зважаючи на їхню лояльність і заслуги1105.
Вчергове питання старшинських чинів було поставлене на початку 1763 р.
в роботі “Комиссии о вольности дворянства”, котра мала врегулювати становий
статус дворянства, враховуючи положення Маніфеста про дворянські вольності й
законодавчих наробок Уложенної комісії, котра працювала в цьому ж
напрямку1106. До Комісії, що складалася переважно з найближчих прихильників
імператриці та кількох старих вельмож єлизаветинського правління, було
включено й К.Розумовського 1107. 20 лютого 1763 р. гетьман виступав на
слуханнях з “выпиской о вольностях шляхетских из прав княжества Литовского,
прозываемых статутом, по которым Малая Россия управляется”1108. Проект
викликав неоднозначну реакцію в членів Комісії та в Сенаті, особливо ж в
антигетьманської партії, котру очолював Бєстужев-Рюмін. 15 квітня 1763 р. було
видано указ про повторне слухання справи до якого канцелярія Розумовського
1105 Там само. — Л. 23-25.
1106 Омельченко О. Императорское собрание 1763 года: (Комиссия о вольности дворянской). Исторический очерк. Документы. — М., 2001.
1107 Троицкий С. Россия в XVIII веке: Сборник статей и публикаций. — М., 1982. — С.145-146.
1108 Там само. — С. 145-147.
375
підготувала доповідь із обґрунтуванням і нову Табель малоросійських чинів 1109.
Більшість Комісії стала на бік Розумовського. Рішення, ухвалене на засіданнях в
загальних рисах йшло в річищі проекту імператорського указу 1762 р., вносячи
до нього лише технічні уточнення й доповнення. Так, гетьману пропонувалося
право надавати чини до підполковника включно, висувати в чини лише за
наявності вакансій, по виході у відставку “награждать классами”, кількість
бунчукових товаришів визначити “по препорции полков”. Генеральна військова
канцелярія мала вести все кадрове діловодство й “очередь в тех чинах
содержать” як в справі підвищень, так і у призначеннях у воєнні походи,
відрядження тощо1110.
Втім, такий хід подій ще більше збурив антигетьманську партію, котра
вбачала в рішенні ради чергове посилення позицій своїх опонентів. 10 червня
1763 р. Бєстужев-Рюмін, який ще минулого року висловився проти проекту
Розумовського, подав імператриці розгорнуте “Мнение о классах
Малороссийских чинов”, яким намагався представити сутність справи такою, що
шкодить основам російської державнсті 1111. На початку своєї записки Бєстужев
спростовував тардиційну преамбулу всіх гетьманських подань щодо
суверенності вибору Малороссії російського підданства та добровільності його
прийняття. Насправді, на думку колишнього канцлера, “народ малороссийский
издревле был подданной российский”, відібраний свого часу Польщею, але
повернений російській короні царем Олексієм Михайловичем. Факт відсутності в
Гетьманщині системи чинів і рангів, писав Бєстужев, насправді може становити
певні перешкоди в управлінні, але їхнє надання ховає в собі небезпеку того, що
малоросіянам може випасти нагода командувати великоросами, чого припустити
аж ніяк не можна. Посилаючись на прецедент ліфляндського дворянства та
урядників Війська Донського, котрі мали ранги відповідно до Табелі, граф
зауважував, що ті ранги “пожалованы им толко на их персоны”, себто є
1109 РГАДА. — Ф.13. — Оп.1. — Д.55. — Л. 15-20.
1110 Там само. — Л. 9-11 об.
1111 Там само. — Лл.21-22 об.
