Кілька разів на 34 ОУН нападали представники інших організацій та органів безпеки країн Східного блоку. В ніч із 6 на 7 березня 1957 р. до службових приміщень 34 ОУН увірвався зловмисник і влаштував там обшук[1636]. Поліція спинилась у підозрах на Стефані Ліпольці, агентові КДБ, який раніше проник у середовище українських націоналістів у Мюнхені, проте довести його провину не вдалося[1637]. 18 квітня 1958 р. 34 ОУН отримали посилку з вибухівкою. Відправники мали на меті швидше залякування, а не вбивство (хоча вибух був досить потужним та завдав значних опіків людині, котра відкрила пакунок). Напевно, 34 ОУН отримали посилку від КДБ, а не від Национально-трудового союза (НТС), праворадикально!' російської емігрантської організації, з якою на той момент у 34 ОУН був конфлікт (НТС також отримував посилки, що містили вибухові матеріали)[1638]. У липні 1958р. люди, які мешкали неподалік від штаб-квартири 34 ОУН, отримали листи від «Групи українських емігрантів», у яких Бандеру та інших членів його організації звинувачували у вбивстві кількох людей, імена яких було названо у листах, а також у скоєнні інших злочинів. Одному із членів 34 ОУН висунули звинувачення у зґвалтуванні жінки, яка мешкала в будинку, де розмішувалася штаб-квартира 34ОУН[1639]. У листі, надісланому до поліції 2 червня 1958р., людей Бандери звинувачували у зґвалтуванні німецьких жінок і отруєнні Ребета[1640]. Поліція провела розслідування і встановила, що звинувачення в зґвалтуванні було необгрунтованим. Слідчі дійшли висновку, що лист підготували в управлінні розвідки, розташованому в передмісті Східного Берліна в Карлсхорсті, після чого слідство у цій справі припинили[1641].
Бандера та західні спецслужби
Ще 1945 р. розвідувальне управління армії США сприяло Бандері в заснуванні розвідувальної школи. У цьому «закладі», який відкрили, мабуть, у таборі DPs у Міттенвальді, викладали цілу низку дисциплін, як-от: «проникнення на військові об’єкти, робота з вибуховими речовинами, кодами, шифрами, кур’єрськими системами, організація мереж кур’єрів та інформаторів і т. д.»[1642]. Також у 1945р. зафіксовані перші спроби МДБ з перевербування оперативників 34ОУН. Серед перших кур’єрів, яких ЗЧОУН направила в Україну 1946—1947 рр., були Василь Чижевський («Демид») і Ярослав Мороз. Ці люди повернулися до ФРН завербованими радянськими агентами. Завдання Чижевського полягало в роботі з розколу ОУН, а Мороза — в убивстві Бандери, Стецька, Лебедя і Гриньоха[1643].
1947-го або 1948-го Бандера наказав командувачу УПА Петрові Миколенку-Байді, який прибув до Баварії з України разом з підрозділом УПА і жив у таборі DPs у Регенсбурзі, організувати у лісах Баварії український партизанський рух. Ця ідея здивувала Миколенка-Байду, який вважав, що такий партизанський рух доцільний тільки на території України. Незважаючи на це, Байда і кілька інших членів ОУН-УПА все ж організували навчання українських DPs в баварських лісах. Під час одного з виступів перед новобранцями цих підрозділів, Бандера повідомив, що з часом їх відправлять у СРСР, де вони боротимуться за незалежну Україну. Пізніше ці люди відвідували курси шпигунства, організовані в мітгенвальдському таборі DPs, а згодом дійсно потрапили до СРСР[1644].
Наполегливе бажання Бандери закріпити за собою домінантну позицію одноосібного лідера ОУН і структурувати ЗЧОУН відповідно до фашистських зразків ОУН(б) призвели не тільки до запеклих конфліктів з українськими організаціями, а й до погіршення його відносин з американською розвідкою. 1951р. до лав ЗЧОУН проник агент ЦРУ. Приблизно в той самий час, коли Бандера намагався запропонувати ЦРУ своїх агентів, в ЦРУ дійшли висновку, що Бандера став «антиаме-риканським», і припинили з ним співпрацю[1645].
