реґіментарської варти, але й поставило під сумнів її подальше існування в тих
формах, які склалися історично. Хоча надвірні формування вже не вперше
опинялися без гетьманської опіки, їхня служба не втрачала своєї актуальності
з огляду на діяльність генеральних установ, що потребували вартових і
кур’єрів. Однак, в лютому 1765 р. в одній із рот жолдаки, невдоволені
дисциплінарними стягненнями з боку Малоросійської колегії, здійняли бунт.
Після придушення заколоту обидва підрозділи було розкасовано,
вибракувано з них старих, немічних і неохочих до служби жовнірів, а із
залишків сформовано одну фузилерну роту по штату польового
мушкетерського полку, котра, подібно до аналогічної Сенатської роти й рот
при губернських правліннях, мала нести регулярну караульно-вартову службу
при Малоросійській колегії1147.
8.3. Козацький статут 1756 р.
Муштра, як стандартизований і регулярний індивідуально-
колективний вишкіл вояків, не була властива становим військовим
1147 ЦДІАК України. — Ф.246. — Оп.2. — Спр.3. — Арк.1, 4—6 зв., 9 зв. — 10.
386
формаціям Середньовіччя та раннього Нового часу. Секрети володіння
різними видами зброї, виїздка бойового коня, шикування та інші премудрощі
передавалися від ветеранів молодшим воякам, котрі надалі шліфувалися
воєнною практикою. Завдяки тяглості традиції, дороговизні озброєння й
амуніції, а також становій замкненості військової справи індивідуальна
підготовка рицарства була достатньо високою. З часом, коли мобілізації
ополчень перестали носити обов’язковий і поголовний характер, ця практика
почала поступово відмирати.
Козацтво, котре на початках свого існування було спільнотою вільних
вояків, що шукали служби у різних володарів, повною мірою відчуло на собі
все переваги професіоналізації військової справи. Не лише козацтво, але й
решта населення регіону, починаючи зі шляхти й завершуючи селянами,
мали ті чи інші військові обов’язки й мусили повсякчас дбати про захист від
кочовиків. Попри тотальну мілітаризацію, рівень військової підготовки все
одно був різним, але воєнна напруженість регіону тримало в доброму тонусі
навіть станові війська, боєздатність яких в решті регіонів Європи невпинно
знижувалася. Ситуація змінилася під час Хмельниччини, коли професійне
реєстрове військо доповнилося відділами повстанців, позбавлених бойового
досвіду й організації. Коли козацтво вже посіло права упривілейованого
стану, тимчасовий характер служби в ополченні, необхідність утримувати
себе за рахунок ведення господарства або заняття промислами, котрі за умов
низької ефективності агрикультури й технологій, відбирали багато часу,
створювали додаткові перешкоди для військових вправ і навчання.
Частота згадок про організацію спеціальних навчань козацького
війська зростає з початку XVIII ст., як наслідок контактів із
західноєвропейськими офіцерами, що служили в російській та польській
арміях, а також зіткненнями зі шведськими військами. Ініціатори
муштрових навчань, як правило погано обізнані із специфікою козацького
війська, отримували мінімальні результати, поглиблюючи невдоволення
новими порядками й сприяючи поширенню чуток про цілковите
387
переведення козаків у “регулярство”1148. Однією з найбільш поширених
форм перевірки озброєння, спорядження й муштрової вправності козаків
стають огляди реєстрових полків, проваджені початково російським
генералітетом, а згодом і козацькою старшиною. За інформацією щоденника
Я.Марковича, в серпні 1723 р. подібний огляд було влаштовано київським
генерал-губернатором і командиром Української дивізії князем
М.Голіциним, який зібравши всі полки гетьманського реґіменту,
“ревидовал, рядом поставивши пешо и велевши стрелять”1149.
Подібного роду огляди в середині XVIII ст. вже не були новиною. Їх
особливо актуалізував початок Семирічної війни. Для участі в ній мав бути
сформований п’ятитисячний корпус кінних виборних козаків і тисячний
збірний компанійський полк, які планувалося перекинути в Східну
Пруссію 1150. Укази Сенату вимагали, аби в корпус відряджалися лише
виборні козаки, на добрих конях, в доброму одязі, справним озброєнням,
амуніцією, спорядженням, запасами фуражу й провіанту. На початку грудня
1756 р. Генеральна військова канцелярія розіслала в полкові правління
наказ, згідно якого всі “наряженные к походу” козаки зібралися в Глухові
для навчання муштрі. Пізніше замість всіх наявних козаків, було вирішено
вирядити на навчання по 120 чоловік від кожного полку на чолі з
“совершенными” сотниками. 29 листопада канцелярія просила генерального
осавула Якубовича “резолюціи, какимъ образом наряжених … к походу
козаковъ к военному деиствию экзерцировать і какіе при том їх учении речи
употреблять”. У відповідь на це від генерального осавула було прислано два
документи — “Форма как начать смотр малороссийским полкам” та
1148 Сокирко О. Західноєвропейські військові практики і технології в Україні XVIII століття //Європейські історичні студії. — 2019. — № 13. — С.183-202.
1149 Дневные записки малороссийского подскарбия Якова Марковича. — С. 25.
1150 ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.1971. — Арк.2 — 2 зв., 11 — 11 зв.
388
“Экзерциция воинская легкого войска”1151, аби “въ случаяхъ военныхъ
обращеній все единимъ порядкомъ, а не различно действоватъ могли”1152.