376
одиничними випадками, своєрідними казусами. До такої практики слушно
вдалися за правління Єлизавети, коли побажання старшини про зрівняння в
чинах не було задоволено, натомість чого їм було обіцяно надавати російські
ранги й чини, згідно їхніх заслуг, не створюючи прецедентів для того ж Війська
Донського. Нарікаючи на велику кількість урядників в Малоросії, особливо
бунчукових товаришів, Бєстужев підкреслював, що згідно тамтешніх традицій в
чини обирають і йдуть у відставку за власним бажанням, що в разі їхнього
зрівняння із російськими чинами, котрі йдуть по службовій драбині “по градусам
из нижних в вышние” може відбутися “умаление”.
За будь-якого вирішення питання автор записки радив надати росіянам
першість над малоросами, подібно до того, як гвардійські полки мають
старшинство в чинах над армійськими, а армійські своєю чергою над
гарнізонними та ландміліційними. Зрештою, Бєстужев висував і конкретні
зауваження по старшинських “класах” і їхніх аналогах: так, для генеральних
обозних чину генерал-поручника було забагато й їх можна було
“удовольствовать” генерал-майорами, оскільки навіть колишні гетьмани мали
чин генерал-аншефів, а нинішній має генерал-фельдмаршала1112.
В зауваженнях Бєстужева проглядається побоювання російського
дворянства опинитися в менш виграшному становищі у порівнянні із
малоросійським шляхетством. Реакція імперських сановників, очевидно, була
продиктована ще й небажанням передавати в руки гетьмана право пожалування
чинами в Гетьманщині, котрі давали право на отримання шляхетського статусу.
Із часом це призвело б до ще більшого зміцнення автономії Гетьманщини, що
йшло врозріз із планами її поступової ліквідації Російською імперією.
1112 Там само. — Л. 22.
377
8.2. Гетьманська гвардія
На початку свого правління Розумовський заходився над переоблаштуванням
столиці, міста Глухова, й реорганізації гетьманського двору. Двір Розумовського,
своїм церемоніалом і зовнішніми рисами перестав нагадувати зразки двору його
попередників. Насичуюючись новаціями, суголосними куртуазній європейській
моді епохи абсолютизму, він був, за влучним зауваженням історика
О.Васильчикова “миниатюрной копией со двора петербургского”.
Окремим розпорядженням, виданим влітку 1752 р. Розумовський створив
інститут адьютантів — ними стали 10 бунчукових товаришів, “назначеннихъ на
ординансъ” при гетьманському дворі 1113. Збройний почет двору, так само мав
бути розширений і перебудований в дусі європейських смаків нового гетьмана.
Постійні поїздки Розумовського до імперських столиць спричинили поділ
надвірного війська на дві нерівні частини: меншу (своєрідну лейб-гвардію), —
котра супроводжувала ясновельможного в Санкт-Петербурзі й Москві, на
виїздах, балах, полюваннях, придворних урочистостях та подорожах, несла
караули в його резиденціях, й більшу, та що, як і раніше, вартувала в
реґіментарських резиденціях Глухова та при генеральних установах.
Відповідним чином трансформувалося і управління обома складовими війська:
лейб-гвардійськими підрозділами більшою мірою опікувалася Домова канцелярія
гетьмана, а рештою, як і раніше — Генеральна військова канцелярія.
Першочерговою опікою користувалася гетьманська лейб-гвардія — на
неї більше витрачали коштів, перевдягали в нові мундири й забезпечували
всім необхідним, аби та була гідною візитною карткою володаря
Гетьманщини в імперських столицях. Цей підрозділ складався з
тілоохоронців і караульних, а також ліврейних слуг (гайдуків, скороходів,
музикантів). Власне військова компонента була представлена кінними та
1113 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.11304. — Арк.4.
378
пішими підрозділами: кінної надвірної компанійської команди, пішої
жолдацької команди, запорозького куреня, пандурів і військових музик.
