Степан Бандера - страница 8

Розроблення та поширення програми й гасел було для ОУН основним завданням у боротьбі за творення й розвиток нації в дусі своєї ідеології. Саме вона мала підсилювати негативне ставлення до наявного становища й поширювати його на все суспільно-політичне життя; поглиблювати в очах народу конечність визволення шляхом революції як найбільш реального та переконливого способу визволення; підготовляти добрий ґрунт для реалізації програми й пристосовувати до цього всю теперішню організаційну роботу; популяризувати програму розвитку й організації національного життя на майбутнє.

Популяризацію своєї програми ОУН вела шляхом:

а) окремого видання програми;

б) ширшого розроблювання поодиноких точок програми в усіх виданнях, журналах і часописах (нелегальних і легальних);

в) вироблювання відповідних гасел (кличів), де в популярній формі подано зміст найважливіших пунктів програми та їх протиставлення наявному стану речей;

г) масового поширювання таких гасел на тлі різних актів та акцій ОУН, ворожих (польських, радянських) чи інших українських угруповань.

Щодо підготовки акцій визначали три причини, для яких ОУН їх ініціює та проводить, а саме: 1) виховання; 2) посилення боротьби та ослаблення позицій ворога; 3) зовнішня пропаганда. Для внутрішньої пропаганди застосовували тільки виховний момент: масові акції мали бути звернені безпосередньо до народу, щоб революціонізувати та гартувати його в боротьбі.

Поборювання ідеологій противників, політичних угруповань, їхніх концепцій та акцій — це тільки частина видів внутрішньої пропаганди, які застосовувала ОУН. Боротьба передусім велася проти найбільш крайніх противників. Загальна пропаганда мала однакове застосування у всіх сферах та між усіма верствами суспільства, охоплюючи цілість ідеології й програми та основні її практичні положення. Кличі цієї пропаганди мали дуже загальний характер.

Спеціальна пропаганда була призначена тільки для певної території, групи чи верстви населення. Поодинокі частини програми й питань у певних випадках вимагали окремих гасел. Наприклад, розроблення й постановка земельного питання передусім цікавить селян і є для них нагальною потребою; подібно соціальне питання найбільшу вагу має для робітників. Методи пропаганди, спосіб редагування літератури та формулювання гасел — усе це мало відрізнятися від способів пристосування до наявних у вказаних місцевості та середовищі обставин і відносин.

Спеціальну пропаганду вели Провід ОУН (ПУН), крайова екзекутива (КЕ), окружні й повітові екзекутиви ОУН.

Провід визначав зміст та організаційно розподіляв загальну пропаганду ідеології, програми й тактики, зокрема ідеї національної революції, капіталізував усі акції та приклади революційності мас як показник для зовнішніх чинників виявів поширення визвольного руху.

КЕ ОУН мала завдання: а) технічно налагоджувати на своєму терені загальну пропаганду Проводу; б) спеціально розробляти частини ідеології, програми й тактики, зокрема гасла національної революції, та відповідно до «терену й середовищ» пропагувати їх у «вирізках» на тлі й на противагу до дійсності; в) поборювати в дусі націоналізму та згідно з планом діяльності ідеології і впливи на інші політичні групи; г) вести підготовчу пропаганду до акцій на своєму терені.

Окружні й повітові екзекутиви технічно проводили пропаганду КЕ ОУН в обсязі своєї діяльності та вели за дорученнями КЕ ОУН підготовчу пропаганду до акцій на своєму терені дій.

У березні — квітні 1932 р. КЕ ОУН також визначала акції:

1) за типом: а) акції з метою безпосереднього фізичного ефекту, які творять окрему замкнену цілісність; б) акції задля досягнення морального ефекту; в) акції, які мають політичний характер і пропагандистські наслідки;

2) за «тереном поширення»: а) локальні (на рівні повіту); б) ширші (діє ОЕ ОУН); в) загальнокрайові; г) екстериторіальні — поза межами України (контролювалися Проводом);

3) за часом: а) одноразові (екси, роздача листівок); б) одноразові довші; в) затяжні (хронічні);

4) за засобами: а) демонстрації; б) страйки; в) бойкоти; г) революційний терор і саботаж;

5) за конструктивізмом: а) боротьба з опортуністами, угодовцями та радянофілами; б) боротьба за опанування «органічного сектора» (легального); в) створення своїх осередків серед легальних товариств і організацій.

