Степан Бандера: человек и миф

В 1927 р. Степан Бандера закінчив навчання в гімназії, склав так звану матуру і хотів поступити в Українську Господарську Академію в Подебрадах, біля Праги, але у польської поліції цей невисокий юнак вже був «на замітці», і закордонного паспорта він не отримав. Степан їде в село до батька, допомагає йому по господарству (адже в сільського священика була земля, яку треба було обробляти, і помиляється той, хто вважає, що все це робилося винятково руками наймитів). У вільний час він проводить культурно-освітню роботу в «Просвіті», керує хором і самодіяльним театром, започатковує спортивне товариство «Луг». Був одним із засновників у селі кооперації. Разом з тим вів у довколишніх селах підпільну роботу по лінії УВО.

В наступному році Степан Бандера їде до Львова, щоб продовжити навчання в закладі, який популярно називався Львівська Політехніка.

СТУДЕНТСЬКІ ЛІТА

Цей розділ буде вимушено коротким, бо хоча життя Степана Бандери протягом шести років перебування у Львові насичене подіями, але про них залишилося дуже мало документальних даних. Тим більше, що його життя в цей період складається з двох цілком різних частин: перша, офіційна, — навчання в Політехніці; друга, утаємничена, — підпільна робота в ОУН, яку він почав рядовим членом, а вже через три роки став першою особою в ОУН на українських землях під владою Польщі (ЗУЗ). Про першу частину мало відомостей, бо що там може бути цікавого: звичайне життя звичайного студента, яких у Львові було дуже багато (ото лише українців серед них було не так уже й багато. Наприклад, такому Кирилові Коцюкові, який вже у зрілому віці став одним з найвидатніших українських поетів у повоєнній Румунії, щоб поступити в Політехніку, довелося поміняти прізвище на Кочинський. Мабуть, Бандері теж якоюсь мірою допомогло його польське прізвище).

Степан Бандера, студент агрономічного відділу Львівської Політехніки, м.Дубляни, 1928 рік.

Чому молодий Бандера вибрав для себе рільничу професію? Адже він уже включився в політичну діяльність і навіть, як значно пізніше докоряв йому визначний член ОУН, але не прихильник Бандери, Петро Балей, «на порозі двадцятого року життя він уголос мріяв стати «гетьманом». Але ж чи це так погано, що двадцятилітній юнак мріє про великі справи? З історії відомо, що один із творців так званого утопічного соціалізму Анрі Сен-Сімон велів слузі будити себе щодня словами: «Вставайте, графе, вас чекають великі справи!» А народне прислів'я говорить: поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Про те, яким солдатом був Степан Бандера, яким він став «генералом», поговоримо дещо далі, а спочатку спробуємо розгадати питання: чому ж усе-таки агрономія?

Відповідей може бути багато.

Найперша: робота на землі подобалася хлопцеві, він до неї звик з найменших років, адже працював у господарстві і діда, і батька і хотів, може, за прикладом одного з давньоримських імператорів Цінціната, коли Україна стане незалежною державою, жити в селі і вирощувати як не капусту, то інші овочі. Але, мабуть, більш вірогідною буде версія, що навчання на агрономічному факультеті давало Степанові Бандері більше вільного часу, щоб займатися тією другою, нікому, окрім дуже вузького кола довірених людей, не відомою частиною своєї діяльності: підпільною працею в ОУН.

Зрештою, надамо слово самому Степанові Бандері. Ось як він зображає цей період свого життя у вже згадуваній автобіографії: «У вересні 1928 р. я переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи. Студії на цьому відділі тривали вісім семестрів, перші два роки у Львові, а в двох останніх роках більшість викладів, семінарійних і лябораторних праць відбувалися в Дублянах коло Львова, де містилися агрономічні заклади Львівської Політехніки. Абсольвенти складали, крім поточних іспитів під час студій, дипломний іспит й отримували диплом інженера-агронома. Згідно з пляном студій, я пройшов 8 семестрів 1928-29 — 1931-32, доповнивши останні два семестри в 1932-33 роках. Мої студії закінчилися абсолюторією приписних 8 семестрів, а дипломного іспиту я вже не встиг зробити через політичну діяльність і ув'язнення. Від осени 1928 р. до половини 1930 р. я мешкав у Львові, а потім ще два роки в Дублянах і знову у Львові 1932-34. Під час ферій перебував на селі у батька.

