В перелічених документах Стус з антирадянських позицій порочить соціалістичні завоювання в нашій країні, ототожнює радянський лад з гітлерівським режимом, твердить про начебто існуюче національне гноблення українців та порушення соціалістичної законності, прагне «довести» неможливість побудови комуністичного суспільство в СРСР. (…)
Радянські люди в цих документах Стуса постають як безправні «раби», наклепницьки стверджується, що в нашій країні внаслідок революції нібито була встановлена деспотична влада, що диктатура пролетаріату утримується на «волі рабів», що у нас нібито будується соціалізм «поліцейського типу», який «продукує лицемірство, брехню, нечесність і інші супутники рабства».
Так, в документі «Привид бродить по Європі…» Стус твердить, що нібито «радянський, насамперед російський комунізм, тяжіє до свого ідеалу — невибагливого щастя раба». Далі автор документа стає на захист В. Мороза, який був засуджений за проведення антирадянської діяльності, визнаний особливо небезпечним рецидивістом, виставляє його як «борця» за людину, культуру, народ.
Названі вище документи СТУС зберігав у себе до їх вилучення під час обшуків 12 січня та 4 лютого 1972 року. (…)
28 липня 1970 року Стус, використавши раніше складений ним наклепницький рукопис «Привид бродить по Європі…», написав ворожого змісту листа до ЦК КП України і КДБ УРСР. Потім цей лист був надрукований в антирадянському так званому журналі «Український вісник» № 3, який нелегально видавався ворожими елементами та використовувався в підривній роботі проти СРСР як на території України, так і за кордоном. (…)
…Текст згаданого вище листа починається словами: «Нині зрозуміло кожному…», крім того, 13 січня 1972 року було вилучено під час обшуку у притягнутого до кримінальної відповідальності за антирадянську діяльність Дзюби Івана Михайловича. (…)
В середині 1970 року Стус написав іншого наклепницького листа, що починається словами «Кожне нормально організоване суспільство…», адресованого Голові Спілки письменників України, Секретарю ЦК КП України та Голові Президії Верховної Ради УРСР.
Для написання цього листа він використав вищезгаданий текст наклепницького рукопису «Франція — це я…». В листі Стус зводить наклепи на національну політику КПРС, стає на захист осіб, що займаються ворожою діяльністю, а вжиті до них заходи з боку органів Радянської влади розцінює як «свавілля над людиною і її совістю».
Цей лист Стуса також був вміщений у так званому «Українському віснику» № 3, виготовленому та розповсюдженому в 1970 році. (…)
В період після 1965 року Стус написав листа наклепницького змісту, якого адресував Президії Спілки письменників України, в копіях — Секретареві ЦК КП України та редакції журналу «Всесвіт».
В цьому документі, виступаючи на захист засудженого за антирадянську діяльність Караванського С. Й. та інших осіб, Стус зводить наклеп на радянську дійсність, стверджує, що на Україні нібито переслідуються інтелігенція і науковці і що в нашій країні начебто відсутні демократія та свобода. (…)
В 1967—1968 роках з цим листом ознайомив Селезненка Л., а в січні 1972 року машинописний текст листа було вилучено під час обшуків у Світличної Н., що мешкає в м. Києві, та у Гулик С., що мешкає в м. Львові.
Текст цього ж листа Стуса, потрапивши за кордон до ворожих видавництв українських буржуазних націоналістів, широко використовувався в пропагандистських заходах, спрямованих проти Радянського Союзу. Зокрема, в квітні 1969 року лист був надрукований в журналі «Сучасність» в Мюнхені, в травні 1969 року у газеті «Українське слово» в Парижі, у травні 1969 року та грудні 1970 року в газеті «Шлях перемоги» в Мюнхені під тенденційними заголовками: «Боягузтво — друге наймення підлості» та «Літературу здано на поталу полторацьким». (…)
В 1969 році Стус написав листа на адресу редактора журналу «Вітчизна» та в копії до редакції газети «Літературна Україна» під заголовком «Місце в бою чи в розправі?», в якому з антирадянських позицій викладає наклепницькі твердження про те, що на Україні нібито наступив «час реакції», «нищаться» тисяч і талантів.
В 1969 році із змістом цього листа ознайомив Селезненка Л. Цей документ також набув поширення і використовувався ворожими елементами на Україні та буржуазною пропагандою на Заході. Так, в січні 1070 року він був надрукований в нелегальному т. з. журналі «Український вісник» № 1, який в 1971 році був передрукований в Парижі. (…)
В червні 1971 року лист Стуса «Місце в бою чи в розправі?» передавався зарубіжною радіостанцією «Свобода», а в серпні того ж року був надрукований в газеті «Шлях перемоги» в Мюнхені.
Крім того, текст цього ж документа Стуса в січні 1972 року було вилучено у Мішко О. Я., що мешкає в м. Києві. (…)
В 1970 році Стус виготовив саморобну нелегальну збірку під назвою «Зимові дерева», в яку вмістив написані ним на протязі 1963—1970 років вірші антирадянського наклепницького змісту, такі як: «Не можу я без посмішки Івана…», «Звіром вити, горілку пити…», «Отак живу, як мавпа серед мавп…», «Даждь нам…», «Розмова», «Балухаті мистецтвознавці…», «Який це час?», «Йдуть три циганки…», «У Мар’їнці стоять кукурудзи…».
В цих віршах життя радянських людей він змальовує в спотвореному, викривленому світлі, як «право надриватися в ярмі». (…)
Радянські люди для нього — це мавпи, а СРСР — це «вітчизна боягузів і убивць».
