17 листопада 1944р. у газеті «Радянська Україна» з’явилася одна з перших статей про українських націоналістів, написаних знаним українським радянським письменником Ярославом Галаном. На початку статті, яка мала назву «У чорній ямі зради і злочинів», Галан заявив: «У звірствах бандерівські бандити не поступаються своїм хазяям — гітлерівцям. Вони спалюють людей живими. Відрубують руки і ноги. Закопують живими у землю. Німецька школа. Гестапо — учитель бандерівців, бульбівців, мельниківців щодо звірств». Галан писав, що українські націоналісти друкували антинімецькі листівки в німецькій друкарні в Луцьку, але жоден «німець не загинув через листівки, і кулі бандерівців летіли не в сторону німецьких каральних загонів, а в груди українських і польських селян, їх дружин, матерів і дітей, та в спини партизанів…»[1829]. Карикатури, якими ілюстрували статті Галана та інших радянських письменників, часто висміювали проголошення Української держави урядом Стецька 30 червня 1941 року, так само як, власне, і саму ідею створення такої держави (іл.209).
У грудні 1944р. в газеті «Радянська Україна» опублікували статтю іншого автора АВолодимира Беляева. У ній розповідалося про вбивство польських'професорів, яке сталося у Львові в ніч з 3 на 4 липня 1941 р. На відміну від пізніших радянських статей, автор цієї публікації не пов'язував цей злочин з батальйоном «Нахтігаль»[1830]. В іншій статті «Українсько-німецькі націоналісти — найлютіші вороги українського народу» (автор — О. Касименко) українських націоналістів звинувачували у: намірі відокремити Україну від СРСР. Касименко, як згодом і кілька інших «авторів, виступав зі звинуваченнями на адресу ОУН-УПА та простежував зв’язок між ОУН і політиками (Петлюрою та Винниченком), які намагалися створити незалежну українську державу ще під час Першої світової.. За словами Касименка, Петлюра став провісником ОУН, бо також прагнув відокремити Україну від Росії.і співпрацював з німцями. У своїх публікаціях Касименко, як і Галан та низка інших радянських авторів, часто перемежовував факти з неправдивою інформацією, маючи на меті сягнути найвищого пропагандистського ефекту. Він називав ОУН-УПА, як і Галан, чужорідними елементами: «Хто вони такі українсько-німецькі націоналісти? Це невелика, ізольована від народу, банда підлих зрадників», у той час як український народ давно консолідувався «навколо великого вождя товариша Сталіна, є і буде завжди вірний великій ідеї дружби радянських народів»[1831].
Докладніше радянську інтерпретацію українського націоналізму виклав професор Львівського університету Василь Осічинський. Свій аналіз він розпочав із «Січових стрільців», які, на його думку, зрадили український народ і були для нього нічим іншим, як інструментом німецької політики. За словами Осічинського, тільки СРСР дав українцям можливість створити «власну державу — Українську РСР». «Січові стрільці» із самого початку були «українською націоналістичною контрреволюцією». Основною ланкою цієї контрреволюції була Центральна Рада — законодавчий орган, який 1917 р. проголосив У HP і підтримав імперіалістичну політику Німецької імперії, у такий спосіб «завдаючи вдару одвічним прагненням українського народу жити в союзі з братнім російським народом». Петлюра, за Осічинським, був раннім українським націоналістом, який зрадив український народ, уклавши союз з Польщею в обмін на західноукраїнські території. Після Першої світової українські націоналісти залишили Україну і працювали на спецслужби Польщі, Румунії та Німеччини. У міжвоєнний період «всі ці зрадники зібралися, в основному, у фашистській Німеччині», де гестапо «пристосувало їх до потреб німецького загарбницького фашизму. На цій базі і виріс сучасний українсько-німецький націоналізм, що є складовою частиною німецько-фашистської системи». Осічинський назвав Коновальця «особистим другом Гітлера», якого гестапо вбило 1938р. «через недоговореність між панами і наймитами». За словами Осічинського, Бандера став лідером ОУН, оскільки гестапо не симпатизувало Мельнику. У роки війни «українсько-німецькі націоналісти» допомагали нацистам експлуатувати Україну. Бандерівці намагалися створити враження, що вони борються проти окупантів, тому вони пішли в підпілля, але насправді й далі служили німцям. Мельниківці не йшли в підпілля і відкрито співпрацювали з німцями; вони сприяли у відправленні українців на примусові роботи в Німеччину і заснували дивізію СС «Галичина». Свою статтю Осічинський завершив словами: «Вже конають під ударами Червоної Армії їх пани — німецькі фашисти, сконають і вони»[1832].
Радянську модель репрезентації бандерівців і «українсько-німецьких націоналістів» впихнув у горіхову шкаралупу свого памфлету «Вампіри» і Ярослав Галан: «Авжеж гітлерівці пішли — бандери залишились. Зв’язані не на життя, а на смерть з фашизмом, з його системою, вони продовжують за інерцією діяти навіть після того, як їхня Мекка — націстський Берлін — ліг у руїнах… Бандерам пощастило поки що вислизнути з-під шибениці, і вони діють за всіма правилами фашистської тактики»[1833].
