Давая оценку … в судебном заседании, действия подсудимого Горбаля квалифицировали по ст. 17—117 ч. 2 УК УССР, так как подсудимый Горбаль Н. А. пытался совершить акт сношения с применением физического насилия, хотя не смог довести свой преступный умысел до конца.
Степень превышения квалифицировалась по ст. 189 ч. 2 УК УССР, так как суд взял во внимание тяжесть общественной опасности подсудимого, который имеет отрицательную характеристику.
Полагают возможным избрать меру наказания с лишением свободы.
На основе вышесказанного, руководствуясь ст. ст. 321. 323 УК УССР, суд
приговорил
Горбаля Николая Андреевича по ст. 17—117 ч. I УК УССР к 5 (пяти) годам лишения свободы.
По ст. 190, ч. 2 УК УССР к 2 (двум) годам лишения свободы.
Согласно ст. 42 УК УССР показано избрать путем положения меру пресечения в виде 5 (пяти) лет лишения свободы в ИТК строгого режима. Черед с 24 октября 1978 г.
Приговор может быть обжалован в Киевском гор. суде в течение 7 суток.
Нарсудья
(подпись)
Нарзаседатели
(подпись)
З оригіналом згідно
Ст. слідчий Слідвіддіду КДБ УРСР
майор Селюк
6 червня 1978 р.
Копія
5—1255
21 ОК
Верховного Суду УРСР
79—80
21.10
23 жовтня минулого року було заарештовано українського правозахисного руху Миколу Горбаля: цинічно звинувачено в опорі міліції й спробі зґвалтування.
Як стало відомо, зацікавлені служби організували проти Горбаля провокацію. Якась Наймитенко нав’язалася Горбалеві в знайомі, а через якийсь час, «випадково» зустрівши його на вулиці, попросила провести додому. Горбаль, нічого не підозрюючи, проводив її, а по дорозі, в темному завулкові, на нього накинулися два «свідки» — Летовський та Іванов. Їм допомагала дебела Наймитенко. За сценарієм, інших свідків не передбачалося. Звинувачення Горбаля оформлене за словами цих трьох — т. зв. свідків і т. зв. потерпілої.
Горбаля збили так, що на п’ятий день інциденту судовий медексперт збирався притягнути винних до відповідальності. Але з заміною слідчого, вилученням зі справи попередніх паперів ініціативи медексперта була зупинена. Слідство пішло шляхом слухняного виконання заготовленого сценарію.
17—21.1.1980 р. Жовтневий райсуд м. Києва засудив Миколу Горбаля до 5 років позбавлення волі.
Адвокат Васютинська багато в чому допомогла звинуваченню. Вислухавши свого підзахисного, який розповів їй про цілий ряд фактів, що свідчили про фальсифікацію справи, вона допомогла звинуваченню позбутися цих слідів у обвинувальній частині. Ряд попередніх матеріалів було переписано, аби фабрикація виглядала більш вірогідно.
Отже, на мої тверді переконання, проти Горбаля було організовано змову. Зацікавлені служби схилили на злочин «потерпілу» Наймитенко, юриста Батуру, «свідків» Іванова і Летовського, адвоката Васютинську.
В ряду численних розправ над дисидентами розправа, вчинена над М. Горбалем, особливо цинічна.
Я звертаюся до Вас із проханням скасувати ухвалу Жовтневого райсуду і притягнути до судової відповідальності справжніх злочинців, чиїми зусиллями покарано М. Горбаля — Батуру, Наймитенко, Іванова, Летовського і тих, хто інспірував цю цинічну розправу над українським правозахисником.
Василь Стус
адреса: Київ-179,
17.2.1980 р.
вул. Чорнобильська, 13а, кв. 34
Витяг
Протокол допиту обвинуваченого
м. Київ
16 липня 1980 року
Старший слідчий слідчого відділу КДБ УРСР капітан Банєв, у приміщенні слідчого відділу КДБ УРСР, з дотриманням вимог статей 143, 145 і 146 КПК УРСР, допитав обвинуваченого: Шевченка Олеся Євгеновича, 1940 року народження (інші дані про особу обвинуваченого є в матеріалах справи).