Ярослава Опарівська, майбутня дружина Степана Бандери (світлина 1938 року).

У своїх студентських роках я брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів Політехніки «Основа» та членом управи кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюрі товариства «Сільський господар», що займався піднесенням агрокультури на Західних Українських Землях. У ділянці культурно-освітньої праці з рамени товариства «Просвіта» я відбував у неділі й свята поїздки в доколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організуванні інших імпрез. У ділянці молодечих і спортово-руханкових організацій я був активним передовсім у «Пласті» як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортивному Клюбі (УССК), а деякий час у товаристві «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. До моїх спортових занять належали біги, плавання, лещетарство, кошиківка і передусім мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того, співав у хорі і грав на мандоліні. Не курив і не пив алькоголю».

Тут, мабуть, відразу слід пояснити кілька слів, які зараз вийшли з ужитку (і про деякі з них можна пожалкувати). Отже, абсольвент — випускник, абсолюторія — підтвердження, ферії — канікули, лещетарство — ходіння на лижах, кошиківка — українсвкий переклад англійського слова «баскетбол». Дивно, що Бандера захоплювався баскетболом, адже це, як відомо, спорт для високих юнаків. Можливо, тут йому сприяло те, що він був лівшею.

Чи залицявся молодий студент до дівчат? Ніде в літературі авторці не трапилося згадки про те, де і як Степан Бандера познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Ото лише Роман Малащук у своїх мемуарах згадує, що він познайомився з Ярославом Опарівською в другій половині 1930-х рр., коли вона вчилася у Львівській Політехніці на тому ж агрономічному відділі, але Бандера в цей час перебував у тюрмі. Відомо також, що 20 березня 1939 р. Ярослава Опарівська разом з великою групою студентів була арештована поляками. Після розпаду Польщі Опарівська опинилась у Кракові, там вона і познайомилась, очевидно, зі Степаном Бандерою, коли він прибув туди, і незабаром вони одружилися.

Степан Бандера в гурті студентів, 1931 р.

Слід зазначити, що такі подружжя — серед молоді «свого кола» — були дуже частими. Наприклад, Микола Лебедь і Дарія Гнатківська спочатку разом висліджували Перацького, потім разом були суджені і нарешті одружилися. В польській тюрмі познайомилися Михайло Сорока і Катерина Зарицька (всі, хто її знали особисто, називали лише пестливо — Катруся). Сорока і Зарицька, вийшовши в 1939 р. з польської тюрми, лише встигли одружитися, як знову потрапили в іншу тюрму — радянську, де Катруся народила сина, тепер відомого художника Богдана Сороку. Михайло Сорока помер у Мордовії в таборі в 1972 р., а Катерина Зарицька відбула повністю строк — 25 років. Коли помирав її чоловік, вона знаходилася поруч, в жіночій зоні, але бодай попрощатися їм перед смертю не дозволили.

Та повертаємося до свого головного героя — до Степана Бандери.

Як бачимо з його автобіографії, тих справ, якими він займався, вистачило б на кількох студентів. Але ж це була тільки «верхівка айсберга». А була ще «підводна частина», значно більша.

Про це ми поговоримо в наступному розділі.

АКЦІЇ І АТЕНТАТИ

Отже, як ми вже знаємо, займатися підпільною роботою Степан Бандера розпочав ще у Стрийській гімназії, але ця робота значно розгорнулася під час проживання у Львові. Тому було багато причин: і остаточне створення в 1929 р. ОУН, і статус студента — людини вже дорослої, незалежної, яка не змушена звітувати перед батьком чи дідом, де вона буває в позалекційний час чи чому не ночувала вдома.

