року з’явилася низка височайших розпоряджень, котрі готували повернення
1084 ПСЗ. — Т.13. — С.145.
369
гетьмана в Україну1085. 24 липня 1750 р. вийшов указ про надання гетьману на
урочистостях і церемоніях почестей на рівні з генерал-фельдмаршалами,
“считаясь между оными по старшинству с пожалования в чин”1086. Це рішення
створювало прецедент, який прирівняв гетьмана до найвищого військового
чину російської імператорської армії (згідно Табелі про ранги генерал-
фельдмаршал був віднесений до І-го класу, відповідаючи генерал-адміралу на
флоті й канцлеру на цивільній службі). 19 жовтня того ж року гетьману було
підпорядковано Військо Запорозьке Низове 1087. Такий обсяг повноважень
убезпечував Розумовського від втручання в його справи вищого чиновництва
й генералітету, а його укази й рішення могла призупинити чи скасувати лише
імператриця. Вже в грудні 1751 р. з подачі генерального писаря
А.Безбородька, було видано гетьманський указ, котрий забороняв козацьким
полковникам виконувати укази російських генералів та офіцерів, зносячись із
ними лише листами 1088. Це був виразний сигнал на адресу політичної еліти
Гетьманщини, яким Розумовський, захищаючи суверенність старшинських
урядів, набував ролі протектора й лобіста української автономії.
8.1. Проєкти впорядкування посадових рангів
З перших кроків свого правління Розумовський мав подбати про завоювання
симпатій ширших кіл старшини, що гарантувало б йому підтримку не самої лише
козацької верхівки, але й решти незнатних урядовців, показало його в оборонця
й протектора “прав і вольностей” козацького стану. Зручною нагодою для цього
стало питання про зрівняння старшинських чинів та урядів із імперськими, що
стосувалося не лише сфери військової ієрархії, але й питання політичної
супрематії козацької еліти. 1750 р. імператорський Кабінет повернув справу
1085 Там само. — С. 324, 340.
1086 Там само. — С. 339.
1087 Там само. — С. 363.
1088 ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.115. — Арк. 2; спр. 275. — Арк. 2-2 зв., 4.
370
зрівняння старшинських чинів із імперськими до відомства Сенату. Члени
старшинської місії при дворі активізували свої зусилля, роз’яснюючи
Розумовському необхідність позитивного вирішення цього питання. В
“Экстракте... на волности, права и преимущества Малороссии, Гетмана и
протчих чинов выписанном”, старшини розлого пояснювали природу козацької
державності, виводячи її родовід від києво-руських часів, відколи українські
землі були “новоприсоединены” до литовської та польської корони, а їх привілеї
були підтверджені королівськими та князівськими грамотами й зафіксовані в
статутах правних 1089. Обґрунтовуючи “чести и преимущества гетманов”, автори
посилалися на договірні статті, королівські привілеї та царські жалувані грамоти,
а також свідчення генеральних старшин та інших значних малоросіян, котрі “о
том ведущие подлинно знают”1090. Особливо важливою була вміщена наприкінці
екстракту ремарка відносно того, що зазвичай під час війн і походів за участі в
них гетьманів і великих воєвод, а пізніше генерал-фельдмаршалів, “всякие
воинские операции произвождены были з общого совету и сношения... и от
единого токмо монаршеского повеления гетманы имели управление” 1091.
Поштовхом для позитивного вирішення справи став імператорський указ від 24
липня 1750 р. яким “малороссийскому гетману при всех торжествах и публичных
церемониях место иметь с нашими генералами-фельдмаршалами, щітаясь между
оными по старшинству с пожалования в чин”1092. Паралельно на височайший
розгляд з Сенату й від гетьмана із старшиною було подано доповідь про
малоросійські чини, у відповідь на яку 27 жовтня Єлизавета “соизволила
повелеть гетману объявить, что оныя ранги малороссийским чинам пожаловать
соизволит, токмо в оные чины никто прежде пожалован быть не имеет, без
представления об оных персонах и достоинствах Ея Императорскому
1089 НБУВ.ІР. — Ф.VIII. — Спр.538. — Арк.1-7.