Допит почато о 15 годині 25 хвилин
Закінчено о 17 годині 40 хвилин
«…Ознайомившись 14 липня ц. р. з матеріалами криміналістичної експертизи, я виявив бажання дати пояснення, які стосуються обставин отримання рукописних документів, що підлягали експертному дослідженню в ході цієї експертизи.
…документи я одержав від своєї знайомої, мешканки міста Києва Світличної Надії… щось наприкінці 1976-го чи, можливо, на початку 1977 року… Світлична розповіла мені про своє життя… Коли мова зайшла про табірне життя осіб, які відбувають покарання за скоєні ними державні злочини, і я сказав, що цікавлюсь документами на цю тему, Світлична повідомила мене, що в неї є переписана від руки «табірна пошта», але вона їй ні до чого і через це Світлична має намір її знищити. Я попросив віддати цю «пошту» мені… Через день, а можливо більше, ми зустрілись на бульварі Лесі Українки, і Світлична передала мені пакунок з документами… Світлична поставили умову, що я повинен одразу ж передрукувати ці документи, а рукописні примірники знищити.
…Після одержання від Світличної документів я спочатку взявся їх переписувати, вирішивши, що краще буде їх не передруковувати, а переписати власною рукою… Я переписав лише … документи, які починаються словами: «Відкритий лист до Івана Дзюби…»
Всі перелічені документи я одержав від Світличної Надії, зберігав їх у себе вдома… в березні 1980 року я попросив дружину віднести торбинку, в якій знаходились перелічені вище документи, до Солов’я Василя… Під час обшуку в квартирі Солов’я усі ці документи разом з торбинкою були вилучені…»
Протокол я прочитав, він записаний правильно. Доповнень та зауважень не маю.
(підпис)
Шевченко
Старший слідчий слідчого відділу
КДБ УРСР — капітан (підпис) Банєв
З оригіналом згідно: Ст. слідчий Слідвіддіду КДБ при РМ Української РСР капітан
Бойцов
Ценное 5 руб.
АВИА
250019
Чернигов — 19,
Рокоссовского, 41-б, кв. 41
Лукьяненко Льву Григорьевичу
686071
с. Матросова,
Тенькінського р-ну
Магадан. обл.
до вимоги В. Стус
17. VI.77 р.
Сервус, Левку!
Мій Київ по-старому мовчить. Правда, дістав листа од Михайла Г. з прекрасними книжками (Укр. одяг, Шевченківський словник). Але що там на Україні — не знаю. Чомусь мене старанно ізолюють од неї. Днями (15.VI) прийшли мої рукописи з ГБ (11 зошитів) — по них, здається чортиська топталися чобітьми — брудні й піддерті, зім’яті. Ґвалтували, мабуть, мою Музу, песиголовці.
Чекаю на приїзд дружини (має бути десь от-от). Тимчасом застудився добре (вічна мерзлота штольні — але руки грабіють, а по штрекові — вітер загонистий, а стане мокрий чуб — от і ханачки): чи пневмонія, чи бронхіт. То вилежую боки — під п’яні окрики, верески, вилучання бітлових платів.
Трохи не розумію, Левку, чому переривається листування у вас, старих в’язнів — межи собою. Хіба то годиться, га?
Напишіть мені за Укр. Гром. Групу сприяння, як стоїть справа у недавніх в’язнів — чотирьох. Кому це дали 15 літ (П. Рубанові?), а кому 8? За що?
Мирослав М. був написав до мене. Його прізвища я не знав, а тому не надто квапився з відповіддю. А тепер — пізно. Дуже шкода.
Пишіть мені лише цінні листи (крадуть їх, але рідше, ніж рекомендовані: ці всі йдуть — гамузом цілим — у ГБ).
Уклін Вашій дружині.
Коли маєте які новини від хлопців-в’язнів (точніше про них) — перекажіть. Я ж дістав од них лише два: од Є. Сверстюка і М. Хейфеця (літерат із Ленінграда). А новини, як відомо, з шатрів ідуть не через листи.