Першим серйозним і постійним завданням Степана Бандери, коли він став членом ОУН, було розповсюдження підпільної націоналістичної літератури, і вже тут проявилися його видатні організаційні здібності. Частина преси видавалася за кордоном — місячники «Сурма», «Розбудова нації», «Український націоналіст» — і треба було налагодити нелегальну доставку її через кордон і таємне поширення серед населення (вже сам факт виявлення під час обшуку «Сурми» був достатньою причиною для арешту і віддачі під суд). Друга частина — «Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ» і «Юнак» — виходили нелегально в самій Польщі. Цей процес відбувався так: у Львові під наглядом редакційної колегії виготовлялися матриці, потім вони перевозилися до законспірованої криївки, де вже друкувався тираж. Спочатку ця підпільна друкарня містилася в с. Завалів, біля Стрия, під наглядом Степана Охримовича, потім у с.Конюхові, під наглядом Олекси Гасина, а після її викриття друкування організував Петро Мірчук у с.Добрівляни.

Перша обгортка місячника Проводу Українських Націоналістів 1929-31; друга — 1932-34 років.

Доставка літератури з-за кордону була організована наступним чином. Було три пункти на кордоні, через які переправлялися пачки з нелегальною літературою: на Гуцульщині, на Бойківщині й у Тешині на Шльонську. Були ще запасні лінії зв'язку: через морський порт Данціг, який мав статус вільного міста, і через Литву, в якої були свої територіальні рахунки з Польщею (зокрема, Польща захопила древню литовську столицю Вільнюс). В умовленому місці і часі з'являлися окружні кур'єри, які займалися винятково цією справою,

забирали літературу і передавали її повітовим кур'єрам. Знаючи, який вплив має на людей слово, польська поліція збилася з ніг, щоб викрити мережу розповсюджувачів. Проводилися численні арешти «всліпу», зокрема кілька разів був арештований і Степан Бандера, але у невисокого худорлявого студентика був такий невинний вигляд, він не нервував, як це буває з людиною, що відчуває за собою «грішок», і його по кількох днях арешту відпускали.

Перший націоналістичний журнал у Львові. Виходив 2 рази на місяць у 1923-24 роках.

У книгах радянського видання можна прочитати, що ОУН від самого свого створення була під протекторатом абверу (німецької розвідки) і навіть особисто Гітлера, і тому польський уряд боявся застосовувати якісь репресивні санкції супроти членів ОУН. Облишимо для майбутніх істориків першу половину цього твердження, оскільки досі не були опубліковані якісь автентичні документи з цього питання. Та й Гітлер прийшов до влади лише через чотири роки після створення ОУН. А от відносно польських репресій супроти ОУН існує дуже багато різних матеріалів. Збереглися в архівах судові справи, збереглися газети, в яких опубліковані журналістські звіти «із зали суду». Щоб не вдаватися в деталі, зазначимо лише, що перший провідник Крайової Екзекутиви Богдан Кравців був арештований уже через кілька місяців після обрання. Другий, Юліан Головінський, теж арештований через кілька місяців свого «провідництва» і 30 жовтня 1930 р. застрелений польською поліцією начебто при спробі втечі. Через кілька місяців був арештований третій по черзі провідник, Степан Охримович, і так побитий у тюрмі, що помер 10 квітня 1931 р. у батьківському домі через кілька днів після звільнення. Лише четвертому провідникові, Івану Габрусевичу, вдалося уникнути арешту завдяки тому, що він виїхав за кордон і був залишений Проводом там для праці, а п'ятому, Богдану Кордюку, через те, що його звільнили з цієї посади після невдалої акції в Городку, про що мова йтиме далі. Шостим, протягом чотирьох років, провідником став Степан Бандера, його арештували 14 червня 1934 р. — отже, як бачимо, він протримався на цій «посаді» найдовше. А всього лише протягом 1929-1934 рр. було арештовано більше тисячі членів ОУН, з них 4 засуджено до страти, 16 — на довічне ув'язнення і останні — на 2000 років ув'язнення в сумі.