ефективності у війнах. Зброєзнавчі дослідження орієнтовані переважно на
вивчення матеріальної частини озброєння (зокрема, артилерії) 30, розвитку
24 Стороженко І. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини XVII століття. — Дніпропетровськ, 1996. — Кн.1 та ін.
25 [А.Л.] Где изготовлялись для малороссийских козаков ружья в половине ХVIII в. //Киевская старина. — 1895. — №3. — С. 99-100.
26 Мальченко О. Художнє лиття гармат у Гетьманщині за часів правління Івана Мазепи. — К., 2007; Тоїчкін Д. Українська шабля XVII-XVIII ст. як історичне джерело: витоки, типологія, виготовлення та поширення (за матеріалами музейних колекцій України): Дис… канд.іст. наук. — К., 2005.
27 Савчук Ю. Національний герб та формування прапорничої традиції в Україні-Гетьманщині (на матеріалах Лубенського полку XVIIІ ст.) //Україна крізь віки: Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України професора Валерія Смолія. — К., 2010. — С.1075-1076 та ін.
28 Славутич Є. До історії козацького мундиру в Гетьманщині //Військово-історичний альманах. — 2009. — Ч.2 (19). — С.69-103; ч.1 (20) (2010). — С. 72-87.
29 Свєшніков І. Битва під Берестечком. — Львів, 1992.
30 Сидоренко В. З історії селянсько-козацької артилерії часів визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. //Праці Київського державного історичного музею. — К., 1958. — Вип.1. — С. 99-118; Мальченко О. Орнаментована артилерія на Правобережній Україні (XV-XVIII ст.). — К., 2009 та ін.
40
технологій та форм виробництва, оминаючи питання державної політики в цій
галузі, а також функціонування різних видів озброєння на рівні конкретних
військових формувань і воєнних кампаній.
Подібну тенденцію можна спостерегти також і в роботах, присвячених
розвитку фортифікації та оборонного будівництва Гетьманщини, написаних
археологами, істориками архітектури й краєзнавцями (Г.Логвин, В.Ленченко,
В.Вечерський, В.Мезенцев, О.Глушок, В.Куштан, О.Бондар, І.Ситий та ін.) 31. На
фоні накопичення величезного фактографічного матеріалу (аналіз містобудівних
планів, будівельних технологій і матеріалів, етапів будівництва фортець і
оборонних ліній) наразі не спостерігається спроб узагальнення щодо тенденцій у
розвитку фортифікаційного будівництва, його контекстуалізації в історії війн, що
тривали на теренах Гетьманщини.
Дотичний характер щодо проблем поширення західноєвропейських
військових технологій і практик становить історіографія, присвячена історії
освіти й книжності. Оскільки в наявних дослідженнях військова проблематика
практично не ставилася їхніми авторами як самостійна наукова проблема,
доробок цього історіографічного сегменту представлений, головне, розвідками з
історії козацьких полкових шкіл (Г.Максимович, В.Панашенко) та освітніх
проєктів козацької старшини XVIII ст. (В.Маслійчук, Л.Посохова), котрі
контекстуалізували їх з точки зору впливу Просвітництва на інтелектуальну
культуру української еліти32.
Окремі історіографічні сегменти становлять дослідження польських і
російських істориків, присвячених різним ділянкам історії Козацького
31 Вечерський В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини:
Формування, дослідження, охорона. — К., 2001; Глушок О. Еволюція фортифікації на Правобережжі під впливом змін у тактиці облоги (ХV-XVII ст.). — К., 2009 та ін.
32 Максимович Г. Обучение грамоте и воинской экзерциции в Старой Малороссии в конце XVIII века //Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. — К., 1913. — Т.23. — С.89-142.; Маслійчук В. Здобутки та ілюзії. Освітні ініціативи на Лівобережній та Слобідській Україні другої половини XVIII — початку ХІХ ст. — Харків, 2018 та ін.
41
Гетьманату, а також польсько-українським і російсько-українським взаєминам.
Зокрема, в полі уваги польських істориків перебували питання впливу політичної
культури Речі Посполитої на державотворчі процеси гетьманату (З.Вуйцик, А.-
С.Камінський, Г.Літвін), взаємини політичних еліт і спроби компромісів між
польсько-литовською державою та гетьманатом (М.Нагельський, Т.Хінчевська-
Хеннель, П.Кролль, М.Дроздовський). Чимало досліджень у польській
історіографії присвячено окремим проблемам воєнної історії та військового
будівництва Козацького Гетьманату (М.Нагельський, Т.Цесельський,
К.Бобятинський, З.Хундерт) 33. Особливу увагу дослідники звертають на період
Руїни в контексті зміни клімату стосунків між Варшавою та елітами гетьманату,
впливу коаліційних війн на політичну ситуацію в Речі Посполитій та структурні
перетворення в її військово-політичному устрої.