1090 Там само. — Арк. 8 — 8зв.
1091 Там само. — Арк. 12 зв.
1092 НБУВ.ІР. — Ф.VIII. — Спр.2267. — Арк. 52; ф. 61. — Спр. 1084. — Арк. 11-11зв.
371
Величеству”1093. Але імператорський указ був швидше декларацією про наміри,
аніж повноцінним законом, що однак дало підстави Сенату вважати справу
вирішеною1094.
Ухвалення остаточно рішення в справі конвертації чинів актуалізувала
Семирічна війна. Сенат і Військова колегія заходилися з'ясовувати, скільки
належить сплачувати жалування чинам нерегулярних військ, й якими мусять
бути штрафи “за безчестье... по тем штатам”1095. У відповідь на сенатський запит
похідна канцелярія Розумовського в жовтні 1756 р. надіслала “Ведомость о
малороссийской генеральной старшине, полковниках, бунчуковых товарищах,
полковой и сотенной старшине и других чинах и рядовых, с показанием, который
чин за каким следует по малороссийскому обыкновению” і “Выписку по листу
господина и кавалера, коим представляет, против каких великороссийских чинов
малороссийским чиновникам щитатся, також и до которого класса ему
господину гетману и кавалеру их производить” (Додаток 8.1.) 1096. На жаль, наразі
важко точно визначити, чи дістала ця “малоросійська табель про ранги”
імператорське схвалення. З певністю можна твердити лише, що конвертованість
статусу козацької старшини та урядників в рамках чиновної ієрархії та
дворянства лишалася невизначеною 1097.
В січні 1762 р. сенатор Р.Воронцов доповідав у Сенаті про те, що при
прийомі малоросіян на військову й цивільну службу чимало простолюдинів
приписують собі шляхетство, котре неможливо перевірити за відсутністю в
1093 НБУВ.ІР. — Ф.61. — Спр.1084. — Арк.10 зв.; Архив князя Воронцова. — М., 1875. — Кн. 7. — С. 285, 290-291.
1094 НБУВ.ІР. — Ф.61. — Спр.1084. — Арк.10 зв.
1095 Там само. — Арк.15.
1096 Там само. — Арк.13 зв. — 15; Малороссийские чины и должности и оклад их содержания //Киевская старина. — 1883. — №6. — С.381-385.
1097 Киселев М., Лазарев Я. “Поелику де в Малой России нет дворян”? Статус украинского “шляхетства” в Российской империи середины XVIII в. и роль неформальных связей К.Г.Разумовского” //Новое прошлое. — 2019. — №2. — С.116-133; Лазарев Я. Место украинской казацкой элиты в составе российского дворянства в первой половине 1760-х гг. //Вопросы истории. — 2017. — №3. — С.71.
372
Гетьманщині герольдії та списків дворян, котрі він пропонував укласти 1098.
Водночас Воронцов, будучи політичним союзником Розумовських, намагався
обґрунтувати шляхетність прав козацької верхівки, що випливала з тих
привілеїв, котрі були надані їм литовськими князями і польськими королями, а
згадом підтверджені російськими монархами. Всі вони в сукупності давали
нащадкам старшин, що мали шляхетське коріння, спадково володіли землями й
служили у Війську Запорозькому, право вступу на військову, цивільну та
придворну службу, набуття землі й решти привілеїв імперського дворянства 1099.
До врегулювання службової ієрархії малоросійських чинів і з'ясування
шляхетських прав, які вона надавала своїм носіям підштовхнуло й видання
Петром ІІІ Маніфесту про дворянські вольності, котрий істотно зменшував
дистанцію в привілеях між імперським дворянством і старшиною. Документ
спричинив істотну емансипацію перед тим практично безправного і надзвичайно
залежного від вищої влади російського дворянства, звільнивши його від
обов'язкової цивільної та військової служби і надавши право вільно виходити у
відставку та безперешкодно виїжджати за межі імперії. Маніфест став
подальшим кроком у визріванні й зміцненні дворянства як соціальної верстви й
політичної сили, що остаточно закріпила свою вищість і переваги над іншими
станами1100.