Думаю позивати адмін-цію ЖХ 385 за те, що завдала мені стільки фізичних тортур. Позиватиму і вид-во «Рад. письменник», що не повертає збірки віршів.
Най щастить.
На 19-й зоні — 100-денний піст.
Василь Стус
ОБВИНУВАЛЬНИЙ ВИСНОВОК
по кримінальній справі № 47
по обвинуваченню Стуса Василя Семеновича
за ст. 62 ч. І КК УРСР.
12 січня 1972 року в зв’язку з розслідуванням кримінальної справи відносно бельгійського громадянина Ярослава Добоша у Стуса В. С. було проведено обшук, під час якого вилучено рукописні та машинописні тексти антирадянського наклепницького змісту.
На підставі цих матеріалів 13 січня 1972 року проти Стуса порушено кримінальну справу.
13 січня 1972 року Стуса затримано як підозрюваного, а 15 січня відносно нього обрано міру запобіжного заходу-тримання під вартою.
Проведеним по справі попереднім слідством встановлено, що Стус на ґрунті націоналістичних, ворожих радянському суспільству переконань, з метою підриву та ослаблення Радянської влади на протязі 1963—1972 років виготовляв, зберігав та розповсюджував антирадянські документи, в яких зводяться наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад. З тією ж метою проводив антирадянську агітацію в усній формі.
В період 1963—1972 років написав і зберігав у себе 14 віршів антирадянського змісту, в яких зводить наклепи на радянський державний і суспільний лад, порочить радянську дійсність.
У віршах «Доволі! Ситий вже…», «Безпашпортний, закріпачений в селі конає…», «Опускаюсь — ніби піднімаюсь…» він змальовує життя радянських колгоспників як життя «рабів і кріпаків».
Так (…) у вірші «Доволі! Ситий вже» ним записано таке:
…А мій безпашпортний народ
Конає на колгоспній вахті.
У вірші «Безпашпортний, закріпачений…» він наклепницьки твердить:
…Від трудоднів, і від кріпацтва
несе той син терпкий напій
Свободи, Рівенства і Братства…
…Під сонцем наших конституцій
Земля щаслива ледь не трісне
прозовим духом революцій…
В написаних ним віршах: «Розмова з другом», «Коли багряніла українська революція…», «Комуністи, вперед!..», «Режисер із людожерів…», «Кубло бандитів…», «Три С. — неначе жарт…», «Наша нація — найпередовіша…», «На історичному етапі…», «Між божевіллям і самогубством», «Від радості у степ…», «Ви ходили до Петлюри…» Стус з ворожих нашому суспільству позицій зводить наклепницькі вигадки на умови життя радянського народу, на КПРС і Конституцію СРСР.
Зокрема у вірші «Розмова з другом» він твердить: «То правда: сибірські і соловецькі в’язниці винайдені були азійською дикістю чи то царя, чи то партії, чи покійного Сталіна, винайдені були монархізмом, фашизмом, комунізмом…»
Своє вороже відношення до всього радянського, до КПРС Стус виклав у вірші «Кубло бандитів…», де, зокрема, пише:
«Кубло бандитів, кегебістів, злодіїв і відставників у стольному засіли місті як партія більшовиків. Коли тюрма п’ятдесятиліття бучний справляє ювілей, вже стільки назбиралось сміття, так труїть розуми єлей, що стерпу вже нема…» (…)
І далі:
П’ятдесятлітній рай-омана
проблаготворний вплив імперій
даремно партія кохана
проводить, причинивши двері
Громаді вільній-не дихнути…
Антирадянські твердження і наклепи на радянський державний і суспільний лад містяться і в інших названих вище віршах. (…)
У 1965—1972 роках Стус написав і зберігав у себе десять інших документів антирадянського наклепницького змісту, в тому числі: два листи, що починаються: «Шановний Петре Юхимовичу…», рукописи: «Привид бродить по Європі…», «Ми живемо в дуже цікаву епоху…», «Ми живемо в час парадоксів…», «Франція — це я…», «Відвідини. Лекція на заводі», «Це існування є злочином…», «Існує тільки дві форми…», і «Якийсь киянин…».
