Сташинський повідомив слідчим, що він народився 1931р. в с. Бор-щовичі, приблизно за 20 км від Львова. Восени 1948 р. він почав вивчати педагогіку у Львівському університеті. 1950р., ще у часи навчання, його заарештували за проїзд без квитка. Під час з’ясування обставин порушення йому дали зрозуміти, що МДБ відомо про зв’язки його родини з націоналістичним підпіллям та запропонували стати агентом радянських органів безпеки. Богдан, побоюючись за долю своїх близьких, погодився на співпрацю[1750].
Першим завданням Сташинського було знайти вбивцю українського радянського письменника Ярослава Галана, якого 24 жовтня 1949 р. зарубали сокирою в його львівській квартирі. Проникнення Сташинського у підпілля ОУН-УПА відбувалося так. Наприкінці березня — на початку квітня 1951р. МДБ симулювало розшук Сташинського в Борщовичах і Львові. Ці дії переконали місцевих оунівців у тому, що Сташинський переховується від МДБ, і дали йому змогу увійти до середовища підпільників. Після приблизно двох місяців перебування в ОУН-УПА Сташинський повідомив МДБ, що виявив убивцю Галана, — і вийшов з підпілля. За три місяці Михайла Стахура, ймовірного вбивцю письменника, впіймали й стратили[1751].
Після цієї операції Богдан Сташинський вимушено припинив навчання у Львові. До літа 1952р. він працював у МДБ Львівської обл., допомагаючи вишукувати підпільників. У наступні два роки Сташинський навчався в Києві, де він здобував навики роботи іноземного агента МДБ, відвідуючи, між іншим, тренування, уроки німецької мови та курси радянської ідеології. У липні 1954 р. він переїхав до Польщі, а чотири місяці потому — до НДР, де КДБ надав йому документи на ім’я «Йозеф Леман». Богдан видавав себе за етнічного німецького репатріанта[1752]. 1956р. керівник Сташинського («Сергій») провів з ним роз’яснювальну роботу, під час якої розповів, що лідери українських націоналістичних організацій, які «засіли» у ФРН, завдають шкоди СРСР. їхня антирадянська пропаганда підриває позитивний імідж СРСР і відлякує багатьох українських емігрантів від ідеї повернення додому. «Сергій» повідомив Богдану, що першим лідером, якого він має убити, буде Лев Ребет[1753].
Для вбивства Ребета розробили спеціальний метод, який полягав у тому, щоб із пістолета-розпилювача вистрілити в обличчя людині струменем отруйних парів, які утворювалися внаслідок розплющування капсули ціаніду у стволі. Зброя була маленька і компактна, її можна було легко сховати (наприклад, у газету). Смертельна дія ціаніда полягала у тому, що він різко звужував кровоносні судини. За десять хвилин ціанід, який вдихала жертва, випаровувався, тому встановити, що людина померла насильницькою смертю в результаті отруєння, було неможливо. Напередодні замаху (з метою убезпечення від самоотруєння) вбивці потрібно було проковтнути спеціальну таблетку, а відразу після вбивства, якщо пари отрути потраплять йому до легень, вжити антидот. За півгодини до замаху вбивця також мав випити заспокійливі ліки, щоб підвищити стресостійкість[1754].
Сташинський готувався до вбивства кілька тижнів, упродовж яких він стежив за Ребетом та іншими українськими емігрантами. Обравши зручний день (12 жовтня 1957 р.), він вбив Ребета, вистріливши йому отрутою в лице з пістолета, який загорнув у газету (у мить вбивства Сташинський перебував на відстані близько 40 см від своєї жертви). Вбивство сталося в під’їзді будинку на Карслплатц, 8, де розміщувалася редакція газети «Український самостійник». Ребета знайшли мертвим на сходовому прольоті другого поверху о 10:40 ранку. Наступного дня Сташинський вилетів до Східного Берліна і повідомив, що виконав своє завдання. Лікар, який проводив посмертний огляд Ребета, не знайшов жодних доказів насильницької смерті і дійшов висновку, що той помер, напевно, від серцевого нападу[1755].