Судячи з усього, лейб-підрозділи виокремилися 1751 р., коли Розумовський
вперше відвідав Глухів, і при від'їзді забажав взяти із собою до столиці
екзотично вбраних козаків 1114. Наприкінці 50 — на початку 60-х рр. кінний
підрозділ збільшився й остаточно оформився організаційно. На 1763 р. він
нараховував 8 кінних і 2 піших надвірних компанійців, 13 кінних
компанійців, “которые пред сим переодеты по-гусарски и употребляются к
поездке при карете Его Ясновельможности” 1115, 10 піших, вбраних “по-
пандурски”, котрими керував компанійський полковий осавул
П.Каневський1116. 10 компанійців, вбраних у гусарські однострої, на чолі з
полковим хорунжим В.Септуховим супроводжували Розумовського-
гетьмана в останню подорож до Петербургу, коли йому довелося зректися
булави 1117. Опірч цього, при Домовій канцелярії гетьмана перебувала
жолдацька команда, до складу якої входили 12 жолдаків на чолі з
поручником, капралом і барабанщиком, умундированих “в немецкое
платье” 1118. Окремий підрозділ складали музиканти, виряджені для служби
при гетьмані Генеральною військовою музикою. З 1755 р. вона складалася з
4 трубачів та одного довбиша (літаврника)1119. В якості допоміжного
підрозділу до петербурзьких та московських вояжів також залучалися
ошатно вмундировані виборні козаки Глухівської сотні1120.
Новацією і своєрідною родзинкою гетьманської лейб-гвардії став
новостворений запорозький курінь. Рішення про його формування, очевидно,
1114 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.12519. — Арк. 2.
1115 Там само. — Спр.17664. — Арк.2.
1116 ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.4543. — Арк. 2.
1117 ЦДІАК України. — Ф.54. — Оп.3. — Спр.527. — Арк. 1.
1118 ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.3997. — Арк. 2.
1119 Там само. — Спр.4543. — Арк. 2 зв.
1120 Там само.
379
було прийнято десь наприкінці 1751 — на початку 1752 р. “Запорожская
команда, которая имеет быть при свите его Сиятельства в поезде в Москву”
складалася з 10 козаків та 3 старшин, набраних з числа справних компанійців
та запорозьких козаків 1121. Її очолили компанійський осавул П.Чернявський та
сотник Я.Черкес, котрі особисто відбирали вояків для служби. В березні 1752
р., коли набір в команду завершився, її особовий склад зарахували “в
комплект” компанійського полку Часника1122. Наприкінці 1752 р. куреню було
виділено кошти на пошиття одягу, котрий мав відрізнятися від всіх дотепер
існуючих аналогів. На пошиття мундирного плаття зі скарбу було виділено
величезну сумму — 595 руб. (для порівняння: річне жалування цілої надвірної
хоругви на 1750 р. становило лише 459 руб.)1123. Також було чисельно
збільшено надвірну хоругву, виділену спочатку з 2-го компанійського полку,
до якої згодом додали ще сотню 3-го компанійського полку Гната Часника.
Так, якщо 1751-1753 р. в її команді перебувало всього 108 товаришів, то в
1755 р. — вже 2141124. Гетьманським ордером від 16 січня 1752 р. надвірні
підрозділи було наказано “иметь в команде и надсмотрении, чтоб они были в
добром порядке” генеральним осавулам Я.Якубовичу та П.Валькевичу. Цим
же ордером “тем командирам велеть в дворе нашем при болшом зале
содержать в пристойном числе людей караул з значком и котлами при
котором и зори бить и в надлежащих местах в оном дворе нашем розвести и
учредить караулы”, що мали змінюватися щотижнево1125.
Чергова реорганізація хоругви припала на осінь 1763 р. Стурбований
рапортами надвірного ротмістра про те, що половина товариства відбувала
службу «весьма партикулярно», практично не з’являючись у столиці,
1121 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.11389. — Арк. 1-9, 11.
1122 ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.1039. — Арк. 2 — 4.
1123 Там само, арк. 13 -13 зв.
1124 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.10762. — Арк. 2; спр. 11702. — Арк.15-17; спр.12906. — Арк.10 зв.