У ранній радянській пропаганді термін «фашизм» траплявся дуже часто, але його значення було повністю спотворене і політизоване, оскільки його використовували як політичну лайку. Усіх ворогів СРСР радянський пропагандистський апарат ототожнював з фашистами. Деякі з них — Бандера, Мельник і хорватські політики (Павелич) — насправді взяли фашизм на озброєння, а деякі — ні. Так, польську Армію Крайову і польських політиків, наприклад Иозефа Бека й Едварда Ридз-Смігли, також називали фашистами, що можна навести за приклад такого навмисного пропагандистського викривлення[1834]. До війни декотрі польські політики симпатизували нацистській Німеччині, а деякі підрозділи Армії Крайової насправді співпрацювали з німцями, але фашизм як такий не був їхньою характерною ознакою. Проте у радянських моделях пропаганди всіх їх називали фашистами, насамперед, через те, що вони не воювали проти нацистської Німеччини на радянському боці, не погоджувалися з радянським пануванням у Польщі і виступали проти польської комуністичної влади[1835]. Крім того, у роки «холодної війни» слово «фашистський» стало крилатим епітетом — одним з елементів ідеологічної зброї, спрямованої проти демократичних країн Західного блоку[1836].
У радянському керівництві (включно і Хрущов) були добре поінформовані про те, що ОУН і УПА воюють проти радянських партизанів та знищують поляків і євреїв; така інформація надходила задовго до того, як навесні-влітку 1944р. Червона армія увійшла на територію Західної України (варто зазначити, що після вступу радянських військ ОУН та УПА не припинили етнічні чистки поляків та вбивство євреїв, які ховалися в лісах). Злочини націоналістів не були повністю результатом домислів радянської пропаганди, але офіційна їхня репрезентація завжди мала вигляд спотвореного, спрощеного і пропагандистського наративу. Зокрема, жертв масового насильства ОУН і УПА завжди називали «радянськими людьми» і ніколи не вказували на їхню національну належність, ігноруючи специфіку характеру цих злочинів[1837].
Одне з основних спотворень, яке було притаманне ранньому етапу радянської пропаганди, ґрунтувалося на тому, що ОУН і УПА вважали невід’ємною частиною нацистської імперії. Бандерівців називали не людьми, а звірами або посіпаками нацистської Німеччини. Так, на одній із карикатур, надрукованих у газеті «Радянська Україна», намалювали отруйну змію, що виповзає з труни, на шапці і чорній шкірі якої зображені тризуби (іл. 212), а над труною, що символізує переможену нацистську Німеччину, — лежить шолом із зображенням свастики[1838].
З кінця 1944 р. газета «Вільна Україна» розпочала публікацію матеріалів, що знайомили читачів з уривками виступів українських селян, робітників та інтелігенції, які засуджували «українсько-німецьких націоналістів». 12 листопада 1944 р. в газеті надрукували виступи селян Львівської області. Так, Іван Мех, голова сільради с. Суховоля, говорив: «Три роки ми терпіли муки й знущання від німецьких хижаків, три роки вони нас мучили, мордували, хотіли перетворити нас на рабів. Але не вийшло.
На заклик великого Сталіна весь радянський народ піднявся на велику Вітчизняну війну і почав запеклу боротьбу проти гітлерівських поневолювачів. Наші селяни не вірили німцям та їх поплічникам українсько-німецьким націоналістам і як тільки могли шкодили ворогові»[1839].
Іван Турок (с. Нагачів) сказав: «Німці убивали наших людей і палили наші села. Це ж саме робили і бандити — бандерівці. Наш народ прокляв їх, скільки вони завдали лиха! Ми ліквідуємо наслідки фашистського господарювання, відбудовуємо господарство, а бандерівці намагаються заважати нам в цьому. Смерть бандерівцям! (Оплески, вигуки: «Ганьба бандерівцям! Смерть їм!»)
Товариші! Та невже ми довго будемо терпіти українсько-німецьких націоналістів? Треба з ними якнайшвидше розправитись.
З перших днів визволення з нашого села пішло в Червону Армію більше 300 чоловік. Вони б’ють ворога на його ж території, захищають честь радянської батьківщини. А тут якісь недобитки натякають на те, що вони люблять Україну і що ніби за неї борються.
Нічого схожого! Бандерівці — це такі ж фашисти, як і німецькі розбійники. Це їх найняв Гітлер вбивати український народ. Треба взятись спільними силами і знищити фашистських блюдолизів. Багато вже накипіло у нас ненависті до них. Знищимо українсько-німецьких націоналістів. (Оплески). Товариші! Червона Армія жене все далі й далі ворога. З великою радістю ми прочитали доповідь товариша Сталіна, що фашистський звір буде скоро добитий у власному лігві і що скоро над Берліном встановлений прапор перемоги. (Оплески)»[1840].
П.М. Трегуба, завідувач обласного відділу охорони здоров’я, заявив: «Та агенти німецького фашизму українсько-німецькі націоналісти ще намагаються гальмувати нашу роботу. Щось базікаючи про “самостійну Україну”, насправді вони є найлютішими ворогами України і українського народу, вони мріють повернути український народ у рабство фашистської Німеччини»[1841].
Ольга Соболь, шкільна вчителька із м. Золочів, розповіла, як люди постраждали від німецької окупації і як вони наразі відновлюють соціальні структури за допомогою органів радянської влади. Потім вона пояснила, що «наша праця дала б ще кращі наслідки, коли б нам не завдавали шкоди ці людські покидьки — українсько-німецькі націоналісти. Зараз ми маємо спрямувати всі наші сили, щоб найшвидше ліквідувати залишки фашистської окупації — бандерівців, вирвати і знищити з корінням цю нечисть»[1842].