Переворот літа 1762 р., що звів на престол Катерину ІІ й активну участь у
якому брав Розумовський, підштовхнув старшину до більш активних дій. До
початку коронації було підготовано петицію в якій проект зрівняння
великоросійських і малоросійських чинів був уже не самодостатньою метою, а
1098 Миллер Д. Очерки из истории юридического быта старой Малороссии. — К., 1897. — С. 18-20.
1099 Лазарев Я. Место украинской казацкой элиты в составе российского дворянства в первой половине 1760-х гг. — С.72-76.
1100 Фаизова И. "Манифест о вольности" и служба дворянства в XVIII столетии. — М., 1999.
373
засобом для поширення на козацьку старшину прав шляхетного стану 1101.
Планувалося, що позитивну відповідь на петицію дасть імператорський
маніфест, який готувався до підписання на день коронації 22 вересня 1762 р. і
нарешті надав би козацькій старшині “классы противу чинов малороссийских”
(Додаток 8.2.) 1102. Звертає на себе увагу те, що документ подавав дуже урізаний
перелік малоросійських чинів, значно менший аніж у попередніх проєктах. В
ньому фігурували лише старшинські уряди не нижче від значкових товаршів,
тоді як рядові козаки були винесені поза його рамки. До того ж, до табелі
увійшли делеко не всі наявні в попередніх редакціях служилі ієрархії. Так,
наприклад, чини Генеральної артилерії в табелі не значилися, але окрема ремарка
приписувала їм “равно считаться с старшинами полковыми по классам их”. Поза
новою табеллю лишився чин бунчукового товариша, а також урядники
новозаснованих судових установ — гродських, земських і підкоморських.
Головною підставою підвищення в чині указ визнавав справну й неухильну
службу з “прямыми заслугами”. Гетьманові, як рівному в чині із генерал-
фельдмаршалами, дозволялося самостійно вивищувати в чини від майора й
нижче, решта мала подаватися на монарший розгляд і затвердження. Гетьман мав
скласти для них окремий штат, за яким їм в подальшому було б надано зрівняння
“в классах”, з таким розрахунком, аби малоросійські чини в штаб— і обер-
офіцерській кадрі не мали переваг над росіянами1103. Гетьману належало також
слідкувати за послідовним вивищенням у чини, без оминання проміжних
сходинок поміж вищими та нижчими 1104.
1101 Лазарев Я. Место украинской казацкой элиты в составе российского дворянства в первой половине 1760-х гг. — С.76.
1102 РГАДА. — Ф.13. — Оп.1. — Д.55. — Л. 30-31; Круглова Т. Несостоявшаяся в 1762 г. реформа императрицы Екатерины ІІ: источниковедческое исследование //Вестник Московского государственного университета им.М.Ломоносова. — 2017. — Серия 8. История. — С. 3-30; Лазарев Я. Место украинской казацкой элиты в составе российского дворянства в первой половине 1760-х гг. — С. 77.
1103 РГАДА. — Ф.13. — Оп.1. — Д.55. — Л. 3 об.
1104 Там само. — Л. 3.
374
Очевидно, що сама імператриця спершу поставилася до проханння
гетьмана і старшини цілком прихильно: новій правительці хотілося віддячити
Розумовському за його активність під час палацевого перевороту, а українським
підданим продемонструвати свою великодушність. Однак, інтуїтивно
відчуваючи важливість свого кроку, Катерина вирішила спитатися думки свого
радника, досвідченого сановника й екс-канцлера єлизаветинських часів,
О.Бєстужева-Рюміна, який висловився категорично проти проєкту. Головні
аргументи зводилося до того, що зрівняння малоросійських і великоросійських
чинів потягне за собою автоматичне аноблювання всієї козацької старшини, чого
категорично не можна припускати. Бєстужев пропонував, як і раніше, надавати
імперські чини та дворянство малоросіянам в індивідуальному порядку,