У травні 1958 р. Сташинського відрядили до Роттердама, де були заплановані ювілейні заходи з нагоди тридцятих роковин смерті Євгена Коновальця (іл. 190—191). 25 травня Сташинський відвідав могилу Коновальця і зробив кілька фотографій. КДБ планував перешкодити проведенню заходу підривом вибухового пристрою зі смердючим газом, однак з невідомих причин цей механізм не спрацював. Спочатку в КДБ навіть розмірковували над закладенням справжньої вибухівки, але пізніше цей план відхилили, зрозумівши, що від наслідків вибуху постраждають не тільки українські націоналісти, а й випадкові перехожі[1756].
У січні 1959 р. Сташинському було наказано прибути до Мюнхена і стежити за Степаном Бандерою, який там жив під псевдонімом «Стефан Попель». У квітні Сташинський вилетів до Москви, де йому повідомили про наступне завдання — вбивство Бандери. Оскільки Сташинський доповів, що Бандеру завжди супроводжує охоронець, фахівці КДБ підготували значно специфічніший пістолет-розпилювач, цього разу з двома стволами, в кожному з яких була капсула з ціанідом і кожна з яких вистрілювала окремо. Одна капсула мала поцілити в охоронця, інша — в Бандеру. У травні 1959р. Сташинський вилетів з Берліна до Мюнхена. На другий чи третій день після приїзду йому випала слушна для вбивства нагода: він застав
Бандеру в гаражі та без сторонніх людей. Втім, як він пізніше зізнався, того разу він був не в злагоді з самим собою, і тому не наважився стріляти. Він викинув зброю і спробував відчинити двері житлового будинку Бандери спеціальними ключами, виготовленими фахівцями КДБ, проте безуспішно. Сташинський повернувся до Берліна, а потім знову вилетів до Мюнхена — вже з новими ключами. Він переконався, що ключі підходять, але вбивство відклав. Сташинський приїхав до Мюнхена 14 жовтня 1959р., напередодні відвідавши у Борщовичах своїх батьків. Наступного дня, озброївшись пістолетом-розпилювачем, він вирушив до багатоквартирного будинку на Крайтмайрштрасе, 7. Сташинський очікував Бандеру на сходовому майданчику, безпосередньо поруч із вхідними дверима. Коли Бандера увійшов, він вистрілив йому отрутою в обличчя відразу з обох стволів. Сташинський заявив, що він занадто нервувався, щоб цілковито контролювати свої дії, і тому здійснив два постріли. Кількість ціаніду, яка потрапила у рот Бандері, була настільки великою, що Провідник мимоволі ковтнув кілька крапель. Це й дало змогу експертам ідентифікувати отруту під час розтину[1757].
За вбивство Бандери голова КДБ Олександр Шелепін 5 або 6 грудня 1959 р. нагородив Сташинського орденом Червоного Прапора. Шелепін також дозволив йому одружитися з Інґе Поль (іл. 196), з якою Богдан познайомився в берлінському казино в квітні 1957р. Співробітники КДБ зазвичай не одружувалися з іноземцями: для цього був потрібен спеціальний дозвіл. Після вбивства Бандери Сташинський облаштувався у Москві, де удосконалював свої навички та готувався до інших операцій[1758].
Під час слідства, яке тривало в ФРН, Сташинський повідомив, що його свідомість змінилася завдяки стосункам з Інґе Поль. Він також розповів, що вже восени 1959 р. він побачив кінохроніку з кадрами похорону Бандери, його тіла у труні, скорботних родичів та друзів, і зрозумів, що вбив двох людей, а не двох ворогів СРСР. Сташинський, напевне, розумів, що постріли отрутою в обличчя здатні вбити людину, але усвідомлював свої «дії тільки теоретично», настільки непоказний вигляд мала зброя, яку він використав (іл. 197)[1759].