Обидва документи, що в сукупності являють собою перший звід
муштрових правил та інструкцій козацького війська, є унікальними
пам’ятками українського військового письменства. “Форма”, що складається
з 9 пунктів, містить настанови щодо перевірки зовнішнього вигляду козаків,
їхнього озброєння, амуніції, одягу, продовольчого запасу, віддання вояцьких
почестей, рапортів, наказів тощо. “Экзерциция” 1153 є набором муштрових
правил, що визначають стройові прийоми, шикування козацького
підрозділу, порядок їх руху та дій під час бою. Обидва документи увібрали в
себе найбільш типові елементи військових оглядів, а також бойової
практики, що з’явилися в гетьманській армії протягом першої третини XVIII
ст.
“Форма” та “Экзерциция” є дуже цікавими первістками власне
муштрових правил, а також власне одним з перших в Європі прикладів
статуту для іррегулярних військ для яких зазвичай подібні регламенти не
укладалися. В російській армії з нерегулярних формувань, до яких належали
козацькі війська, власний статут, написаний генерал-лейтенантом
Чернецовим, мав лише ландміліційний корпус1154. 1747 р. його було
замінено на загальнопіхотний статут авторства фельдмаршала Лассі. Решта
нерегулярного війська, яка включала в себе здебільшого кінноту,
обходилися без жодних муштрових і бойових регламентів. Для регулярних
полків російської армії основним чинним статутом упродовж усієї першої
половини XVIII ст. був розроблений за Петра І “Устав Воинский” 1716 р., а
1151 Сокирко О. Муштрові статути гетьманського війська 1756 р. //Київська старовина. — 2005. — №5. — С.67-81.
1152 ЦДІАК України. — Ф.108. — Оп.2. — Спр.498. — Арк.2.
1153 “Екзерциція” (з фр. exercice < лат. exercitus — “вправа”) — у військовій лексиці XVI—XVIII ст. піхотна й кавалерійська муштра, навчання, вправи для вдосконалення марширувань, прийомів зі зброєю тощо.
1154 Бескровный Л. Русская армия и флот в XVIII веке. — С. 155.
389
також “Краткое обыкновенное учение” для піхоти й “Краткое положение с
нужнейшими обьявлением при учении драгунского строю” для кавалерії.
Втім, на середину століття ані армійська піхота, ані кавалерія не мала
єдиних уніфікованих статутів, вибірково користуючись застарілими
нормами “Устава”, регламентами Мініха й Лассі, а також порадниками й
інструкціями, укладеними командирами полків для “внутрішнього
вжитку”1155. Весь масив напрацьованого за цей час досвіду навчання військ
та їх участі у війнах з Туреччиною та Річчю Посполитою, було використано
Військовою колегією при створенні нових статутів, що побачили світ у 1755
р.: піхотному “Описание полкового строя” авторства полковника
З.Чернишова та “Экзерциции и учреждения строев и всяких церемониалов
регулярной кавалерии”.
Обидва регламенти поширювалися як в рукописних списках, так і в
друкованих версіях, маючи між собою незначні відмінності. Аналіз їхніх
текстів дозволяє говорити про знайомство з ними й авторів “Экзерциции
воинской легкого войска”, яка, по суті є їхнім компілятом, адаптованим до
потреб козацького війська. Окрім подібності в назві, козацький регламент
містить характерні команди та “изъяснения” до них, характерні для
російської муштрової практики. Зокрема, всі команди мають чіткий поділ на
попередні, що подавалися голосно й протяжно, даючи солдатам час на
орієнтування в своїх діях (питомо російська команда “Слушай!”), та
виконавчі, що віддавалися після паузи й мали виконуватися негайно. Так
само, подібно до російської практики, всі команди для стріляння є
тричленними: “Зводь курки!”, “Прикладуйся!”, “Пали!”.
Обидва регламенти є дуже цінними джерелами не лише до історії
озброєння й тактики козацького війська, але й певним свідченням рівня
розвитку військово-теоретичної думки старшини, розуміння того, що
можна було б назвати першими спробами впровадження стандартів у
1155 Масловский Д. Русская армия в Семилетнюю войну — Вып.1. — С. 26-27, 41-43, 147-148.
390
суцільно не регламентовану військову службу козацтва. Зокрема, “Форма”
встановлювала дуже докладний перелік зброї, амуніції, інженерного
реманенту, що їх мусив мати кожен козак. Прикметно, що він мав власне
українське авторство й, на відміну від першого подібного переліку часів
реформи виборного козацтва 1735 р., укладеного російськими офіцерами,
був значно ширшим і докладнішим1156. “Форма” також встановлювала
диференційовані муштрові прийоми для різних рангів вояків — рядових
козаків, отаманів і старшин, що загалом було характерним для стройової
підготовки тогочасних регулярних армій. “Экзерциция легкого войска”
запроваджувала тактичні стандарти, орієнтовані на особливості бойового
застосування іррегулярного козацького війська. Документом вперше
впроваджувався постійно існуючий нижчий тактичний підрозділ — сотня в
складі 120 чоловік, що складалася з 5 куренів по 24 козаки і 1 отаману в
кожному. Як відомо, в гетьманському війську сотні й курені не мали сталої
чисельності, через це порядкування ними на полі бою та в поході мало певні
організаційні труднощі. Чітко визначаючи чисельність сотні власне як
бойової, а не адміністративної одиниці, “Экзерциция” тим самим закладала
передумови для подальшого відокремлення військового устрою від
