козацького війська мали не лише утилітарне, але передусім символічне значення.
Основа гетьманської армії — козацькі полки — продовжувала зберігати свій
традиційний костюм та інсигнії, органічно пов'язані із її історичними традиціями й
побутом. Розумовський енергійно впроваджував у військовий побут
«національний стиль», котрий мав стати зовнішнім маркером автономного статусу
Гетьманщини. Водночас реформа була підпорядкована новим трендам епохи —
певним стандартам і уніфікаціям, котрі, однак, не позбавили армію національної
автентики. Показово, що гетьман не став впроваджувати для козаків
західноєвропейські однострої, спорядивши в них лише свою гвардію, і зробив
ставку на традиційний костюм і колективні символи козацького стану,
уодноманітнивши його і додавши посадові символи та відзнаки, як того вимагали
потреби тогочасної воєнної практики.
1189 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.12121. — Арк. 25.
1190 Савчук Ю. З історії формування прапорових традицій Ніжинського полку (друга половина XVIII ст.). — С.81.
1191 Його ж. Сотенні прапори Чернігівського полку другої половини XVIIІ ст. //Спеціальні історичні дисципліни: питанння теорії та методики. — К., 2005. — Вип.12. — С. 6-25.
402
8.5. Реорганізація артилерії
За правління К.Розумовського артилерія належала до тих родів війська, що
користувалися особливою увагою гетьмана та старшини. Зокрема, було зроблено
спробу зосередження управління Генеральною та полковими артилеріями в руках
генерального обозного. В листопаді 1751 р. тодішній генеральний обозний
С.Кочубей подав на ім'я гетьмана рапорт в якому окреслив недоліки
децентралізованого існування артилерійського відомства. Посилаючись на те, що
Генеральна артилерія постачає полкові артилерії порохом, боєприпасами, кіньми,
виділяє кошти на ремонт гармат, транспорту й навчання обслуги, але навзамін не
має над ними жодного контролю й допомоги, Кочубей просив передати у його
відання всі прибутки полкових артилерій, а також “всем обритаючимся в полкахъ
при полковихъ и сотенних артиллеріяхъ служителямъ пушкарамъ.., армашамъ...,
майстеровимъ же людямъ... повелеть быть в полной моей диспозиціи и приказовъ
моихъ во всемъ слушатся”1192. 1193.
Проявами нових віянь “регулярства” були спроби впровадження постійних
штатів артилерійського персоналу. За гетьманування Розумовського маємо перші
згадки про поділ гармашів і пушкарів на 3 команди по 30 чоловік на чолі з
“отаманами пушкарскими”, в котрих можна вбачати прообраз артилерійських
рот1194. Пописи артилерії 70-х рр. XVIII ст. підтверджують, що цей поділ зробився
сталим, зберігаючись аж до кінця існування відомства 1195. Паралельно було
впорядковано штати для старшин, їхні посадові обов’язки й загальну
компетенцію Канцелярії генеральної артилерії, що фактично перетворилася на
головний управлінський орган при генеральному обозному. До правління
“генеральной армати” були також приписано кілька значкових товаришів з різних
1192 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.10108. — Арк. 99-99 зв.
1193 Там само. — Арк. 100.
1194 ЦДІАК України. — Ф.54. — Оп.3. — Спр.641. — Арк.2 зв.— 3 зв.
1195 ЦДІАК України. — Ф. 763. — Оп.1. — Спр. 481. — Арк. 2 зв.
403
полків, котрі виконували адміністративні доручення. Ця практика йшла в річищі
загальної тенденції наділення гетьманом значкових товаришів функціями
офіцерів-порученців при дворі та центральних установах1196. З 1751 р. до
“присутствующих” у Канцелярії Генеральної артилерії були долучені також
значкові товариші, кількість яких коливалася від 5 до 30 чоловік 1197. Характер їх
обов'язків був досить широким — від виконання спеціальних доручень, до
поточних ревізій гарматних парків полкових артилерій, збору податків, контролю
над виконанням ремонтних робіт, видачею боєприпасів у полки тощо. Розбудова
артилерійських штатів, із орієнтуванням на регулярні стандарти,
супроводжувалося й в запровадження незнаних доти посад лікарів і
фельдшерів1198.
На початку 60-х рр. також почали регламентувати й чисельність
артилерійської обслуги для гармат. Так, в ордерах полковим артилеріям
Канцелярія Генеральної артилерії приписувала “до всякой походной пушки
пушкарей по шести, да по едному армашу”; крім того, приписувалося мати по
одному гармашеві при кожному зарядному ящику й гарматній упряжці 1199. Цей
крок щодо стандартизації кількості гарматної обслуги був дуже важливим з
огляду на професіоналізацію та підвищення боєздатності артилерії.
За каденції Розумовського, котрий мав широкі можливості для перегляду
виданих раніше імперським урядом заборон, було відновлено заводське
виробництво пороху. Підписаний ним 29 березня 1751 р. ордер про поновлення
порохового виробництва, судячи з усього, був виданий явочним порядком, не
маючи за собою традиційного імператорського схвалення. Втім, протистояння в
справі порохової монополії на тому не завершилося, діставши продовження вже
1196 НБУВ.ІР. — Ф. 61. — Спр.1599. — Арк.1; ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр. 4056. — Арк. 2.
1197 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр.15790. — Арк. 3-4.
1198 ЦДІАК України. — Ф.54. — Оп.3. — Спр.641. — Арк. 2 зв.
1199 ЦДІАК України. — Ф.51. — Оп.3. — Спр. 17739. — Арк.1 а.