В російській історіографії провідне місце займають питання стосунків
Московії та Гетьманщини в постпереяславський період (Т.Таірова-Яковлева,
К.Кочегаров), а також зміні їх формату на початку XVIII ст. в контексті
розбудови Російської імперії (Я.Лазарєв), що спричинило поступове обмеження
й ліквідацію автономії гетьманату34. Російські дослідники також розробляють
окремі питання історії війн Московської держави в яких брала участь
Гетьманщина й проблематику російської військової присутності в Україні
(О.Алмазов, О. Малов, І.Бабулін) 35. Ці роботи, за невеликим винятком, мають
33 Ciesielski T. Od Batohu do żwańca. Wojna na Ukrainie, Podolu i o Mołdawię 1652-1653. — Zabrze, 2007; Franz M. Wojskowość Kozaczyzny Zaporoskiej w XVI — XVII wieku. Geneza i charakter. — Toruń, 2002; Kroll P. Od ugody Hadziackiej do Cudnowa. Kozaczyzna między Rzecząpospolitą a Moskwa w latach 1658-1660. — Warszawa, 2008; Nagielski M. Udział Kozaczyzny zaporoskiej w wysiłku zbrojnym Rzeczypospolitej w I połowie XVII wieku //Rzeczpospolita Obojga Narodów i jej tradycje. — Siedlce, 2004. — S.103-125 та ін.
34 Киселев М., Кочегаров К., Лазарев Я. Патроны, слуги и друзья. Русско-украинские неформальные связи и управление Гетманщиной в 1700—1760-х гг. Исследование и источники. — Екатеринбург, 2022; Таирова-Яковлева Т. Инкорпорация: Россия и Украина после Переяславской рады (1654-1657 гг.). — К, 2017.
35 Алмазов А. Российские воеводы в Гетманщине во второй половине XVII века: степень изученности темы и нерешенные проблемы //Исторический вестник. — 2016. — Т.16. — С.24-46.; Бабулин И. Война за возвращение Украины 1668-1669 гг. —
42
переважно фактографічний характер, спрямований на обґрунтування тези про
неефективність військово-політичної моделі Гетьманщину, розколотість її еліти
й суспільства, що з погляду російських дослідників, виступали передумовами
занепаду української державності й «возз’єднання» з Росією.
Все викладене вище дозволяє зробити висновок про відсутність в сучасній
історіографії робіт, котрі б представили системний аналіз військово-політичного
устрою Козацького Гетьманату, синхронізувавши його історію із змінами у
військовому будівництві, воєнних технологіях і характері воєн ранньомодерної
Європи. Так само бракує досліджень, що оприявнювали б взаємний зв’язок із
викликами воєнної модернізації та змінами у військово-політичній системі
Гетьманщини в контексті подій середини XVII — XVIII ст.
1.2. Джерельна база дослідження
Пошук імпліцитних і експліцитних явищ та процесів у військово-політичній
системі Козацького Гетьманату, реконструкція її головних інститутів, вимагає
залучення дуже різних груп джерел. Їх сукупність, залучену для розв’язання
поставлених у дисертаційному дослідженні завдань, за типологічною
приналежністю й ступенем важливості можна поділити на писемні, речові та
зображальні.
Писемні джерела, використані в дослідженні, поділяються на дві великі
групи: документальні (законодавчі, актові, діловодні, статистичні та ін.) та
наративні (літописи, хроніки, мемуари, щоденники, епістолярія, літературні
твори)36. В першу чергу, в цій роботі використано комплекс законодавчих
(законодавчі та розпорядчі акти, а також правові кодекси) і адміністративних
актів, котрі містять надзвичайно розлогу інформацію стосовно регуляції
М., 2021 та ін.
36 Литвиненко М. Джерела історії України XVIII ст. — Харків, 1970; Мицик Ю. Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття. — Дніпропетровськ, 1996.
43
політичних і міліарних інститутів гетьманату. Йдеться, передусім, про
гетьманські договірні статті (Зборівські статті 1649 р., Березневі статті 1654 р. та
ін.), трактати (Гадяцький трактат 1658 р., Бендерську конституцію 1710 р.), що
окреслювали принципи військово-політичного устрою, а також правові кодекси
(ІІІ Литовський статут 1588 р., «Права за якими судиться малоросійський народ»
1743 р.), що визначали критерії становості, регулювали військові повинності та
управлінські механізми у війську. До них належать також різноманітні петиції,
інструкції та проєкти козацької старшини, звернені до монархів і вищих органів
влади у яких викладено політичні ініціативи, пов’язані із політичними правами
та прерогативами, питаннями організації адміністрації та збройних сил.
Самостійне значення для дослідження функціонування мілітарних
інститутів гетьманату мають розпорядчі акти гетьманів, генеральних старшин,
полковників і полково-сотенної старшини, а також центральних і місцевих
органів влади та управління (Генеральної військової канцелярії, Генеральної
скарбової канцелярії, Генеральної лічильної комісії, Канцелярії Генеральної
артилерії, полкових і сотенних канцелярій)37. Йдеться про універсали, ордери й
укази щодо надань урядів, привілеїв військово-служилим корпораціям, питанням
мобілізації, озброєння та постачання окремих формацій гетьманського війська.
Особливу увагу в текстологічному аналізі цих джерел було приділено питанням
компетенцій старшин різного рівня, а також критеріям і механізмам їх добору та
номінування на уряди. Застосування формулярного (дипломатичного) аналізу до
гетьманських і полковницьких універсалів дозволило реконструювати механізми
мобілізації козацького війська, котрі було співставлено із інформацією реляцій та
донесень старшин з воєнних кампаній останньої чверті XVII — першої третини
XVIII ст.38.
37 Горобець В. Урядово-адміністративна документація //Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. — К., 1993. — С.35-42.
38 Сокирко О. Мобілізаційні та оповіщувальні універсали і листи гетьманів середини XVII — першої третини XVIII ст. //Спеціальні історичні дисципліни. — К., 2011. — Вип.19. — С.122-134
44
Самостійну роль в нашому дослідженні грали також розпорядчі, облікові й