У вірші «У Мар’їнці стоять кукурудзи…», пишучи про колгоспи, він твердить:
Бо тут собі і на штани не вигадаю,
В цім добровільнім допрі-барлозі.
У вірші «Звіром вити, горілку пити» він пише:
Звіром вити, горілку пити
— і не чаркою, поставцем,
і добі підставляти спите
вірнопідданого лице,
І не рюмсати на поріддя,
Коли твій гайдамацький рід
Ріжуть линвами на обіддя
Кількасот божевільних літ.
В іншому вірші «Даждь нам…» — він твердить:
…Догоряють українські ватри.
Догоряє український весь край.
Вірш «Не можу я без посмішки Івана…» — це злісний наклеп на радянську державу, про що свідчать такі слова:
Тоді прости, прощай, проклятий краю,
Вітчизно боягузів і убивць.
У тому ж, 1970 році, ця збірка віршів Стуса була передрукована на машинці і розповсюджена ним серед своїх знайомих та була поширена за кордоном. Два примірники своєї збірки Стус передав Селезненкові Леоніду, по одному примірнику Дзюбі Івану, Світличному Івану, що мешкають у м. Києві, та Калинець Ірині, що мешкає в м. Львові.
В січні 1972 року по одному примірнику цієї збірки було вилучено у Селезненка і Дзюби під час проведених у них обшуків. (…)
Один з примірників збірки «Зимові дерева», одержаних від Стуса, Селезненко в 1970 році передав громадянці Чехословаччини: Коцуровій Ганні, який вона вивезла за кордон і передала Левицькому, що проживає в Англії. Тоді ж, в 1970 році, ця збірка з передмовою автора була видана бельгійським видавництвом «Література і мистецтво» і надрукована в Лондоні. (…)
При обшуці у Стуса 12 січня 1972 року вилучено, зокрема, два виконані ним тексти вірша «У Мар’їнці стоять кукурудзи…» який входить до згаданої збірки. (…)
В 1970 році Стус виготовив саморобну збірку під назвою «Веселий цвинтар», куди, поруч з іншими, ввійшли написані ним антирадянські та наклепницькі вірші: «Ось вам сонце…», «Колеса глухо стукотять…», «Рятуючись од сумнівів…», «Марко Безсмертний», «Їх було двоє…», «Напередодні свята…», «Сьогодні свято…», «З період розгорнутого…». У цих віршах робиться спроба довести читачеві викривлене уявлення про радянське соціалістичне суспільство. У віршах паплюжаться заходи Комуністичної партії та Радянського уряду, пов’язані з святкуванням 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, СРСР порівнюється з концтабором, вміщується твердження про те, що соціалізм в нашій країні нібито будується «на крові і кістках».
Так, у віршованому пасквілі «Ось вам сонце, сказав чоловік» він пише:
«Щоб не хотілося їсти і пити — слухайте лекції, популярні кінофільми як ви житимете щасливо, коли доправитесь небесного царства…
…Коли вам захочеться відпочити — розучуйте цікаву гру про війну, уявіть, що опали вас вороги і хочуть позбавити щасливого існування, словом, стріляйте, кидайтесь на амбразури, падайте під танки. Тільки не розбігайтесь, докинув він…»
У вірші «Колеса глухо стукотять» Стус з ворожих нашому суспільству позицій твердить:
«…І знову Вятка, Котлас, Усть-Вим, дал і — до Чиб’ю. Рад-соц-конц-таборів-союз, який Господь забув…
…Тепер тут править інший бог: расист, марксист і людожер… печорський концентрак споруджує нову добу на крові і кістках».
Після розмноження цієї збірки на друкарській машинці він розповсюджував її, а також окремі вірші, що ввійшли до неї, серед своїх знайомих.
В 1970 році передав по одному примірнику збірки Світличному Івану і Шабатурі Стефанії. (…)
У тому ж році Стус прочитав вголос Селезненку Леоніду і Калиниченку Івану вірш «Колеса глухо стукотять…» із збірки «Веселий цвинтар». Після цього на прохання Калиниченка і Селезненка надав можливість Калиниченку переписати цей вірш у двох примірниках для власного користування. (…)
У себе на квартирі Стус зберігав один примірник збірки «Веселий цвинтар», рукописний та машинописні тексти його віршів «Колеса глухо стукотять…» і «Марко Безсмертний», які були вилучені у нього під час обшуку 12 січня 1972 року. (…)
В 1970—1971 роках Стус написав наклепницький документ у вигляді статті під назвою «Феномен доби».
В цьому документі під виглядом «дослідження» творчості поета П. Г. Тичини він нав’язує читачеві антирадянські, націоналістичні погляди і уявлення щодо оцінки творчості радянського українського поета. На прикладі творчості П. Г. Тичини робить спробу довести, що принцип партійності в радянській літературі — це нібито негативне явище, «одержавнювання» і «споневірений оптимізм».
Поряд з очорнюванням поета Стус робить наклепницькі висновки про національну політику Комуністичної партії Радянського Союзу, твердить, що колективізація нібито була «невдалою мірою» і що духовна культура народу в нашій країні нібито «винищувалась небаченими в історії засобами».
В 1971 році статтю «Феномен доби» він розповсюдив, ознайомивши з нею Франко Зиновію, Світличного І., Селезненка Л., Тельнюка Станіслава, передав також один примірник Калинець Ірині, яка мешкає у Львові, один примірник цієї статті також був вилучений у Сверстюка Є. під час обшуку 12 січня 1972 року. (…)
