map i planów w działaniach taktycznych wojsk polskich i litewskich do początku panowania Stefana Batorego //Terminus. Czasopismo Wydziału Polonistyki Uniwersytetu Jagellonskiego. — 2017. — T.19, z.3(44). — S. 641-643.
352
перед собою кілька перепон, в першу, джерельного характеру. По-перше, ми не
маємо базового каталогу стародруків і рукописів з ранньомодерної доби, по-
друге, вивчення приватних бібліотек та їхнього репертуару на сьогодні покриває
лише частину книгозбірень церковної, й меншою мірою світської еліти
гетьманату, практично не торкаючись середньої читацької ланки та її міні-
бібліотек. Чимало вузькофахових трактатів і порадників, статутів, зведень
карного права побутували в численних рукописних копіях, каталогізація і
вивчення яких в прив'язці до українських теренів наразі не проводилася.
Варто зауважити, що Гетьманщина була спадкоємицею тих традицій
військового письменництва, котрі склалися в Речі Посполитій протягом XVI —
першої половини XVII ст. В цей час у польсько-литовській державі
сформувалася власна оригінальна військово-теоретична думка, представлена
низкою оригінальних творів 1037. Ці тексти були доволі різнорідними за жанром та
змістовим наповненням, від прагматичних рекомендацій щодо ведення війни
проти сусідів, організації, озброєння та навчань різних військових формацій, до
теоретизувань на предмет природи війни, культивування бойового духу,
патріотизму і фізичних кондицій шляхетного лицарства, як-от у випадку писань
великого коронного гетьмана Я.Тарновського (1488-1561) або польного
коронного гетьмана Ф.Зебжидовського (?-1552), до риторичних вправ
М.Бельського (1495-1575) на воєнну тематику, які наслідуючи топіку та ідеї
античних класиків, намагалися малювати ідеальну програму мілітарного устрою
Речі Посполитої 1038. Знайомство руської інтелектуальної й політичної еліти з
трендами військового письменства засвідчує трактат Ю.Немирича (1612-1659)
1037 Olejnik K. Rozwój polskiej myśli wojskowej do końca XVII wieku. — Poznań, 1976; Sikorski J. Polskie piśmiennictwo wojskowe do 1939 roku. — Warszawa, 1989.
1038 Bodniak S. Hetman Florian Zebrzydowski o porządku wojennym //Przegląd
Historyczno-Wojskowy. — 1931. — R. 3, z. 2. — S. 295—299; Łopatecki K. Jan Tarnowski jest twórcą praw wojskowych na Korony i Wielkiego Księstwa Litewskiego? in: Kultura Małopolskiego Powszechnego i Religijnego od XIII do XVI wieku. — Tarnów, 2011. — S. 13—21.