В Мюнхені та Лондоні агентів Бандери, починаючи з 1949р., готувала МІ6. Шпигунів, які пройшли вишкіл, десантували на територію Західної України. Схожі операції, але вже з членами ЗПУГВР, проводило й ЦРУ (щоправда, звернувши увагу МІ6 на те, що Бандера вже не має підтримки у керівництва ОУН в Україні). Однак це не переконало МІб, яка стверджувала, що ЦРУ недооцінило важливість лідера «найсильнішої української організації за кордоном»[1646]. МІ6 вважали Бандеру «професійним підпільником з терористичним минулим і безжальним підходом у веденні справ… Тип бандитизму, якщо хочете, замішаний на жагучому патріотизмі, який має етичне обґрунтування і виправдання бандитизму. Він не кращий і не гірший за інших, йому подібних»[1647].
Під час виступу у квітні 1951р. перед новобранцями шпигунських курсів МІ6, Бандера заявив, що Велика Британія і США скоро нападуть на СРСР і допоможуть Україні здобути незалежність. Також перед слухачами курсів виступали Стецько та Ленкавський, які розповіли їм про АБН та закордонну діяльність ОУН. Після закінчення тренувань агентів відправляли на Мальту, а вже звідти вони вилітали в Україну, де їхнім завданням було налагодження контакту з підпільниками (у словах напуття, адресованих до однієї з таких груп за годину до відльоту, Бандера, Стецько і Ленкавський не забарилися нагадати про цю основну мету). На Мальті Підгайний, основний зв’язковий між 34ОУН і МІ6, видав агентам капсули з ціанистим калієм (на випадок арешту радянською владою). Надати агентам отруту було ініціативою 34 ОУН. Агентів спорядили гвинтівками, пістолетами, підробленими радянськими паспортами і раціями, за допомогою яких вони мали підтримувати зв’язок з Лондоном та Мюнхеном[1648].
Радянські агенти настільки глибоко проникли до лав 34 ОУН, що навіть у групу, яка супроводжувала Матвієйка, входив агент МДБ на ім’я «Славко». Матвієйка схопили 6 червня 1951р., через три тижні після висадки на парашутах. Під кінець червня він погодився працювати на МДБ. 6 жовтня 1952р. було затримано члена ЗПУГВР Охримовича, якого десантували через чотири дні після Матвієйка. Обидва вони надали МДБ важливу інформацію про діяльність своїх організацій. Надалі Охримович відмовився від співпраці, і 19 травня 1954 р. його стратили. Однак голова СБ ОУН Матвієйко віддав перевагу новій кар’єрі — він став офіцером розвідки МДБ і був настільки вагомим у цій іпостасі, що саме за його допомогою МДБ ліквідувало залишки військових підрозділів ОУН-УПА. Протягом декількох років Матвієйко вводив в оману 34 ОУН, відправляючи неправдиві радіограми. 19 червня 1958 р. Президія Верховної Ради УРСР видала указ про помилування Матвієйка, звільнивши його від відповідальності за всі скоєні злочини[1649].