404
за Катерини ІІ. 30 січня 1764 р. вийшов указ “о уничтожении имеющихся в
Малой России пороховых заводов и впредь о небытии оным, и об отпуске на
малороссийские войска пороха готового из Москвы”1200. Це розпорядження стало
останньою крапкою в утвердженні імперією монополії у виробництві стратегічно
важливих боєприпасів та контролю над їх розподілом, назавжди позбавивши
гетьманське військо власної виробничої бази, а відтак і перспектив розвитку.
Однією з найважливіших ініціатив Розумовського стали перші спроби
уніфікації калібру гармат. Протягом 1759 р. в Глухові або Києві було відлито 5
короткоствольних бронзових гармат калібром 3,5-фн, 4-фн і 5-фн 1201. В дульній
частині гармат було розміщено презентаційні написи з датами відливу, а також
геральдичні композиції з гербом Кирила Розумовського та стрічкою з девізом
“FAMAM EXTENDERE FACTIS” (лат. “Славу розповсюджувати справами”)1202.
Ці зразки гармат взорувався на найбільш поширені в гетьманському війську типи
3 і 3,5-фн легких гармат, якими з часом Розумовський, очевидно, планував
забезпечити полкові артилерії всіх 10 лівобережних полків. Показовим з цієї
точки зору є те, що нововідлиті гармати поповнювали не лише столичні
глухівські арсенали, але й надходили до реєстрових полків, про що свідчать
інвентарі полкових артилерій. Так, відомість ніжинської полкової артилерії
фіксує наявність 4 “нововилитихъ пушек походнихъ”, присланих взимку 1752 р.
від Генеральної артилерії (вони мали замінити 4 старих похідних гармати, що
були несправними “за роспаленими запалами”)1203. Швидше за все, йшлося саме
про нові 3,5-фунтові бронзові короткоствольні гармати, котрі щойно почали
відливати у Глухові за взірцевим шаблоном1204.
1200 ЦДІАК України. — Ф.269. — Оп.1. — Спр.4147. — Арк.2.
1201 Мальченко О. Museum artilleriae Ucrainicae. Музей української артилерії XV‒ XVIII століть. — К., 2011. — Ч.1. — С. 73-75 (№33-34), 78-79 (№ 37-39).
1202 Там само. — С. 74-75, 78-79.
1203 ЦДІАК України. — Ф. 269. — Оп.1. — Спр.993. — Арк. 7.
1204 Мальченко О. Museum artilleriae Ucrainicae. Музей української артилерії XV‒ XVIII століть. — С. 73-75, 169.
405
Отже, рефоми Розумовського були першими системними кроками з
впровадження регулярних стандартів у організацію та управління Генеральною
та полковими артилеріями й спробами впровадити часткову уніфікацію
гарматного парку.
8.6. Проєкти реформування військово-політичного устрою
Системні заходи з впорядкування гетьманського війська, що припали на
кінець 50 — початок 60-х рр. XVIII ст. співпали із важливими, але водночас
різнонаправленими за своїм характером, змінами в політичному кліматі Російської
імперії та намірами старшинської еліти зміцнити інституційні підвалини автономії
Гетьманщини. Більшість реформ, особливо що стосувалися ієрархії та статусу
старшинських посад, кодифікації права, впорядкування судочинства були
замислені й зреалізовані в інтересах старшинської аристократії (гетьман виступав
їхнім лобістом при імператорському дворі), якій ішлося про гарантування прав
автономії та перерозподіл посад і сфер впливу всередині неї. Водночас, повільність
і неповороткість військової системи Гетьманщини невдовольняла імперський
уряд, котрий в період Семирічної війни був зацікавлений у якомога
ефективнішому використанні її військових ресурсів. Проблеми козацького війська
й загалом козацького стану були докладно описані в донесеннях гетьманського
радника Г.Теплова ще на початку 50-х рр. XVIII ст. і згодом були розгорнуті в його
відомій “Записке о непорядках в Малороссии” (1760). Усунення проблем із
мобілізацією козацьких полків й загалом недостатню задіяність ресурсів
Гетьманщини у воєнній сфері пропонував виправити проєкт реформування
іррегулярних військ сенатора П.Шувалова з листопада 1756 р.1205. Більш
радикальний шлях вирішення цієї ситуації, котрий зрештою таки буде взято на
1205 Киселев М., Лазарев Я. Записка П.И.Шувалова о реформировании иррегулярных войск (1756 г.) //Новое прошлое. — 2020. — № 2. — С. 294-308.
406
озброєння вже за правління Катерини ІІ, висунув у 1761 р. сенатор Р.Воронцов,
запропонувавши поширити на Гетьманщину рекрутську повинність1206.
Ці наміри стали тривожними сигналами для гетьмана й політичної еліти
Гетьманщини, змусивши їх подбати про гарантування суб’єктності автономії
шляхом її правового та інституційного зміцнення. Те, в яких рисах устрій
Гетьманщини, включно зі збройними силами, бачилася її політичній еліті добре
видно на прикладі “Прошения малороссийского шляхетства и старшин вместе с
гетманом о восстановлении разных старинных прав Малороссии” 1763 р. Цей
документ було укладено протягом вересня-листопада 1763 р., як консолідований
проєкт головних суспільно-політичних і правових засад існування автономії
гетьманату1207. У найважливіших своїх положеннях він зводився до наступного:
підтвердження вільної елекції гетьмана, прав і привілеїв усіх станів, що були
надані й затверджені попередніми правителями, зрівняння малоросійських чинів із
великоросійськими, гарантування прав власності малоросійської шляхти,
повернення незаконно конфіскованих маєтностей, а також привернення
відчужених земель Гетьманщини, заборону посідання урядів іноземцям,
затвердження реорганізованої судової системи, повернення прав малоросійському
духовенству, в тому числі вільної елекції митрополита й архієреїв, гарантування