Кличі та гасла визначалися знанням умов, психології населення, його мови та особливостей краю чи країни. Гасла мали бути такого типу: «1) позитивні — право нації на самовизначення; 2) нейтральні — робітники, селяни; 3) негативні — мілітаризм, імперіалізм; 4) спів та музика — „Не пора, не пора…“; 5) релігійні — вказувалося звертати увагу на обряди й звичаї; 6) пропаганда ідей мучеництва — приклад Ольги Басараб, Василя Біласа та інших; 7) карикатури, памфлети, жарти; 8) пропаганда — пресова, радійна».

За способами проведення розрізняли агітаційно-пропагандистські акції:

а) позитивні — мали створювати певний погляд і думку, настрої в населення;

б) негативні — мали вплинути на когось чи на щось за певних обставин;

в) випереджальні — витлумачення певних подій чи акцій із суспільного життя;

г) дезінформація — поширення неправдивих і неперевірених чуток;

д) «пропаганда розкладова» — акції, які створюють анархію та безлад у лавах супротивника;

е) економічні — «свій до свого по своє»;

є) культурні.

Аналіз ефективності діяльності агітаційно-пропагандистських акції ОУН мали проводити за такими пунктами: 1) розміри охоплення певної території; 2) дослідження впливів пропаганди на власний народ, іноземців та окупантів, її позитивні та негативні риси; 3) правильність вибору заходів та термінів їх проведення; 4) вивчення своїх і чужих помилок під час кожної акції.

Робота агітаційно-пропагандистського апарату в КЕ ОУН поділялася на три блоки:

1) за теоретичну частину відповідала ідеологічно-політична реферантура;

2) за її практичне втілення — організаційна реферантура;

3) за поширення серед населення — реферантура пропаганди.

Працівники займалися теоретичним обґрунтуванням національно-визвольної боротьби, питаннями націоналістичної ідеології, політичним вихованням членів організації й українського населення, виробленням чітких гасел проти ворожих ОУН ідеологій та партій (груп). Кадрові поповнення реферантур встановлювати дуже важко через конспірацію, знищення та втрату документів, смерті й мовчання учасників та очевидців підпільної боротьби.

Після нарад КЕ ОУН 1930 р. було вирішено влаштовувати при великих відділах організаційні бібліотеки, які мали б слугувати для кращого ідеологічно-політичного вишколу членів та для політичної освіти. Бібліотеки мав створювати інструктор із реферантури пропаганди. Вони мали розташовуватися в кількох різних місцях при легальних установах, мати точний реєстр усіх членів і виданих книг, налічувати щонайменше 70 примірників за п’ятьма напрямами:

1) політична публіцистика;

2) історія та практика революційних рухів іноземних держав;

3) українські визвольні змагання 1917—1921 рр.;

4) технічні підручники;

5) пропагандистська белетристика.

Фондами мали право користуватися лише перевірені члени. Серед книг обов’язково мали бути всі організаційні видання, 11 робіт Дмитра Донцова, 3 праці В’ячеслава Липинського, а також праці Михайла Драгоманова, Степана Рудницького, Володимира Старосольського, Осипа Назарука, Лева Бачинського, Дмитра Дорошенка, Олександра Лотоцького та інших. Після прочитання книг члени ОУН мали відчитувати реферати та вести подальшу дискусію на ці теми. Зокрема, у переліку тем робіт для націоналістичної освіти зазначалося, що нову культуру не потрібно творити лиш на негативі та відокремленні всього старого. В інструкції до написання праць також вказувалося, що під час викладу ворожих позицій вони повинні бути об’єктивними, зауваги та критику подавати окремим розділом і без емоційного заангажування, а в кінці праці обов’язково подавати список використаної літератури. Найкращі праці рецензувала комісія при реферантурі пропаганди, і надалі їх друкували в організаційних виданнях.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примітки

Галіфе.

Нарукавники.

Вуликів.

Обіт-присягу уклав один із засновників україського «Пласту» — доктор Олександр Тисовський. Кожному рівню (пробі) підготовки пластуна відповідала певна строфа присяги.

123 ... 678