Німецько-українські націоналісти
На початку літа 1944 р., відразу після відступу німців із західноукраїнських територій, радянська пропаганда все частіше називала ОУН і УПА «українсько-німецькими націоналістами» чи «німецько-українськими націоналістами». Це означало, що українське націоналістичне підпілля вважається невід’ємною частиною нацистської імперії, яке треба перемогти, як і його господарів, яких на той час уже вигнали з України, але які залишили після себе своїх спільників. Ця пропагандистська кампанія стала частиною загального процесу, спрямованого на ліквідацію націоналістичного підпілля (терору проти ОУН-УПА та всіх, хто підтримував ці організації або кого у цьому просто звинувачували без вагомих підстав). Дуже поширеним і радикальним методом терору була публічна страта бандерівців і «колаборантів» через повішання[1812]. Тіла повітаних (з написами «Бандерівець», «Українсько-німецький націоналіст», «За зраду українського народу») іноді на кілька днів залишали на місцях страти на привселюдний огляд. Часом радянські кати знімали з повітаних «бандитів» штани і спідню білизну, аби ще більше принизити їх і, як наслідок, посилити пропагандистський ефект. Свідками цих розправ вимушено ставали мешканці з навколишніх населених пунктів, іноді цілі групи школярів[1813] (в окремих випадках за стратами спостерігало до 8 тис. селян)[1814]. Партизанів УПА або діячів ОУН часто вішали без суду і слідства. Для публічної страти «бандерівця» було досить самої підозри, що людина належала до ОУН та УПА або їм допомагала. Перед такими стратами зазвичай поширювали різні чутки. Наприклад, про те, що під час затримання у бандерівця знайшли відрізані вуха кількох десятків людей[1815]. Публічні страти бандерівців були поширені майже по всій території Західної України[1816].
У 1944—1945 рр. Західну Україну майже засипали пропагандистськими матеріалами, у яких діячів ОУН і партизанів УПА закликали скласти зброю. Наратив радянських листівок часто нагадував релігійно-націоналістичну риторику ОУН. У радянських пропагандистських матеріалах ОУН і УПА називали зрадниками українського народу і поплічниками нацистів, проте обіцяли не нашкодити тим «українсько-німецьким націоналістам», які складуть зброю і залишать ліси (водночас залякуючи тих, хто не підкориться владі). У листівці від 12 лютого 1944р. ці заклики сформульовано так: «Кидайте оунівські банди! Рвіть всякі зв’язки з німецько-українськими націоналістами!..Вони тягли вас на зраду українського народу, на ганьбу і смерть… пометіться прислужникам-оунівцям! Виходьте з лісів! Здавайте Червоній Армії свою зброю! Вертайтесь до рідних осель, до чесної, мирної праці на користь нашої радянської батьківщини, на користь нашого народу!»[1817] Текст листівки закінчувався обіцянкою «цілковитого прощення їхніх минулих провин перед Батьківщиною» — у випадку, якщо адресат порве всілякі зв’язки з ОУН і УПА[1818].
20 липня 1945 р. газета «Радянська Україна» повідомила, що кілька українських націоналістів зголосилися на пропозицію уряду про амністію, їм пробачили, і тепер вони живуть у мирі, але багато «бандитів» ще досі ховаються і тероризують населення. Карикатура, надрукована поруч з оголошенням, наочно демонструвала, що станеться з тими «українсько-німецькими націоналістами», які відмовляться підкоритися владі. На карикатурі зображений великий кулак, який виринає з рукава сорочки-вишиванки й розчавлює бандита (іл. 205). Газета пояснювала, що кулак символізує «силу вільного українського народу у сорок мільйонів». Трохи вище кулака ми бачимо дату — «20 липня». На карикатурі зображено бандита. Очевидно, що від удару кулака він випустив з рук пістолет (з гравіюванням свастики), а з його голови злетів капелюх (прикрашений зображенням тризуба). Як і в багатьох інших радянських карикатурах того часу, свастика, тризуб і жовто-блакитний колір вказують на зв’язок з «українсько-німецьким націоналізмом»[1819].
Після закінчення оголошеного терміну дії амністії — 20 липня 1945 р. — стратегія радянської пропаганди змінилася. У статті, надрукованій за це число, підбито підсумки: «Народ прощав тим, хто складав зброю, хто з’являвся з повинною… Але ті, що продовжували свою ганебну каїнову справу, ті, гинули собачою смертю на своїх гітлерівських смітниках… Така воля народу. Ця воля буде здійснена якнайшвидше. Ті, що перешкоджають нам у будівництві щасливого життя на нашій вільній, возз’єднаній Радянській Україні, на нашій радянській Батьківщині — мусять бути знищені і будуть знищені!»[1820]
Протягом декількох місяців до 20 липня 1945 р. у радянській пресі друкували зізнання українських націоналістів, щоби ще раз продемонструвати злочинний характер ОУН-УПА і закликати членів цих організацій скласти зброю. Тепер радянська преса називала українських націоналістів такими, що «прозріли» — нібито вони усвідомили, що раніше їх увели в оману їхні лідери, і вони діяли фактично як вороги українського народу. 6 лютого 1945 р. газета «Вільна Україна» надрукувала репортаж Остапа Вишні «Наша земля! Радянська земля!», у якій автор цитує слова чоловіка віком близько 35 років, які той промовив перед жителями Перемишлян (райцентру у Львівській обл.): «Громадяни! Ви мене знаєте. Я є “станичний” бандерівців у нашому районі. Я закликав вас битися з радянською владою, закликав вас не коритися, убивати радянських людей, я загадував вам ховатися по “схронах”, по лісах. Я наказував… вбивати тих, хто переходить на бік радянської влади, і не тільки вбивати їх самих, а нищити їхніх батьків, жінок, дітей… І от тепер я каюсь в тому, що я, а зо мною мої бувші товариші наробили. Тепер я зрозумів, скільки лиха, скільки горя ми наробили своєю роботою. Тепер мені ясно, куди нас вели наші ватажки, куди нас вів Бандера. Ні для кого вже не секрет, що Бандера, а разом з ним і всі ми, бандерівці, працювали за вказівками німецького гестапо, і правильно нас називають українсько-німецькими націоналістами. Я закликаю всіх тих, хто йшов за мною, з’явитися до представників радянської влади і здати зброю… Ви ж бачите, — я живий, нічого прикрого мені радянська влада не вчинила. Я ще раз закликаю вас, — давайте кинемо наше лихе діло, давайте працювати з радянською владою…»[1821].