У період 1949—1954 рр. в Україну загалом десантували 75 агентів 34 ОУН і ЗПУГВР. Літаки з агентами зазвичай пролітали на висоті 61 м, що давало змогу не потрапляти в поле зору радянських радарів. За штурвалом сиділи колишні чеські військові пілоти. Перед стрибком парашутистів літаки злітали на мінімальну для безпечного стрибка висоту (152 м). У травні 1952р. одну групу відправили до місця призначення на підводному човні. 1953 р. дві десантні групи використали для висадки повітряні кулі, які піднялися в небо з британських і західнонімецьких кораблів поруч з узбережжям Польщі. Інші групи агентів намагалися дістатися в Україну пішки. Українські агенти МІ6 і ЦРУ не усвідомлювали, що мало яка з їхніх операцій матиме успіх, оскільки лави оунівських шпигунів були досить глибоко інфільтровані представниками радянської розвідки (значною мірою це стосувалося саме лав ЗЧОУН). 1948р. на польське Управління безпеки (UB) і радянське МДБ почав працювати Леон Лапінський (псевдонім «Зенон») — він же директор СБ ОУН в Люблінському р-ні. UB і МДБ підготували і провели спільну операцію «СІ», яка тривала до 1954р. За допомогою «Зенона» польське UB вибудувало в ОУН фіктивну шпигунську мережу. На межі 1948—1949 рр. «Зенон» проник до 34 ОУН, після чого UB зміг взяти під контроль процес над процесом відправлення агентів 34 ОУН до Західної України. UB також створило свою мережу агентів і у ФРН. Інформацію про заплановані «десанти» агентів ЗЧОУН радянській розвідці, поміж іншого, регулярно надавав подвійний агент (МІб та «совєтів») Кім Філбі. Богдан Підгайний, який відповідав у ЗЧОУН за зв’язок між Мюнхеном і Україною, 1952р. зрозумів, що агентурну мережу ЗЧОУН повністю контролюють польський UB і МДБ, після чого він припинив своє членство в ЗЧОУН і приєднався до ЗПУГВР, надійність яких, втім, теж була сумнівною. Лише 1955р. в керівництві ЗЧОУН усвідомили і визнали, що до їхніх агентурних мереж у ФРН та Відні просочилися вороги[1650].
Згодом (1953р.) в МІ6 зрозуміли, що ЗЧОУН глибоко інфільтровані радянськими агентами, а «весь український визвольний рух» контролює в Україні їхній суперник — ЗПУГВР. У цей час американські та британські чиновники намагалися помирити Бандеру з Лебедем, але Бандера опирався цим спробам. У лютому 1954р. в МІ6 вирішили припинити співпрацю з Бандерою (це стосувалося й підготовки агентів) і повідомили Лебедю, що «вони не відновлять [своїх] відносин з Бандерою ні за яких обставин»[1651]. Пізніше Бандера спробував організувати власну розвідмережу, яку він частково фінансував за рахунок фальшивих грошей. ЗЧОУН друкували американські долари ще з 1948 р., через що кількох кур’єрів Бандери заарештували, а Матвієйку та його дружині довелося майже рік переховуватися від американського правосудця у Франції[1652].
Для підготовки власної агентури 34 ОУН придбали ферму. Однак Стецько намагався відрадити Бандеру від підготовки та відправки шпигунських груп в Україну. Він стверджував, що всі вони приречені опинитися у руках МДБ, але Бандера не дослухався до його слів. Він запевняв, що такі дії зміцнюють репутацію 34 ОУН і, відмовившись від них, їхня структура перетвориться на звичайну емігрантську організацію, не пов’язану зі своєю країною, що, зі свого боку, призведе до втрати до них інтересу спецслужб, які їх фінансують[1653]. Можна сказати, що Бандера був далеко не такий успішний у своїй розвідувальній діяльності, аніж у тому, що дозволило йому стати символом українського націоналізму. 1957 р. ЦРУ і МІ6 дійшли висновку, що всі агенти, яких Бандера відправляв в Україну, перебували «під ковпаком» у совєтів. ЦРУ і МІ6 прагнули «угамувати» Бандеру, бо його непрофесійна розвідувальна діяльність лише руйнувала їхні плани щодо СРСР. Разом із тим вони й надалі намагалися запобігти спробам радянської розвідки викрасти або вбити легендарного українського Провідника, в результаті можливого успіху яких він перетворився б на мученика[1654].
Після припинення співпраці з МІб Бандера, як лідер 34 ОУН, почав шукати нових спонсорів і союзників. З цією метою, Бандера і Стецько вирушили 1955р. до Парижа, щоб налагодити відносини з французькою розвідкою, з якою ОУН співпрацювала ще 1946 р.; ніяких доказів того, що нові перемовини були успішними, виявити не вдалося[1655]. МІ6 стала останньою спецслужбою, яка десантувала людей Бандери в Україну, проте у зв’язку зі згортанням цього напряму західне фінансування ОУН та інших українських емігрантських угруповань не припинилося. Наприклад, бельгійські та, швидше за все, канадські спецслужби спонсорували націоналістичну антирадянську пропаганду шляхом підтримки певних газет і радіостанцій[1656].