На початку своїх стосунків зі Сташинським Інґе звернула увагу на те, що її супутник був «ідейним комуністом» та «нахвалював усе, що пов’язано з Росією і комуністичною ідеологією»[1760]. Вона зізналася йому, що не поділяє його симпатій до СРСР, тому в них щодо цього часто виникали суперечки. Жінка знала його як Йозефа Лемана, німецького репатріанта, якому довелося спеціально вивчати німецьку мову, оскільки він виріс у Польщі. Від нещадної критики Інґе на адресу СРСР Богдан відчував дискомфорт, але в усьому іншому вони дуже добре розуміли одне одного. Молоді люди побралися в квітні 1959 р. Восени того ж року
Стаїиинський повідомив Інґе, що його на рік відряджають до Польщі і він не зможе взяти її із собою. Пізніше, на Різдво, він несподівано відвідав її в Східному Берліні й розкрив свою справжню особу і «професію». Інґе була не просто здивована, а й шокована; втім, вона змирилася із цим і поїхала за Богданом до Москви, де пробула з ним вісім тижнів. Він попередив її, що з кагебістами потрібно бути ввічливою і не критикувати СРСР, бо у КДБ цього не схвалюють. Після вбивства Бандери Богдан розповів Інґе, що вона була першою іноземкою, з якою агенту КДБ дозволили одружитися. Наприкінці березня Інґе і Богдан приїхали до Східного Берліна, де 23 квітня 1960 р. уклали цивільний і взяли церковний шлюб. Незабаром вони повернулися до Москви. В цей час Інґе помітила, що її чоловік змінився. З її слів, під час поїздок до ФРН і спілкування з нею Богдан усвідомив: усе, що йому розповідали про Захід і СРСР в університеті й КДБ, було неправдивим[1761].
Сташинський також усвідомив, що, побравшись з Інґе, він втратив довіру керівників КДБ. Одного разу Богдан та Інґе виявили в їхній квартирі дроти підслуховуючого пристрою. Це, як і регулярна доставка зі Східного Берліна листів, які містили ознаки перлюстрації, посилили розчарування Сташинського в СРСР та у своєму роді діяльності. Влітку 1960 р. Інґе завагітніла. З’ясувалося, що керівник «Сергій» знав про цю новину ще до того, як Богдан повідомив йому про це. У КДБ запропонували зробити аборт, від якого Інге і Богдан відмовилися (у КДБ розраховували, що протягом наступних кількох років вони залишаться в Москві). У цей час Богдан розповів Інґе про свою причетність до вбивств, хоча будь-які розмови на цю тему йому заборонялися. Він також попросив Інґе, якщо з ним що-небудь трапиться, повідомити американській розвідці про те, як убили Ребета й Бандеру. В січні 1961р. Інґе поїхала до близьких родичів у Східний Берлін. Протягом наступних тижнів КДБ тиснув на Інґе, щоб вона повернулася до Москви, але вона відмовлялася це робити, намагаючись, у свою чергу, виклопотати для свого чоловіка дозвіл на поїздку до Берліну. Зрештою, коли настав час пологів, Інґе дозволили залишитися в Східному Берліні, але Богдана до неї не відпустили[1762].
31 березня 1961р. народився Петер, син Богдана та Інґе. Пологи сталися раніше визначеного терміну; дитина народилася недоношеною. Коли Інґе повернулася додому, вона звернулася до свого приятеля з проханням встановити зв’язок з американською розвідкою, але ця спроба не вдалася. Згодом вона вирішила повернутися до Богдана в Москву, що втішило КДБ. Агенти КДБ допомогли Інґе зібрати речі і запланували її виліт до Москви на початок серпня, але 6 серпня Петер несподівано захворів на пневмонію, а за два дні помер[1763].
Після смерті Петера Богданові дозволили відвідати свою дружину. Перед вильотом до Берліна хтось із осіб супроводу припустив, що або Інґе, або агенти західної розвідки навмисно вбили Петера, щоб виманити Богдана до Берліна. Це припущення довело Сташинського до сказу. Першу ніч у Берліні, з 10-го на 11-те серпня 1961р., Богдан провів з Інґе в комплексі будівель КДБ у Карлсхорсті. На 15—16 серпня було заплановано їхній виліт до Москви, тому Інґе та Богдан вирішили, що відразу після похорону сина, призначеного на 13 серпня, вони втечуть до Західного Берліна. Богдан та Інґе розуміли, що втеча буде досить ризикованим вчинком, бо за ними постійно стежили. Зручна нагода трапилася за день до похорону. Вислизнувши від «ескорту», вони дісталися Дальгова, де перевідали батька Інґе, а звідти — до Фалькензе. Там вони взяли таксі і доїхали до станції «Фрідріхштрасе» (у Східному Берліні), звідки на іншому таксі доїхали до станції «Шьонгаузенська алея». Приміським потягом вони дісталися Західного Берліна, а вже там звернулися до поліцейської дільниці на проспекті Темпельхор-Дамм[1764].