За словами Вишні, ті з присутніх, у кого загинули родичі від рук ОУН-УПА, після цих слів заплакали. Оратори намагалися надати своїй агітації більшої ефектності, а тому часто згадували імена відомих у громаді людей, які загинули від рук націоналістів. Водночас ці самі пропагандисти ніколи не згадували про злочини, які проти місцевого населення скоювала радянська влада.
18 лютого 1945 р. «Вільна Україна» опублікувала послання «До всіх обдурених, що перебувають у лісах і схронах — наш заклик», написане групою бандерівців, які вийшли з підпілля. Текст звернення розмістили під груповою світлиною. Колишні підпільники зізнавалися в своїх злочинах і закликали націоналістів, які переховувалися, виходити з підпілля: «Ми довгий час перебували у лісах і схронах, виконували волю німецьких імперіалістів, гітлерівців… Ми дурили наших селян, нашу молодь, розповсюджуючи різноманітні ворожі чутки, говорили про те, що ми боремось за “вільну українську незалежну державу”, а насправді вбивали своїх односельчан, вірно служили німцям. <…>
Але, прочитавши Звернення уряду Радянської України і усвідомивши, що наші дії є протинародні — ми пориваємо з ганебним минулим нашим життям і стаємо на новий шлях, на шлях чесної трудової діяльності… Нас не раз страхали тим, що мовляв, коли ви з’явитеся з повинною до органів радянської влади, то вас, звичайно, замордують, будуть знущатися або вишлють на Сибір. Насправді, це — брехня, вигадка. Ми, повернувшись з лісів, перебуваємо на волі, не знаємо ніяких утисків»[1822].
Подібне зізнання на шпальтах газети «Радянська Україна» від 20 липня 1945р. зробив колишній член СБ ОУН: «Я, Борис Іван, у 1942р., вступив в організацію ОУН і працював як підрайонний “СБ”. Верховоди:…обдурювали нас, наказували допомагати німцям у боротьбі проти Радянського Союзу, наказували вбивати невинних людей. Говорили нам, що цим шляхом здобудемо свою Україну, але ми бачимо, що верховоди ОУН нас обдурювали»[1823].
На ранньому етапі кампанія проти ОУН-УПА стала складовою кампанії ненависті до нацистської Німеччини, у межах якої не було різниці між нацистами і німцями. Вбивство німця прирівнювалося до вбивства нациста і вважалося проявом радянського патріотизму та геройства (іл.207). Если ты не убил за день хотя бы одного немца, твой день пропал… Если ты убил одного немца, убей другого — нет для нас ничего веселее немецких трупов, — писав Ілля Еренбург, один із провідних радянських письменників того часу[1824]. Із самого початку кампанія проти українських націоналістів була частиною ідеологічної кампанії посилення в Україні (особливо в західних регіонах) патріотичного виховання радянських громадян. Українських націоналістів називали зрадниками радянської України, що відкидають радянські ідеали та допомагають німцям поневолити Батьківщину[1825]. У межах кампанії ненависті до німців «Радянська Україна», «Вільна Україна» та багато інших газет публікували на своїх сторінках звіти Надзвичайної державної комісії, яка розслідувала злочини нацистів в Україні. Наратив цих матеріалів містив у собі елементи люті, звинувачення та помсти[1826].
29 жовтня 1944р. «Радянська Україна» заявила, що особливо скрупульозно політику радянізації слід реалізовувати у Західній Україні, оскільки ці території перебували в складі СРСР менше двох років: «Саме тут, у західних областях, масово-політична та ідеологічна робота має бути розгорнута з особливою широтою, з особливим розмахом, має провадитися з особливим умінням». Українських націоналістів у статті називали «українсько-німецькими націоналістами, бандерівцями, бульбівцями і т. д.», які зрадили свою батьківщину — Радянський Союз: «Тут, у західних областях, вони з особливою впертістю провадили свою каїнову роботу розпалювали національну ворожнечу, намагалися розірвати дружбу українського народу з великим російським народом та іншими народами країни Рад, брехали і розбещували. Вони робили це, щоб послабити український народ і тим полегшити гітлерівцям знімечити Україну, перетворити її на німецьку колонію»[1827].
У тій же статті анонімний автор стверджував, що «українсько-німецькими псами Гітлера» були не тільки ОУН(б) і УПА, а й усі інші українські націоналісти та колабораціоністи, такі як ОУН(м), дивізія СС «Галичина», УЦК (з Кубійовичем на чолі), редакції колабораціоністських газет та працівники окупаційних органів влади. Всіх їх радянська пропаганда змальовувала як однорідну групу, що за допомогою нацистської Німеччини завдавала шкоди українському народові. Найгіршими, найамо-ральнішими елементами цієї групи були ОУН і УПА, які, на відміну від багатьох, не пішли з німцями, а залишалися в підпіллі і продовжували німецький терор і вбивство мирних радянських громадян[1828].
